Long Telegram
895 subscribers
92 photos
595 links
Блог Антона Процюка. Ділюся тим, що мене цікавить.

Багато про медіа і ШІ; деколи про американську політику; зрідка — (несмішні) меми.

Ваші коментарі, побажання і критика — @protanton
Download Telegram
Вы все наверное натыкались в Facebook на совершенно упоротые группы с заряженным политическим контентом. Обычно такие группы собирают не сильно критично мыслящих людей, а новости там подают эмоционально и субъективно, продвигая определенную политическую позицию. Кроме дезинформации в таких группах часто можно найти хейтспич, вплоть до прямых призывов к насилию. Я видел такие группы в украинском сегменте, это реальный deep state. Там плетутся такие теории и это все набирает такие тысячи репостов, что я ужаснулся.

Успех таких рупоров дезинформации обусловлен во-первых человеческой психологией, а во-вторых алгоритмами Facebook. Газета WSJ рассказывает, как ставка Facebook на группы привела к расколу общества и косвенно к штурму Капитолия радикальными сторонниками Трампа.

Начиналось все хорошо - в 2019 Цукерберг на красивой презентации объявил, что группы это "new heart of the app". Ньюсфид теперь вторичный приоритет, будем загонять пользователей в сообщества, чтобы люди больше общались и объединялись вокруг общих интересов. Sounds good, doesn't work. Все сразу пошло не так - самыми быстрорастущими оказались группы с радикальным контентом, и главным фактором их роста стали алгоритмы рекомендаций Facebook. Пользователь мог в несколько кликов попасть из группы по альтернативной медицине в группу по антиковиду, а оттуда - в группу антиправительственных повстанцев. Продуктовые фишки, сделанные для роста активности, помогали распространителям плохого контента - администраторы групп могли приглашать в них тысячи новых пользователей в день, а те начинали видеть контент из групп, даже не приняв приглашение.

Внутренние исследования соцсети показали, что 70% из 100 самых активных политических американских групп распространяют ненависть, дезинформацию и травлю. Летом перед выборами про-Трамповские группы могли набрать миллион пользователей всего за два месяца. Кстати, самую крупную из таких групп вели из Македонии.

Контент 10 самых активных групп в конце лета набирал 93 миллиона просмотров за неделю - как тебе такое, New York Times? В них царила токсичная и радикальная атмосфера, вплоть до прямых угроз жизни активистам и членам Конгресса. Администраторы поощряли распространение контента вовне группы и обучали пользователей, как обходить автофильтры хейтспича Facebook.

Предложенные аналитиками меры менеджеры Facebook сначала игнорировали, чтобы не навредить метрикам, потом принимали по мере роста проблемных групп: выбрасывали их из рекомендаций, замораживали треды с хейтспичем, самые токсичные блокировали. Где-то это срабатывало, где-то меры принимались слишком поздно. К примеру, после выборов группа "Stop the Steal", в которой сторонники Трампа выступали за отмену результатов выборов, набрала 360 000 пользователей за сутки даже без рекомендаций Facebook. В итоге в Facebook ужесточили правила для группами и вообще убрали политические сообщества из рекомендаций. Но сколько проблем уже было создано этими группами... А сколько еще проблем с экстремизмом, дезинформацией и хейтспичем будет в других странах, к которым Facebook не настолько внимателен в модерации, как к США... Уверен, очень много.
Новий горизонт для книжкового ринку — оптові закупки книжок для красивого фону в Зумі. В однієї британської фірми «попит виріс із кількох запитів до десяти продажів на тиждень», пише BBC.

Ще з рубрики цікавих фактів на тему — колись NYT зробили окрему статтю про те, як американські журналісти і політики стратегічно ставлять на фоні конкретну книжку — «The Power Broker» Роберта Каро, класику біографічного нонфікшну.

У Твіттері навіть є окремий акаунт, який відстежує появу книжок Каро на бекґраунді у відомих людей.

(Лінк на BBC підглянув у @npzbvnkngchtn)
Forwarded from Texty.org.ua
Привіт! Сьогодні розповідаємо, чому бажання піднятися на хайпі може бути не тільки шкідливим, а й небезпечним.

Услід за пресрелізом компанії "Сінево" низка ЗМІ поквапилась повідомити, що більше половини населення України має імунітет від Covid-19. Як примудрилися зробити такий висновок - нам невідомо. Робити такі безпрецедентні заяви можна тільки з посиланням на дослідження серед випадкової вибірки людей, і ця вибірка має бути сформована правильно. Компанія "Сінево" жодних досліджень не проводила, на чужі дослідження не посилалася (бо їх ніхто не проводив) - а тільки повідомила про те, скільки людей серед її клієнтів, які здали аналізи, мають антитіла до коронавірусу. Перекладати цей відсоток на все населення України - абсолютно помилково!

