дуже радий що побачив їх вживу

Смерть була близько. Тепер я знаю яка вона. І знаю, що абсолютно ніхто від неї не застрахований. Коли над нами пролітала ракета, я зовсім не усвідомлював, що вона може влетіти прямо в наш дім. І коли за пару секунд це таки сталося, їбанув вибух, в голові пролунало "да ну, да не може такого бути... я ще такий молодий і так мало зробив того, чого хотів, я не готовий....". Але нам пощастило, дуже пощастило. Виживши, я викупив, що проживав ці 22 роки в якомусь сурогаті, що люди навколо називають життям, але насправді це імітація життя. Бути усім зобов'язаним, змалечку, бути рабом, цьому тебе старанно виховують в садочку, вчать в школі, в універі, а потім ти і сам стаєш носієм рабських ідей, і їх свідомо транслюєш, на когось працюєш аби мати обмежений доступ хоч до якихось ресурсів. І чомусь все життя чекаєш, коли випустишся, отримаєш зарплату, відпустку, коли зміниться влада, закінчиться війна. А весь сенс в тому, що не треба чекати. Сука не треба блять ніхуя чекати. Бо ніхуя не буде. А те що буде, так точно не те, чого ми чекаєм. Треба просто жити. Жити для себе, жити для близьких. Не бути гандоном. Не наживатись на інших. Завтра можна померти. Сьогодні можна померти. Але вчора ти міг жити наповну.

передивитись євангеліон чи подивитись рєбілд...

цирульнік ну хто тебе вчив стріляти

молоді люди коли стають старше виглядають більше як дорослі а я просто виглядаю більше і більше як старий джуліан касабланкас

це навіть трошки страшно

можливо він мій дальній родич я не знаю

одним вистрілом зробив трампа президентом, при цьому не поранивши серйозні органи, але зробивши достатньо щоб була велика драма, вбив небезпечного 20 річного республіканця-інцела, навівши на нього федеральні служби сша і втік з місця сцени непомітним. школа апейрон курс "іскуство агєнтной работи пад прікритієм"

вийду ночью в пооолєєє с коньооооом

поціновувачі образотворчого мистецтва для вас олівер сайкс (випускник вхпту 5 вінниці за професією художник-маляр) може нахуярити картину йобнуту, донатим не стісняємся