Світ виходить у зовсім інший вимір — глобальний. Нові явища, нові проблеми, нові виклики і загрози, — а ми й не задумались. І якби навіть хто вдарив у найпотужніший дзвін, все одно не почуємо. Надто багато світових алярмів. Людям не те що позакладало вуха — людям позакладало душі.

💫 Читай поезію Ліни Костенко
#Записки_українського_самашедшого
📸 Greg Rakozy

🤔 Хочеш розуміти, що говорить Борис Джонсонюк?

☕️ Чашка ранкового чаю і наш новий канал «IN ENGLISH, PLEASE!» — твій рецепт швидкого вивчення англійської.

🤩 Щодня проходимо цікаві опитування, вивчаємо нові слова, фрази, ідіоми, граматику зрозумілою мовою та багато іншого з прикладами вживання у фільмах та серіалах.

🇺🇸 Жодних підручників, нудних вчителів та платних курсів.

👉 Вчимо англійську легко та ефективно — @english_please

Я в людей не проситиму сили,
я нічого в житті не просила,
як не просять гранітні схили,
щоб у спеку дощі їх зросили.
Я в людей попрошу тільки віри
в кожне слово, почуте від мене,
в кожний погляд очей моїх сірих,
в кожну ласку рук нестудених.

📸 Майстерня Треті Півні
💫 Читай поезію Ліни Костенко

🔔 Шановні абітурієнти та батьки! 🔔 До НМТ залишилося 2 тижні. Як швидко все повторити й отримати найкращі бали? Запрошую до безкоштовної групи для експрес-повторення матеріалу з української мови. Тут ви знайдете короткі конспекти, лайфхаки, тестові завдання з відповідями й теплу атмосферу. Чекаємо на вас) ✏️📗📝 https://t.me/zno_ukr_maxymum

КОРЕКТНА ОДА ВОРОГАМ

Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги,—
людина може вдаритись в апатію.

Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на види і на ранги.
Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж,
мої гантелі, турники і штанги.

Спортивна форма — гарне відчуття.
Марудна справа — жити без баталій.
Людина від спокійного життя
жиріє серцем і втрачає талію.

Спасибі й вам, що ви не м’якуші.
Дрібнота буть не годна ворогами.
Якщо я маю біцепси душі —
то в результаті сутичок із вами.

Отож хвала вам!
Бережіть снагу.
І чемно попередить вас дозвольте:
якщо мене ви й зігнете в дугу,
то ця дуга, напевно, буде вольтова.

📷 pollypop92 / instagram

Я хочу знати, любиш ти мене,
чи це вже сон, який уже не сниться?
Моєї долі пекло потайне,
моя сама від себе таємниця!
Чи ти за мене душу віддаси,
чи розміняєш суєтно і дрібно?
Краса — і тільки, трішечки краси,
душі нічого більше не потрібно.
Чи, може, в цім калейдоскопі літ,
де все нещадно звичне і щоденне,
ти просто мені дивишся услід
і трохи любиш сни свої про мене?

🎨 Richard Burlet

Ти дивишся. А я вже – як на трапі.
І слів нема. І туга через край.
Життя іде по «Гаусівській шляпі»:
отак-от – «здрастуй», а отак – «прощай».

Прощай, прощай, чужа мені людино!
Ще не було ріднішого, як ти.
О це і є той випадок єдиний,
Коли найбільша мужність – утекти.

💫 Читай поезію Ліни Костенко
🎨 Олег Шупляк

Авторські вірші та пейзажі. StOtM

Птáхи хáосно кружляли,
За горизонтом сходить ніч,
І знаю наче що чекає
Мене матуся із війни.
Не плач рідненька - всі ми знаєм,
що Бог не лишить у пітьмі.
Все буде добре, обіцяю
Іще побачим світлі дні.
Молюсь до Бога, все питаю:
Що буде далі? Що чекає?
Живу та вірю і благаю
Дай сміливість ідти далі.

30.06.2022

Долучайтесь. Вірші з реального життя під час війни.

Звичайна собі мить. Звичайна хата з комином.
На росах і дощах настояний бузок.
Оця реальна мить вже завтра буде спомином,
а післязавтра - казкою казок.
А через півжиття, коли ти вже здорожений,
ця нереальна мить - як сон серед садів!
Ця тиша, це вікно, цей погляд заворожений,
і навіть той їжак, що в листі шарудів.

