https://booknet.ua/book/goral-ne-dam-tob-pti-b448458
✨📚📖
— Ань, з тобою все добре?
— Дуже добре. — переконливо запевняю.
— Я тобі не вірю. Чому ти не кричиш? Чому не питаєш, хто мені писав? Чому поводишся так, як завжди? Не питаєш, як я жив цей тиждень? Чому не закочуєш істерики? Не влаштовуєш допити?
Знову про себе хмикаю — він вважав та вважає мене істеричкою. Набридло. Тихо зітхаю і на його питання холодно відмахуюся.
— Тому, що більше не цікаво.
— Аню, не обманюй. Я тебе знаю. Поїхали додому, будь ласка!
Спантеличено кліпнувши, знову мовчу. І не тому, що немає, що сказати. А тому, що говорити немає сенсу. Все вже сказано давно і не один раз. То навіщо марно колотити воду.
— Власе, залиш мене. Я нікуди не поїду і не повернусь до твого дому більше.

Прокинулася я від телефонного будильника! Різко сідаю на ліжку, ще сонний погляд стрибає у вікно, за яким уже білий день, а в голові кружляє фраза: котра година? Хапаю годинник з тумби, і мої очі заокругляються від цифр на ньому. За чверть десята. Я все проспала. Не розумію, чому мій телефон задзвонив так пізно.
Вимикаю будильник на телефоні та, схопившись на рівні ноги і як є, у костюмі для сну, біжу зі своєї спальні. Вриваюся у дитячу, але тут встелене ліжко і малої в кімнаті немає. Нічого не розумію, чомусь душу охоплює страх. Кидаюся в кімнату Ані, але тут теж повний порядок і Ані немає. А вона куди пропала? Мені реально страшно. Тремтіння охоплює тіло. Мчу на великий балкон і, хоч на дворі падає дощ, заглядаю туди. Тут порожньо.
В мене паніка, кидаюся до сходів і стрімголов рвонула вниз та гукаю тітку. Хочу вірити, що з нею та малою все добре.
— Ань! Ань!
Не своїм голосом волаю.
✨✨✨
https://booknet.ua/book/fktivna-druzhina-mlyardera-b446759

https://booknet.ua/book/pereselenka-b440781
💙💛💙💛📚💙💛💙💛
Завершено на Букнет!
Цінуймо кожну мить...

Роман "Шалена двійня мого боса" — надійшов у передплату!
📚📚📚
Романтична історія несподіваного кохання!
💘💘💘
— Дмитре Олександровичу, можна вас на кілька слів?
— Так, звісно. — погоджується він і, глянувши на дітей, просить їх. — Соню, Костю, зачекайте нас у гостинній, ми зараз приєднаємося.
— Добре. — озивається малий.
Ловлю на собі надто пильний погляд свого боса, від якого шалено нервую, але дочекавшись, коли за малими зачиняться двері, у пів тону питаю.
— Може поясните, що це щойно було, і як це розуміти?
— Це була необхідність, Вероніко Сергіївно. — він на мить замовкає і, набравши повні легені повітря, видихає його. — Я все вам поясню, але не тут. Не хочу аби ці малі розумники підслухали нашу розмову.
✨✨✨
https://booknet.ua/book/shalena-dvinya-mogo-bosa-b447475

Сьогодні найдешевше!
♥️💘❤️
Ерік — мене на вокзалі облила кавою приваблива незнайомка — і моя ідеально спланована реальність летить шкереберть. Налякано перепросивши мене, дівчина втекла, вкравши мій спокій.
Я ж залишився стояти в такому шоку, що слова не міг видавити від люті. У мене перемовини з іноземцями через двадцять хвилин. Я не можу йти на зустріч у такому вигляді. В середині мене все кипить, я не звик, щоб хтось ламав мої плани. А тим більше — тікав
Та вже до вечора я отримав про це дівча повну інформацію. Хто вона. Де живе та чим займається. Чим дихає.
Тепер нас чекає зустріч і вона неминуча, тільки білява красуня іще про це не в курсі.
✨✨✨
https://booknet.ua/book/fktivna-druzhina-mlyardera-b446759

