з педагогічного досвіду цікаво й корисно спостерігати за учнями/ученицями поза контекстом школи. табір дає краще уявлення про їхні інтереси, потреби та проблеми. спільне проживання і побут розкривають деяких учнів та учениць зовсім по-іншому, ніж на уроках. соціальні маски зняті, прикидатися більше немає сенсу. водночас вони також можуть побачити в учителі не npc-персонажа біля дошки, а звичайну людину зі своїми власними потребами. відправляйте вчителів разом з дітьми в табір — це буде їхня найкраща педагогічна практика.

спілкування у підлітків, звісно, максимально токсичне — як у дівчат, так і в хлопців, але в других більше. у таборі це проявляється набагато яскравіше, ніж у школі на уроках. вони в своєму спілкуванні інтегрують усі види дискримінацій, які тільки можна: гомофобію, сексизм, ейблізм тощо. але я не засмучувався, бо в їхньому віці моя комунікація з друзями будувалася так само токсично, іноді ще гірше. з часом пройде — якщо не зупиняться у засвоєнні навичок спілкування та розвитку емоційного інтелекту. але я помітив серед хлопців дещо цікаве — відсутність ієрархії. серйозно, кожному перепадало, не було жодного авторитету, ніхто не мав імунітету від приколів (крім мене), і кожен брав у них участь. я називаю це — токсична рівність. щовечора в них збирався спільний стіл, де кожен ділився всім, що придбав у магазині. всі продукти, навіть предмети побуту, в нашій кімнаті були спільними, кожен ділився тим, чого не мав інший. коротше кажучи, в кімнаті панувала цілковита анархія. у дівчат ситуація була іншою — там несвідомо сформувалася ієрархія, і порядками керувала найстарша дівчина. забавно, що хлопці не визнавали авторитетку з жіночої кімнати, тому не соромилися перекинути їй пару лагідних слів. я, своєю чергою, намагався не втручатися в їхню комунікацію та взаємодію, не душив моральними нотаціями — тільки коли це було доречно, міг щось підказати або поставити проблемне запитання для подальшого міркування.

найбільше вразило, що вони мене слухалися. я переживав, що будуть проблеми з дисципліною (з нею проблеми були, але для мене це не було проблемою), адже я буквально стер умовні кордони між нами: брав участь у приколах, сміявся з тупих і не завжди приємних жартів, грав з ними в шашки й карти, пліткував та, вибачте, матюкався перед ними. соціальна роль педагога була пройобана ще в перший день, але вони все одно дослухалися до мене, перепитували дозвіл у разі потреби та зупинялися творити треш, якщо я їх про це просив. вважаю, що це був найкращий досвід лібертарної педагогіки, який зі мною траплявся.