Рубрика «Сезон загальних виборів у США у розпалі»

Важлива стаття про «театр гігієни», яким заміняють боротьбу з коронавірусом.

Вірус може передаватися через поверхні, але зараз ми вже знаємо, що цей спосіб є менш поширеним, ніж здавалося на початку пандемії. Звісно, мити руки і користуватися антисептиком все одно треба, але дезінфекція поверхонь не має бути основним фокусом у боротьбі з вірусом.

Вірус найчастіше передається повітряним шляхом, і великий ризик створюють закриті непровітрювані приміщення, де збирається багато людей (на кшталт барів, ресторанів і спортзалів).

Тому не варто концентруватися «глибокому прибиранні» і обливати все навколо антисептиком. Дезінфекція корисна, але вона не має створювати хибне відчуття безпеки і відволікати від того, що створює найбільшу небезпеку.

https://www.theatlantic.com/ideas/archive/2020/07/scourge-hygiene-theater/614599/

Одна із цікавих речей у білоруських протестах — самоорганізація. У протестів немає чітких політичних лідерів, влада намагалася блокувати інтернет, але це не заважає виводити багато тисяч людей на вулиці. І велику роль у цьому грають Телеграм-канали.

Написав у щотижневому дайджесті для TheFix Media про те, чому протести в Білорусі можна буде назвати Телеграм-революцією.

https://thefix.media/2020/08/14/the-fix-weekly-digest-august-14th/

Трохи про стан розвитку штучного інтелекту

Цікавий (не лінуймось читати англійською) текст Джошуа Бентона. Суть у тому, що народ-аудиторія сприймає медіа не так, а іноді взагалі не так, як медіа сприймають самі себе або думають, що їх сприймає суспільство. На ставлення до медіа, в тому числі й довіру, впливає купа чинників, серед них абсолютно довільні. В тому числі необізнаність, тотальна упередженість або хибні знання про те, що собою являють окремі медіа. «Українська правда» може 20 років докладати всіх можливих зусиль, щоб її сприймали як джерело якісних новин. Але окремий читач бачить їхню новину, каже «тю, так вони ж російські агенти!» або «так вони давно Коломойському продались» і не вірить жодному слову. Якщо спитати «звідки ти це взяв?», з’ясується, що прочитав сім років тому в коментарях або сказав кум, який переплутав «Українську правду» з комсомольською. «Вони ватники — здається, я колись бачив у них щось ватне, чи то було не в них…?»
Ці хибні уявлення так легко поширюються ще й тому, що навіть умовно лояльна аудиторія не мотивована їх спростовувати. Можете провести експеримент: запитайте своїх фейсбук-френдів, з яких медіа вони дізнаються новини. І на кожний коментар відповідайте щось на зразок «так там жеж російські гроші», «вони ж ніби Медведчуківські», «але ж там суцільна джинса». Здебільшого вас не будуть намагатись переконати, що це не так (хіба що людина, з якою ви дискутуєте, має прямий стосунок до цього медіа).
Дослідники, на яких посилається Бентон, з’ясували, що часто люди, які мало читають новини або взагалі не роблять цього, мають тверде переконання, що цим новинам не слід вірити. Звідки воно взялося і чи можна його взагалі зруйнувати?

Цікавий профайл The Atlantic про Джареда Кушнера — зятя і одного із найвпливовіших радників Трампа.

Трагедія (або трагікомедія) Кушнера у тому, що він ефективний бюрократ і створює контраст хаотичному Трампу своїм аналітичним підходом — але він занадто сильно залежить від Трампа і не може повноцінно протистояти й заперечувати своєму тестю-президенту.

Як іронічно пише автор, from an early age, Jared learned how to accumulate influence by faithfully serving the interests of powerful, mercurial men.

Тут у мене відразу виникла цікава аналогія із Ліндоном Джонсоном.

Недавно прочитав легендарну біографію Джонсона від Роберта Каро, в якій Каро використовує історію життя Джонсона як полотно для дослідження політичної влади. Зокрема, Каро розбирається, як хлопець із бідної техаської провінції став одним із найбільш впливових політиків у країні.

І ось один із факторів — уміння молодого Джонсона зачаровувати старших, впливових чоловіків та викликати у них синівську любов. У Джонсона було три головних покровителі, завдяки яким він у різний час піднявся до політичних зірок — Франклін Рузвельт, Сем Рейберн і Річард Рассел.

Але, звісно, Джаред Кушнер is no Jack Kennedy не Ліндон Джонсон. Його політичне майбутнє занадто сильно зав'язане на одному Трампі.

До речі, якщо хочете знайти пояснення мему про no Jack Kennedy із попереднього посту і заодно подивитися трохи мемів, ловіть мій минулорічний пост із Old York Times.

🎁 Бонус: Може, президентські дебати далеко не завжди змінюють результати виборів — але зате вони стабільно постачають меми. В Україні це — “ці руки нічого не крали”, “Виктор Андреевич, будьте мужчиной” та, звісно, “стадіон так стадіон”.

Найдотепніші моменти з американських дебатів — жарт Рейгана про його вік і фраза кандидата у віце-президента Ллойда Бентсена “Senator, you're no Jack Kennedy”. В історію увійшли також і проколи американських кандидатів: наприклад, фраза “радянського домінування у Східній Європі не існує” від Форда у 1976 році. Схожий момент — коли кандидата від демократів Майкла Дукакіса запитали, чи був би він проти смертної кари, якби його дружину вбили і зґвалтували, Дукакіс не здригнувшись почав розповідати аргументи проти смертної кари. Холоднокровна відповідь Дукакіса, імовірно, зашкодила його іміджу на виборах (якщо вас зацікавило, як треба було б відповісти на це запитання, автори фільму “Березневі іди”, здається, знайшли правильну відповідь).

Два тижні тому трохи писав тут про роль Телеграму у білоруських протестах.

Цього тижня долучився до написання детальнішої статті про те, чому Телеграм став природною платформою для білоруських протестувальників — і як працює найбільший із таких каналів, @nexta_live

Справді цікава історія, раджу почитати.

https://thefix.media/2020/08/25/nexta-the-channel-behind-belarus-telegram-revolution/

Продовжуючи тему книжок про Трампа — The New York Times пише, що за останні чотири роки навколо них сформувався величезний ринок.

З цікавого:

✔️ З 2016 року видано вже понад 1200 унікальних книжок про Трампа. Обама був нуднішим — про нього написали лише 500 книжок за період його першого терміну. Скоро вийде навіть книжка про книжки про Трампа.

✔️ Одна із причин такого ажіотажу, окрім очевидної ексцентричності і поляризаційності Трампа — висока плинність кадрів у його адміністрації. Часто «вибухові» мемуари пишуть колишні працівники адміністрації президента, які покинули свій пост. У Трампа таких незвично багато.

✔️ Книжки, які Трамп критикує, продаються прекрасно. Але піарити книжки про себе, які йому подобаються, у Трампа не дуже виходить. Як пише NYT, кілька місяців тому Трамп запостив для своїх 86 мільйонів підписників про книгу під назвою «Трамп і Черчилль: Захисники західної цивілізації». Але наразі її видавцям не вдалося продати навіть 3 тисячі примірників книжки.

📍Ось тут мій попередній пост на тему — чому критичні до Трампа, продаються краще за книжки його прихильників

Ще важливий інсайт про поширення коронавірусу, про який не так часто говорять — він передається через вірусні частинки, які можуть виділятися коли ми говоримо. Тому чим менше і чим тихіше ми говоримо у публічних місцях, тим менше передається вірус.

У деяких випадках мовчання або шепотіння замість крику може бути настільки ж ефективним, наскільки носіння маски.

І це має чіткі практичні наслідки для нашої повсякденної діяльності:

✔️ Деякі типи відпочинку безпечніші за інші. Наприклад, піти в кіно може бути безпечніше, ніж займатися у спортзалі чи піти в бар.

✔️ Деякі публічні простори мають значно менше ризиків, якщо там правильно поводитися. Наприклад, метро може бути доволі безпечним, якщо там всі носять маски і мовчать.

