​​Недавно дочитав книжку «Каста. Витоки наших невдоволень» американської авторки Ізабель Вілкерсон. Вона пише про історичну расову нерівність у США — і висвітлює її як елемент кастової системи: системи соціального розшарування всього суспільства, на зразок індійської.

Цікава книжка, рекомендую — корисно для того, щоб дізнатися більше про американське суспільство, але також можна знайти багато актуальних паралелей із російсько-українською війною.

«Дегуманізувати іншу людину означає не просто оголосити, що хтось не є людиною, і це відбувається не випадково. Це процес, програмування. Заперечення того, що є самоочевидним в іншому представникові нашого виду, потребує неабиякої енергії й підкріплення.

Значно важче дегуманізувати окрему людину, що стоїть перед вами й витирає сльози через втрату когось із близьких, здригається від болю після падіння, чи сміється з несподіваного каламбуру, як зробили б ви самі. Важче дегуманізувати окрему людину, яку вам випало знати. Саме тому люди й групи, які прагнуть до влади й розмежування, не обтяжують себе дегуманізацією індивіда. Легше поставити клеймо забруднення на всю групу».

Український переклад вийшов у видавництві «Лабораторія». Я зробив виклад тез книги у Вікіпедії, а також підбірку цитат у Вікіцитатах.

На своїй основній роботі я зараз деколи пишу чи редагую історії людей з вікімедійної спільноти. Раджу почитати останню — коротка, але багатогранна розповідь киянина, який прийняв емоційне рішення піти у ЗСУ. А повна підбірка історій за посиланням, будемо наповнювати її.

Рубрика «дивовижі зі світу американських медіа» — акаунт у Твіттері, створений для того, щоб іронізувати із заголовків New York Times, набрав понад 150 тисяч підписників, і зараз його профайлять у журналістських медіа.

Наприклад, один із мотивів, які найчастіше сатиризує New York Times Pitchbot (насправді не бот, а 52-річний викладач математики) — тенденція мейнстримних медіа зображати будь-що як погані новини для демократів / Джо Байдена.

Недавній сумнозвісний едіторіал від New York Times про Україну — це не позиція всієї газети чи всієї редакції. Це позиція групи з 14 людей, які окремі від редакції і не підпорядковуються головному редактору газети.

Взагалі, це суто американська традиція мати редакційну раду, яка сидить окремо від редакції. Але серед глобальної аудиторії (та й серед американців теж) мало хто розуміє різницю між редакційною радою, редакцією та компанією. Тому New York Times й інші газети мають чіткіше її комунікувати.

Написав про це все у замітці для The Fix Media.

Очікувано, але все ж🙃 — за даними аналізу, який публікує Axios, взаємодії з новинами про Україну в соціальних мережах знизилися у 22 рази із першого тижня вторгнення.

За даними попереднього дослідження, у період за квітень і першу половину травня російсько-українська війна відставала за середнім показником взаємодій від суду між Джонні Деппом і Ембер Герд (безсумнівний лідер), Ілона Маска, Джо Байдена та абортів.

​🔎 "Вікімедіа Україна" склала рейтинг зі 100 статей, які найчастіше відвідували користувачі від початку війни в українській "Вікіпедії".

На першому місці – стаття "Російське вторгнення в Україну-2022", вона набрала 2,5 млн переглядів. На другому "опинився" текст про радника глави ОП Олексія Арестовича (1,8 млн переглядів).

Третю позицію займає "привид Києва" (666,7 тис.)

Обережно, лонгрід!🤓

Зараз ми часто говоримо про те, що мусимо знати Своїх: як сучасних героїв, так і історичних особистостей, які зробили багато для української державності та культури.
👇
Нагадуємо про наш історичний проєкт, присвячений меценатам, що у різні віки вкладали ресурс в українську справу.
Сьогодні пропонуємо почитати про князів Острозьких.
📖
Костянтин Острозький запам’ятався історії як видатний полководець. Він зробив успішну військову кар’єру у кампаніях проти татар і Московського царства; тривалий час обіймав пост Великого гетьмана Литовського. За літописом, Костянтин Острозький командував військами в понад 60 битвах і виграв більшість.

Молодший син князя Костянтина — Василь-Костянтин — народився приблизно в 1526 році, за кілька років до смерти батька. Його старший брат рано помер, тому Василь-Костянтин більш ніж півстоліття очолював рід. Тривалий час він був київським воєводою та відповідав за захист південно-східних кордонів від татарських набігів.
Більше про князів — за посиланням.

На DOU цікаве інтерв'ю з операційним директором Привату.

