New York Times зробила профайл Рона Клейна, американського Єрмака голови адміністрації Білого дому.

З одного боку, посада голови адміністрації президента є непомітною й апаратною, з іншого — дає величезний вплив: ця людина де-факто контролює доступ до президента і формує те, чим президент займається кожного дня.

Клейн уже виглядає одним із найвпливовіших chiefs of staff за останні десятиліття; республіканці називають його «прем'єр-міністром» (такої посади у США, звісно ж, немає).

«Клейна, який був головою віцепрезидентських адміністрацій Байдена і [за президентства Клінтона] Ела Ґора, бачать у Білому домі й поза ним як ключового керівника справ адміністрації, ставленика президента та — у зловісному зображенні опонентів — всемогутнього, необраного оркестранта ультраліберальної адженди».

Прочитав статтю New York Times про те, як Фейсбук будує партнерства із релігійними організаціями.

Загалом очікувано, але є цікаві моменти — наприклад про монетизацію:

«Вони [лідери американської релігійної деномінації] вирішили випробувати два [тестових інструменти для монетизації]: підписки, де користувачі платять, наприклад, $9.99 на місяць і отримують ексклюзивний контент на кшталт послань від єпископа; й інший інструмент для надсилання пожертв у режимі реального часу від віруючих, які дивляться богослужіння онлайн. Керівники [цієї деномінації] вирішили не використовувати третій інструмент: рекламу під час відеотрансляцій».

Або про нові продукти:

«Цього року Facebook випробовував функцію молитви — члени деяких Facebook-груп можуть публікувати прохання про молитву, а інші можуть відповідати».

Статистика для ранку понеділка: понад третина американських remote workers регулярно працюють у ліжку.

Мені особисто складно уявити, як це може бути зручно. Правда, як показує це ж опитування, для багатьох людей це не вибір, а необхідність — немає достатньо простору для повноцінного робочого місця.

«50% [опитуваних] кажуть, що біль та дискомфорт від роботи з дому є достатніми причинами, аби вони повернулися до офісу».

За останні десятиліття ремісники із китайського селища Дафен створили мільйони копій Рембрандта, Моне та інших західних майстрів.

До кризи 2008 року там створювали 60% усіх нових олійних картин світу. Покупці — сувенірні крамнички, готелі і конференц-зали й індивідуальні поціновувачі мистецтва.

Добилися таких масштабів завдяки введенню буквального конвеєра: один працівник змішує фарби, інший малює небо, третій — дерево.

Але технологічний розвиток робить такий промисел менш потрібним — тому останнім часом китайська влада намагається перетворити Дафен із центру тиражування копій у повноцінний культурний хаб.

У парнерстві із онлайн-кінотеатром Docuspace написав статтю для Old York Times про історію «мистецької фабрики світу». Цікава історія, раджу почитати.

​​Історія падіння найпопулярнішого губернатора Америки

Рік тому губернатор штату Нью-Йорк Ендрю Куомо був улюбленцем Америки. У розпал пандемії його зважений і раціональний підхід був бажаною альтернативою ератичному Трампу.

Коронавірусні брифінги Куомо дивилися люди з усієї країни, і губернатор навіть (напів)жартома став секс-символом. Посередині пандемії він видав мемуари, за які отримав гонорар у кілька мільйонів доларів.

Ось що писала про нього тоді The Guardian:
«Поки Байден, найбільш імовірний кандидат у президенти від демократів, відсиджується у своєму підвалі і дає прес-конференції онлайн, саме Куомо займає найбільш помітне місце у битві американців із Covid-19. Щоденні телевізійні прес-конференції Куомо — спокійні, виважені і точні — складають конкуренцію хаотичним і дезінформаційним вечірнім ефірам Трампа».

Але зараз це все позаду. На днях Куомо був змушений подати у відставку після десяти років на посаді губернатора — через численні та підтверджені розслідуваннями звинувачення у сексуальних домаганнях.

Перші публічні звинувачення проти Куомо з’явилися півроку тому, а з часом усе більше жінок виступили із ними. Останньою краплею став звіт генеральної прокурорки штату Нью-Йорк, який підтвердив багато із цих фактів.

Усі очікували, що Куомо буде боротися до останнього, але в якийсь момент стало зрозуміло, що на нього очікує неминучий імпічмент, якщо він не піде у відставку добровільно. Тож він пішов.

Це цікава історія про те, як впливовий лідер, який десять років залізною рукою управляв одним із найважливіших регіонів світу, втратив свій вплив і підтримку за кілька місяців. І хороша ілюстрація, наскільки серйозно в сучасному західному суспільстві ставляться до звинувачень у сексуальному харасменті.

