Графік світових лідерів за кількістю підписників у Твіттері.

З очевидних кандидатур: чотири з лідерів топ-5 найбільш населених країн світу (Індія, США, Пакистан, Індонезія). Плюс Папа Франциск — він все-таки більше відомий як глава глобального напряму християнства, а не як глава держави.

Королева Ранія з Йорданії — інфлюенсерка, яка активно використовує соцмережі. (Трамп, звичайно, також сам по собі Твіттер-інфлюенсер).

А ось детальне дослідження того, як уряди по всьому світу використовують Фейсбук, має бути цікаво

У газеті «День» вийшло велике інтерв'ю зі мною про Вікіпедію.

Сьогодні доведеться вперше з 2012 року купити паперову газету. Ну але ви можете й онлайн почитати, має бути цікаво (принаймні початок😉)

А вот еще неплохой нью-йоркеровский профайл Юваля Ноя Харари — израильского историка-медиевиста, который за последние годы фактически стал самым популярным философом планеты.

В принципе, если вы Харари читали (что довольно вероятно), то понимаете, что пересказ его идей — дело нехитрое и быстрое: три главных революции в истории человечества; мы стоим на пороге четвертой; главный вызов наших дней — это искусственный интеллект и его возможные осложнения. Это если вкратце, но и метод Харари состоит именно в том, чтобы обо всем говорить вкратце, с высоты даже не птичьего полета, а примерно Луны: он мыслит тысячелетиями и мегаэпохами, это даже не Бродель с его мир-системами. В этом, по всей видимости, одна из находок Харари как историка — с ним трудно спорить, потому что никто из его коллег просто не готов говорить на таком уровне обобщений.

Так вот — про идеи понятно, интересно всякое сопутствующее. Выделю несколько моментов. Во-первых, Харари — образцовый философ-звезда эпохи позднего капитализма: у него имеется бэк-офис из 12 человек, которые занимаются его делами и продвижением брэнда (вплоть до графического романа по «Sapiens»), и менеджер — он же бойфренд, — который выбивает из разных мировых конференций гонорары в сотни тысяч долларов. Следствие этого — то, что Харари крайне осторожно относится к любым политическим высказываниям и редко занимает сторону: это как минимум было бы вредно для бизнеса (в этом смысле яркий пример — его колонка про коронавирус в Financial Times, буквально за все хорошее против всего плохого).

Во-вторых, я не знал, что Харари — дикий фанат медитации: медитирует минимум час в день, ездит на випасану и так далее. Это как будто многое объясняет в его взглядах — собственно, в тексте хорошо об этом сказано: в некотором смысле это такой буддистский подход к истории и философии, который в конечном счете призывает нас принять собственную незначительность в этом огромном мире и почувствовать себя частью каких-то огромных процессов. В конце материала есть очень милая сценка, где украинская журналистка говорит, что «Sapiens» поменял ее жизнь — именно потому, что она расслабилась и приняла, что ее жизнь имеет смысл только для нее самой.

В-третьих, меня почему-то очень зацепил маленький эпизод, где Харари объясняет, как его первая и главная книга родилась: ему нужно было читать лекции по всеобщей истории; он не любил и не любит читать лекции; он писал их текст — и в итоге вышла книга; прямая и немного снисходительная интонация «Sapiens» именно этим объясняется. Тут я это просто примеряю на себя — да, нередко оказывается, что лучше всего какие-то идеи формулируются и кристаллизируются, когда тебе нужно донести их публично в лекционном формате; в этом смысле делаю себе зарубку, чтобы меньше отказываться от таких предложений — и больше использовать их как мотивацию для додумывания чего-то.

А, ну и да — естественно, Харари тоже много говорит про то, что главное — это хорошая история (и — что уже более сомнительно — даже не так важно, насколько она правдива). Но это мы, как говорится, и так знали.

(P. S. Я читал «Sapiens» и более-менее основательно просматривал две следующие книжки Харари; мне кажется, что первая книга — хорошая, а остальные две искусственно раздувают довольно простые мысли и немного похожи на sales pitch для этих самых VIP-конференций с гонорарами в несколько сот тысяч долларов.)

«Суспільне» опублікувало пояснення протестів у США для українців від трьох відомих американських істориків — Френсіса Фукуями, Тімоті Снайдера і Енн Епплбаум.

Звісно, експертів обрали із ліберально-українофільської бульбашки. Але це не робить їх менш цікавими, і їхні пояснення спеціально для українців теж цікаво почитати.