Каже, що вони готувалися до різних сценаріїв війни, але не до широкомасштабного вторгнення, бо думали, що в такому разі Україна не встоїть🙃 Але коли війна почалася, вдало адаптувалися і зокрема рекордно швидко перенесли дата-центри.

Повне інтерв'ю в аудіо англомовне; є українські субтитри на ютубі + текстові тези українською.

Хто винен у інфляції? 🤔

Натрапив на цікавий американський матеріал місячної давнини, який дає цікаву точку зору. У інфляції частково винні e-commerce та діджитал.

Раніше підняття цін було цілою логістичною задачею: надрукувати нові цінники, каталоги, поінформувати усіх продавців. Зараз ціни підіймаються у декілька кліків на вебсайтах та електронних цінниках.

Більше того, в епоху полегшення доступу до торгівлі через інтернет ми стали лінивіші і не запам’ятовуємо цифри. Плюс в онлайні інформаційного шуму так багато, що ціна в голові не затримується. Отже, продавці можуть потроху підвищувати ціни - а покупці це дуже довго ігноруватимуть.

Як «Суспільне» працює під час війни: інтерв'ю з керівником Миколою Чернотицьким

Українське громадянське суспільство боролося за створення незалежного суспільного мовника кілька десятиліть — і нарешті досягло цього після Революції Гідності.

Суспільний мовник — це важливий елемент для демократичної країни: медіа, яке фінансується за гроші платників податків і не залежить від інтересів приватних власників, але також і зберігає редакційну незалежність від влади. (Не дарма американці довіряють BBC більше, ніж власним американським медіа).

Сьогодні «Суспільне» — це одне з найбільших новинних медіа в Україні. Воно сягає багато мільйонів людей через радіо й телебачення і має велике представництво на онлайн-платформах. Лише в Телеграмі сумарна кількість підписників для всіх каналів — понад 1,2 мільйони. Загалом на «Суспільне» працює понад 4 тисячі людей.

Я зробив інтерв’ю із керівником «Суспільного» Миколою Чернотицьким для The Fix Media — про те, як організація готувалася до війни та як її зараз переживає, яка оптимальна модель фінансування для «Суспільного» і як Чернотицький приймає рішення.

Хороший розбір того, як і чому люди із невизначеною посадою «радник голови Офісу президента» зараз формують українську інформаційну політику.

​​Прочитав книжку Олександра Михеда «Я змішаю твою кров із вугіллям. Зрозуміти український Схід», яка вийшла два роки тому.

Ця книжка написана на основі серії поїздок автора містечками Донеччини і Луганщини (Костянтинівка, Покровськ, Добропілля, Лисичанськ, Сєверодонецьк, Бахмут), яка почалася у 2016 році — та натхненних ними досліджень. Також має добірку інтерв’ю Михеда з українськими інтелектуалами і митцями зі сходу: Ігор Козловський, Сергій Жадан, Алевтина Кахідзе тощо.

Не сказав би, що після прочитання я зрозумів український схід краще, ніж до того. Але вона надихнула почитати і дізнатися більше.

▪️ Мабуть, найцікавіша частина книжки — це лінія Марка Залізняка, фотографа і краєзнавця з Донеччини, який прожив і документував майже століття української історії — від Першої світової війни до колективізації та Голодомору, до німецько-радянської війни, до відлиги та застою.

▪️ Міжнародний контекст шахтарської історії Донбасу — наприклад, історії про те, якою інтернаціональною була дорадянська історія Донеччини (скажімо, та ж бельгійська архітектура Лисичанська, про яку багато хто з нас вперше дізнався, коли росіяни почали її нищити у 2022 році). Або дослідження жанру «шахтарського роману», який почався із «Жерміналю» Еміля Золя і розвивався протягом 20 століття.

▪️ З підбірки інтерв’ю усі цікаві, але найцікавіше — із письменницею Оленою Стяжкіною про міф Донбасу та його ідентичність.

«Створюючи міф індустріалізації, кремлівська верхівка була зацікавлена у формуванні такої собі вітрини, “виставкового взірця”. Щоправда, ця вітрина, як і будь-яка вітрина радянського магазину, ніякого стосунку до реальності не мала…

Я впевнена, що Кремль завжди боявся української національної потуги, тому взірець інтернаціонального, робітничого, індустріалізованого, урбанізованого Донбасу — це була така собі примусова ідеальна модель суспільства, яке треба було збудувати…

Міф створював дзеркало, у якому хотілося віддзеркалюватися, у яке хотілося дивитися. Якби це був виключно примус, нічого не спрацювало б. Він підвищував, прикрашав, давав оптимістичний погляд на себе. Ці бараки, в яких жили люди, ці нестерпні умови праці — все це у дивний спосіб віддзеркалювалося в міфі: не як бідність, злидні та безправ’я, а як осмислена ціна “світлого майбутнього”, як жертва заради інших. Так поставала формула “Донбас годує”...

