Forwarded from Гелікон 𝔖яйво
Death in June: куди зникають символи і людина серед руїн
Death in June — гурт, заснований Дугласом Пірсом на початку 1980-х, займає унікальне місце в андеграундній культурі, а його творчість, зіткана із складної системи естетичних, філософських і символічних координат, продовжує викликати інтерес в молодих поколінь всіх політичних спектрів. Його поезія та образи були створені на перетині пост-панку, англійської фолк культури, індастріалу і переосмислення традиціоналістської думки, а скандальна репутація і образ щоденно множить прихильників, ненависників, і тих, хто шукає правду за цими нагромадженнями.
Поезія Дугласа ввібрала в себе численну кількість орієнтирів, і функціонує як калейдоскоп фрагментів, які в майбутньому сформують архетип постмодерного мрійника-традиціоналіста, людини серед руїн в постіндустріальному суспільстві. В його творчості ми зустрічаємо мотиви європейської пам’яті, занепаду світу під час Калі-Юги, дисципліни тілесності і холодної еротики.
Естетика гурту у ранні роки побудована на мілітаризмі — тут Дуглас, під впливом Бойда Райса і популярної в 1980-ті бунтівної нацистської естетики, поєднує романтичне з садистичним, багаторазово звертаючись до фашистських образів — чорних сорочок, ножів та квітів. Ця провокація балансує між естетичним і травматичним, наслідуючи декадентів, таких як Д’аннунціо.
Важливим інтелектуальним орієнтиром для цього періоду, як і в подальшому, є Юкіо Мішіма, улюблений автор Дугласа. Краса і смерть в уніформі проходить лейтмотивом через всю його творчість, а фотографії на могилі Мішіми тільки підтверджують статус культового японського письменника як джерела натхнення. Також він посилається на Юліуса Еволу і його праці, візуалізуючи образ європейської людини в епосі занепаду, де сакральний центр втрачений, а людина існує серед уламків гедоністичної і спотвореної цивілізації.
Ми не можемо не згадати його ранню участь у пост-панк середовищі і гурті Crisis, що дала йому досвід роботи з політичною і агресивною естетикою, яка згодом трансформувалася у власну форму. Значний вплив мав британський індастріал, зокрема Throbbing Gristle, де окультне і містичне тісно переплітається з музичним. Саме в лоні британського езотеричного підпілля Дуглас шукав власний голос, спираючись на інтерес до європейської історії, англійської поезії і міфології, використовуючи ті музичні засоби, які винайшли дещо раніше його друзі.
Музично гурт активно змінювався з роками — від своїх ранніх панково-шумових років до меланхолійного неофолку. У альбомі The Guilty Have No Pride ще відчутний вплив пост-панку, тут ми бачимо жорсткі ритми, політичну напругу і агресивну енергію, що створюють атмосферу розпаду і конфлікту. У Nada! ця енергія переходить у мінімалістичному і механічну структуру, яка згодом вплине на ціле покоління мартіал індастріалу. Тут ми також бачимо вплив ідей італійського футуризму, а назва альбому підкреслює цю логіку — це «нічого», і ця порожнеча стає умовою для виникнення нового сенсу.
У Brown Book відбувається різкий зсув до акустики і фолк мотивів. Прості гітарні партії, більша увага до тексту створюють відчуття інтимності. Це радше інтимність дистанції, ніж близькості, тут формується класичне звучання, яке сформує жанр неофолку і багаторазово буде наслідувати іншими. У But, What Ends When the Symbols Shatter? цей стиль досягає завершеності. Композиції стають більш структурованими і мелодійними, з’являється рефлексія над самою природою символів, до чого нас відсилає назва. Вона ставить фундаментальне питання про те, що залишається після руйнування знаків, і тим самим вказує на кризу мови як такої у спустошенному світі, в якому панує гедонізм і десакралізація.
Death in June — гурт, заснований Дугласом Пірсом на початку 1980-х, займає унікальне місце в андеграундній культурі, а його творчість, зіткана із складної системи естетичних, філософських і символічних координат, продовжує викликати інтерес в молодих поколінь всіх політичних спектрів. Його поезія та образи були створені на перетині пост-панку, англійської фолк культури, індастріалу і переосмислення традиціоналістської думки, а скандальна репутація і образ щоденно множить прихильників, ненависників, і тих, хто шукає правду за цими нагромадженнями.
Поезія Дугласа ввібрала в себе численну кількість орієнтирів, і функціонує як калейдоскоп фрагментів, які в майбутньому сформують архетип постмодерного мрійника-традиціоналіста, людини серед руїн в постіндустріальному суспільстві. В його творчості ми зустрічаємо мотиви європейської пам’яті, занепаду світу під час Калі-Юги, дисципліни тілесності і холодної еротики.
Естетика гурту у ранні роки побудована на мілітаризмі — тут Дуглас, під впливом Бойда Райса і популярної в 1980-ті бунтівної нацистської естетики, поєднує романтичне з садистичним, багаторазово звертаючись до фашистських образів — чорних сорочок, ножів та квітів. Ця провокація балансує між естетичним і травматичним, наслідуючи декадентів, таких як Д’аннунціо.
Важливим інтелектуальним орієнтиром для цього періоду, як і в подальшому, є Юкіо Мішіма, улюблений автор Дугласа. Краса і смерть в уніформі проходить лейтмотивом через всю його творчість, а фотографії на могилі Мішіми тільки підтверджують статус культового японського письменника як джерела натхнення. Також він посилається на Юліуса Еволу і його праці, візуалізуючи образ європейської людини в епосі занепаду, де сакральний центр втрачений, а людина існує серед уламків гедоністичної і спотвореної цивілізації.
Ми не можемо не згадати його ранню участь у пост-панк середовищі і гурті Crisis, що дала йому досвід роботи з політичною і агресивною естетикою, яка згодом трансформувалася у власну форму. Значний вплив мав британський індастріал, зокрема Throbbing Gristle, де окультне і містичне тісно переплітається з музичним. Саме в лоні британського езотеричного підпілля Дуглас шукав власний голос, спираючись на інтерес до європейської історії, англійської поезії і міфології, використовуючи ті музичні засоби, які винайшли дещо раніше його друзі.
Музично гурт активно змінювався з роками — від своїх ранніх панково-шумових років до меланхолійного неофолку. У альбомі The Guilty Have No Pride ще відчутний вплив пост-панку, тут ми бачимо жорсткі ритми, політичну напругу і агресивну енергію, що створюють атмосферу розпаду і конфлікту. У Nada! ця енергія переходить у мінімалістичному і механічну структуру, яка згодом вплине на ціле покоління мартіал індастріалу. Тут ми також бачимо вплив ідей італійського футуризму, а назва альбому підкреслює цю логіку — це «нічого», і ця порожнеча стає умовою для виникнення нового сенсу.
У Brown Book відбувається різкий зсув до акустики і фолк мотивів. Прості гітарні партії, більша увага до тексту створюють відчуття інтимності. Це радше інтимність дистанції, ніж близькості, тут формується класичне звучання, яке сформує жанр неофолку і багаторазово буде наслідувати іншими. У But, What Ends When the Symbols Shatter? цей стиль досягає завершеності. Композиції стають більш структурованими і мелодійними, з’являється рефлексія над самою природою символів, до чого нас відсилає назва. Вона ставить фундаментальне питання про те, що залишається після руйнування знаків, і тим самим вказує на кризу мови як такої у спустошенному світі, в якому панує гедонізм і десакралізація.
«Is a life without god
Is an end without love
Soulless today
And soulless tomorrow»
❤2