Відволічу вас довгопостом на тему, яка не особливо спливає в українських новинах.

Одна з найбільш обговорюваних тем в американських медіа зараз (звісно, після саги з Твіттером і нової президентської кампанії Трампа) — колапс криптобіржі FTX і її засновника Сема Бенкмена-Фріда. Я писав про Бенкмена-Фріда минулого року, і за останні кілька тижнів все принципово змінилося.

Ще місяць тому Бенкмен-Фрід був успішним підприємцем із мільярдними статками і великим політичним впливом. Зараз він більше схожий на звичайного шахрая.

Його криптоімперія зазнала краху: FTX оголосила банкрутство, Бенкмен-Фрід був усунений від управління компанією, і його статки опустилися до нуля. Не буду вдаватися у технічні деталі, у яких я все одно не експерт, але якщо спростити — є серйозні підстави вважати, що Бенкмен-Фрід присвоював гроші клієнтів FTX, які зберігалися на біржі, і використовував їх для власних цілей. Наскільки зловісними були мотиви — питання поки відкрите; але очевидно, що його дії порушували базові закони і правила чесного бізнесу.

Окрім успішного криптобізнесмена, останні кілька років Бенкмен-Фрід також був масштабним філантропом — і дотримувався у своїй благодійності філософії ефективного альтруїзму. (Її суть у тому, що люди, у першу чергу із заможних країн, у своїй благодійній діяльності мають триматися максимально раціонального підходу: жертвувати на те, що об'єктивно принесе якомога більше користі якомога більшій кількості людей — скажімо, на боротьбу з малярією в Африці, а не на місцевий музей).

Окрім класичних сфер благодійності, якими займаються ефективні альтруїсти — наприклад, боротьба із хворобами у бідних країнах чи покращення добробуту тварин — останнім часом, зокрема завдяки фінансуванню Бенкмена-Фріда, набув популярності лонгтермізм (longtermism). Це позиція, яка пріоритизує покращення довгострокового добробуту людства, зокрема шляхом боротьби з екзистенційними ризиками на кшталт штучного інтелекту, який перестане слухатися людей.

У найбільш цинічній інтерпретації ідея лонгтермізму десь така — оскільки життя майбутніх людей настільки ж морально важливі, як життя людей сьогодення, не так важливо пріоритизувати ресурси на те, щоб покращити життя тисяч чи мільйонів людей сьогодні, якщо ми зараз можемо за ці гроші врятувати чи покращити життя мільярдів чи трильйонів людей майбутнього.

Після падіння FTX журналісти і коментатори почали ставитися з більшим скепсисом і до ефективного альтруїзму, для якого Бенкмен-Фрід донедавна був найбільшим благодійником.

Самій базовій філософії ефективного альтруїзму, мабуть, нічого не загрожує. Твердження, що люди мають бути більш альтруїстичними і більш раціональними у тому, як витрачають ресурси на благодійність, є досить неконтроверсійними. Як і практична ідея, скажімо, боротьби з малярією у бідних країнах Африки шляхом перевірених методів на кшталт антимоскітних сіток.

Але лонгтермізм, очевидно, зазнає більшого репутаційного удару. Як ми можемо довіряти цим людям і організаціям передбачити довготермінові екзистенційні ризики, якщо вони не побачили в Бенкмені-Фріді короткотермінового екзистенційного ризику для себе під власним ж носом?

The culture that is US: матч з студентського американського футболу привернув більше глядачів, ніж матч національної збірної на чемпіонаті світу зі [звичайного] футболу

Як генерація тексту штучним інтелектом змінить освіту?

Як показав публічний запуск чатботу ChatGPT минулого тижня, штучний інтелект уже сьогодні вміє неочікувано якісно генерувати оригінальні, якісно скомпоновані тексти на будь-яку тему — від політології до програмування. Йому можна поставити будь-яке запитання, і він видає грамотну і переконливу відповідь, хоча деколи й абсолютно некоректну. (В Україні сервіс чомусь не доступний, але це вже окрема історія).

На цьому етапі розвитку ChatGPT не замінить журналістів і компетентних аналітиків (хоча хтозна, що буде далі), але академічні гострайтери на англомовному ринку уже можуть шукати іншу роботу. Штучний інтелект уже чудово справляється із жанром школярського чи студентського есе, який люблять освітяни на Заході — там практично неможливо сказати щось цілком оригінальне на тему, але потрібно грамотно скомпонувати текст за стандартами академічного письма.

