Знайшов прекрасне на задвірках інтернету — список «10 people who don't matter» із 2006 року від популярного американського журналу. Тобто список людей зі світу бізнесу і технологій, яких вважали переоціненими.

Два найбільш шикарні пункти — Марк Цукерберг (не встиг продати Фейсбук вчасно), і гендиректор Netflix Рід Гастінгс (епоха DVD, на яких заробляє Netflix, уже позаду).

Хоум-ран

В американських книжках трапляються спортивні метафори зі світу бейсболу і американського футболу, діавольських видів спорту. Я їх спокійно заміняю на нормальні европейські спортивні або картярські метафори.

Колись я спеціально сходив у Чикаго на знаменитий стадіон Wrigley Field, подивитися гру «Чикаго Кабз» з «Мінесотськими броварами». Сподівався зрозуміти, від чого ж тубільці фанатіють. Друзі всю гру спеціально мені коментували, що відбувається на полі, який рахунок і чому, але це було вище мого розуміння. Ще й наші, чиказькі, програли.
В середині четвертого інінга (так називається тайм у бейсболі, період) весь стадіон, як один, встав і проспівав якусь пісню. Це якась місцева традиція — співати в певний момент матчу, всі про неї знають.

Мої американські друзі потім самі визнали, що «Кабз» — команда-лайно, грати не вміють, але інших бейсболістів у них для мене немає. Є, мовляв, ще одна чиказька команда — «Вайт Сокс». Але вони з південного Чикаго (я жив у респектабельному північному) і вболівати за них жоден порядний чоловік не буде, краще вже за колгоспників із «Мінесотських броварів». А весь смисл походу на бейсбол — поспівати оцю пісню в четвертому інінгу, відчути лікоть, поїсти сосисок з пивом і повитріщатися на красивих дівчат.

Найбільший ідіотизм бейсболу полягає в тому, що це неконтактний вид спорту, аболютно невидовищний. Гравець не торкається суперника, на відміну від футбола чи баскетбола. Відбивають кудись м’яча палками та й біжать по колу.

Так от, трапилося в перекладі, як американський автор підсумовує свої невеселі результати: Not exactly home runs (На хоум-ран не тягне).

Хоум-ран у бейсболі — це як гол у футболі. Щось круте. Можна так і перекласти — «хоум-ран». Помилки не буде, але така метафора українському читачу нічого не скаже. Не давати ж примітку на рівному місці.

Хоум-ран, по-моєму, можна спокійно замінити на будь-яку іншу метафору аналогічного смислу зі зрозуміліших читачам видів спорту: гол у дев’ятку (футбол), слем-данк (баскетбол), роял-флеш або фул-хауз (покер). Хтось саркастично скаже: «Ага, тепер усе ясно: замість хоум-рана на поле виходить роял-флеш!» Але я прикриюся перекладацьким волюнтаризьмом :) Танцюйте від себе. Робіть так, щоб вам було зрозуміло. Читачі підтягнуться.

#архів

Переказав ключові тези презентації проекту USAID про те, як українці сприймають корупцію. Це матеріал річної давності, але з того часу навряд чи багато змінилося.

Це справді цікаво, тому раджу почитати повністю. А ось ключові тези ключових тез:

♦️ Українці не розуміють, що таке корупція. Більшість українців не вважають побутову корупцію (хабар лікарю чи вчителю) корупцією;

♦️ водночас корупцією часто називають просто неефективну роботу держорганів або навіть легальні додаткові послуги (наприклад, оформлення паспорту за пришвидшеною процедурою).

♦️ Не варто покладати особливих надій на молодь: студенти не проявляють більшої нетерпимості до корупції.

♦️ Українці переоцінюють масштаби корупції в країні. Кількість людей, які стикаються з корупцією, падає, але люди не вважають, що в країні стало менше корупції. Винні в цьому наші медіа: вони пишуть про корупцію багато, але часто — неякісно.

♦️ Вихід із цієї ситуації дуже простий (ні) — почати писати про корупцію якісно; балансувати глибокою аналітикою новини на кшталт «третього заступника голови райради в Кіровоградській області звинувачують в отриманні хабаря».

Так переможемо (ні)

Цікавий лонгрід на вихідні про те, як і коли благодійність стала частиною нашої культури.

Якщо коротко, то у греко-римській культурі концепції благодійності і турботи про бідних практично не існувало.. Відчуття обов'язку турбуватися про бідняків створили євреї, а згодом його взяли на озброєння ранні християни.

https://aeon.co/essays/the-poor-might-have-always-been-with-us-but-charity-has-not

​​10 причин, чому треба перестати читати новини

П’ять років тому — під час Євромайдану і початку російської агресії — мені, як і більшості українців, було складно відірватися від прямих трансляцій і новинних сайтів. Утім, за останні кілька років я не раз ловив себе на тому, що намагаюся читати менше новин. Читання новин є непродуктивним, і цей час можна витратити значно ефективніше: наприклад, на читання книжок.

