via mytrashbin

Академік Яків Дідух, завідувач відділу геоботаніки та екології Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, повернувся з експедиції до місця, яке колись було Каховським водосховищем, про що розлого написав у статті.
В цілому висновки академіка Дідуха збігаються з тим, що я писав раніше.

Відновлення ГЕС і наповнення водосховища у попередніх об’ємах є абсолютно недоцільним, так як внесок Каховської ГЕС до загального обсягу виробленої електрики в Україні становить лише 0,9%. Разом з тим, площа Каховського водосховища — 2150 кв.км, що становить 23% від площі водосховищ України й 31,2% від площі водосховищ Дніпровського каскаду.

Кількість виробленої енергії є мізерною у порівнянні з вигодою від залучення звільнених від водосховища земель для сільського господарства, регуляції поверхневого стоку і відтоку речовин; протидії повеням та ерозії; регуляції клімату й поліпшення якості повітря; рекреації та оздоровлення в майбутньому. П’ять козацьких Січей все-таки виринули з-під води!

Після осушення на величезних площах утворюються плити, розділені тріщинами. Такі ґрунти — «такири» — характерні для напівпустельної та пустельної зон.
Поверхневий шар поверхні зменшується в об’ємі, утворюючи кірку, яка підсихає і тріскається на окремі багатокутні плити різних форм і розмірів. Щільна поверхнева кірка протидіє процесам вивітрювання.

Глибина тріщин сягає в середньому 25 см. Типові такири формуються у разі залягання горизонту ґрунтових вод більше 1,5 м, в таких умовах солі йдуть у ґрунтові води й повертаються назад по капілярах.

У сухому стані такирні ґрунти міцні і ними навіть можливий рух автотранспорту. Але мокрі вони стають високопластичні, в’язкі і непрохідні.

Через місяць після руйнації дамби на висохлому мулі вже з’явилися сходи рослин.
На черепашкових відкладах (купах ракушок дрейсени річкової, молюска, який дуже розплодився у водосховищі) посходили однорічні портулак та якірці, пагони яких горизонтально розростаються, вкривають поверхню ґрунту і протидіють вивітрюванню та процесам ерозії.
На піску переважає злак плоскуха звичайна, поодиноко — гірчак почечуйний, щириця загнута, череда листяна, нетреба ельбінська, амброзія полинолиста, лобода. Деякі з цих видів поширюються і на мулі, де формується такирна структура.
Також на такирах починають рости дерева та чагарники: різні верби, клен американський, а біля заростей на берегах — ясен пенсильванський, робінія псевдоакація, гледичія колюча.
На «старих» берегах водосховища дуже поширена аморфа кущова. Саме вона формуватиме чагарниковий ярус.

Пустелі не буде, бо з розростанням рослинного покриву процес такиризації згасатиме і структура набуде типових рис алювіальних ґрунтів річкових заплав. Тобто заголовки «дно водосховища перетворюється на пустелю», які з’являються у ЗМІ — неправильні й недалекоглядні.

Переважна більшість видів — це адвентивні чужоземні види, що дуже живучі й здатні до активного поширення, іншими словами - бур’яни.
І це зрозуміло, що на висохлому дні, просоченому добривами та гербіцидами, умовна яблуня чи ліщина селитися не буде.
Працівники Чорнобильського заповідника мають позитивний досвід з засадження дна спущеного ставка-охолоджувача ЧАЕС вербою.
Тут, на Півдні, ситуація складніша - проросткам верби потрібне постійне зволоження, але якщо через висихання такирів корені не досягатимуть потрібної глибини, верба може загинути.

Скоріше тут можуть сформуватися угруповання з домінуванням клена американського, робінії, аморфи кущової. Наступна стадія — це заплавні зарості вербняків, осокірників галерейного типу.
Хоча цінність та запаси деревини тут набагато нижчі, ніж у природних лісів, однак тут головне - почати формувати екосистему, тому це дуже важливо.

В сухіших умовах можливе формування чагарників з свидини, глоду, шипшини, бирючини звичайної, вишні магалебки, скумпії з участю адвентивних видів аморфи, ясена пенсильванського.

Отже, природа зрештою візьме своє, але щоб не мати суцільні зарості бур’янів та піщані пасма, слід вже найближчим часом підсівати природні аборигенні види рослин, які росли тут споконвіку.

26 липня, під час виконання бойового завдання, склав голову кулеметник нашого штурмового взводу Ярослав Мамулієв, друг «Карабас».

«Карабас» був відомим і шанованим бійцем Авангарду. Він був людиною, яка завжди була першою в будь-якій авантюрі чи акції.

Ще з раннього віку Ярослав брав участь в правих акціях та спортивних змаганнях, займався регбі. Згодом, почав займатися і воєнною підготовкою.

До початку повномасштабної війни він активно готувався, а після початку, як кожний поважаючий себе чоловік, одразу, не задумуючись, взяв до рук зброю і пішов боронити свій край з іншими авангардистами.

Він прожив своє життя так, як цього й хотів – справжнє козацьке життя.

Ярослав «Карабас» Мамулієв — PRESENTE!

Завтра, о 11:30 в Миколаєві відбудеться церемонія прощання з Ярославом.

Вул. Степова 35 (Всехсвятська церква).

Реквізити для допомоги родині: 5167803228707613