Це те саме відео де наш воїн прийняв смерть в ножовому бою, але воно довше і зі зрозумілішим контекстом.

Героям слава!

Моє покоління копає окопи,
ховається від мобілізації,
ловиться на вулицях, хворіє на полігонах, вбиває, вмирає,
забуває їсти й пити:

прегабаліновий спокій,
фентанілова радість,
самозахисна стіна нечутливості.

Моє покоління дає хабарі, тікає за кордон,
налаштовує життя,
болить за домом, а деколи не болить.

Моє покоління працює, донатить,
збирає, передає, привозить.
Знає чому не ростуть дерева у посадках.

Моє покоління карбується в віках: своєю смертю та своїм життям наш дух напише повідомлення яке не зітреться до кінця історії.

Через віки діти дивитимуться відео з наших дронів, камер і тепловозійних прицілів снайперських гвинтівок.

Слухатимуть наші пісні, читатимуть книги, й шукатимуть сенс за який ми тримались всі ці роки.

Ми вже ніколи не будемо здорові.
Але це й дарунок: наш попіл стане бронзою.

А я у теплій квартирі страждаю привілейовано: апатією та виснаженням.
Шукаю в собі провину, а знаходжу вдячність:

Моєму поколінню, що тримає позиції.

А буде що буде.
І будем де будем.

Пиздую робить дрони.