Швейцарський письменник Ральф Добеллі має схожі погляди. Але він ще радикальніший: Добеллі порівнює новини із шкідливою їжею — “цукром для мозку” — і радить повністю відмовитися від читання новин. У своїй класичній статті для The Guardian Добеллі наводить 10 аргументів, чому вам потрібно перестати читати новини. Стаття вийшла майже шість років тому, але на фоні зростання соцмереж вона стала, мабуть, навіть більш актуальною: майже у кожному пункті “новини” можна замінити на “пости в соцмережах”

1️⃣ Новини дезорієнтують. Журналісти частіше пишуть не так про те, що справді важливо, а про те, що може вразити і зацікавити читачів. Тому новини часто розповідають про авіакатастрофи і рідко пишуть про серцево-судинні хвороби, хоча шанс померти від проблем з серцем в багато разів вищий, ніж імовірність загинути в захопленому терористами літаку.

2️⃣ Новини [самі по собі] не мають значення. Жодна новинна замітка, імовірніше всього, не матиме впливу на ваше життя і ніяк вам не знадобиться. Середня людина читає тисячі новин на рік, але навряд чи вона може згодом пригадати хоч десяток.

3️⃣ Новини не мають пояснювальної сили. На відміну від книг чи лонгрідів, новини не несуть глибокого бекґраунду і не дозволяють побачити більшу картину.

4️⃣ [Погані] новини буквально шкідливі для здоров’я. Новини часто сповнені негативу (який, як ми уже зрозуміли, часто перебільшений), а погані новини можуть бути шкідливими для здоров’я. Вони впливають на лімбічну систему мозку, посилюючи виділення кортизолу — гормону, який відповідає за стрес. Згідно з дослідженнями, це може призводити не лише до миттєвого посилення відчуття страху й агресії, а й до тривалих наслідків на кшталт стану хронічного стресу.

5️⃣ Новини посилюють когнітивні викривлення. Новини посилюють підтверджувальне упередження (confrimation bias) — «тенденцію шукати або інтерпретувати інформацію таким чином, щоб вона підтверджувала власні переконання або гіпотези». І загалом новини пропонують занадто прості пояснення складним проблемам.

6️⃣ Новини заважають глибоким думкам. Глибокі роздуми вимагають концентрації, а новини спеціально створені для того, щоб руйнувати концентрацію і переривати мисленнєвий процес.

7️⃣ Новини працюють як наркотики. Новини викликають залежність і розвивають багатозадачність на противагу вдумливому читанню.

8️⃣ Новини забирають час. Тут все просто: читання новин забирає багато часу, який ви можете не помічати, бо читаєте новини спорадично протягом дня. Цей час можна було б витратити на щось корисніше.

9️⃣ Новини роблять нас пасивними. У новинах ми зазвичай читаємо про те, чого не можемо змінити, тому це розвиває в нас пасивність та “навчену безпорадність”.

🔟 Новини убивають креативність. Якщо забивати голову великою кількістю порівняно нерелевантної інформації, здатність придумувати свіжі, оригінальні та креативні ідеї може знижуватися.

Звісно, навряд чи варто заходити настільки далеко, щоб взагалі не стежити за новинами. Як на мене, в дечому Добеллі аж занадто радикальний — наприклад, у своїх аргументах про повну нерелевантність новин чи “навчену безпорадність”, яку новини нібито викликають. Однак очевидно одне: зайве захоплення новинами несе більше шкоди, ніж користі. У цьому контексті тези Добеллі безсумнівно заслуговують на увагу.

Антон

Рубрика «Сезон загальних виборів у США у розпалі»

Важлива стаття про «театр гігієни», яким заміняють боротьбу з коронавірусом.

Вірус може передаватися через поверхні, але зараз ми вже знаємо, що цей спосіб є менш поширеним, ніж здавалося на початку пандемії. Звісно, мити руки і користуватися антисептиком все одно треба, але дезінфекція поверхонь не має бути основним фокусом у боротьбі з вірусом.

Вірус найчастіше передається повітряним шляхом, і великий ризик створюють закриті непровітрювані приміщення, де збирається багато людей (на кшталт барів, ресторанів і спортзалів).

Тому не варто концентруватися «глибокому прибиранні» і обливати все навколо антисептиком. Дезінфекція корисна, але вона не має створювати хибне відчуття безпеки і відволікати від того, що створює найбільшу небезпеку.

https://www.theatlantic.com/ideas/archive/2020/07/scourge-hygiene-theater/614599/

Одна із цікавих речей у білоруських протестах — самоорганізація. У протестів немає чітких політичних лідерів, влада намагалася блокувати інтернет, але це не заважає виводити багато тисяч людей на вулиці. І велику роль у цьому грають Телеграм-канали.

