Електропоїзд ЕР1-176
01.05.2008 року
ст. Славгород-Південний.
Автор фото: Євгеній Громов
01.05.2008 року
ст. Славгород-Південний.
Автор фото: Євгеній Громов
❤21👍5🔥2
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
ВЛ8-1553 на момент зйомки був останнім з робочих "круглих" ВЛ8. На даний момент не працює
Автор відео: Revers
Автор відео: Revers
❤17👍5⚡1🔥1
Легенда, яка замовкла 🚂
ВЛ8м-067 — один із найстаріших діючих електровозів своєї серії. У 2023 році він ще виходив на лінію, продовжуючи службу, попри поважний вік та десятиліття важкої роботи.
Це була жива історія на рейках — машина, яка бачила зміну епох, депо і поколінь залізничників.
Станом на 2025 рік цей електровоз більше не працює. Його тяга стихла, але пам’ять залишилась у фото й спогадах.
Автор фото: Nekit223
ВЛ8м-067 — один із найстаріших діючих електровозів своєї серії. У 2023 році він ще виходив на лінію, продовжуючи службу, попри поважний вік та десятиліття важкої роботи.
Це була жива історія на рейках — машина, яка бачила зміну епох, депо і поколінь залізничників.
Станом на 2025 рік цей електровоз більше не працює. Його тяга стихла, але пам’ять залишилась у фото й спогадах.
Автор фото: Nekit223
❤28👍4🔥3🫡3🏆1
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Відео від підписника🎥
Паровоз Эр797-86 вирушає зі Львівського вокзалу у свою фінальну поїздку 2025 році, даруючи пасажирам останні миті живої пари, стуку коліс і справжньої залізничної романтики. 🚂✨
Автор відео:wwimzxcz
Паровоз Эр797-86 вирушає зі Львівського вокзалу у свою фінальну поїздку 2025 році, даруючи пасажирам останні миті живої пари, стуку коліс і справжньої залізничної романтики. 🚂✨
Автор відео:wwimzxcz
❤16🔥4👍3🤗1
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Відео від підписника🎥
В Києві також запускали легендарний паровоз Эр799-18 — як символ живої історії залізниці та пам’яті про епоху пари. 🚂
Автор відео:🚂Cheskan4ik📸
В Києві також запускали легендарний паровоз Эр799-18 — як символ живої історії залізниці та пам’яті про епоху пари. 🚂
Автор відео:🚂Cheskan4ik📸
На фото — одна з найбільш мовчазних, але промовистих сторінок Чорнобильської зони відчуження. Перед очима — тепловози, дизель-поїзди та вагони, що працювали у перші дні та тижні після аварії на ЧАЕС. Це була техніка, яка виконувала, здавалося б, просту, але вкрай небезпечну місію: перевозила людей, обладнання, спецпідрозділи та вантажі в умовах, коли фон зашкалював, а кожна поїздка коштувала локомотивним бригадам неабияких ризиків для життя.
У ті дні ніхто не мав часу думати про термін служби машин чи їхню подальшу долю. Локомотиви й вагони заходили на сильно забруднені ділянки, стояли під відкритим небом біля реактора, обслуговували технічні маршрути й евакуаційні рейси. Метал поглинав радіацію так само невблаганно, як земля, бетон і одяг людей, що працювали тут. Усе, що набирало критичний рівень забруднення, згодом відправляли у відстій — по суті, в технічний карантин без права повернення на магістралі.
Саме тому ці тепловози й дизельні поїзди так і залишилися тут назавжди. Коли рівень радіації на поверхні металу перевищував допустимі норми у десятки чи сотні разів, списання ставало єдиним варіантом. Їх не можна було ремонтувати, перевозити або розбирати без ризику для працівників. Час зробив свою справу: колись робочі машини, які кожного дня тягнули поїзди, перетворилися на іржаві скелети — застиглі у часі пам’ятники людській самопожертві.
Тепер ці локомотиви нагадують не просто про аварію, а про весь масштаб роботи, яку виконували залізничники разом з ліквідаторами. Бригади заходили в зону у важких умовах, часто без достатнього захисту, аби забезпечити рух техніки, вивезення людей та доставку всього необхідного для ліквідації. Залізниця тоді була не просто транспортом — вона стала частиною оборони та боротьби з наслідками катастрофи.
Сьогодні ці вагони та тепловози стоять серед трави, снігу та тиші, повільно зникаючи під ударами корозії. Але поки вони існують — це матеріальні свідки найбільшої техногенної аварії в історії людства. Кожна іржава деталь, кожен прогнилий шов — це не просто руйнування від часу. Це слід тих днів, коли техніка працювала на межі можливостей, а люди поруч із нею — на межі власного життя.
Тому пам’ятаємо подвиг тих, хто був на передовій невидимого фронту. І поки жива пам’ять — живий і їхній героїзм.
У ті дні ніхто не мав часу думати про термін служби машин чи їхню подальшу долю. Локомотиви й вагони заходили на сильно забруднені ділянки, стояли під відкритим небом біля реактора, обслуговували технічні маршрути й евакуаційні рейси. Метал поглинав радіацію так само невблаганно, як земля, бетон і одяг людей, що працювали тут. Усе, що набирало критичний рівень забруднення, згодом відправляли у відстій — по суті, в технічний карантин без права повернення на магістралі.
Саме тому ці тепловози й дизельні поїзди так і залишилися тут назавжди. Коли рівень радіації на поверхні металу перевищував допустимі норми у десятки чи сотні разів, списання ставало єдиним варіантом. Їх не можна було ремонтувати, перевозити або розбирати без ризику для працівників. Час зробив свою справу: колись робочі машини, які кожного дня тягнули поїзди, перетворилися на іржаві скелети — застиглі у часі пам’ятники людській самопожертві.
Тепер ці локомотиви нагадують не просто про аварію, а про весь масштаб роботи, яку виконували залізничники разом з ліквідаторами. Бригади заходили в зону у важких умовах, часто без достатнього захисту, аби забезпечити рух техніки, вивезення людей та доставку всього необхідного для ліквідації. Залізниця тоді була не просто транспортом — вона стала частиною оборони та боротьби з наслідками катастрофи.
Сьогодні ці вагони та тепловози стоять серед трави, снігу та тиші, повільно зникаючи під ударами корозії. Але поки вони існують — це матеріальні свідки найбільшої техногенної аварії в історії людства. Кожна іржава деталь, кожен прогнилий шов — це не просто руйнування від часу. Це слід тих днів, коли техніка працювала на межі можливостей, а люди поруч із нею — на межі власного життя.
Тому пам’ятаємо подвиг тих, хто був на передовій невидимого фронту. І поки жива пам’ять — живий і їхній героїзм.
🫡20❤7👍2🔥2🤔1