Шхуна J. & E. Riggin була збудована в Дорчестері, Нью-Джерсі у 1927 році Чарльзом Ріггіном як "устрицевозка" й названа на честь його синів, Джейкоба та Едварда. Ця двощоглова гафельна шхуна була створена для швидкості й маневреності, що підтвердилося у 1929 році, коли вона перемогла в єдиних офіційних перегонах устрицевих шхун у затоці Делавер.
На честь спадщини судна вони подають устриці на раковинах під час кожного рейсу! 🦪
Після десятиліть успішного рибальства технологія дизельних двигунів перевершила ефективність вітрил, і у 1960 році J. & E. Riggin продали компанії з донного рибальства біля Лонг-Айленда, Нью-Йорк. Судно позбавили щогл і вітрил, перетворивши на рибальське з дизельним двигуном. Вона працювала там доти, доки її ресурс не було вичерпано, після чого її вивели з експлуатації.
У 1975 році молода пара з Рокленда, Дейв і Сью Аллен, придбали J. & E. Riggin і розпочали довготривалий проєкт реставрації, щоб перетворити її на вітрильник-windjammer, яким вона є сьогодні. Оснащена одинадцятьма каютами, що вміщують до 24 гостей, у 1977 році вона почала здійснювати подорожі вздовж узбережжя Мену, даруючи незабутні враження 600–700 пасажирам щороку. У 1991 році шхуна отримала статус Національної історичної пам’ятки як визнання її служби та значення для морської історії.
«Windjammer» — це судно, яке бере пасажирів у багатоденні вітрильні подорожі. Історично слово мало зневажливе значення, але згодом його було переосмислено.
— Капітан Джастін
Попри майже столітній вік, J. & E. Riggin ретельно доглянута й готова до активного плавання. Сьогодні вона бере участь у щорічних перегонах великих шхун у затоці Пенобскот разом з іншими Windjammer'ами регіону та показує відмінні результати. У будь-який літній день ви можете побачити її, що йде затокою під вітрилами, з розгорнутими прапорами й усміхненими пасажирами. Або ж, завдяки своїй маневреності та мілкій осадці, яка колись була корисною для вилову устриць, вона може тихо зайти у відокремлену бухту й стати там на якір на ніч.
J. & E. Riggin не має стаціонарного двигуна й рухається майже виключно під вітрилами. Коли ж потрібно маневрувати в маленьких гаванях або за штилю, використовується її 16-футовий ялик із дизельним двигуном, збудований колишнім капітаном Джоном Фінгером. Шхуна обладнана GPS, радаром і радіостанцією. Вона відповідає всім вимогам Берегової охорони США щодо конструкції та рятувального обладнання. Сертифікована для перевезення пасажирів, вона повністю відповідає нормам стабільності й водонепроникності.
Зараз J. & E. Riggin з любов’ю та майстерністю опікуються капітани Джастін Шефер та Джоселін Шмідт, і шхуна готова дарувати вітрильні пригоди нинішнім і майбутнім поколінням, зберігаючи морську спадщину Атлантики.
Тут коротке круте відео про це
https://youtu.be/H4Ik2xMwfTY?si=-7ipKI-wI5wUs7Si
#такаІсторія
На честь спадщини судна вони подають устриці на раковинах під час кожного рейсу! 🦪
Після десятиліть успішного рибальства технологія дизельних двигунів перевершила ефективність вітрил, і у 1960 році J. & E. Riggin продали компанії з донного рибальства біля Лонг-Айленда, Нью-Йорк. Судно позбавили щогл і вітрил, перетворивши на рибальське з дизельним двигуном. Вона працювала там доти, доки її ресурс не було вичерпано, після чого її вивели з експлуатації.
У 1975 році молода пара з Рокленда, Дейв і Сью Аллен, придбали J. & E. Riggin і розпочали довготривалий проєкт реставрації, щоб перетворити її на вітрильник-windjammer, яким вона є сьогодні. Оснащена одинадцятьма каютами, що вміщують до 24 гостей, у 1977 році вона почала здійснювати подорожі вздовж узбережжя Мену, даруючи незабутні враження 600–700 пасажирам щороку. У 1991 році шхуна отримала статус Національної історичної пам’ятки як визнання її служби та значення для морської історії.
«Windjammer» — це судно, яке бере пасажирів у багатоденні вітрильні подорожі. Історично слово мало зневажливе значення, але згодом його було переосмислено.
— Капітан Джастін
Попри майже столітній вік, J. & E. Riggin ретельно доглянута й готова до активного плавання. Сьогодні вона бере участь у щорічних перегонах великих шхун у затоці Пенобскот разом з іншими Windjammer'ами регіону та показує відмінні результати. У будь-який літній день ви можете побачити її, що йде затокою під вітрилами, з розгорнутими прапорами й усміхненими пасажирами. Або ж, завдяки своїй маневреності та мілкій осадці, яка колись була корисною для вилову устриць, вона може тихо зайти у відокремлену бухту й стати там на якір на ніч.
J. & E. Riggin не має стаціонарного двигуна й рухається майже виключно під вітрилами. Коли ж потрібно маневрувати в маленьких гаванях або за штилю, використовується її 16-футовий ялик із дизельним двигуном, збудований колишнім капітаном Джоном Фінгером. Шхуна обладнана GPS, радаром і радіостанцією. Вона відповідає всім вимогам Берегової охорони США щодо конструкції та рятувального обладнання. Сертифікована для перевезення пасажирів, вона повністю відповідає нормам стабільності й водонепроникності.
Зараз J. & E. Riggin з любов’ю та майстерністю опікуються капітани Джастін Шефер та Джоселін Шмідт, і шхуна готова дарувати вітрильні пригоди нинішнім і майбутнім поколінням, зберігаючи морську спадщину Атлантики.
Тут коротке круте відео про це
https://youtu.be/H4Ik2xMwfTY?si=-7ipKI-wI5wUs7Si
#такаІсторія
❤5👍1
Не тільки вітрила…
Для вас та ваших друзів є великий вибір моторних човнів. Для риболовлі, для відпочинку, для дайвінгу, для швидкості…
Пишіть та залишайте заявку: Коли?
Скільки людей приблизно?
Де?
Для чого?
Для вас та ваших друзів є великий вибір моторних човнів. Для риболовлі, для відпочинку, для дайвінгу, для швидкості…
Пишіть та залишайте заявку: Коли?
Скільки людей приблизно?
Де?
Для чого?
❤4
З Днем Народження, друже маяк!
Це один із найдавніших маяків на Чорноморському узбережжі: його встановлено у 1827 році на західному березі Тендрівської коси за 2,8 милі на південь від її північного краю. Це було викликано необхідністю запобігти у цьому районі частим посадженням на мілину суден, що йшли з Босфору до Одеси. Та є відомості, що вогні на цій косі запалювали ще древні греки, бо у цьому районі часто гинули їхні кораблі. (а може це легенда)
Під час переходу з Босфору до Одеси судна нерідко зносило вітром і течією на схід, в результаті чого вони сідали на відмілини біля Тендри. Маяк почав регулярно світити 11 вересня 1827 року.
Маяк побудований завдяки бельгійському інженеру та архітектору Берку Фон-дер-Флісу (поплічник відомого інженера Франца де Воллана).
Берк відомий створенням вулиць і набережної в Миколаєві, створив за своїм проєктом міську набережну внизу Приморського бульвару в Одесі. Він автор проєктів вулиці Карантинної та Практичної гаваней, які сформували Одеський порт, працював в Херсоні та Севастополі та інших містах.
Будували маяк у пустельному безлюдному місці, де не було навіть польових доріг, що дуже ускладнювало будівельні роботи, а потім і обслуговування. А невдовзі виявилося, що коса почала дуже швидко підмиватися з боку моря. Якщо у рік завершення будівництва лінія прибою знаходилася на відстані 94 м від башти, то за чотири десятки років вона наблизилася до 7 м. Над маяком нависла загроза руйнування. Декілька разів його ремонтували, вирівнювали від перекошувань, укріплювали підступи до нього камінням, будували буни. Та користі від цього великої не було.
Лише у 1903-1904 роках маяк було капітально відремонтовано. Замість катоптричного апарату із 16 гасоґнотових ламп на ньому встановили лінзи Френеля у комплекті з ліхтарною спорудою. У роки визвольних змагань та інтервенції маяк було виведено з ладу, а відновлено його роботу лише наприкінці 1923 року. У роки Другої світової війни маяк опинився у центрі боїв за Тендрівську косу. Тут розмістилася артилерійська батарея, яка захищала конвої суден, що забезпечували оборону Одеси, базувалися торпедні катери. На голій відмілині було розгорнуто маніпуляторні пункти 1-го (Севастопольського) маніпуляторного загону, які надійно забезпечували відхід кораблів і транспортів із Одеси. Після визволення Криму маяк відновлено, обладнано сучасною маяковою технікою, відбудовано чи заново збудовано капітальні споруди, господарські приміщення. У 1975 році на маяку знову було встановлено новий світлооптичний прилад, а згодом, на початку 90-х років - наутофон, радіолокаційний маяк-відповідач, резервний вогонь.
Тендрівська коса декілька разів ставала місцем гучних операцій від ЗСУ (як вдалих, так і трагічних) під час російсько-української війни. Наразі маяк знаходиться в тимчасовій окупації.