▪️Про Куомо написали багато видань, але почати можна із цієї великої історії New York Times (~12 хвилин, 🔒)

📍Цей текст — із останнього випуску розсилки Old York Times. Підписуйтеся, щоб отримувати порцію рекомендацій щонеділі.

Фото: Metropolitan Transportation Authority of the State of New York, СС BY 2.0

Цікава стаття (і фоторепортаж) про давню албанську традицію «заприсяжних цнотливиць» — жінок, які добровільно беруть клятву безшлюбності і декларують себе чоловіками. Так, у патріархальному суспільстві, вони отримують рівні із чоловіками права.

Зараз, в епоху урбанізації і глобалізації, ця традиція відмирає — але ще живі старші жінки, які дотримуються її.

«Оголосивши себе чоловіком, Дуні не протестувала проти традиційних гендерних норм, а [навпаки] підкорилася їм. Вона також погоджується із різкими гомофобними і трансфобними поглядами, які поширені в Албанії... “Я вирішила жити як буррнеша [традиційна назва таких жінок] не тому, що я хочу бути чоловіком будь-яким фізичним способом. Я зробила це, щоби перебрати роль, яку грають чоловіки, і щоб отримати повагу, яка належить чоловікам”, — каже вона».

Хороше нагадування про те, наскільки дивний і неординарний світ навколо нас.

📍Ще про цю традицію можна почитати у Вікіпедії — довша стаття в англійській, коротша в українській.

Деколи ділюся тут своїми статтями для «Медіа Великих Історій» — першого в Україні видання про благодійність.

Більшість відомих західних медіа про благодійність — це trade magazines для третього сектору. Але «Медіа Великих Історій» цілиться на загальну аудиторію. Навіщо нам із вами читати окреме медіа про благодійність? Принаймні з двох причин.

По-перше, це джерело цікавих історій про неординарних людей, які показують ширші тренди ролі грошей і впливу в суспільстві. Власне, більшість моїх статей — на цю тему. Наприклад, з останнього — про технократичну благодійність Майкла Блумберга і про те, як філантропія створює альтернативу державній бюрократії під час пандемії.

По-друге, звідти можна почерпнути практично корисну інформацію. Наприклад, про основні принципи інклюзивного словника (і чому не варто говорити «людина з особливими потребами») чи як почати займатися благодійністю.

Зараз у них з'явився Телеграм-канал, тому якщо цікавить ця тема і зокрема мої статті — підписуйтесь: https://t.me/greatstoriesmedia

#дружній_піар

Я часто маю кілька інших проектів паралельно з основною роботою. Практика фріланс-підробітку на стороні дуже поширена: від журналістів і дизайнерів до водія Uber, який переконує вас, що таксує лише для душі.

Але деякі люди виводять це на зовсім інший рівень — поєднують дві повноцінні фултайм-роботи. На DOU недавно вийшла цікава стаття про розробників, які мають досвід роботи на двох фултайм-позиціях одночасно, раджу почитати.

Ідея, наскільки я розумію, із ранішої статті Wall Street Journal на схожу тему — про феномен працівників інформаційної сфери, яким пандемія відкрила можливість поєднувати дві роботи.

Герої статті DOU здебільшого вигоріли і протрималися недовго в такому режимі, але WSJ описує людей, які умудряються підтримувати якийсь work-life balance і працювати в сумі не так і багато (що нагадує про концепцію «абсурдних робіт» або принаймні абсурдних аспектів нормальних робіт).

«На самоті у своїх домашніх офісах вони перемикаються між двома ноутбуками. Вони грають у “тетріс” зі своїми календарями. Деколи вони долучаються до двох зустрічей одночасно. Вони використовують оплачувану відпустку — у деяких випадках необмежену — щоб втиснути ще один великий проект або приділити більше часу новому підробітку. Багато з них кажуть, що працюють не більше 40 годин на тиждень на обох роботах разом».

Нерегулярна рубрика «що там у західних медіа»: написав коротку замітку для розсилки The Fix про те, чому Твіттер важливий для (західних) журналістів — і дві нові функції, на які варто звернути увагу

Кожного тижня я оглядаю новини зі світу медіа для The Fix.

У новому випуску:
📍як нове масштабне дослідження про Facebook показує розвиток розслідувальної журналістики;
📍нова рекламна платформа Телеграму;
📍як режим Лукашенка переслідує людей за підписки на Телеграм-канали.

Читайте за посиланням.

Як працює Вікіпедія, звідки у неї гроші — і яке майбутнє вікімедійного руху?

Недавно виступив на онлайн-конференції «Цифрова безпека та соціальна згуртованість» із короткою презентацією того, як працює Вікіпедія.

Запис можете переглянути тут — https://youtu.be/rOc59kP8MQ0?t=17698. Триває ~30 хвилин (але, звісно, можна збільшити швидкість😉)

Якщо не бачили, раджу цікаве відео від «Твоєї Підпільної Гуманітарки» про те, чому класичні романи 19 століття так нудно читати сьогодні.