Не довго думаючи, ЗМІ вхопилися за гарячу тему. А тепер давайте подивимось на бразильське місто Манаус. Там кілька місяців тому з'явилася онлайн-публікація про те, що 66% населення міста мають антитіла до ковіду. Люди в це повірили - ще б пак, адже хочеться вірити в заспокійливі новини! Зрештою місто накрило другою хвилею, і півсотні людей померли через те, що в лікарнях закінчився кисень. В якийсь момент для того, аби біля балонів з киснем не зчинялися бійки, довелося залучити поліцію.

"Відмотати назад" ці повідомлення в українських ЗМІ буде вже важко. Тому хочемо донести хоча б до вас, читачів нашого каналу, та до тих, кому ви можете це розповісти: вірити повідомленням про колективний імунітет не варто! Хибне відчуття безпеки - це те, що найменше вам зараз потрібно

Як українські ЗМІ повідомили про колективний імунітет - не помітивши базової статистичної помилки
Ще 5-10 років тому усі вірили, що інтернет (з)робить світ демократичнішим і вільнішим. Але, звісно, останнім часом ми все більше бачимо, що це не так — блокувати інтернет уже вміють авторитарні режими по всьому світу: від Білорусі до М'янми.

Ось новий графік від Axios, який показує, в яких країнах за останні два роки блокували інтернет або соцмережі.
Цікава історія зі світу американської журналістики.

Журналіст New York Times Дональд Макніл — один із найвідоміших американських медійників, які пишуть про коронавірус. Наприклад, на самому початку пандемії він раніше за більшість журналістів попередив про те, наскільки небезпечною може стати пандемія. (Власне, особисто мені теж саме інтерв'ю Макніла у подкасті The Daily у кінці лютого 2020 відкрило очі на те, що нас чекає).

І зараз він іде у відставку — через недоречну поведінку на шкільній екскурсії в Перу, яку організовувала New York Times. Як пише Daily Beast, two students specifically alleged that the science reporter used the “n-word” and suggested he did not believe in the concept of white privilege; three other participants alleged that McNeil made racist comments and used stereotypes about Black teenagers.

Найцікавіше, що цей інцидент стався ще до того, як Макніл став зіркою за журналістськими вимірами — у 2019 році. Керівництво газети знало про цю історію, і головний редактор вирішив не звільняти Макніла — кажуть, що його слова вирвані з контексту і, хоча були недоречними, не мали расистської конотації.

Але тепер про цей інцидент у ЗМІ — і, виглядає, не залишилося іншого вибору. Здається, головною причиною, через яку довелося звільнити Макніла зараз, стала реакція самих журналістів NYT — десятки працівників компанії написали листа видавцю з критикою реакції керівництва газети на цю історію. І не дивно — у 2020 році расова тема у США стала особливо чутливою.
​​Жити треба так, щоб про твої читацькі звички написали наукову статтю
Продовжую спостерігати за історією із журналістом New York Times Дональдом Макнілом, про яку писав раніше.

Вона досі викликає бурхливі холівари в американському інфопросторі. Можливо, тому, що певною мірою символізує американські культурні війни зразка 2021 року: літній білий чоловік, який працює у традиційно лівій газеті, проти молодих лібералів.

Позавчора вийшла колонка колумніста New York Times Бена Сміта — мабуть, головний текст на цю тему наразі.

По-перше, Сміт викопав багато нових фактів із цієї історії. Наприклад, що до Макніла давно були великі претензії і головний редактор хотів його звільнити у 2019 році, але його врятувала профспілка.

Загалом Сміт намагається відповісти на логічне питання — чому звільнення одного журналіста в одній газеті викликає такий резонанс? Чому про це всі говорять?

Відповідь — бо New York Times стала унікальним об'єктом американської журналістики і культури. «The Times is an object of obsession because of its unusual, perhaps unhealthy, central place in American news, culture and politics».

Звісно, навіть сам факт цієї колонки дуже символічний. Наразі головний матеріал про скандал навколо NYT — із інсайдами з внутрішньої кухні NYT і з критикою в бік NYT — написав автор NYT. Це точно гарно показує, як New York Times займає (нездорове) центральне місце в американській журналістиці.
Forwarded from ДовгийПес
Як утрата слуху допомогла Бетховену стати унікальним композитором? За допомогою якої технології людство врешті-решт зможе самознищитись? Чому треба захищати мову урду, якою говорять 170 мільйонів людей? Це питання, відповіді на які ми знайшли у свіжому випуску розсилки Old York Times. Її роблять Антон і Захар Процюки — автори телеграм-каналу з такою самою назвою. Їхня розсилка — шлюз, що впускає свіжі ідеї з англомовного медіапростору в україномовний. У кожному випуску є коментована добірка цікавих англомовних матеріалів, які вийшли за останній тиждень; один докладно переказаний українською текст; рекомендація нонфікшн-книжки. Ми підписались і не шкодуємо; радимо підписатись і вам.
[цей допис опублікований на правах реклами. реклама допомагає нам робити розсилку кращою]
Нове від мене — написав (англомовну) статтю про те, як Вікіпедія зростає завдяки Глобальному Півдню, і чому це корисний приклад для медій.
Повертаюся до життя новою статтею про поляризацію у соціальних мережах.