Наприклад, гарне пояснення, чим погане гасло All Lives Matter:
>Також хочу пояснити, як варто сприймати гасло «Всі життя мають значення» на противагу «Життя темношкірих мають значення». Проведу таку аналогію: уявіть, коли ви розповідаєте про Голодомор, а вам кажуть: «Тоді всі страждали». Коли українці говорять, що в ГУЛАГу було більше українців — і це правда, а їм відповідають «У ГУЛАГу сиділи різні народи». Українці кажуть «у 1970-ті нашу мову, освіту забрали», а їм: «Всі страждали». Ось так звучить фраза «Всі життя мають значення».

MediaSapiens пише про чотири інтернет-звички, які підхопили українці через пандемію.

Із цікавих (і гарних) новин — в Україні почали активніше використовувати Телеграм. Важлива причина, як пише авторка — небачена популярність каналів про коронавірус.
Думаю, вплинуло ще те, що онлайн-сервіси для спілкування загалом почали використовувати активніше через карантин, а Телеграм об'єктивно найзручніший із найбільш поширених месенджерів.

Інші зміни вписуються у глобальні тренди. Ви про них уже знаєте, але цікаво почитати про українську специфіку; не бачив багато цікавого аналізу про Україну.

https://bit.ly/2YBbb6B

Jnomics пропонує порозв’язувати медійні кейси і отримати призи та безкоштовне навчання.

Трохи прекрасного

Хвилинка самопіару.

У реальному житті я працюю менеджером проектів ГО «Вікімедіа Україна», яка займається розвитком української Вікіпедії, а ще деколи підробляю фрілансом. Пропіарю тут дві цікаві речі, над якими зараз працюю.

У «Вікімедіа Україна» ми зараз організовуємо кілька цікавих вебінарів.

Ось три найближчі:
1️⃣ 20 червня (уже завтра!) — «Вікіпедія та свобода слова»

Поговоримо про те, в яких випадках держава може законно обмежувати поширення вільних знань і чи правильно, що у Туреччині блокували Вікіпедію (спойлер: ні, звичайно).

2️⃣ 23 червня — «Як читати новини критично»

Яким медіям можна довіряти, у чому різниця між джинсою і нативною рекламою та як працюють ЗМІ-сміттярки (самому цікаво послухати, як вони працюють).

3️⃣ 24 червня — «Повага до приватного життя у Вікіпедії» (і не лише у Вікіпедії)

Де межа між енциклопедичною цінністю та правом на приватну інформацію? Що можна написати публічно про людину, а яка інформація захищається законом?

Підписатися на «Вікімедіа Україна», щоб читати більше всього цікавого про Вікіпедію і вільні знання, можна у ФБ (а також у Твіттері й Інстаграмі)

Також щотижня я роблю (англомовний) дайджест новин медіа для The Fix Media.

Здається, виходить цікаво: це не просто перелік новин, цікавих лише для медійників. Намагаюся робити наратив, який розповідає про основні тенденції у світі медіа, технологій і пов'язаних сферах.

Ось два останніх дайджести для прикладу:
* https://thefix.media/2020/06/12/weekly-digest-june12/
* https://thefix.media/2020/06/19/the-fix-weekly-digest-june19/

Підписатися на The Fix можна також у ФБ (а ще у Твіттері).

Чому Україна настільки бідна порівняно із сусідами?

Фундаментальна стаття для того, щоб знайти відповідь на це питання і трохи краще розібратися в економічній історії незалежної України — лонгрід від VoxUkraine про сім найбільш провальних економічних рішень української влади від початку незалежності.

✔️ Кишеньковий центробанк: політична залежність Національного банку.
✔️ Регулювання цін та експорту.
✔️ Ваучерна приватизація у 90-их.
✔️ Спеціальні економічні зони, необґрунтовані пільги та преференції окремим бізнесам.
✔️ Мораторій на продаж землі.
✔️ Відсутність повноцінної пенсійної реформи.
✔️ Економічно невиправдані тарифи на газ.

Статті уже кілька років, але актуальності вона не втратила, раджу почитати.

https://voxukraine.org/longreads/poor-country/index_ua.html

Новини із дивовижного світу локальної журналістики

А тут вже справді гарні новини зі світу (української) локальної журналістики

За прикладами державної пропаганди і популізму далеко ходити не треба — можна, наприклад, подивитися на Польщу.

Ось цікавий огляд, що твориться на польському державному телебаченні.

https://www.theguardian.com/commentisfree/2020/jun/25/polish-populism-evening-news-public-broadcaster-presidential-election

Читаєте цей канал і думаєте, що давно пора створити свій власний?

Звертайтесь до мене, даю експертні консультації зі створення каналів, дорого.

А якщо серйозно, то подивіться інтерв'ю зі мною і Захаром про те, як створити свій Телеграм-канал — і навіть розкрутити його так, щоб гордо назвати своїм медіа.

Здається, вийшло доволі цікаво, багато практичних порад. А також трохи філософських роздумів про долю медіа, куди ж без цього.