Спойлер: значною мірою це історія про те, як технологічний розвиток впливає на те, як ми читаємо і сприймаємо літературу.

За останні тижні Facebook (чи то вже Meta) постійно з’являється в американських та європейських новинах — і приводи здебільшого негативні. Компанія стала ціллю кількох гучних журналістських розслідувань.

Як розібратися у цій темі і що почитати? Я підготував підбірку із шести (груп) статей для каналу #SixArticles.

Мені завжди було цікаво, як синхронним перекладачам вдається робити свою роботу — слухати іншу людину і практично миттєво перекладати її слова на іншу мову.

Останнім часом натрапив на два цікаві матеріали про те, як виглядає робота синхронного перекладача:

📍Інтерв'ю з Сілвестром Носенком, перекладачем президента України, для подкасту «Конструктив».

📍Есе американки російського походження, яка 25 років була перекладачкою в ООН (що є, мабуть, найвищим пілотажем для синхронного перекладача)

«Обмовки — “United States” замість “United Nations” — стаються часто, і за них соромно, коли їх транслює CNN. Але переплутати “Республіку Китай” із “Китайською Народною Республікою” — це серйозна політична помилка. Іноземні акценти та дивні інтонації англомовних делегатів, які не є носіями мови, є постійною проблемою. Те, що звучить як “And now I want to put the water tanks”, насправді було “‘I want to put the vote of thanks”. Коли перекладач зовсім не розуміє значення речення, рішенням — поза тим, щоб вимкнути мікрофон і розплакатися — є залишатися нейтральним. Більшість людей зазвичай повторюються, і є непоганий шанс, що в наступному реченні доповідач повторить ідею у більш зрозумілій формі».

Цікава стаття індійця, який приїхав до США на аспірантуру — підбірка спостережень, як повсякденне життя в Америці відрізняється від життя в Індії.

Можна дізнатися трохи цікавого як про США, так і про Індію. (Хоча, звісно, спостереження викривлені тим, що автор живе в університетському містечку на cхідному узбережжі).

​​У новому випуску щотижневого огляду для The Fix — розповідаю про дві найбільші медіановини тижня в Україні: закриття Kyiv Post і продаж Порошенком його телеканалів.

Рік — це приблизний період обертання Землі навколо Cонця. Доба — період обертання Землі навколо своєї осі. Звідки походить тиждень і чому в ньому саме 7 днів — не дуже зрозуміло.

У The Atlantic вийшло інтерв'ю з дослідником, який написав книжку про історію поняття тижня: звідки виникли тижні, чому вони нам потрібні, як вони вплинули на наше сприйняття часу — і як їх хотіли реформувати у 19 столітті.

Книжку читати не буду, але стаття цікава.

За останні кілька років я дав багато інтерв'ю про Вікіпедію, але це було одне з найцікавіших — не лише базові речі на кшталт «чи можна довіряти Вікіпедії» (хоча вони теж є), а й багато небанальних запитань.

Наприклад: чи має держава допомагати Вікіпедії? чи може вікіспільнота використовувати Вікіпедію для висловлення власної позиції?

Раджу послухати, має бути цікаво.

І підписуйтеся на канал подкасту, автори обіцяють ще текстовий конспект розмови і ексклюзивні рекомендації цікавих матеріалів від мене😉 Та й у самому подкасті багато вартих уваги інших випусків.

​​Вікіпедія: погляд зсередини // Антон Процюк

Адміністратор української Вікіпедії ділиться знаннями про внутрішню кухню енциклопедії, а також пояснює, чому вона — дзеркало суспільства та у чому криється пристрасть регулярно її редагувати

1. Чому написати або купити статтю про себе чи свого кота — погана ідея?
2. На суперечливі теми стаття повинна бути нейтральною чи патріотичною?
3. Що українці найбільше читають у Вікіпедії?

Усюди, де зручно (і не дуже):

Apple Podcasts // Castbox // Google Podcasts // YouTube // Pocket Casts // Anchor // Spotify // Overcast

Цей випуск про найбільшу енциклопедію в історії людства — передостанній в сезоні. Ми поки не розслабляємось, проте ви цілком можете під час прослуховування 🖇

#епізод

Зробив для The Fix підбірку п'яти неординарних способів для медіа заробляти гроші: від електронних книжок до монетизації власних архівів — і навіть до NFT.

Чому так багато нашого робочого часу йде на електронну пошту чи переписки в месенджерах — і як із цим боротися?

Нарешті зробив огляд ідей з книжки «А World Without Email», про яку писав раніше цього року.

Почитайте, має бути корисно: https://oldyorktimes.substack.com/p/email-tyranny