Зробив (англомовний) огляд наукової статті, яка вимірює політичну поляризацію на основі списків підписників Твіттер-акаунтів політичних партій.

Один із інсайтів — США унікально сильно поляризовані, тому їхній досвід не надто релевантний для інших країн.
Вікіпедія запустить перший платний сервіс — API для комплексних потреб.

Але зради тут ніякої немає — йдеться лише про додаткові технічні послуги, які будуть потрібні великим компаніям. Наявні технічні можливості, і тим більше звичайний доступ до контенту, завжди були і будуть безкоштовними.
Цікавий спосіб виміряти негативні наслідки алкоголю.

На відміну від футболу, бейсбольний матч не має фіксованої тривалості. Алкоголь на матчах зазвичай перестають продавати після сьомого інінґу (так називається відрізок гри), і тривалість проміжку від останнього продажу алкоголю до кінця гри може відрізнятися залежно від гри.

Двоє дослідників з Університету Пенсильванії взяли дані про злочини в Філадельфії за десять років -> визначили, які з них відбулися навколо бейсбольного стадіону -> співставили ці дані із тривалістю матчів.

Результати показують, що продаж алкоголю суттєво впливає на рівень кримінальної активності:
>When there are extra innings and more game-time after the seventh inning alcohol sales stoppage crime declines significantly around the stadium... The results suggest that alcohol consumption during baseball games is a contributor to crime... The findings provide further support for environmental theories of crime that note the congregation of people in places with excessive alcohol consumption is a generator of violent crime in cities.
Поки в Україні закінчується епоха бідності, у США завершилася епоха вибачень. Якщо 20 років тому найкращою стратегією для політиків, які потрапили у скандал, було слізне вибачення, то зараз цей жанр зникає. Приклад Трампа показує, що краще стояти до останнього.

Про це — і ще багато цікавого — у новому випуску розсилки Old York Times, яку ми розіслали вчора ввечері.

📰 Випуск розсилки шукайте у своїх електронних скриньках
▪️Якщо не підписані, зробити це можна тут
😕 Якщо підписані, але розсилка не приходить, перевірте вкладки з рекламою і спамом. А потім додайте адресу oldyorktimes@substack.com у список контактів свого поштового сервісу. У Gmail буде достатньо перемістити цього листа у категорію «Основні» (“Primary”).
Читаю книжку «A World Without Email: Reimagining Work in an Age of Communication Overload» Кела Ньюпорта — про те, чому сучасні інтелектуальні працівники витрачають так багато часу на імейли / месенджери, як це заважає продуктивності і що з цим робити.

Думаю, чи варто робити переказ основних ідей із цієї книжки. Тому невеличке опитування для вас, щоб оцінити попит.
Чи відчуваєте ви, що у вашій роботі занадто багато неструктурованої комунікації електронною поштою / месенджерами замість важливіших справ?
Anonymous Poll
46%
Так, і це велика проблема
23%
Так, але це створює лише дрібні незручності
31%
Ні, не маю такої проблеми
​​У 2018 році подкаст “Caliphate” про Ісламську державу від New York Times став тріумфом жанру наративних журналістських подкастів. А два роки по тому NYT була змушена визнати, що значна частина сюжету не відповідала дійсності — головний герой брехав про свою участь в ІДІЛ.

Зробив для The Fix (англомовний) огляд наукової статті про те, як приклад «Халіфату» показує недоліки «перформативної прозорості» в журналістиці.
Сербія уже безкоштовно вакцинує іноземців.

Цікаво, що серби серед європейських і світових лідерів за темпами імунізації. Вкололи більше доз на душу населення, ніж будь-яка країна ЄС. У Європі ефективніша вакцинація лише у Британії.

Значною мірою це завдяки тому, що вони неперебірливі у виборі вакцини — використовують і «Спутнік», і китайські вакцини.
Long Telegram
Сербія уже безкоштовно вакцинує іноземців. Цікаво, що серби серед європейських і світових лідерів за темпами імунізації. Вкололи більше доз на душу населення, ніж будь-яка країна ЄС. У Європі ефективніша вакцинація лише у Британії. Значною мірою це завдяки…
Більше цікавого про вакцинацію у Сербії — у новому випуску The Economist.

«Вакцинна дипломатія» допомагає сербам збільшити свій вплив на Балканах. Але ситуація із коронавірусом все одно погана.

>Nevertheless, rates of infection and death are rising fast. Many Serbs do not bother to take precautions, says Ivan Kostic, a surgeon in the central town of Cacak, particularly those who have had their first shot. Unlike elsewhere in Europe, there have been no long lockdowns. The health-care system is run-down: Serbian hospitals have a quarter fewer staff than western European ones, estimates Dr Kostic, partly because so many have emigrated.