"Розведіть 20 сторінок на один келих вина, повільно пропускайте через себе при хорошому світлі, щоб не напружувати очі" - простий рецепт задоволення та знань.

Є люди, які читають книжки дуже швидко. Ковтають книгу за 1-3 дні, бо вміють швидко читати та не можуть зупинитися, поки не перегорнуть останню сторінку.

Я не з такої сім‘ї. Я смакую...
Я читаю повільно, не кваплюсь. Інколи задумуюсь про щось своє... Інколи відкриваю Гугл і починаю шукати додаткову інформацію про події, людей, факти, які описані в книзі. Інколи відволікаюсь, забуваю про що прочитав і тому перечитую деякі абзаци по 2 рази. Інколи мене це бісить.
Давно побачив яскраву книгу від яскравої авторки. І ще тоді зрозумів, що хочу цю книгу. "У тебе на поличці лежить он ще 10 книг нещодавно куплених і не прочитаних. Он історія Генрі Моргана лежить чекає, он на поличці Джеймс Кук, розкладений на декілька томів, он Френсіс Дрейк вже позіхає... Лисянський плаче в сторонці.", - зупиняв я сам себе. Але ні, не зупинив і рука все ж потягнулась до кнопочки "замовити". Ще рука набралась сміливості та написала авторці, щоб та підписала книгу особисто, бо так читати буде ще цікавіше.

Книга прийшла. Підписана. Я її тримав в руках, погортав, приємно помацав та оцінив: красива обкладинка, приємна обкладинка, приємний папір, кумедні ілюстрації. Я завжди книги, як і вино, спочатку оцінюю візуально та перевіряю на приємність форму та якість поліграфії - мабуть, це профдеформація від моєї освіти дизайнера. Прислуховуюсь чи відгукується. Ця відгукнулась одразу, але я її відклав в сторону, щоб вона відпочила з дороги, трохи подихала і набрала кімнатної температури.

Тим часом я поки дочитував книгу про спеції, тютюн, опіум, каву та інші "Смаки Раю".
Десь за місяць дочитав і приступив повільно до нових сторінок.
З перших сторінок на мене накинуся світ цікавості та захоплення.
Якби такі книги давали читати в шкільній програмі, то я б радив десь з класу 9-го.

Якби такі книги давали читати у ВНЗ (будь-якої тематики та факультету) - то варто б було робити окрему атестацію на перевірку якості засвоєння знань.
Цю книгу варто б було давати прочитати всім чиновникам, працівникам місцевих громад, міських та обласних рад, адміністрацій.
Всім вчителям та викладачам.
Всім гідам, працівникам культури.
Обов‘язково на столі мати всім дипломатам та працівникам міністерств (дякуючи авторці, що книга вийшла як українською, так і англійською мовами; а в англійській версії не лише як переклад, а ще й змінений підхід до пояснення фактів та значення, суті).

Я смакував, робив відмітки на полях, я переказував уривки брату та дружині, мамі та друзям. Я - слинявив куточки сторінок!
Хто ще не читав "29 століть. Віднайдена історія вина в Україні" - дуже раджу.
Це як ковток прохолодної води... ні, як ковток прохолодного білого сухого вина в спекотний день. Це як витримане мерло під хороший стейк. Це як ігристе в сонячну погоду на палубі яхти посеред бухти десь в морі.

Це написано приємно, весело, смачно... а головне - корисно, патріотично, правдиво, з подробицями та прикладами, з поясненнями, з джерельною базою та історичними доводами, з практичними та теоретичними відступами.
Навіть для тих, хто більше про пиво, ніж вино. Навіть для тих, хто не розуміє "оте сухе кисле". Хто більше за зелений чай та зелену матчу, за улуни, каву, спорт або інші уподобання.
Ця книга про вино, як про один з символів і процесів цивілізації. Ця книга про виноробство, як важливий процес розвитку та самоповаги народу до себе. Українське вино - це більше, ніж пляшки в магазинах. Це більше ніж сучасні виноробства та виноградники.
Це довгий шлях від зародження, через дозрівання, покращення, через заборону та поновлення, через спаскудження, через знищення, через переосмислення та труднощі, через спалені виноробні та заміновані лози, через обстріли та через законодавчу базу, через реформи, асоціації, винні ігри, дегустації, через тури та екскурсії - до розуміння, шани, поваги та осмислення.

