Війна безжальна й, відправляючи з пораненням на лікарняну койку, вимушує мене припиняти ескапувати від ведення цього каналу.

Тому давайте спробуємо розставити всі крапки над "і" та окреслити тенденції та виклики, з котрими зіштовхнулась Українська Держава та її кровний ворог:

1) Криза комплектації

Українська армія протягом війни систематично недоотримувала поповнення, причиною того було непідходяще під умови Вітчизняної Війни законодавство. Уряд прокрастинував та відкладав рішучі дії по залученню широких народних мас, постійно намагаючись йти по шляху найменшого спротиву, що призвело до того, що знекровлені підрозділи були вимушені використовувати як стрільців спеціалістів, наприклад, з артилерії та фахових сержантів, що призвело до ще більшого удару по їх боєздатності. Втім, поточні зміни законодавства нарешті призвели до масовості комплектакційних заходів, котрі ви можете спостерігати в ЗМІ. Паралельно, міністерство оборони вдосконалює шляхи потрапляння в армію для добровольців, котрі зможуть точково закривати діри в більш вузьких кадрах.

В той же час, не дивлячись на кратну перевагу в мобілізаційному ресурсі, ворог також зіштовхується з серйозними проблемами в комплектації, що забезпечило нам два наступальних успіху — Харківська та Курська операції, й ймовірно забезпечить ще не одну перемогу. Причина цьому — ще більший за український місменеджмент російського уряду, котрий доводить себе до кризи самостійно, вимагаючи на політичному рівні постійних виснажливих наступальних дій котрі дають посередні успіхи, а замість інтенсивних мобілізаційних дій намагається виправити ситуацію... добровольцями. Війна подібних масштабів не може бути добровільною — це "матір усіх конфліктів", проте замість того щоб задавити нас на полі бою кількісно й повноцінно використати популяційну перевагу, наш ворог самостійно садить себе в шпагат де йому не вистачає добровольців й він вимушений сплачувати аномальні виплати за перше підписання контракту в доволі складних економічних умовах.

Таким чином, насправді обидві сторони конфлікту досі не на піку своїх можливостей. Те, хто буде до нього підійматися швидше, а хто буде тупити, визначить стратегічну перевагу в майбутніх операцій. Втім, не варто ігнорувати й додаткові ризики, що відкриваються в процесі — такі як посилення деморалізації серед народних мас та еліт, а у випадку РФ ще й посилення еміграції та/або економічних проблем (в залежності від того чи закриють кордони).

[1/4]