повернулася до читання «оповіді служниці», на диво йде легко, хоча сама книжка ну дуже депресивна.

вона написана ніби щоденник жінки, яка стала служницею в тоталітарній державі. і це така собі будденість, в якій інформацію про світоустрій треба збирати по шматочкам і уривкам фраз (люблю таке)

молодший брат приніс додому шкільні підручники, «хімія» колись давно була моєю і це так прикольно. усвідомлюю, що вже третє покоління нашої родити вчиться в одній школі.

я так люблю оце коли тиждень ледь-як читаєш 20 сторінок, а потім за день інші 360 і от книжка прочитана, поміток там вистачить на десять обговорень, емоції дуже неоднозначні, а в усіх можливих читацьких застосунках вже стоїть 10/10

не знаю хто кого закінчив, я «оповідь служниці» чи вона мене. але це саме те, чого я очікувала. а ви якщо раптом теж читали і в києві зараз — приходьте до мене на клуб цієї суботи (якщо хочете можна просто плюсик в коментар закинути я вам напишу)
#лічі_читає

кожного ранку дорогою на роботу я згадую цю книжку:

подруга читає «зайчика» мони авад, канонічна подія з абсурдним текстом і повним нерозумінням сталася. я прочитала його майже два роки тому і досі не розумію чи мені сподобалась ця книжка, але поради даю отакі: