Рік — це приблизний період обертання Землі навколо Cонця. Доба — період обертання Землі навколо своєї осі. Звідки походить тиждень і чому в ньому саме 7 днів — не дуже зрозуміло.

У The Atlantic вийшло інтерв'ю з дослідником, який написав книжку про історію поняття тижня: звідки виникли тижні, чому вони нам потрібні, як вони вплинули на наше сприйняття часу — і як їх хотіли реформувати у 19 столітті.

Книжку читати не буду, але стаття цікава.

За останні кілька років я дав багато інтерв'ю про Вікіпедію, але це було одне з найцікавіших — не лише базові речі на кшталт «чи можна довіряти Вікіпедії» (хоча вони теж є), а й багато небанальних запитань.

Наприклад: чи має держава допомагати Вікіпедії? чи може вікіспільнота використовувати Вікіпедію для висловлення власної позиції?

Раджу послухати, має бути цікаво.

І підписуйтеся на канал подкасту, автори обіцяють ще текстовий конспект розмови і ексклюзивні рекомендації цікавих матеріалів від мене😉 Та й у самому подкасті багато вартих уваги інших випусків.

​​Вікіпедія: погляд зсередини // Антон Процюк

Адміністратор української Вікіпедії ділиться знаннями про внутрішню кухню енциклопедії, а також пояснює, чому вона — дзеркало суспільства та у чому криється пристрасть регулярно її редагувати

1. Чому написати або купити статтю про себе чи свого кота — погана ідея?
2. На суперечливі теми стаття повинна бути нейтральною чи патріотичною?
3. Що українці найбільше читають у Вікіпедії?

Усюди, де зручно (і не дуже):

Apple Podcasts // Castbox // Google Podcasts // YouTube // Pocket Casts // Anchor // Spotify // Overcast

Цей випуск про найбільшу енциклопедію в історії людства — передостанній в сезоні. Ми поки не розслабляємось, проте ви цілком можете під час прослуховування 🖇

#епізод

Зробив для The Fix підбірку п'яти неординарних способів для медіа заробляти гроші: від електронних книжок до монетизації власних архівів — і навіть до NFT.

Чому так багато нашого робочого часу йде на електронну пошту чи переписки в месенджерах — і як із цим боротися?

Нарешті зробив огляд ідей з книжки «А World Without Email», про яку писав раніше цього року.

Почитайте, має бути корисно: https://oldyorktimes.substack.com/p/email-tyranny

Цікава стаття Smithsonian Magazine про російську сім'ю Ликових, яка втекла від сталінських репресій у сибірську тайгу і понад 40 років прожила там без цивілізації і майже без контактів з людьми.

Історія Ликових відома, і про неї багато матеріалів українською-російською (можна почати навіть зі статті в українській Вікіпедії), але це хороший вступ + можливість вивчити багато нових англійських слів :)

Цікавий огляд кількох сервісів і девайсів, які допомагають писати без відволікань.

Від додатку, який затемняє усі інші абзаци крім того, який ви у цей момент пишете — до друкарської машинки для хіпстерів для цифрової епохи.

«Огляд» у більш філософському сенсі — оскільки це The New Yorker, то фокус на роздумах про вплив цих девайсів на те, як ми пишемо в цифрову епоху.

Замість книжкових підсумків року

У 2021 році маю новий рекорд — не прочитав повністю жодної паперової книжки. 

В електронному форматі, звичайно, прочитав трохи більше. Але не надто багато — і більшість з них були через роботу.

З одного боку, докоряю собі, що так і не знайшов хорошого способу читати книжки «для себе» (тобто не для роботи) після того, як з мого життя зникли регулярні довгі поїздки на метро.

З іншого боку, останнім часом переконуюся в тому, що мало які нонфікшн-книжки заслуговують на прочитання від обкладинки до обкладинки. У більшості випадків достатньо переглянути книжку, прочитати/прослухати одне-два інтерв’ю з автором, перечитати огляди. 

Кілька місяців тому робив огляди двох статей на цю тему для Old York Times. Автор статей — блогер і нонпрофіт-менеджер Голден Карнофскі — пише, що витратити дві години на ознайомлення із оглядами і обговоренням [нонфікшн-]книжки суттєво ефективніше, ніж витратити 8-16 годин на прочитання самої книжки.

І загалом, каже Карнофскі, навколо настільки багато інформації, що нам не потрібно соромитися не читати матеріали повністю — наприклад, проглядати їх по діагоналі або читати лише окремі частини. «Має бути нормальним і очікуваним те, що люди часто не читають повний матеріал, навіть якщо він важливий для того, про що вони говорять».

Раджу почитати його замітки — для мене вони гарно структурували те, про що я вже сам багато раніше думав.

Правда, з художньою літературою так не працює. Тому ідея для новорічної обіцянки — читати більше фікшну у 2022 році.

Продовжуємо підбивати підсумки року — написав для УП.Життя колонку про те, чим запам'ятається 2021 рік для Вікіпедії.

Чим було важливе 20-річчя Вікіпедії, як розвивався кримськотатарський мовний розділ та міжнародний вікірух — читайте за посиланням.