Стоїть цей 31 метр краси на острові Тендра (Тендрівська коса) ось вже 198 років (з 1827 року). Дуже сподіваємось, робимо, допомагаємо, щоб вдалося відсвяткувати 200 років маяка біля нього. Ми б привезли туди багато туристів, музикантів, вина та прикрас.
Це один із найдавніших маяків на Чорноморському узбережжі: його встановлено у 1827 році на західному березі Тендрівської коси за 2,8 милі на південь від її північного краю. Це було викликано необхідністю запобігти у цьому районі частим посадженням на мілину суден, що йшли з Босфору до Одеси. Та є відомості, що вогні на цій косі запалювали ще древні греки, бо у цьому районі часто гинули їхні кораблі. (а може це легенда)
Під час переходу з Босфору до Одеси судна нерідко зносило вітром і течією на схід, в результаті чого вони сідали на відмілини біля Тендри. Маяк почав регулярно світити 11 вересня 1827 року.
Маяк побудований завдяки бельгійському інженеру та архітектору Берку Фон-дер-Флісу (поплічник відомого інженера Франца де Воллана).
Берк відомий створенням вулиць і набережної в Миколаєві, створив за своїм проєктом міську набережну внизу Приморського бульвару в Одесі. Він автор проєктів вулиці Карантинної та Практичної гаваней, які сформували Одеський порт, працював в Херсоні та Севастополі та інших містах.
Будували маяк у пустельному безлюдному місці, де не було навіть польових доріг, що дуже ускладнювало будівельні роботи, а потім і обслуговування. А невдовзі виявилося, що коса почала дуже швидко підмиватися з боку моря. Якщо у рік завершення будівництва лінія прибою знаходилася на відстані 94 м від башти, то за чотири десятки років вона наблизилася до 7 м. Над маяком нависла загроза руйнування. Декілька разів його ремонтували, вирівнювали від перекошувань, укріплювали підступи до нього камінням, будували буни. Та користі від цього великої не було.
Лише у 1903-1904 роках маяк було капітально відремонтовано. Замість катоптричного апарату із 16 гасоґнотових ламп на ньому встановили лінзи Френеля у комплекті з ліхтарною спорудою. У роки визвольних змагань та інтервенції маяк було виведено з ладу, а відновлено його роботу лише наприкінці 1923 року. У роки Другої світової війни маяк опинився у центрі боїв за Тендрівську косу. Тут розмістилася артилерійська батарея, яка захищала конвої суден, що забезпечували оборону Одеси, базувалися торпедні катери. На голій відмілині було розгорнуто маніпуляторні пункти 1-го (Севастопольського) маніпуляторного загону, які надійно забезпечували відхід кораблів і транспортів із Одеси. Після визволення Криму маяк відновлено, обладнано сучасною маяковою технікою, відбудовано чи заново збудовано капітальні споруди, господарські приміщення. У 1975 році на маяку знову було встановлено новий світлооптичний прилад, а згодом, на початку 90-х років - наутофон, радіолокаційний маяк-відповідач, резервний вогонь.
Тендрівська коса декілька разів ставала місцем гучних операцій від ЗСУ (як вдалих, так і трагічних) під час російсько-української війни. Наразі маяк знаходиться в тимчасовій окупації.
Стоїть цей 31 метр краси на острові Тендра (Тендрівська коса) ось вже 198 років (з 1827 року). Дуже сподіваємось, робимо, допомагаємо, щоб вдалося відсвяткувати 200 років маяка біля нього. Ми б привезли туди багато туристів, музикантів, вина та прикрас.
❤7👍1🥰1
На даху є красивий флюгер та литі голови левів, якими прикрашені стоки для води. Під час дощу вода виливається з голів левів, як фонтан. В середині великі гвинтові сходи. Поруч з берегом затоплені човни, про які мало відомо.
Фото 2020 року від нашого проєкту Trip must go on
А взагалі, люди дуже люблять маяки. І щоб ви не напридумали собі причину любові маяків в ідеях Фрейда, то скажу вам, що маяки люблять не тільки дівчата, а й багато хлопців.
Маяк - це символ надії, це романтика, іноді це витривалість, це вітер, шторм, чайки та великі хвилі (якщо не брати до уваги маяк Задній Хабловський на півдні України. Загугліть, якщо не знаєте в чому прикол)
Фото 2020 року від нашого проєкту Trip must go on
А взагалі, люди дуже люблять маяки. І щоб ви не напридумали собі причину любові маяків в ідеях Фрейда, то скажу вам, що маяки люблять не тільки дівчата, а й багато хлопців.
Маяк - це символ надії, це романтика, іноді це витривалість, це вітер, шторм, чайки та великі хвилі (якщо не брати до уваги маяк Задній Хабловський на півдні України. Загугліть, якщо не знаєте в чому прикол)
❤3👍1