Написав у щотижневому дайджесті для TheFix Media про те, чому протести в Білорусі можна буде назвати Телеграм-революцією.

https://thefix.media/2020/08/14/the-fix-weekly-digest-august-14th/

Трохи про стан розвитку штучного інтелекту

Цікавий (не лінуймось читати англійською) текст Джошуа Бентона. Суть у тому, що народ-аудиторія сприймає медіа не так, а іноді взагалі не так, як медіа сприймають самі себе або думають, що їх сприймає суспільство. На ставлення до медіа, в тому числі й довіру, впливає купа чинників, серед них абсолютно довільні. В тому числі необізнаність, тотальна упередженість або хибні знання про те, що собою являють окремі медіа. «Українська правда» може 20 років докладати всіх можливих зусиль, щоб її сприймали як джерело якісних новин. Але окремий читач бачить їхню новину, каже «тю, так вони ж російські агенти!» або «так вони давно Коломойському продались» і не вірить жодному слову. Якщо спитати «звідки ти це взяв?», з’ясується, що прочитав сім років тому в коментарях або сказав кум, який переплутав «Українську правду» з комсомольською. «Вони ватники — здається, я колись бачив у них щось ватне, чи то було не в них…?»
Ці хибні уявлення так легко поширюються ще й тому, що навіть умовно лояльна аудиторія не мотивована їх спростовувати. Можете провести експеримент: запитайте своїх фейсбук-френдів, з яких медіа вони дізнаються новини. І на кожний коментар відповідайте щось на зразок «так там жеж російські гроші», «вони ж ніби Медведчуківські», «але ж там суцільна джинса». Здебільшого вас не будуть намагатись переконати, що це не так (хіба що людина, з якою ви дискутуєте, має прямий стосунок до цього медіа).
Дослідники, на яких посилається Бентон, з’ясували, що часто люди, які мало читають новини або взагалі не роблять цього, мають тверде переконання, що цим новинам не слід вірити. Звідки воно взялося і чи можна його взагалі зруйнувати?

Цікавий профайл The Atlantic про Джареда Кушнера — зятя і одного із найвпливовіших радників Трампа.

Трагедія (або трагікомедія) Кушнера у тому, що він ефективний бюрократ і створює контраст хаотичному Трампу своїм аналітичним підходом — але він занадто сильно залежить від Трампа і не може повноцінно протистояти й заперечувати своєму тестю-президенту.

Як іронічно пише автор, from an early age, Jared learned how to accumulate influence by faithfully serving the interests of powerful, mercurial men.

Тут у мене відразу виникла цікава аналогія із Ліндоном Джонсоном.

Недавно прочитав легендарну біографію Джонсона від Роберта Каро, в якій Каро використовує історію життя Джонсона як полотно для дослідження політичної влади. Зокрема, Каро розбирається, як хлопець із бідної техаської провінції став одним із найбільш впливових політиків у країні.

І ось один із факторів — уміння молодого Джонсона зачаровувати старших, впливових чоловіків та викликати у них синівську любов. У Джонсона було три головних покровителі, завдяки яким він у різний час піднявся до політичних зірок — Франклін Рузвельт, Сем Рейберн і Річард Рассел.

Але, звісно, Джаред Кушнер is no Jack Kennedy не Ліндон Джонсон. Його політичне майбутнє занадто сильно зав'язане на одному Трампі.

До речі, якщо хочете знайти пояснення мему про no Jack Kennedy із попереднього посту і заодно подивитися трохи мемів, ловіть мій минулорічний пост із Old York Times.

🎁 Бонус: Може, президентські дебати далеко не завжди змінюють результати виборів — але зате вони стабільно постачають меми. В Україні це — “ці руки нічого не крали”, “Виктор Андреевич, будьте мужчиной” та, звісно, “стадіон так стадіон”.

Найдотепніші моменти з американських дебатів — жарт Рейгана про його вік і фраза кандидата у віце-президента Ллойда Бентсена “Senator, you're no Jack Kennedy”. В історію увійшли також і проколи американських кандидатів: наприклад, фраза “радянського домінування у Східній Європі не існує” від Форда у 1976 році. Схожий момент — коли кандидата від демократів Майкла Дукакіса запитали, чи був би він проти смертної кари, якби його дружину вбили і зґвалтували, Дукакіс не здригнувшись почав розповідати аргументи проти смертної кари. Холоднокровна відповідь Дукакіса, імовірно, зашкодила його іміджу на виборах (якщо вас зацікавило, як треба було б відповісти на це запитання, автори фільму “Березневі іди”, здається, знайшли правильну відповідь).