#архів

До сакрального дня для усіх соросят згадуємо мій традиційний пост про те, чому проголошення незалежності США (не) було помилкою

​​Американська революція була помилкою (принаймні у 18 столітті). Чи ні?

Останніми роками серед американських лібералів набирає популярності думка, що Американська революція і здобуття незалежності саме в кінці 18 століття — це помилка. Ось, наприклад, у статті на Vox Ділан Метьюз наводить три причини, чому Америка була би кращим місцем, якби Американської революції не сталося:

1️⃣ Якби США не стали незалежними так рано, рабство було б скасоване на 20-30 років раніше. У Британській імперії рабство заборонили у 30-х—40-х роках 19 століття; якби США на той момент залишалися у складі Британії, цей закон поширювався б і на них.

2️⃣ Кращим було би становище корінного населення. Метьюз порівнює США із Канадою, яка залишалася у складі Британської імперії: в Канаді поводилися з індіанцями далеко не ідеально, але і близько не було такого масштабного насильства, як примусові масові переселення індіанців США.

3️⃣ Зараз би в США була досконаліша система правління. Наразі Штати дотримуються президентської системи, в той час як більшість розвинутих країн Британської Співдружності — більш, на думку автора, досконалої парламентської. Крім того, у США могла б залишитися конституційна монархія, яку автор вважає найефективнішою системою правління. На думку Метьюза, в сучасних умовах уряди в конституційних монархіях є, дещо парадоксально, більш прозорими та демократичними, саме через брак політичної легітимності монархів, яка утримує їх від тиску на демократичні уряди.

Однак, звичайно, далеко не всі американці дотримуються такої точки зору. На тому ж Vox Джефф Стайн пояснює, чому критика історичних подій та осіб є невиправданою — і чому Американська революція не була помилкою. Основні тези Стайна такі:

1️⃣ Так, Батьки-засновники США справді були рабовласниками і сексистами, погано ставилися до корінного населення. Утім, революція стосується широких народних мас, а не вузького прошарку еліти.

2️⃣ Так, незалежність для США не означала незалежності для чорношкірих та індіанців. Однак все одно дух Американської революції був рушієм прогресу — зокрема і щодо звільнення рабів та емансипації жінок в майбутньому.

Однак найсильніший аргумент проти твердження «Американська революція була помилкою» — в тому, що не можна міряти іншу епоху сучасними мірками:
«Проблема в тому, що застосовуючи погляди на расу і гендер 21 століття до контексту 18 століття, ми ризикуємо упустити справжній спадок Революції. Батьки-засновники справді були расистами за будь-якими сучасними стандартами. Але навіть для свого часу Революція була рушієм як для расової, так і для економічної рівності — і може залишатися актуальною для цих цілей і через 240 років».

Антон

The Economist підвезли цікавий графік. Книжки, критичні до Трампа, продаються краще за книжки його прихильників.

Дві книжки журналістів-розслідувачів Майкла Волффа і Боба Вудварда — найбільші бестселери. Їх продано майже по мільйону копій у твердій обкладинці. Книжки Джеймса Комі (колишній директор ФБР) та Гілларі Клінтон перетнули 500 тисяч проданих копій.

Нашуміла книжка Джона Болтона і плановані «вибухові» спогади племінниці Трампа поки що не встигли потрапити в цей рейтинг, але майже точно потраплять.

Книжки прихильників Трампа і критиків його критиків, so to speak, продаються не так гарно. Перша причина очевидна — «одкровення» і плітки завжди цікавіше читати, ніж панегірики. Друга — демографічна. Ліберали читають більше книжок, ніж консерватори, а ще в Америці просто трошки більше демократів, ніж республіканців.

Цікава стаття про те, як коронавірус впливає на національні стереотипи.

Традиційно шведи вважали датчан веселими, але нерозважливими; датчани шведів — занадто розважливими і занудними. Але внаслідок підходу Швеції до боротьби з пандемією ці ролі перевернулися на 180 градусів.

Швеція встановила дуже мало обмежень, а Данія встановила суворий карантин. У результаті рівень інфекцій у Швеції значно вищий, датчани не хочуть впускати шведів до себе, а шведи комплексують, що їх вважають безтурботними носіями інфекції.

https://www.economist.com/europe/2020/07/04/covid-19-is-scrambling-scandinavian-stereotypes

Детальніше про унікальний підхід Швеції до боротьби з коронавірусом я писав раніше: https://t.me/long_telegram/30
Правда, з того часу, здається, стало більш зрозуміло, що цей підхід не дуже працює.

Присвячується усім, хто носить в метро маски на бороді, на вусі і в кишені.

Правда, аргумент про 40-відсоткове сповільнення зростання пандемії в Німеччині подіє не так гарно, як реальні перевірки і штрафи, наприклад.