Ми у «Вікімедіа Україна» опублікували традиційний рейтинг найпопулярніших статей минулого року у Вікіпедії.

Завжди цікаво почитати про те, що цікавить і хвилює українців — та як це відображається на переглядах Вікіпедії.

Жодні пандемії не можуть позбавити перших місць традиційних лідерів — статті про Україну і Тараса Шевченка. (Власне, статті на теми пандемії стали передбачувано значно менш відвідуваними — хоча мРНК-вакцинами цікавилися активно).

Але є й нові зміни — наприклад, читачі Вікіпедії рекордно цікавилися якісним кіно (стаття «Список 250 найрейтинговіших фільмів IMDb») й ексцентричними мільярдерами (точніше, одним: Ілоном Маском)🙂

Більше цікавого у повному рейтингу.

Прикольний текст про те, як американські журналісти використовують твітер і чому саме ця соцмережа стала головною для тамтешніх медіа.

Зразки російської пропаганди, які ми аналізуємо в ці дні, свідчать, що в легендарної, загрозливої і щедро фінансованої ідеологічної машини, яка тримала в страху й занепокоєнні весь світ, зараз ті ж проблеми, що у «другої в світі армії». Або навіть більші. Вона виявилась великою, іржавою, тупою і неефективною на українській території, яку росіяни навіть не намагались вивчити — просто вірили, що ми такі самі, як вони. Детальніше про те, як обісралась російська пропаганда.

Кожного разу легенько тіпаюся, коли бачу в англомовних текстах формулювання «Ukraine crisis» замість «Russia-Ukraine war» чи «Russia's invasion of Ukraine».

Ось корисна інфографіка від Українського інституту, яку можете переслати своїм друзям з-за кордону. Важливо формувати правильні наративи про російську агресію.

Цікавий кейс волонтерської самоорганізації під час війни.

https://dou.ua/forums/topic/37139/

Як писати про російсько-українську війну? ІМІ та Центр стратегічних комунікацій склали словник коректної термінології

І про актуальне: https://www.pravda.com.ua/articles/2022/03/17/7332250/

Як працює українська ботоферма (із мотивованими волонтерами замість проплачених тролів)

Один з фронтів української інформаційної війни — комунікація з росіянами у російських соцмережах. Після блокування в Росії останніх острівців перевіреної інформації це — чи не єдиний спосіб пробитися крізь стіну російської пропаганди.

Оксана Мороз і Ніка Тамайо Флорес перетворили первинний порив «давайте згадувати свої паролі у ВК і писати росіянам» на професійно організований (але волонтерський) проєкт, до якого залучені технічні спеціалісти і аналітики-психологи. І, звичайно, сотні волонтерів, які за кілька тижнів написали понад 300 тисячам росіян у ВК.

Я поговорив з Оксаною і Нікою для нової статті у The Fix Media. Здається, вийшло дуже цікаво, раджу почитати.

▪️Читати (~9 хвилин)

Проблеми 1991 року

А загалом корисне нагадування, що незалежність України у 1991 році не була очевидною ще за кілька тижнів до її проголошення (джерело: «Остання імперія» Плохія)

Багатьом журналістам, які раніше не писали про війну, тепер доводиться опановувати цю тему. Про бойові дії та їхні наслідки пишуть майже всі медіа — від новинних до ділових, айтішних та лайфстайлових. Життя нас до такого не готувало: журналісти, які ще недавно цікавилися поняттями «спринт», «естімейт», «інвестиції», «менсплейнінг» та «вигоряння», тепер гуглять, чим відрізняється авіаналіт від авіаудару, а укриття — від бомбосховища.
Спеціально для «Детектора медіа» Тетяна Гонченко розібралася, як правильно вживати найпоширеніші воєнні терміни. В цьому допоміг експерт Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк👇https://detector.media/infospace/article/197680/

Взяв цікаве інтерв’ю у виконавчого директора «Української правди» Андрія Боборикіна — про те, як український медіаринок і зокрема сама «УП» переживає війну.

Спойлер: із грошима все передбачувано погано. Водночас запит на інформацію як ніколи високий. У самої «Української правди» — небачені цифри: майже 900 мільйонів переглядів за місяць.

▪️Читати (англійською мовою, ~9 хвилин)

Прочитав сьогодні три цікаві тексти українських медіа, рекомендую:

▪️ інтерв’ю «Лівого берега» з головою фонду «Повернись живим» Тарасом Чмутом — про роботу фонду, стан української армії та міжнародної допомоги і ще багато всього;

▪️ текст «Європейської правди» про те, чому Білорусь поки не відправила свої війська в Україну — і чому зараз це вже виглядає менш імовірним;

▪️ стаття українського Forbes про те, як війна збільшує кількість жінок в українській IT-індустрії.

Фотографії з Бучі облетіли весь світ. Українці шоковані ними, але не здивовані — однак для людей з інших країн це ще може стати новиною. Написав невеликий англомовний текст про це.

Написав для The Fix Media статтю про те, як працює під час війни LIGA.net — одне з найбільших новинних онлайн-видань в Україні.

Я запитав у головної редакторки Юлії Банкової, що зараз найскладніше в її роботі. Серед викликів — утримати команду у непевні перші дні війни та правильно дотримуватися обмежень воєнного часу. Але чи не найбільший — фінансування: під час війни не до реклами, тому доводиться будувати бюджет з нуля і багато працювати над залученням грошей від донорів та читачів.

При цьому інтерес читачів до новин, звичайно, високий як ніколи. У березні сайт «Ліги» отримав 80 мільйонів переглядів — на противагу 26 мільйонам у лютому (що вже включає п'ять днів війни) і середньому показнику в 15 мільйонів щомісяця у 2021 році.