Два тижні тому трохи писав тут про роль Телеграму у білоруських протестах.

Цього тижня долучився до написання детальнішої статті про те, чому Телеграм став природною платформою для білоруських протестувальників — і як працює найбільший із таких каналів, @nexta_live

Справді цікава історія, раджу почитати.

https://thefix.media/2020/08/25/nexta-the-channel-behind-belarus-telegram-revolution/

Продовжуючи тему книжок про Трампа — The New York Times пише, що за останні чотири роки навколо них сформувався величезний ринок.

З цікавого:

✔️ З 2016 року видано вже понад 1200 унікальних книжок про Трампа. Обама був нуднішим — про нього написали лише 500 книжок за період його першого терміну. Скоро вийде навіть книжка про книжки про Трампа.

✔️ Одна із причин такого ажіотажу, окрім очевидної ексцентричності і поляризаційності Трампа — висока плинність кадрів у його адміністрації. Часто «вибухові» мемуари пишуть колишні працівники адміністрації президента, які покинули свій пост. У Трампа таких незвично багато.

✔️ Книжки, які Трамп критикує, продаються прекрасно. Але піарити книжки про себе, які йому подобаються, у Трампа не дуже виходить. Як пише NYT, кілька місяців тому Трамп запостив для своїх 86 мільйонів підписників про книгу під назвою «Трамп і Черчилль: Захисники західної цивілізації». Але наразі її видавцям не вдалося продати навіть 3 тисячі примірників книжки.

📍Ось тут мій попередній пост на тему — чому критичні до Трампа, продаються краще за книжки його прихильників

Ще важливий інсайт про поширення коронавірусу, про який не так часто говорять — він передається через вірусні частинки, які можуть виділятися коли ми говоримо. Тому чим менше і чим тихіше ми говоримо у публічних місцях, тим менше передається вірус.

У деяких випадках мовчання або шепотіння замість крику може бути настільки ж ефективним, наскільки носіння маски.

І це має чіткі практичні наслідки для нашої повсякденної діяльності:

✔️ Деякі типи відпочинку безпечніші за інші. Наприклад, піти в кіно може бути безпечніше, ніж займатися у спортзалі чи піти в бар.

✔️ Деякі публічні простори мають значно менше ризиків, якщо там правильно поводитися. Наприклад, метро може бути доволі безпечним, якщо там всі носять маски і мовчать.

✔️ Деяких активностей треба повністю уникати. Наприклад, дуже небажано співати у невеликих закритих просторах (відомий кейс, коли на початку пандемії у США захворіли 85% учасників репетиції церковного хору).

https://www.theatlantic.com/ideas/archive/2020/08/wear-your-mask-and-stop-talking/615796/

Люблю такий жанр популярної історії

За день до терактів 9/11 у Нью-Йорку: Дональд Трамп зустрічається з Меланією, Олександр Лукашенко йде на другий термін, Володимир Зеленський грає в КВК. «Бабель» згадує, що відбувалося у світі за день до теракту 👉 https://baa.nu/tGMJqz

Уранці 11 вересня 2001 року два з чотирьох пасажирських літаків, захоплених членами «Аль-Каїди», врізалися у вежі Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку, один — у будівлю Пентагону, ще один упав у штаті Пенсильванія. Ця атака стала найбільшою в історії за кількістю жертв.

За день до цього:

🚩 Глобальна війна з тероризмом ще не стоїть на порядку денному. Буш більше зосереджений на внутрішніх реформах і провадить обережну зовнішню «політику невтручання».

🚩У ЗМІ обговорюють перемогу Олександра Лукашенка на виборах у Білорусі, ялтинський саміт «Україна — ЄС» та загострення на Близькому Сході.

🚩Путін ще не став авторитарним правителем, Трамп збирався побудувати найвищий у світі хмарочос, а Борис Джонсон уперше потрапив до британського парламенту.

Сьогодні гарний день, щоб розповісти вам про YouTube-канал письменника (і, за цікавим збігом обставин, мого батька) Степана Процюка.

Якщо вас хоча б віддалено цікавить література — і зокрема українська література — цей канал має вас зацікавити. До ЗНО з літератури там підготуватися не вийде, але вийде знайти харизматичну і оригінальну аналітику. А про літературу у нас занадто рідко розповідають без штампів шкільної програми і переказу Вікіпедії.

Канал розповідає про літературу під оригінальним кутом (наприклад, про взаємини письменників з алкоголем, письменників і хвороби і про (не)можливість письменницької дружби), але також і відкриває по-новому відомих українських письменників: від усім відомого зі школи Нечуя-Левицького до «популярного і нещасливого» Василя Симоненка.

Якщо вас зацікавив опис і хочете підписатися, переходьте за лінком: http://bit.ly/37a9qR1