Їхав я у трамваї на інший кінець Кракова до Обозової вулиці. Стою я в трамваї а біля мене сидять два Олександра. Напроти них якась жінка і негр. От говорять Олександри між собою як до нас підходить якісь рандомний дуже старий (десь 80-90) дід і по польськи питає "Ви з україни так? Ну чого ви тоді по російські говорите?!". Дід був хоноровий і солідний - у чорному пальто, крутий. Я, будучи екстравертом одразу почав розказувати йому все про все. Кажу мол "А добрий день. Я з заходу тому я по українськи розмовляю а оці хлопці оба Олександри - вони з Одеси і Миколаїва тож з дитинства говорять російською і тут уже нічого не поробиш" (Задоксив їх уже). Дід кивнув і сказав шо все ще жаль шо в україні - у Києві - усі по російськи говорять. Після того як ми согласились він рєзко запитав як мене звати і я мав сказати "A dlaczego Pan to pyta?" з підозрілістю. Він сказав - да так, як звати? Я сказав Денис а він сказав шо він Staszek і швидко поправився на Stanisław (Хоча я його потім називав Staszek). Ми поговорили трохи про війну в україні і він почав розказувати як у далекій молодості він працював у Києві на honorowej должності. Одного разу він був от у москві і побачив групу з 30 мужиків з мішками за спинами. Хотів підійти і спитати що вони роблять і куди ідуть але його зупинив Лейтинант який їх вів. Лейтинант був Литвином з Вільна (ну поляком модна і так сказати) і вони поговорили. Лейтинант сказав що він веде їх на війну. Діду (ну, тоді він ще не був дідом) було дуже сумно і жалко їх але він нічого не міг зробити. З того часу він дуже не любив війну і завжди стояв проти неї згадуючи які пригнічені і усталі були ті чуваки.
Потім дід трохи змінив тему і почав розпитувати нас звідки ми і коли в польшу приїхали. Він чогось пару раз сказав шо Александра бомблять у Миколаїві, бомблять його лічно типу при тому шо він уже сказав шо перед війною приїхав до Польщі. Потім рандомно пілся паузи дід сказав - "Taaak, ukrainki są ładne - baaardzo ładne!" і заулибався. Я йому відповів "Tak tak, bardzo ładne. Polki są też bardzo ładne! To tylko słowianie takie ładni!". Тут маю пригадати що прямо біля нас сиділа негрша - ми по суті над вухом у неї це все говорили. Вона величезними очами подивилась на мене і в той же миг дід випалив "No tak, tak, słowianie! Niestety ostatnie dużo emigrantów tu przyjechało!". Негрожінка на нього подивилась ще більшими очами але нічого було сказати і протерпіла. Олександри заржали. Потім дід почав розповідати як він живе - сказав шо у нього є домік біля вісли на wsi біля кракова і те шо він сам його побудував і там живе! Дуже пишаючись він пояснив шо будував його багато багато років тому - САМ! 300 квадратних метрів! Потім він почав розповідати як день проводить - то шо встає, воду з колодязя набирає, десь ходить, казав шо все ще в своєму віці рубає дрова на зиму. На жаль не встиг розповісти усе про все тому шо була наша зупинка з олександрами і ми вийшли, попрозавшись. Я сказав шо було дуже цікаво з ним поговорити і побажав хорошого дня.