Ґоти

Похмурий день зачаївся в туманi.
Над бродом ржуть, полохаючись, конi.
Мiй меч бренить, та чую, що на гранi
Мене не зрадять крицевi долонi.

Учора твердо так, без повороту
Промовив: нi, суворий до останку.
I цiлу нiч пiд бурю i пiд сльoту
Процiлував я оп’янiлу бранку.

Хай анти ждуть за рiчкою в туманi,
Мене не зрадять крицевi долонi.
I тiльки образ голубий на гранi
Не осiнить мої гарячi скронi.

Олег Ольжич

Адмін недавно розгружав 2 тони макулатури, цікава діяльність

Світ прекрасний

Як стверджує відомий історик східноєвропейського середньовіччя Олександр
Головко, літописці донесли до нас єдину згадку про висвячення на лицарів у Княжій Русі. Вона стосується подій осені 1149 — зими 1150 року, коли на допомогу князю Волинському Ізяславові Мстиславовичу, який боровся за київський стіл із Юрієм Довгоруким, прийшли краківський князь Болеслав Кучерявий і сандомирський князь Генріх. Коли обʼєднане русько-польсько-угорське військо перебувало в Луцьку, за свідченням Іпатіївського літопису, «тут Болеслав опоясав мечем багатьох боярських синів».
Чи здійснювали таке посвячення не лише прибульці, а й місцеві князі, і настільки унікальним було те, що відбулося в Луцьку, з огляду на прийняті тоді в нас практики — наразі невідомо і ледве чи буде колись із певністю встановлено.

Woke culture is dead

Старики вмирають від старості, старі кєнти вмирають від молодості

Щось сумно сьогодні, панове.

Життя це йобаний рандом.

Ми робимо мікрокроки в наших життях, роблячи якісь досягнення, освіту, захищаючи державу. В рамках суспільства мікрокроки перетворюються в єдиний потужний step. Але індивідуально ми продовжуємо крокувати, неначе обісрані.

При цьому в любий момент життя наші потуги можуть бути просто знищені силою хаосу. Наші мікроки це спосіб опанувати йобаний рандом навколо. Проте один випадок і все, твоє життя знищене. Всі мрії, сподівання, плани. І вже суспільні кроки теж слабнуть.

Це сумно, це гидко. Ким ми могли стати, ким стали. Ким станемо.