Нещасний, хворий на силікоз чи й на щось гірше шахтар дивився в це дзеркало і почувався античним героєм — не менше…

Шахтар — це Прометей, прикутий не до скелі в повітрі, а до скелі в підземеллі. Радянський соціалістичний варіант. Щоправда, печінку викльовував не орел, посланий богами, а горілка, якої можна було купити багато…

Міфологічний “Донбас” був інклюзивним і монолітним тільки в соціальній уяві. А в реальності що потужнішим ставав образ, то більшою ексклюзивністю він вирізнявся…
Міф «Донбасу» дуже промовистий у тому, чого й кого в ньому немає. [Наприклад, інших національностей, окрім російської; села; жінок; дітей і підлітків]».

Останнім часом я працюю (зокрема) редактором європейського видання про медіа The Fix. Свої тексти зазвичай поширюю тут, але крім них ми публікуємо ще багато цікавого.

Наприклад, з останнього:
📍 Розбір: що не так із тим, як Reuters висвітлює російсько-українську війну (спойлер: некритично цитують російських пропагандистів)
📍 Профайл українського порталу для IT-спільноти DOU (сам їх регулярно читаю і слухаю — було цікаво попрацювати над цим матеріалом)
📍 Рейтинг європейських новинних видань у TikTok

Щоб стежити за всіма матеріалами, підписуйтеся на щотижневу імейл-розсилку або Телеграм-канал.

Розповів «Суспільному», чому Вікіпедія не видаляє статті про Росію

Пам'ятаєте ті щасливі часи, коли найбільшою темою, яка хвилювала всіх, була вакцинація від ковіду? Зараз уже є перші глобальні результати, які дозволяють оцінити її ефективність.

За даними нового дослідження, про яке пише The Economist, у 2021 році щеплення врятували 20 мільйонів життів — допомогли знизити смертність минулого року на 63%. Найбільше — завдяки двом вакцинам: AstraZeneca і Pfizer.

За даними Our World in Data, у світі було використано 12,22 мільярди доз вакцини. Дві третини населення світу отримало принаймні одну дозу.

На це легко не звернути увагу, але така швидка розробка ефективних вакцин — це справжній науковий прорив.

З десяток років тому tube sites — на кшталт RedTube чи PornHub — принципово змінили підхід до порнографії, зробивши її безкоштовною та доступною у кілька кліків. Класичні порностудії і порнозірки втратили свій колишній вплив.

В останні кілька років OnlyFans трохи змістив центр влади і дозволив індивідуальним актор(к)ам бути незалежними та гарно заробляти.

Але найбільшу владу у світі порно мають дві нудні та конвенційні компанії — Visa і MasterCard. Саме платіжні системи визначають, що (не)дозволено показувати порноресурсам.

І коли позаминулого року Pornhub стикнувся із великим скандалом після гучного журналістського розслідування, саме Visa і MasterCard змусили їх одним помахом видалити біля 80 відсотків свого контенту.

Це одна з головних тем подкасту Hot Money від Financial Times, який розслідує бізнесову й фінансову сторону сучасної порноіндустрії. Автори подкасту, журналісти FT, знайшли людей, які контролюють найбільші порнокомпанії світу — і розповідають, хто справді має владу у цій індустрії.

Цікавий подкаст, раджу послухати. (Content warning: хоча подкаст про бізнес і гроші, а не про секс, йдеться все-таки про порноіндустрію, тому деякі частини not safe for work).

Написав статтю для The Fix Media про те, як і чому Ахметов виходить зі свого медіабізнесу

Зайвий займенник

Безпомильна ознака сучукрперекладу — переклад усіх присвійних займенників — свій, його, їхній і т. д. Перекладач бачить присвійні займенники — і сумлінно перекладає їх з місця на місце.

А штука в тому, що в англійській мові вони відіграють граматичну роль, тобто потрібні з граматичних, а не смислових міркувань. А в українській — ні, вона влаштована інакше. Іноді, звісно, присвійний займенник не завадить з міркувань стилістики або ритму, строгого правила тут немає, але в більшості випадків без нього можна спокійно обійтися — текст тільки виграє.

Переконатися в цьому просто. Присвійний займенник в українській мові потрібен, коли на нього припадає сигнал. Це перевіряється питанням «А не?..».

Він відпочивав на морі зі своєю дружиною і дітьми (а не з чужою?)

Він записав у своєму щоденнику (а не в чужому?)

Монарх привітав союзні війська з їхніми успіхами (а не з чужими?)

Рузвельт змінив свою риторику (а не чужу?)

Він користувався повагою своїх колег (а не чужих?)

Вона втратила своє здоров'я (точно своє?)

і т. д. без кінця в будь-якому сучукрперекладі. Усі приклади реальні.

#пропереклад
#dont_do_it

У кінці червня я поїхав у Дніпро, щоб написати для Kyiv Independent про роботу Восток SOS — благодійної організації, яка допомагає людям, які постраждали від війни: евакуюватися із зони бойових дій, розміститися й отримати гуманітарну допомогу, зафіксувати російські воєнні злочини.

Разом із фотографом ми провели день у хабі Восток SOS у Дніпрі та поспостерігали за їх роботою — від роздачі гуманітарної допомоги до зустрічі евакуаційного поїзду із Покровська.

Що з цього вийшло — читайте за посиланням.

🇧🇷 «Антиутопія Сан-Паулу»

У Der Spiegel вийшов цікавий репортаж із Сан-Паулу. Із населенням у понад 22 мільйони людей Сан-Паулу — не лише найбільше місто Бразилії, а й четверте за населенням місто у світі і найбагатше місто у Південній Америці.

Авторка статті змальовує його як антиутопію, місце двох світів — багатства, можливостей та найбільшого у світі флоту приватних гелікоптерів; бідності, безнадії та фавел із жахливими умовами життя.

🗣 «Навряд чи знайдеться інше місце на планеті, де убогість і розкіш існують у такій страхітливій близькості одне до одного — де відчай бідних і пиха багатих стикаються так жорстоко. У Сан-Паулу живуть тисячі мультимільйонерів. Середня тривалість життя в багатому білому районі Піньейрос становить понад 80 років, а в найбідніших темношкірих кварталах — лише 58. Заможні жителі називають місто Нью-Йорком південної півкулі. Для тих, хто загруз у злиднях, місто є безжальним звіром, який загрожує поглинути їх будь-якої миті».

Серед героїв статті:
📍 казково багатий і трохи нарцисичний бізнесмен, власник найбільшої юридичної фірми на континенті;
📍 архітекторка, яка виросла у міських нетрях Сан-Паулу і, замість того, щоб втекти від їх бідності, намагається зробити їх більш придатними до життя;
📍 художник вуличного графіті (піксадор), який малює у важкодоступних місцях, часто на приватній території, як своєрідний протест проти нерівності.

Раджу почитати — або принаймні порозглядати фотографії.

▪️ Читати статтю (~4300 слів, ~20 хвилин на прочитання)

​​Вікіпедія — це не лише популярна енциклопедія, а й джерело цікавих історій.

На зустрічі у просторі "Цегла" у суботу, 6 серпня, о 14:00, Антон Процюк, адміністратор української Вікіпедії та головний євангеліст Вікіпедії в Україні, розповість деякі із захопливих історій про Вікіпедію — як міжнародних, так і зі свого досвіду.

Зокрема:
📌як з’явилася ідея Вікіпедії — і чому вона зародилась із майже протилежної ідеї;
як і коли Вікіпедія ставала інструментом для політичного протесту;
📌чому велику частину шотландської Вікіпедії написав американський підліток, який не знає шотландської мови;
чому першу статтю української Вікіпедії створили у Японії;
📌як (не) стати адміністратором Вікіпедії у 15 років;
яку роль Антон зіграв у президентських виборах 2014 року.

🤔І головне — як і чому Антон видаляв статтю про Олексія Арестовича.

Лекцію можна відвідати за вільний донат. Усі зібрані кошти підуть на підтримку жителів тимчасово окупованої Херсонщини. Також для тих, хто не перебуває у Києві ми організовуємо онлайн-трансляцію. Щоб отримати посилання на неї потрібно:
1) Задонатити будь-яку суму на спеціальну монобанку «Допомагаємо Херсону» https://send.monobank.ua/jar/2t415fo7iz
або на карту «Приватбанк» 4149439315371801 (власник - Шатілов Є.В.);
2) Заповнити гугл-форму https://forms.gle/XJEKMddyTGkv5wv77, прикріпивши скрін або квитанцію донату - напередодні лекції ми надішлемо вам лінк на онлайн-трансляцію. Якщо не вийде подивитись у конкретний час - за тим самим посиланням буде доступний запис.

Більше буде у події в Фейсбуці.

Допоможемо жителям Херсонщини дочекатись ЗСУ! До зустрічі!