✔️ Деяких активностей треба повністю уникати. Наприклад, дуже небажано співати у невеликих закритих просторах (відомий кейс, коли на початку пандемії у США захворіли 85% учасників репетиції церковного хору).

https://www.theatlantic.com/ideas/archive/2020/08/wear-your-mask-and-stop-talking/615796/

Люблю такий жанр популярної історії

За день до терактів 9/11 у Нью-Йорку: Дональд Трамп зустрічається з Меланією, Олександр Лукашенко йде на другий термін, Володимир Зеленський грає в КВК. «Бабель» згадує, що відбувалося у світі за день до теракту 👉 https://baa.nu/tGMJqz

Уранці 11 вересня 2001 року два з чотирьох пасажирських літаків, захоплених членами «Аль-Каїди», врізалися у вежі Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку, один — у будівлю Пентагону, ще один упав у штаті Пенсильванія. Ця атака стала найбільшою в історії за кількістю жертв.

За день до цього:

🚩 Глобальна війна з тероризмом ще не стоїть на порядку денному. Буш більше зосереджений на внутрішніх реформах і провадить обережну зовнішню «політику невтручання».

🚩У ЗМІ обговорюють перемогу Олександра Лукашенка на виборах у Білорусі, ялтинський саміт «Україна — ЄС» та загострення на Близькому Сході.

🚩Путін ще не став авторитарним правителем, Трамп збирався побудувати найвищий у світі хмарочос, а Борис Джонсон уперше потрапив до британського парламенту.

Сьогодні гарний день, щоб розповісти вам про YouTube-канал письменника (і, за цікавим збігом обставин, мого батька) Степана Процюка.

Якщо вас хоча б віддалено цікавить література — і зокрема українська література — цей канал має вас зацікавити. До ЗНО з літератури там підготуватися не вийде, але вийде знайти харизматичну і оригінальну аналітику. А про літературу у нас занадто рідко розповідають без штампів шкільної програми і переказу Вікіпедії.

Канал розповідає про літературу під оригінальним кутом (наприклад, про взаємини письменників з алкоголем, письменників і хвороби і про (не)можливість письменницької дружби), але також і відкриває по-новому відомих українських письменників: від усім відомого зі школи Нечуя-Левицького до «популярного і нещасливого» Василя Симоненка.

Якщо вас зацікавив опис і хочете підписатися, переходьте за лінком: http://bit.ly/37a9qR1

Цікавий проект від New York Times — “Faces of Power”.

Зібрали 922 найпливовіших людей у США і порахували расову різноманітність серед них.

Цікаві спостереження: 80% відсотків цих людей — білі. Це на 15-20 відсотків вище, ніж відсоток білих американців серед усього населення, і значно вище, ніж пропорція білих серед молоді.

Особливо мало people of color — у видавничому бізнесі й медіа; серед керівників найбільших університетів; серед політиків, які обираються на рівні штату (сенатори і губернатори).

Звісно, список не ідеальний: він враховує інституційну владу (сенатори / директори найбільших компаній / керівники найбільших ЗМІ etc.), а не культурну в широкому сенсі чи просто неформальну. Але ідеального списку все одно не складеш.

Хотілось би таке для України. У нас немає американської проблеми расової / етнічної репрезентації, але є проблема із гендерною репрезентацією. Та й загалом було б цікаво побачити реєстр faces of [institutional] power поза стандартним списком «100 найвпливовіших людей».

Недавно читав великий профайл судді Вовка — мабуть, одного з найвідоміших суддів в Україні зараз. Стаття зводилася до одного питання: як, попри всі скандали, йому вдається залишатися при владі при трьох різних президентах. І це симптоматична історія для українських суддів.

Це я веду до того, що сьогодні витратив день на статтю про зовсім інший тип судді — ікону фемінізму й інтернет-мем Рут Бейдер Гінзбург. Найстарша суддя Верховного суду США, вона померла вчора ввечері.

У першій частині стаття історія життя видатної людини — піонерки боротьби за гендерну рівність, яка стала іконою для молоді, коли їй було за 80. Друга частина розповідає про те, як працює політична система США і зокрема Верховний суд, щоб показати, чому смерть RBG є не лише персональною трагедією, а й важливою політичною подією.

Раджу приділити пару хвилин і почитати.

https://telegra.ph/RBG-09-19

Цікава стаття The New Yorker про долю американської журналістики.

Рекламна модель у медіа і так в останні роки поступалася підписній — у першу чергу тому, що Google і Facebook консолідували переважну більшість рекламних витрат. А з коронакризою виданням, які живуть із реклами, стає ще складніше (раніше вже писав про це тут).

Від цього виграють кілька найбільших видань. Найочевидніший приклад — The New York Times, у якого понад сім мільйонів платних підписників. Але загальна медіасистема при цьому страждає, а особливо погано себе почувають локальні видання.

І це поглиблює нерівність. Більшість людей, які не можуть собі дозволити платити за новини, плавають «в океані безкоштовного контенту: частково правдивого, частково фейкового».

Що з цим робити? Автор розповідає про пропозицію створити у США аналог BBC — тобто сильного медіа, яке б жило за рахунок державного фінансування. Але, думаю, це більше теоретична вправа: американці і загалом з осторогою ставляться до концепції державного медіа, а в розпал коронакризи усім і тим більше не до цього.

(Заголовок статті — «Доля новин в епоху коронавірусу», але про вплив коронавірусу там не так вже й багато. Відповіді на запитання у підзаголовку — Can a fragile media ecosystem survive the pandemic? — також немає)

Захоплива сторінка в історії розвитку цього каналу — публікую перший гостьовий пост.

Ксенія — програмістка, американістка і загалом людина багатьох талантів — розповідає для нас про книжку «Прогулянка лісами. Двоє лінюхів проти дикої природи».

Це культова у США книжка, яка вийшла у кінці 90-их років, а кілька років тому була екранізована. Приблизно тоді ж вона вийшла українською у «Нашому форматі».

Як обіцяють видавці і Ксенія, у кращому випадку ця книжка змусить вас закохатися у природу, а якщо ні, то принаймні отримаєте насолоду від кумедної розповіді.

Читайте про «Прогулянку лісами» читайте тут 👉 https://telegra.ph/Walk-in-the-Woods-09-22

Завтра Трамп має оголосити свою кандидатуру у Верховний суд на місце Рут Бейдер Гінзбург.

The Economist зробили графік, який показує ідеологію поточних суддів Верховного суду та найбільш імовірної кандидатки на крісло Гінзбург. Гарно видно, наскільки міцно закріпиться домінування консерваторів у Верховному суді, якщо номінація Трампа буде успішною.

Кілька спостережень із перших дебатів Трампа—Байдена

Витратив ніч на перегляд дебатів між Трампом і Байденом, щоб принести вам свіжу аналітику без смс і реєстрації. Ось кілька головних спостережень:

📍 Загалом це були, мабуть, найбільш бурлескні, голосні і хаотичні президентські дебати в новітній історії США. Усі перебивали одне одного, і мало чого було сказано по суті.

Тому загалом не хотів би я опинитися на місці модератора. (Власне, він одного разу не витримав і запропонував Трампу помінятися з ним місцями — майже як вчителька в початковій школі).

📍 Байден неочікувано багато атакував Трампа. За 90 хвилин він встиг назвати президента брехуном, дурнем, клоуном, расистом і найгіршим президентом в історії — якщо я ще нічого не пропустив.

Трамп теж не розпливався у похвалах, звісно (а ще значно більше перебивав), але настільки міцну мову проти Байдена не використовував. Деякі аналітики™️ припускають, що Трамп про не був готовий до такого агресивного стилю Байдена.

Здається, тактика Байдена — це теж доволі безпрецедентна річ. У традиційних дебатах неповага до опонента вважалася помилкою. З іншого боку, Трамп дуже далекий від традиційного кандидата — тому, можливо, проти нього такий підхід ефективний.

📍 Загалом виглядає, що Байден показав себе непогано. Я б не сказав, що він виглядав особливо сильнішим за Трампа — але йому й не треба було.

Трамп і його прихильники задали дуже низьку планку своїми постійними натяками на те, що Байден — кволий старець, який не може зв'язати два слова. Але Байден виглядав солідно і впевнено атакував Трампа.

Враховуючи, що Байден у виграшній позиції у передвиборчій гонці загалом, відсутність чіткої перемоги Трампа — це дефолтно перемога для Байдена.

📍 Ці дебати майже точно не матимуть великого впливу на результати виборів. Загалом президентські дебати менше впливають на вибори, ніж нам здається — особливо у такій політично поляризованій країні, як США.

