Коли нарешті дійшли руки і змонтував те, що дуже давно хотів

Дуже цікавий графік. Те, як американці ставляться до економіки, тепер значною мірою визначається партійною приналежністю. Під час адміністрації Дональда Трампа споживчі настрої впали серед демократів та виросли серед республіканців. Коли Джо Байден був обраний, думки змінилися практично відразу, незважаючи на невеликі емпіричні зміни в економіці. Цей партійний розкол набагато перевершує відмінності щодо доходу, віку та освіти, і він зберігається, незважаючи на історичні мінімуми безробіття та зниження інфляції.

До кінця 1990-х років "існували консенсусні думки щодо економіки, і були точки даних, яким довіряли", - каже Лінкольн Мітчелл, політолог із Колумбійського університету. Тепер "люди повірять у те, що хочуть".

Наступного дня я приїхав на його могилу, вперше, насправді.

Якось не складалося, а тут склалося.

В Бурштині є декілька кладовищ, я почав пошук з першого яке знайшов на мапі, там невелика алея героїв, але Володимира, якого я кличу Уля, серед них не було.

Була жінка, прибирала могилу, я запитав де ще ховають військових, вона спитала прізвище.

Виявилося, що це була вчителька Улі. Пояснила дорогу.

То друге кладовище, нове, сонце сідало, а дорогу я прийняв надто буквально й мусив петляти пішки через поле, перелазити струмок та забор кладовища, і я його знайшов.

Там гарно, зелені простори видно. Сонце сіло, засвітились вогні лампадок. В Улі теж горіла. Але здається світлодіодна.

Координати кладовища:
49.272669,24.617617
Уля там серед інших вояк, знайти не складно.

Запам'ятав, що як йду на могилу вояки, то треба купувати лампадку й брати з собою сірники. А то не мав чим запалити ті, що в нього стояли.

Я залишив йому кексик, бо негодно з пустими руками приходити, а квітів вже не було де купити, пізній час.

Не знаю як тут на Галичині з темою їжі на могилках. Я з півдня, у нас це нормальна традиція.

Словом гарно в нього там.
Але шумно. Поруч дорога яка зв'язує Франківськ та Львів.

Як би це не звучало, але пошуки його могили в ту пізню пору стали мені пригодою. А він в ній, як би, теж брав участь, по своєму.

Мабуть я перший хто сказав йому про сина. Випала честь.

А ось ще малюнок який мають розмістити під склом. Там якийсь художник щось жахливе пропонував, то от ми свій зробили, він гарніший, вірте на слово.