ТУУУУУУУР

Так от …
Нещодавно ми писали пост і почали з фрази «Розведіть 20 сторінок на келих вина…» і колись це було лише про книгу.

Але натхнення, любов до моря, яхт і Хорватії, багаторічний досвід організації івентів і турів, а також знайомство з винною експерткою Анною Євгенією Янченко дали ідею проєкту, який переріс у подорож.

Наприкінці травня ми плануємо культурно-винну експедицію вздовж узбережжя Істрії на комфортних вітрильних човнах і катамаранах в Хорватії. Ця подорож буде про вино, винні дегустації та виробництва, ферму устриць, екскурсію на виробництво оливкової олії, старовинні міста та античну історію. А найголовніше - це буде про перезавантаження, можливо нові сенси, точно про свіжість думок, яскравість почуттів і бажання рухатись далі.

Живемо на борту яхт, щодня відкриваємо нові бухти, міста та марини. Купаємось, гуляємо, дегустуємо, спілкуємось, іноді мовчимо і просто дивимось на море.
Організатори та шкіпери — Павло та Олексій Білецькі, винна частина та сенси — Анна Євгенія Янченко.

Це подорож для тих, хто любить вино, культуру, історію та гастромандри, і хоче прожити тиждень інакше.

Поки нема точних умов і точних дат… Тур буде десь в кінці травня. Але ми працюємо над цим і скоро буде інформація.

Якщо відгукується і вам цікаво — пишіть «Цікаво» в коментарі або в особисті повідомлення.

Продовжуємо рубрику «Let’s Movie» і говоримо про фільми, які тісно пов’язані з морем, вітром, самотніми переходами та внутрішньою боротьбою людини з океаном.

«The Mercy» / «Гонка століття» (2017/2018)

Це біографічна драма, заснована на реальній історії британського яхтсмена Дональда Кроухерста та його участі в легендарній Sunday Times Golden Globe Race — першій в історії навколосвітній гонці наодинці без зупинок.

Події розгортаються наприкінці 1960-х.
Кроухерст — інженер, бізнесмен і батько родини, який вирішує взяти участь у гонці не лише заради моря, а й через фінансовий тиск, амбіції та бажання довести щось собі й світу.
Він виходить в океан на недостатньо підготовленій яхті — і з цього моменту фільм перетворюється на історію не стільки про перегони, скільки про самотність, страх і поступове руйнування психіки.

Актори

Colin Firth — Дональд Кроухерст. Дуже сильна, тиха і болісна роль. Він грає не героя-переможця, а людину, яка поступово ламається під вагою очікувань.
Rachel Weisz — Клер Кроухерст, його дружина. Її лінія на березі додає фільму людяності, тепла і контрасту до холодного океану.

Тут немає гучних другорядних ролей — вся увага сконцентрована на внутрішньому стані головного героя.

Атмосфера і море

Море у The Mercy — не романтичне.
Це безмежний, холодний, байдужий простір, який не пробачає самообману. Камера часто залишається з героєм наодинці: туман, хвилі, вітер, ніч, скрип яхти.

Океан — дзеркалом психічного стану.
Фільм дуже добре передає відчуття довгого соло-переходу, коли ворогом стає не шторм, а власні думки.

Плюси

• Реальна історія з сильною драматичною основою
• Видатна акторська гра Коліна Ферта
• Чесне, не прикрашене зображення океанського сейлінгу
• Атмосфера самотності, напруги і психологічного тиску
• Море і яхта — повноцінні персонажі фільму

Мінуси

• Повільний темп, мінімум екшену
• Фільм важкий емоційно, місцями гнітючий
• Не підійде тим, хто шукає пригодницький або «мотиваційний» фільм про яхтинг


Фільм часто обговорюється саме в яхтовій та морській спільноті, а не як масове кіно

Висновок

«The Mercy» — це дуже чесна історія про море як силу, що не домовляється і не співчуває.

Рекомендуємо тим, хто ходить під вітрилами або мріє про океанські переходи: цей фільм тверезо нагадує, що океан — це не Instagram, а відповідальність.

#LetsMovie