Вихідні, тому пощу, що ви зробите

волнуюсь чего-то..

VANITAS VANITATUM ET OMNIA VANITAS

Куди не гляну - все на цьому світі тлінне:
Муруєш нині дім - він завтра упаде,
Де зараз місто ввись безпечно так росте,
Там стадо пастимуть покірне і сумирне.

Що пишно так цвіте - невдовзі всохне й згине,
Що пнеться над усе - є час і смерть на те,
Ось сонце сяяло, незчувся - дощ іде,
О Господи, усе таке невічне, плинне.

Людське життя, мов сон, минеться і тоді -
І титул і пиха - лиш булька на воді,
Яке ж марнотне все, що прагнем прославляти,

Все порохи, зола, солома на вогні,
Мов квітка в лузі, що не стрінеться мені.
Ніхто не хоче нас одвічне споглядати.

#поезія #Андреас_Ґріфіус #Tränen_Des_Vaterlandes

Я втомився

СЛАБКИМ ПІЗДА

Пару просьб контрача

Ми яма в посадці, ми дерева обгризані,
Ми осколків абетка на бруствері вирізана,
Ми темна гаряча воронки окружність -
Веди нас Залужний.

Ми дірка в людині, ми рана в бушлаті,
Ми пси фронтові, голодні й патлаті,
Ми місяці й сонця - розстріляні й безоружні,
Нас тоже веди Залужний.

Ми цинк примерзлий до дна траншеї,
Ми жили на грязній натруженій шиї,
Ми смазки ружейної запах лужний -
Нехай нас веде Залужний.

Ми стаття «дезертирство» у судовому вироку,
Ми це стільки, шо і не виговорити,
Ми кромі тебе нікому ненужні -
Веди вже хоч ти нас Залужний.

Ми гнилі повидло між свіжої пахоти,
Ми втрати случайні у нашой піхоти,
Ми - це всі обморожені і простужені -
Приведи нас кудись Залужний.

Ми рота яка кончилась два дня тому,
Ми слина у роті при виді дому,
Ми ті хто просить не гнати у бой контуженого,
Ми знаєм куди нас вести, Залужний.

Ми руки, якими воюють цивільні,
Ми ті хто вигризає дофамін могильний
Зведень з фронту таких ненужних.
Приведи нас до них, Залужний!

До тих хто не з нами веди нас, до тих хто з нами не ніс це, до тих хто не виніс.

До них в квартири, до них в підʼїзди, ми підʼїмо там де можна підʼїсти, ми хочемо вилізти.

ми хочемо вилізти

Для себе

Господи як же я заєбався, це пізда просто