Сьогодні, 5-го травня, ми відзначаємо 9-ту річницю від дня заснування «Азову». Підрозділу, який звільняв Маріуполь, Широкине, Павлопіль, Комінтернове, Лебединське. Бився в Іловайську, Мар'їнці, Красногорівці. Постійно виконував завдання із контрбатарейної та контрснайперської боротьби на фронті. 8 місяців обороняв Світлодарську дугу. 86 днів тримав оточений ворогом Маріуполь.

Рік тому вороги ховали «Азов». Впевнені в тому, що підрозділ, від однієї назви якого у них роками виступав холодний піт, ось-ось зникне назавжди під руїнами «Азовсталі». Проте вони раділи завчасно.

«Азов» не тільки не зник, але став ще сильнішим, досвідченішим та загартованішим. Ми зростаємо, набираємо нових бійців, відточуємо навички і не збираємось зупинятись.

Командування бригади вітає з цим визначним днем весь особовий склад, а також усіх колишніх бійців «Азову», які сьогодні служать в інших підрозділах українського війська, і знищують противника на найгарячіших напрямках фронту. Це свято й кожного з них.

У в'язницях ворога досі знаходяться понад 700 азовців. Тих, хто, боронячи Маріуполь, відтягував на себе сили противника від Києва, Харкова, Миколаєва. Хто з вкрай обмеженим боєкомплектом, без медикаментів та їжі продовжував нищити окупантів. Хто рятував життя в підвалах «Азовсталі». Хто бився до кінця і виконав наказ.

Кожен із них — частина нашого серця. Нашої родини. Нашого братерства. І кожен із нас нині тримає свою ділянку фронту, виконуючи поставлені завдання, заради них. Заради тих, хто не може сьогодні стояти з нами поруч в одному строю. Хто не може привітати побратимів та отримати привітання від рідних. Без них цей урочистий день має гіркий присмак.

Але для сміливих, справжніх та вірних, котрі обирають честь та мужність, завжди приходить новий світанок.

Світанок свободи, окроплений кров'ю воїнів, які віддали свої життя за те, щоб інші могли побачити ці перші промені сонця над вільною Україною.

Так буде. Ми повернемо наших братів та сестер з полону. І святкуватимемо разом.

9 років «Азову». Лише світає.

Еталонне просто