Поклавши руки на отвори торпеди, звідки дує тепло, дивлюся у вікно, де чоловіки буксирують мою машину на евакуатор. Я ж ловлю себе на думці: а що я скажу Всеволоду? Куди він мене повезе? Він точно захоче повернути мене братові. Але я цього не хочу. А ще не хочу, аби він знав, де я живу насправді. Але це вже неможливо. Наші будинки через паркан. Як тепер бути? Оце заховалася на краю світу, оце втекла від Гораля. Лише зітхаю. Навіть якби я влітку знала, що через паркан мешкає Всеволод, я б все одно купила цю дачу. Дуже вже мені кортіло мати свій куточок. Хоч я не вірила, що колись піду від Власа, але я купила будинок підсвідомо. І тепер не жалію про це...
Вкотре зітхаю і бідкаюся, що я маю сказати Горалю старшому. Як вмовити його не повідомляти братові, де я?
✨✨✨
https://booknet.ua/book/goral-ne-dam-tob-pti-b448458

✨📚НОВИНКА!📚✨
📖💘📚
АНОТАЦІЯ
Андрій клявся кохати Катю вічно. А потім зник без жодного слова.
Коли вона дізналася про вагітність, її світ зруйнувався остаточно: коханий поїхав назавжди, а їхні родини розірвали всі зв’язки через банкрутство її дідуся. Вона залишається одна — зі зрадою, болем та маленьким життям під серцем.
Катя навчилася бути сильною. Навчилася жити одна.
Але минуле часто вміє нагадувати про себе.
Одного дня чоловік, якого вона намагалася забути, знову з’явився в її житті… навіть не підозрюючи, яку таємницю вона приховує.
💘📚💫
https://booknet.ua/book/tamnicya-olgarha-b449257

Знижка діє до кінця доби!
📚✨♥️
https://booknet.ua/book/mloner-za-parkanom-b445413

Тихого всім вечора!
Маю до вас, мої хороші, звернення!
Його написати можу тільки тут, бо на Букнет таке написати не можу. (Кого блокували за коментарі ті знають).
Сьогодні книгу "ПЕРЕСЕЛЕНКА" прокоментувала одна пані. Виказала своє "фе". Бо типу я всіх образила, бо в нас так все чудово, вона так допомагає внутрішньо переміщеним, а я все спотворила своєю недолугою писаниною. А ще в моєму романі всі жінки перепрошую за мій французький "бл*ді".
Любі мої, це лише книга. І там слово війна не фігурує взагалі, бо це не можна на Букнет. У книзі лише підтекст, який я вуалізувала. Зрештою витратила свій час, який забираю у рідних на написання цього твору. І отримала таку подяку. (Це вже друга чи третя така подяка. Не можу не додати, що дуже багато позитивних коментарів).
Я все розумію, але... Прочитавши книгу безкоштовно, люди часто не мають елементарної поваги. Постійно закриваю на це очі, але сьогодні набридло.
Ми всі живемо в нелегкі часи. Ми всі допомагаємо та донатимо по можливості, та не варто забувати, що "Переселенка" — це лише книга. Хоча, на жаль, реальність подекуди набагато гірша ніж я описала у цій книзі. Скільки людей стільки вражень та пережитих подій.
І інколи потрібно знімати рожеві окуляри і побачити, те, що коїться навколо.
До прикладу:
В моєму районі стався випадок, кілька років тому. Хлопчина злетів з моста в невечку річку. Авто перевернулося на дах, низ авто вже був не у воді. Річка мілка, як то кажуть — жабі по коліно.
Зупинилося чимало транспорту, в тому числі і автобуси, в яких було багатенько люду, (тоді саме весна була), але ніхто, я підкреслю, ніхто, не поліз у воду ні один, ні живим ланцюгом. Більшість знімали на телефони, чекаючи доки хлопчина тупо втопиться. І дива не сталося...
І це трапилося у нас на заході.
Не потрібно робити різниці, захід, схід — у нас одна країна. Але читачка в своєму коментарі таки різницю зробила, бо описала, що переселенці м'яса хотіли, питу вареники набридли. І тим кому не сподобалися вареники, поїхали за кордон. (Цікаво для чого це було у тому коментарі і яке відношення має до книги..?)
В мене склалося таке вражені, що та пані десь у тексті побачила себе, і її трафив шляху, як вона сама писала.
Висновки робіть самі...
Дякую всім за розуміння!
Тихої ночі та перемоги нам всім від сходу до заходу! Всіх обіймаю!