▪️Читати (англійською мовою, ~4 хвилини)

У Kantar опублікували рейтинг популярних сайтів березня.

Спостереження:
📌 Лідери незмінні — два сайти «корпорації добра»: Google + YouTube.
📌 Вікіпедія піднялася на третьому місці (у січні там була «Розетка», але з очевидних причин вона сильно просіла).
📌 Аж дев'ять новинних сайтів у топ-25, на першому місці «Українська правда».
📌 Сильно піднявся Телеграм — також із очевидних причин: зараз це одне з найважливіших джерел інформації.

​​І також про найпопулярніші статті березня у Вікіпедії:

📌 Очевидно, майже всі теми прямо чи опосередковано пов'язані з російським вторгненням.
📌 Арестович — на першому місці! Цікаво, чому. Можливо, усі кинулися гуглити, хто це такий.
📌 Популярні статті про конкретну зброю, яка на слуху — «Байрактари», «Калібри» тощо.
📌 Також бачимо зміну не лише у тому, що популярне, а й у тому, наскільки ці теми популярні. Зверніть увагу, наскільки більше переглядів у найпопулярніших статей березня цього року у порівнянні з минулим роком.

Скриншот: Віківісник

​​Поки імперія орків розхвалює "стратегічне партнерство" з Китаєм, там склалася доволі напружена ситуація.

Уже кілька тижнів одне з найбільших і економічно розвинених китайських міст — Шанхай — перебуває під жорстким локдауном, можливо, одним із найсуворіших із початку пандемії. Були дні, коли в 25-мільйонному місті щодня виявляли по понад 20 тисяч хворих на COVID-19 (імовірна причина — розповсюдження нових, більш заразних варіантів вірусу). Шанхайцям заборонили виходити на вулицю без спеціального дозволу, продукти роздають за картками у спеціальних місцях, заклади харчування і розваг узагалі закрили. Обмеження планували зняти 4 квітня, але через зростання захворюваності продовжили, направивши на допомогу майже 40 тисяч медиків з інших районів.

Само собою, довго так тривати не могло: через деякий час запаси харчів стали закінчуватися, розділені локдауном батьки й діти все більше впадали у відчай, люди похилого віку не можуть отримати доступ до медичних послуг. Люди почали писати про невдоволення діями влади в соцмережах, які оперативно почали це видаляти (причини, гадаю, пояснювати не треба). А проте, можна знайти відео, як люди, приміром, кричать із вікон своїх будинків від безсилля. Є інформація, що спеціальні патрулі, які ходять вулицями Шанхаю і стежать за дотриманням локдауну, забивають до смерті тварин.

Ситуація із COVID-локдауном у Шанхаї по своєму особлива. У місті розташовані штаб-квартири провідних компаній і найбільший контейнерний порт. Жорсткий локдаун боляче б'є по бізнесу й перевезеннях, загрожуючи відновленню китайської економіки. Часткове послаблення локдауну з понеділка (11 квітня) на тлі падіння захворюваності на COVID-19 не дуже рятує ситуацію: по-перше, обмеження не те щоб і дуже послаблені (людям наполегливо радять не виходити, а за межами свого району гуляти і так не можна); по-друге, під ці обмеження потрапили не так і багато людей (а скільки точно, невідомо); а по-третє, місцева влада продовжує погрожувати штрафами тим, хто не дотримується локдауну або критикує його.

Західні ЗМІ, очевидно, подають ситуацію в Шанхаї під кутом зору невдоволення діями місцевої влади (яка керується вказівками партії з подолання COVID-19). Річ у тім, що Китай (читай Компартія КНР) досі не відмовляється від політики "нульової толерантності" до вірусу, згідно з якою боротися зі спалахами треба жорсткими локальними короткочасними обмеженнями й тривалішим, але м'якшим загальним контролем над населенням. Решта країн світу (від Британії до Австралії) вже давно здалися і зробили ставку на стратегію "життя з ковідом", визнавши, що локдауни шкодять економіці та не здатні стримати поширення COVID.

А звідси випливає ще одне питання: якщо спалахом у Шанхаї не обмежиться, чи не похитнеться віра в Сі Цзіньпіна, якому в липні 2022 року треба буде боротися за друге переобрання на посаду генерального секретаря Центрального комітету Компартії Китаю (і потенційно стати найтривалішим лідером Китаю після Мао Цзедуна)?

Працівники розбирають пакети з харчами й товарами першої необхідності для жителів Шанхая, 5 квітня. Фото: AFP

Коли стомлююся від постійного скролінгу новин, з інтересом читаю репортажі з України від Reporters. — раджу й вам.

З недавнього цікавого:
▪️Історія бригади поїзда, яка з початку війни понад 40 днів безперервно у дорозі за маршрутом «Київ — Рахів — Київ»: вивозить людей у безпеку

▪️Історії киян, які підтримують критичну інфраструктуру міста під час війни.

З цієї статті ви дізнаєтеся, що:

📍На балансі молдовської армії залишається шість винищувачів.

📍Молдова не захотіла передавати їх Україні (боєздатність цих радянських літаків під питанням, але вони могли б як мінімум бути корисним банком запчастин)

📍Але при цьому Молдова зараз є, можливо, настільки проукраїнською, наскільки може собі дозволити — і де-факто приєднується до багатьох антиросійських санкцій, які не ввела де-юре.

Поговорив з «Детектором медіа» про те, як живе Вікіпедія та вікіспільнота під час війни