📸 Marlowe Weingart

Все, що було, буде і що є на землі,
і сто тисяч разів уже бачене й чуте,
сірі вузлики ранку - твої солов'ї,
все це тільки одне нерозгадане чудо.
Знаю склад біосфери, структури кислот,
все що є у природі, приймаю як даність.
Я людина двадцятого віку, - і от,
зачудована, бачу лише первозданність!

📸 Anton Sharov

Здається, часу і не гаю,
а не встигаю, не встигаю!
Щодня себе перемагаю,
від суєти застерігаю,
і знов до стрічки добігаю,
і знов себе перемагаю,
і не встигати не встигаю,
і ні хвилиночки ж не гаю!

📸 Anna Hunko

Стоїш, як стогін, під склепінням казки
Душа прозріє всесвітом очей.
Кричить гілля. З облич спадають маски
З усього світить суть усіх речей.

І до віків благенька приналежність
переростає в сяйво голубе.
Прямим проломом пам'яті в безмежність
уже аж звідти згадуєш себе.

📸 Max Kukurudziak

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

Читає Марія Гончар
https://youtu.be/qhlgKE91L8s

Чомусь згадались ночі на Купала...
Зірками ніч висока накрапала.
Бездонне небо і безмежний світ,
а нам всього по вісімнадцять літ.

Такі несмілі, ще тремтять вуста.
Отак до ранку — ніч і висота.

А ще згадалось — колесо вогненне
з гори в долину котиться проз мене.
Обкручене соломою, летить
палахтить на вітрі, палахтить!
І, розгубивши іскри увсібіч,
обвуглене, заточується в ніч...

А вже дівчата в плахтах, у намисті,
вінки пускають за водою вниз.
А вже гадають, хто кому до мислі,
а хлопці зносять до багаття хмиз.

Пливуть вінки, і мій пливе, не тоне.
А серце ще таке безоборонне,
таким співаю срібним голоском!..
Чорти знімають зорі рогачами...
Вінок пливе, зникає за ночами...
Чи десь його прибило між корчами,
чи десь лежить, примулений піском?..

А потім —як зламалося весло.
І підхопило душу, й понесло,
і закрутило у такому вирі!..
Було б тоді й спинитися літам.
Душа летить в дитинство, як у вирій,
бо їй на світі тепло тільки там.

"Маруся Чурай"

Я хочу знати, любиш ти мене,
чи це вже сон, який уже не сниться?
Моєї долі пекло потайне,
моя сама від себе таємниця!

Чи ти за мене душу віддаси,
чи розміняєш суєтно і дрібно?
Краса – і тільки, трішечки краси,
душі нічого більше не потрібно.

Чи, може, в цім калейдоскопі літ,
де все нещадно звичне і щоденне,
ти просто мені дивишся услід
і трохи любиш сни свої про мене?

📸 Майстерня Треті Півні

Усе моє, все зветься Україна 💙💛
Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

🎨 Олег Шупляк

На все є час — на самоту і вірші
В безсонну ніч осінньої сльоти,
На гіркоту безмірних перебільшень
І справедливу жорсткість прямоти.

📸 Simon Berger

Світ надзвичайно широкий
має укладисті далі.
Від того і перші кроки
майже завжди невдалі.
Безпомічні вірші перші.
Нещасне перше кохання.
Немає ніяких звершень,
а тільки одні поривання.
А потім проходять роки,
з’являється стримана сила.
Поглянеш – а перші кроки
вже й пилом давно притрусило.
І смішно тобі, й сердито,
і ти забуваєш часто:
для того щоб добре ходити,
раз десять треба упасти.

📸 Ilya Rashap

Життя - як вокзал.
Хтось приїжджає,
хтось від'їжджає.
Поцілунки і рани,
клунки і чемодани,
слова і фрази -
все разом.

Хто їде в м'якому.
Хто - у плацкартному.
Хто - в комбінованому.
Хто - в загратованому.

Квадрати - грати,
залізні рамки, -
можна зорями
грати в дамки.

А дехто - зайцем.

Зупинки.
Аварії.
Перон.
Гучномовці.
Зали чекання.
Карти.
Вагони - партії.
Вагони - службовці.
Вагони - аристократи.
Люстра -
електрична сестра орхідей.
Черга. Буфет. Каси.

А не можна так, щоб для всіх людей -
вагони першого класу?

🎨 Jeff Rowland