Одним із найцікавіших проєктів минулого року із рубрики «для душі» для мене було прочитати книжку про постжурналістику і зробити огляд для «Детектор медіа».

Книжка мені не надто зайшла, з тезами автора багато в чому не погоджуюся. Але вона наштовхує на розмову про важливі і цікаві теми — як ми платимо за журналістику, як технологічний розвиток це змінює і що з цим робити.

Тому повну книжку читати не рекомендую, а от мою статтю почитайте, якщо ще не бачили :)

Перший документальний фільм від LEGIO: хто такі "чорні копачі" і як вони знищують українську історію.

Кожного року в теплу пору десятки тисяч людей беруть в руки металодетектори та йдуть шукати історичні «скарби». У цих людей різна мета - хтось сприймає це як хобі а-ля рибалка, хтось формує власні колекції, дехто хоче розбагатіти, а хтось виконує замовлення великих колекціонерів. Їх об’єднує одне - усі вони в різних об’ємах знищують українську історію. Це не перебільшення, адже більшість зареєстрованих археологічних пам’яток постраждали від діяльності «шукачів скарбів», а знайдені артефакти продаються на аукціонах.

Попри величезні втрати та заборону на пошук археологічних об’єктів - суспільство симпатизує «копачам», правоохоронні органи ігнорують виклики та заяви археологів, колекціонери хизуються своїми археологічними знахідками, а медіа переважно або ігнорує це явище, або висвітлює грабіжників в позитивному ключі.

Щоб глибше розібратись з масштабами та наслідками від діяльності чорних копачів, ми вирішили зняти документальний фільм на цю тему та поспілкувались з археологами і пам’яткоохоронцями, які не раз ставали свідками грабунку археологічних пам’яток.

Дивитись за посиланням: https://youtu.be/yYxIVTD6Dhs

Зробив для The Fix огляд передбачень того, що чекає новинні медіа у 2022 році.

Загрози штучного інтелекту для монетизації видань; можливості блокчейну; зміни у тому, як ми споживаємо інформацію — і ще трохи цікавого.

Ми у «Вікімедіа Україна» опублікували традиційний рейтинг найпопулярніших статей минулого року у Вікіпедії.

Завжди цікаво почитати про те, що цікавить і хвилює українців — та як це відображається на переглядах Вікіпедії.

Жодні пандемії не можуть позбавити перших місць традиційних лідерів — статті про Україну і Тараса Шевченка. (Власне, статті на теми пандемії стали передбачувано значно менш відвідуваними — хоча мРНК-вакцинами цікавилися активно).

Але є й нові зміни — наприклад, читачі Вікіпедії рекордно цікавилися якісним кіно (стаття «Список 250 найрейтинговіших фільмів IMDb») й ексцентричними мільярдерами (точніше, одним: Ілоном Маском)🙂

Більше цікавого у повному рейтингу.

Прикольний текст про те, як американські журналісти використовують твітер і чому саме ця соцмережа стала головною для тамтешніх медіа.

Зразки російської пропаганди, які ми аналізуємо в ці дні, свідчать, що в легендарної, загрозливої і щедро фінансованої ідеологічної машини, яка тримала в страху й занепокоєнні весь світ, зараз ті ж проблеми, що у «другої в світі армії». Або навіть більші. Вона виявилась великою, іржавою, тупою і неефективною на українській території, яку росіяни навіть не намагались вивчити — просто вірили, що ми такі самі, як вони. Детальніше про те, як обісралась російська пропаганда.

Кожного разу легенько тіпаюся, коли бачу в англомовних текстах формулювання «Ukraine crisis» замість «Russia-Ukraine war» чи «Russia's invasion of Ukraine».

Ось корисна інфографіка від Українського інституту, яку можете переслати своїм друзям з-за кордону. Важливо формувати правильні наративи про російську агресію.

Цікавий кейс волонтерської самоорганізації під час війни.

https://dou.ua/forums/topic/37139/

Як писати про російсько-українську війну? ІМІ та Центр стратегічних комунікацій склали словник коректної термінології

І про актуальне: https://www.pravda.com.ua/articles/2022/03/17/7332250/

Як працює українська ботоферма (із мотивованими волонтерами замість проплачених тролів)

Один з фронтів української інформаційної війни — комунікація з росіянами у російських соцмережах. Після блокування в Росії останніх острівців перевіреної інформації це — чи не єдиний спосіб пробитися крізь стіну російської пропаганди.

Оксана Мороз і Ніка Тамайо Флорес перетворили первинний порив «давайте згадувати свої паролі у ВК і писати росіянам» на професійно організований (але волонтерський) проєкт, до якого залучені технічні спеціалісти і аналітики-психологи. І, звичайно, сотні волонтерів, які за кілька тижнів написали понад 300 тисячам росіян у ВК.

Я поговорив з Оксаною і Нікою для нової статті у The Fix Media. Здається, вийшло дуже цікаво, раджу почитати.

▪️Читати (~9 хвилин)

Проблеми 1991 року