Тому цікаво трохи подумати над тим, як генерація тексту штучним інтелектом змінить освіту: спочатку на Заході, а потім і в нас. Ось, наприклад, хороша стаття аналітика Бена Томпсона на цю тему. Раджу прочитати повністю, але ось приклад того, як Томпсон уявляє академічні завдання у новій парадигмі доступності генераторів тексту на основі ШІ:

🗣 «Уявіть, що школа придбає програмний пакет штучного інтелекту, який учні повинні використовувати для своїх відповідей… кожна згенерована відповідь зберігається, щоб викладачі могли миттєво переконатися, що учні не використовували іншу систему. Більше того, замість того, щоб марно вимагати від студентів самостійного написання есе, викладачі наполягають на використанні ШІ. Однак є нюанс: система часто даватиме неправильні відповіді (і не лише випадково — неправильні відповіді нерідко будуть продукуватися навмисно); справжньою майстерністю в домашньому завданні буде перевірка відповідей, які видає система — треба буде навчитися бути верифікатором і редактором, а не перепаковувальником інформації».

І висновок:
🗣«…не забороняйте ШІ для студентів — або для будь-кого іншого; використовуйте його, щоб створити освітню модель, яка починається з припущення, що контент є вільнодоступним, а справжня майстерність полягає в тому, щоб відредагувати його у щось правдиве чи красиве; тільки тоді він буде цінним і надійним».

◾️Пов’язаний приклад до тези Томпсона — завдяки розвитку штучного інтелекту я щойно переклав його цитати через Google Translate і потім відредагував. Щоб ви прочитали грамотно перекладені уривки з англомовного тексту, все одно була потрібна людина — але суто у ролі редактора.

In the age when publishers get most traffic from search and social, The Verge still has a large audience who visit its website homepage directly. With the recent redesign, they’re trying to capitalise on that – and compete with Twitter, not WIRED or The New York Times.

Учора Байден підписав закон про федеральний захист одностатевих (та міжрасових) шлюбів у США.

Навіщо був потрібен цей закон враховуючи, що одностатеві шлюби дозволені у всій країні вже майже десять років? Тому що, як і багато інших соціальних змін за останні десятиліття, вони були дозволені не законом, а рішенням Верховного суду.

І як показало цьогорічне рішення про аборти, коли нова консервативна більшість в суді скасувала право на аборти по всій країні (тобто дозволила окремим штатам забороняти їх), Верховний суд цілком може скасувати ті права, які він установив.

Скасування загальнонаціонального дозволу одностатевих шлюбів не було на порядку денному, але найбільш консервативні члени суду натякали, що вони були б не проти колись це зробити. Тому Конгрес і закріпив це право у законі.

Закон змогли прийняти, бо його підтримала частина республіканців — на відміну від загальнонаціонального дозволу абортів, який майже не має підтримки серед консервативної партії.

Цікаво, що одностатеві шлюби у США значно менш контроверсійні, ніж аборти. За останнє десятиліття мільйони американців, зокрема консерваторів, змінили свою думку і тепер підтримують їх легалізацію. Думаю, частково це спричинено релігійними і моральними застереженнями до абортів (починаючи з того, що багато християн вважають аборт убивством), але також і тим, що право на аборти стосується саме жінок, особливо малозабезпечених (у кого немає грошей поїхати в інший штат, щоб перервати вагітність), а гомосексуальні пари розподілені приблизно порівну серед усіх статей та верств населення, зокрема тих, у кого багато політичної влади.

Книжкові підсумки року: мої топ-5 нонфікшн книжок

Книжки уже давно не є для мене головним способом дізнаватися нові ідеї, але на топ-5 цього року набралося. Ось книжки, які я прочитав у 2022 році і можу порекомендувати:

📚 «І сталася тьма. Рузвельт, Гітлер і західна дипломатія» (Девід МакКін, український переклад у видавництві «Лабораторія»; мій огляд)

📚 «Каста. Витоки наших невдоволень» (Ізабель Вілкерсон, український переклад у видавництві «Лабораторія»; мій огляд)

📚 «Я змішаю твою кров із вугіллям. Зрозуміти український Схід» (Олександр Михед, «Наш Формат»; мій огляд)

📚 «Talent: How to Identify Energizers, Creatives, and Winners Around the World» (Daniel Gross & Tyler Cowen, англійською мовою)

📚 «The Age of the Strongman: How the Cult of the Leader Threatens Democracy Around the World» (Gideon Rachman, англійською мовою; мій огляд)

Подкастингові підсумки року: топ-8 подкастів, запущених у 2022 році

Власне, головним способом дізнаватися нові ідеї для мене є подкасти: на них значно простіше знайти час і ментальний простір, ніж на книжки. Pocket Casts каже, що у 2022 році я провів понад 37 днів чистого часу за прослуховуванням подкастів😶

Я вже колись ділився своїми улюбленими подкастами (наприклад, тут і тут), а зараз зібрав для вас свій топ-8 з тих, які були запущені саме у 2022 році.

