💡 ЧОТИРИ ПОМИЛКИ, ЯКІ ЗАВАЖАЮТЬ ДИТИНІ ПОЛЮБИТИ ІНОЗЕМНУ МОВУ.

Чому дитина боїться говорити мовою, яку вивчає? Не хоче вчитися? Причина часто не в лінощах чи «не здатності». Ми поспілкувалися з Дмитром, засновником мовної школи LANGPOINT у Борисполі, про чотири типові помилки, які батьки роблять із найкращих намірів, але саме вони можуть надовго відбити інтерес до навчання.

▫️Помилки — це частина навчання.

У школах за помилки ставлять погану оцінку. Це створює відчуття, що помилятися соромно. Що краще мовчати, ніж сказати щось не так. І це, за словами Дмитра, одна з головних причин, чому діти бояться говорити мовою, яку вивчають.

«Було б добре, якби школа не карала за помилки, а заохочувала до них. Звичайно, треба опрацьовувати неправильні відповіді, але це теж треба вміти робити».

Помилки є робочим процесом. Це те, з чим потім викладач може якісно попрацювати. Але якщо з боку школи чи батьків іде покарання або насмішка, дитині стає не цікаво і бажання щось робити також зникає. Адже, кому до вподоби беззмістовне покарання чи глузування?

Дмитро наводить особисту історію. У молодшій школі треба було назвати річки з трьох літер. Діти називали різні річки – Дон, Буг тощо. Він назвав ріку Сян, адже тоді гімн України складався з трьох куплетів і в останньому був рядок: «Станем браття в бій кривавий від Сяну до Дону». Вчителька відповіла з насмішкою: «Що він там сказав? Сказав і сам не знає що». І хоча відповідь була правильна, цей спогад закарбувався у пам’яті дотепер.

Дмитро розповідає про ще одну важливу деталь — спостереження за стилем батьківської поведінки. Одні батьки дають дитині більше свободи у тому, що вона робить – дозволяють впасти, подряпатись, поплакати, поплескатися у калюжі або ж отримати не найвищу оцінку. Вони спокійно спостерігають, не втручаючись у кожен рух.

«Це теж частина навчання. І ліпше, щоб дитина здобувала такий досвід ще у дитячому віці, тоді вона буде з розумінням ставитися до складнощів у дорослому житті. Усе починається з таких, на перший погляд, дрібниць».

Натомість є інший тип — «helicopter parents». Ті, хто буквально висять над дитиною, контролюючи кожен крок. Вони все передбачають, убезпечують, вирішують замість неї. В окремих ситуаціях така опіка і поведінка є доречною, але коли це відбувається постійно, у результаті дитина не вміє ані брати на себе відповідальність, ані приймати невдачі.

Помилятися нормально. Навпаки: відсутність помилок часто означає, що дитина нічого не пробує нового. Коли ж батьки не дозволяють робити ці спроби, вони позбавляють її важливого досвіду.

▫️Любов — це не контроль, а повага.

Багато батьків несвідомо ставляться до дитини як до того, хто ще не здатен діяти самостійно. У такій логіці дорослий завжди «краще знає», а дитина має тільки слухатись. Такий підхід руйнує довіру.

«Дитина не стає людиною поступово. Вона вже людина з моменту народження. Так, у неї менше життєвого досвіду і звичайно ж вона фізіологічно і психічно розвивається поступово і кожен вік має свої особливості, але це не означає, що вона є дурнішою за дорослого», — наголошує Дмитро.

Це означає, що з нею треба спілкуватись з повагою до її особистості і враховувати психологічні особливості певного віку. Слухати, пояснювати, домовлятись. Не тому, що це певний тренд виховання, а тому що потрібно брати до уваги певні аспекти роботи мозку у різному віці, сприйняття заборон, реакції на маніпуляцію, яка застосовується під час виховання тощо. Дитина вже є людиною. Роль батьків, підтримати її в розвитку. Дитина, до якої дослуховуються, росте більш вільною та ініціативною, тією, яка може брати на себе певну частину відповідальності вже змалечку.