Хоча не виключено, що якийсь несуттєвий вплив на важливих виборців, які ще не визначилися, вони матимуть. Подивимось.

Вітаємо, шановні читачі каналу #SixArticles! З вами Антон Процюк, співавтор Old York Times (@oldyorktimes) — Телеграм-каналу, який оглядає й переказує важливі англомовні лонгріди і книжки.

Уже на початку листопада у США пройдуть важливі президентські вибори, які матимуть великий глобальний вплив на Україну, і зокрема вплинуть на Україну. Я підготував для вас шість лонгрідів українською та англійською мовами, які допоможуть вам краще розібратися у цих виборах та у тому, як загалом працює американська політика.

Список матеріалів:
1. Президентські вибори 2020 року: дуже проста інструкція
https://bbc.in/362nCgW

2. Коротка історія імпічменту Трампа і при чому тут Україна
https://bbc.in/2G18C84

3. Чому один штат так сильно впливає на президентські вибори в США
https://bit.ly/3mE0TxK

4. Як змінить Америку Джо Байден, якщо виграє президентські вибори
https://bit.ly/3iTJ3EH

5. Як змінив Америку Дональд Трамп за чотири роки при владі
https://bit.ly/33MJR7V

6. Померла суддя Верховного суду Рут Бейдер Гінзбург. Розповідаємо, чим вона запам’яталася і як її смерть вплине на американську політику
https://bit.ly/2EoeVSY


Детальніше про кожну статтю:
1. Як проходять президентські вибори США? Хто балотується цього року? Як працює незвична американська система із вибору переможця, при якій кандидат може здобути менше голосів усіх американців, але все одно виграти вибори? Знайомство із темою американської політики варто почати із базової інструкції, і стаття від BBC гарно підходить на цю роль.
https://bbc.in/3iTxrkY (англійською)
https://bbc.in/362nCgW (українською)

2. За останній рік Україна з'являлася в американських політичних новинах незвично часто. Трамп став третім із 44 президентів за всю історію США, якому оголосили імпічмент — і все через звинувачення у тому, що він використовував свою президентську владу для політичної вигоди, шантажуючи українського президента Зеленського. Якщо ви пропустили цю історію, зараз може бути гарний час швиденько її згадати. Залежно від того, скільки маєте часу, BBC пропонує короткий, середній і довгий огляд усієї історії.
https://bbc.in/2G18C84 (англійською)

3. Раз на чотири роки центр політичного життя США переноситься з Вашингтона до штату Айова. Айова — лише один американський штат з 50, причому далеко не найбільший. Однак результат тамтешніх партійних виборів привертає до себе непропорційну увагу і важливий для результату національних президентських виборів. Old York Times розповідає, чому так склалося і чому це має значення.
https://bit.ly/3mE0TxK (українською)

4. Колишній віце-президент Джо Байден є ключовим суперником Дональда Трампа на президентських виборах, і у нього є хороший шанс виграти ці вибори. Якою є візія та філософія Байдена? Що він зробить, якщо зуміє обійняти найвищий пост країни? Vox підготував велику пояснювальну статтю про те, за яке майбутнє бореться Байден.
https://bit.ly/3iTJ3EH (англійською)

5. Президентство Байдена поки є гіпотетичним, а от президентство Трампа цілком реальне уже майже чотири роки. За цей час він встиг значно змінити США у різних аспектах — від закріплення консервативної більшості у судах до поглиблення проблеми зі зміною клімату. The Guardian зробили підбірку 10 способів, якими Трамп вплинув на свою країну за час президентства.
https://bit.ly/33MJR7V (англійською)

6. Кілька днів тому померла Рут Бейдер Гінзбург. Вона була найстаршою суддею Верховного суду США, а в останні роки життя стала культурною іконою фемінізму і здобула популярність серед молоді. Old York Times розповідає про те, чим запам’яталася Гінзбург, і чому її смерть викличе гарячу політичну битву на фоні президентських виборів.
https://bit.ly/2EoeVSY (українською)
…
Підписуйтесь на канал @oldyorktimes, щоб раз на тиждень отримувати вдумливий переказ важливого англомовного лонгріду або книжки: про суспільство, політику, культуру та інші варті уваги теми.