Англомовні:

🎧 «The Prince» від The Economist — історія китайського лідера Сі Цзіньпіна (мій огляд)

🎧 «Hot Money» від Financial Times — розслідування бізнесової і фінансової сторони сучасної порноіндустрії (мій огляд)

🎧 «Fat Leonard» — історія бізнесмена, який опинився у центрі найбільшого корупційного скандалу в історії Військово-морських сил США

🎧 «If Books Could Kill» — деконструювання попсових нонфікшн-книжок на кшталт «Фрікономіки» (автори мають чітко виражену політичну позицію — прогресивні демократи в американському контексті — але концепція дуже цікава)

Україномовні:

🎧 «Гарне питання» — розмови про українську політику, суспільство й історію з Єгором Стадним + деколи інтерв’ю співведучого Юри Федоренка з цікавими людьми

🎧 «Тут-і-тепер» від The Ukrainians — інтерв’ю з топовими українськими журналістами про їхній досвід війни

🎧 «До і після» — інтерв’ю з українськими підприємцями про роботу під час війни, веде колишній головред видання Vector

Бонус — білоруськомовний подкаст:

🎧 «“Красаўцы”. Вайна з народам у жніўні 2020» від «Радіо Свобода» — історія придушення білоруських протестів 2020 року із перспективи силовиків (у нас на The Fix виходила стаття про те, як цей подкаст готували)

Написав для The Fix Media про роботу «Бабеля» — одного з найцікавіших українських медіапроєктів зараз.

🗣 «One of the decisions taken at the beginning of the invasion was to ditch the Russian-language version. Although Ukrainisation has been a widespread response to Russia’s military aggression, many national media outlets, which had traditionally been bilingual, have continued to support Russian-language editions, not least because they account for a huge chunk of traffic. (For comparison, Ukraine’s biggest news website Ukrayinska Pravda sees 48% of its audience reading news in Russian, its executive director Andrey Boborykin told The Fix last fall)».

​​Уже відомі найпопулярніші статті української Вікіпедії у 2022 році

📊 Громадська організація «Вікімедіа Україна» проаналізувала статистику відвідувань українського розділу найбільшої онлайн-енциклопедії та виділила 50 найпопулярніших статей року.

🪖 Найпопулярнішою у 2022 році стала стаття «Російське вторгнення в Україну 2022», яка отримала 3 715 590 переглядів.

На вершину рейтингу також потрапили статті про радника Офісу Президента України Олексія Арестовича та очільника українського націоналістичного руху Степана Бандеру.

Минулого року часто цікавилися статтями на теми, повʼязані з захистом України від російської агресії: стаття про Збройні сили України, Головнокомандувача Валерія Залужного, Президента України Володимира Зеленського тощо.

Також українці часто відвідували сторінки, повʼязані з діями країни-терориста на території України: стаття про Володимира Путіна, «рашизм», гасло «Путін — х.йло!».

🔎 Читайте більше про найпопулярніші статті 2022 року у нашій статті.

Я гарно знаю англійську мову, але так і не звик дивитися художні фільми і серіали в оригіналі без субтитрів.

Але виявляється, що, можливо, справа не в мені – носії мови також скаржаться, що останнім часом складно обходитися без субтитрів. Ось цікаве нове відео від Vox на цю тему: «Why we all need subtitles now».

Якщо коротко — розвиток мікрофонів дозволив акторам говорити більш природно, а звук у фільмах оптимізовують під кінотеатри, а не домашні телевізори і смартфони.

Якщо будете в Києві в суботу і стомилися від онлайн-зустрічей — запрошую відзначити день народження української Вікіпедії, написати статтю у Вікіпедії (або навчитися це робити) і випити зі мною кави на офлайн-зустрічі Вікімарафону.

Початок зустрічі о 16:00, деталі в реєстраційній анкеті.

«Так буває, коли страйкує команда піарників видавництва».