В один момент відчуваю на собі чийсь погляд — Кая, я впевнена в цьому... Не помилилася. Він підійшов ззаду. Його руки впевнено торкаються спершу плечей, обіймаючи мене, і ковзають вниз до талії...

Не хочу цього тут. Не зараз.

Я повертаюся до нього і дивлюся в нахабні очі.

— Вибач, — намагаюся вивільнитися, але він лише міцніше охоплює стан. Мені це не подобається, я починаю злитися, та він... тримає.

— Ти не хочеш помститися? — Тепер у його очах я бачу холодний розрахунок.

У думках відповідь "хочу". А на ділі... не знаю. І разом з тим... Зараз переді мною чоловік, якого тут захоче більшість. Men, якого я мала клеїти вранці. А він, зараза, клеїть мене. Відверто. У всіх на очах. Таврувавши своєю вже який раз. Чи варто й далі ламати комедію?..

📚📚📚
https://booknet.ua/reader/shtuchka-xochu-mlionera-b448483?c=4932524&p=1

Вітаю, любі!
З першим днем весни, усіх!
Сьогодні маю для вас приємний подарунок — новиночку в жанрі ромком!
Книга буде БЕЗКОШТОВНОЮ до завершення!
Тож запрошую на сторінки цього роману.
📚📚📚
https://booknet.ua/book/kohannya-onlain-b449943

Уривок роману "Кохання онлайн"!
✨✨✨
Я нервово ковтаю та знизую плечима. Мені лячно, але нерви здають, і я не можу змовчати.
— Нікіто Сергійовичу, ви мене сюди покликали, щоб накричати — кричіть. Я винна, — тому все вислухаю. Чи, може, хочете виписати мені штраф — виписуйте, хай буде. Чи, може, маєте бажання мене звільнити — звільняйте, — шморгаю носом та додаю. — Ви хоча б поясніть, чого хочете від мене...
У кабінеті повисає важка пауза, яка затягується і дратує мене. Відчуваю, як тіло охоплює тремор, і я додаю:
— Так, я на роботі змушена сидіти у додатках, сплачувати комунальні послуги та все інше, бо після чотирнадцяти робочих годин я вже не можу нічого зробити. Зрештою, все закрите, і я мов вичавлений лимон. Та й не тільки я...
— Ви хочете сказати, що вам заважко? — примружившись, невдоволено цікавиться шеф.
— Я нічого не хочу сказати. Відпрацюйте з нами зміну — тоді мені розкажете, — фиркаю, при тому, що знаю: зараз точно писатиму заяву на звільнення. — Ви Ірину звільнили за лікарняне і за те, що сказала вам правду. А в неї, між іншим, дві пари двійнят. Вона ж через цю роботу дітей не бачила, — зволожую вуста та, піднявши підборіддя, зухвало додаю: — І так, я сьогодні сиділа на сайті знайомств і сидітиму надалі. Вся моя робота виконана, і за мене її не робить ніхто.
Бойко хмикає і, звузивши зіниці, пройшовшись по мені поглядом, хрипким тоном питає:
— Виговорилася?
— Виговорилася! За всіх! — фиркаю. — Ми не роботи, а живі люди, які мають ще особисте життя окрім роботи. Але кого це і коли хвилювало?