Це рекламний плакат мемуарів Майка Помпео, колишнього директора ЦРУ і держсекретаря США часів Дональда Трампа. Книга вийшла позавчора, 24 січня 2023, і очолює купу рейтингів, включно з Amazon.

На плакаті є «blurb». Традиційно це рекламна цитата з оглядів ЗМІ, когось з іменитих письменників або відомих людей.

Однак у випадку з мемуарами Майка Помпео.... це рекламна цитата... самого Майка Помпео.

Тобто не знайшлося НІКОГО, хто сказав би щось добре про книгу, аби розмістити ці слова на плакаті.

Республіканець Помпео планує брати участь у президентській гонитві, яка стартує в 2024. Тому фото плакату активно шерять демократи. Власне, першим цей факап помітив комунікаційник Демократичної партії США Аммар Мусса, а далі твіт завірусився і його ретвітнула профспілка HarperCollins зі словами: «Ось як буває, коли ваша команда піарників страйкує».

Нагадаю, страйки з-за мізерних зарплат в HarperCollins тривають з літа 2022.

Завжди цікаво, як різноманітні медіапроєкти заробляють гроші — і у цій статті AIN багато цікавого матеріалу про те, яку роль займає контент у бізнесі Євгена Клопотенка і скільки грошей приносить.

Спойлер — багато як на український проєкт. Головні джерела доходу — сайт з рецептами, який монетизується рекламою; книжки, виступи.

Я використовую ChatGPT практично одразу з часу його запуску — і, за моїми спостереженнями, він найбільш корисний не як генератор готового тексту, а як безкоштовний персональний асистент.

Як і живий асистент-початківець, він часто не справляється із завданням якісно, але може бути дуже корисним, якщо правильно і детально сформулювати завдання і натренувати його.

Гугл все одно у двадцять разів корисніший для більшості завдань, але є окремі випадки, де значно швидше і зручніше щось спитати у чатбота, ніж гуглити і аналізувати самостійно.

Стосовно написання текстів — ChatGPT погано справляється з написанням цікавих / оригінальних готових текстів: вони виходять красиво структуровані і доладно написані, але не сильні за змістом. У кращому випадку у стилі нудного академічного есе, у гіршому випадку повна нісенітниця.
(Звісно, бувають і випадки, коли треба написати булшит-текст, який ніхто не читатиме і який доречно доручити штучному інтелекту — але якщо ви закінчили школу й університет, навряд чи таке трапляється часто).

У контексті написання текстів ChatGPT може бути дуже корисний як генератор ідей / метод боротьби зі страхом чистого аркуша. Наприклад, я використовував його, щоб згенерувати ідеї для питань інтерв'ю; більшість із його пропозицій у підсумку не використав, але кілька варіантів наштовхнули на цікаві ідеї.

Ще почитати на тему:
📍У нас на The Fix виходила детальна інструкція про те, як журналісти можуть інтегрувати ChatGPT у свою повсякденну роботу — і більшість із тих порад корисні не лише для журналістів.
📍Сьогоднішній допис Тимофія Милованова у ФБ, резонує з моїми спостереженнями

Ось ще дуже цікава стаття американського дослідника і викладача про те, як він використовує ChatGPT у роботі зі студентами.

Ідея в тому, що студенти все одно будуть використовувати штучний інтелект — джина вже випустили з пляшки, назад його не повернеш — тому немає сенсу забороняти його, а варто активно інтегровувати ChatGPT у навчальний процес; задавати студентам працювати з ним, але грамотно його використовувати.

🗣 «за моїм досвідом, зосередження на тому, як люди використовують ШІ у навчанні, а не на тому, чи використовують вони його, призведе до кращих результатів навчання, щасливіших студентів і випускників, які будуть краще підготовлені до світу, де ШІ, ймовірно, буде повсюдним».

В одному із завдань для написання есе студенти повинні були використати ChatGPT, але скористатися принаймні п’ятьма формулюваннями завдань (prompts).
За словами автора, він побачив три підходи до формулювання завдань серед студентів:
▪️ незначні зміни у завдання, ШІ робить всю роботу (умовно, «напиши есе на п’ять абзаців про те, як обирати лідерів»);
▪️ додання до завдань обмежень та контексту («напиши есе на п’ять абзаців про обрання лідерів, врахуй такі-то теорії й концепти, використовуй такий-то стиль»);
▪️ співредагування («напиши есе на п’ять абзаців про обрання лідерів» => «внеси такі-то зміни до другого абзацу» => «додай ще приклади на таку-то тему»)

Як можна здогадатися, перший підхід виявився найменш продуктивним, а останній — найбільш продуктивним.

🗣 «Перший підхід дав дуже посередні результати, і студенти, які ставили такі завдання, часто описували результати як беззмістовні. Другий підхід був значно кращим, але результати були більш варіативними… Найкращі результати із великим відривом… показав підхід співредагування. Цей підхід вимагав особливої уваги до згенерованого тексту, що також зробило його дуже корисним для навчання студентів. Як ми писали у нашій статті, навчати штучний інтелект покращити есе є педагогічним методом, який може дати нові ідеї».

📍Більше цікавого і детальніші приклади — у повній статті

In the first weeks of the Russian aggression few people could predict just how resilient Ukrainian society and, by extension, its news media would be. Ukrainian media have survived and have played a crucial role in covering the invasion.

As a publication with deep roots in Ukraine, The Fix spent the past year covering different aspects of the invasion’s impact on Ukrainian and international media. Here’s a brief look at our work.

Трохи ширше про проблему текстів, згенерованих штучним інтелектом.

У найближчому майбутньому судам і правоохоронним органам доведеться мати справу із наступними проблемами:

❓ якщо люди вчать чомусь ШІ, то чи має право компанія-власник ШІ збирати та використовувати у власних цілях інформацію, яку внесли до системи люди?
❓ хто є власником кінцевого продукту, який згенерував ШІ: компанія-власник ШІ чи людина, яка навчала ШІ та вела з ШІ багатогодинні розмови?
❓ чи має компанія-власник ШІ заплатити роялті усім, хто навчав ШІ?
❓ а хто нестиме відповідальність, якщо ШІ раптом видасть у відкритий доступ очевидно шкідливий і незаконний з точки зору людського законодавства контент?

Це, власне, напряму стосується книжкового світу: якщо ви детально пояснили ШІ, який текст написати, а ШІ взяв і написав щось адекватне (ну, припустимо!), то чиїм іменем підписати текст і хто має право отримувати роялті за його публікацію? Бо ж компанія-власник ШІ точно зберегла дані про те, як ШІ створив цей текст, і згодом може заявити свої права на нього.

Із хороших новин поки лиш одна: Євросоюз активно працює над текстом «AI Act», узагальненого законодавчого акта, який ніби має врегулювати хоча б базові проблеми, очевидні та масштабні.

Для тих двох із половиною моїх підписників, кого цікавлять деталі того, як працюють (американські) медіа — вийшла моя стаття для The Fix про видання Mother Jones, яке цікаве тим, що, на відміну від більшості інших американських видань, успішно працює як некомерційна організація.

Американський політичний істеблішмент обох партій впевнено підтримує Україну. Але популярність підтримки України серед реднеків консервативних виборців падає — і зараз два найбільш імовірні кандидати у президенти від республіканців скептично ставляться до американських інвестицій у захист України.

Як ідеться у новому матеріалі The New York Times:

🗣 «Заявивши цього тижня, що захист України під час російського вторгнення не є життєво важливим інтересом для Сполучених Штатів, губернатор Флориди Рон Десантіс закріпив відхід республіканців від “яструбиної” зовнішньої політики, який триває протягом останнього десятиліття та прискорився з приходом до влади Дональда Трампа.

Трамп і Десантіс, які сумарно мають підтримку понад 75 відсотків республіканців на праймеріз у майбутніх президентських виборах 2024 року, зараз в основному одностайні щодо України, що свідчить про різкий відхід від інтервенціоністського підходу, яким керувалися вторгнення в Ірак та Афганістан за президентства Джорджа Буша-молодшого»

🗣 «…існує різкий розподіл між думкою республіканського істеблішменту та поглядами виборців цієї партії. Хоча багато високопоставлених республіканців були обурені заявою Десантіса, він і Трамп за поглядами ближчі до середнього республіканського виборця, ніж політики на кшталт [лідера республіканців у Сенаті] Макконнелла, які закликають Байдена робити більше для підтримки України.

Січневе опитування Pew Research Center показало, що 40 відсотків республіканців та незалежних виборців, які схиляються до Республіканської партії, вважають, що США надає забагато підтримки Україні. Лише 17 відсотків думають, що США робить недостатньо».

Звичайно, до 2024 року ще багато часу, але майже очевидно, що найкращим сценарієм для України буде якщо Байден піде на другий термін і виграє його.