Нехай підождуть невідкладні справи.
Я надивлюсь на сонце і на трави.
Наговорюся з добрими людьми.
Не час минає, а минаєм ми.
А ми минаєм…ми минаєм…так-то…
А час – це тільки відбивання такту.
Тік – так, тік – так…і в цьому вся трагічність.
Час – не хвилини, час – віки і вічність.
А день, і ніч, і звечора до рання –
це тільки віхи цього проминання.
Це тільки мить, уривочок, фрагмент.
Остання нота ще бринить в повітрі, –
дивися: Час, великий диригент,
перевертає ноти на пюпітрі.
#Ліна_Костенко
📸 Julia Dávila-Lampe
Я надивлюсь на сонце і на трави.
Наговорюся з добрими людьми.
Не час минає, а минаєм ми.
А ми минаєм…ми минаєм…так-то…
А час – це тільки відбивання такту.
Тік – так, тік – так…і в цьому вся трагічність.
Час – не хвилини, час – віки і вічність.
А день, і ніч, і звечора до рання –
це тільки віхи цього проминання.
Це тільки мить, уривочок, фрагмент.
Остання нота ще бринить в повітрі, –
дивися: Час, великий диригент,
перевертає ноти на пюпітрі.
#Ліна_Костенко
📸 Julia Dávila-Lampe
Геніяльний художнику!
Ти,
що бачиш не тільки
співвідношення барв,
точну форму,
світло і тінь.
Ти,
що вгадуєш суть.
Ти,
що знаєш джерела й причини.
Ти,
що маєш натхненний
і виснажливий дар прозрінь.
Коли б ти захотів
змалювати мене в цю хвилину,
пензель твій мимоволі
оточив би сяйвом мене.
Променіли б вуста.
Променіли б очі і руки.
Стало б німбом сліпучим
волосся моє осяйне.
Не від святості, ні!
О, яка у грішної святість?
Я кохаю.
Я марю
в озарінному морі ночей...
Я сповідую віру,
у якій оточують німбом
не святих,
не пророків,
а просто щасливих людей.
✍🏻 Ліна Костенко
🎨 Олег Шупляк
Ти,
що бачиш не тільки
співвідношення барв,
точну форму,
світло і тінь.
Ти,
що вгадуєш суть.
Ти,
що знаєш джерела й причини.
Ти,
що маєш натхненний
і виснажливий дар прозрінь.
Коли б ти захотів
змалювати мене в цю хвилину,
пензель твій мимоволі
оточив би сяйвом мене.
Променіли б вуста.
Променіли б очі і руки.
Стало б німбом сліпучим
волосся моє осяйне.
Не від святості, ні!
О, яка у грішної святість?
Я кохаю.
Я марю
в озарінному морі ночей...
Я сповідую віру,
у якій оточують німбом
не святих,
не пророків,
а просто щасливих людей.
✍🏻 Ліна Костенко
🎨 Олег Шупляк
І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі
такої спраглої жаги
такого зойку у мовчанні
такого сяйва навкруги
Такої зоряної тиші,
такого безміру в добі!..
Це може навіть і не вірші,
а квіти, кинуті тобі.
🌸 Ліна Костенко
🎨 Michael & Inessa Garmash
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі
такої спраглої жаги
такого зойку у мовчанні
такого сяйва навкруги
Такої зоряної тиші,
такого безміру в добі!..
Це може навіть і не вірші,
а квіти, кинуті тобі.
🌸 Ліна Костенко
🎨 Michael & Inessa Garmash
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.
🌞 Ліна Костенко
📸 Jonathan Borba
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.
🌞 Ліна Костенко
📸 Jonathan Borba
Мені снилась дорога. Дорога — і все.
Ні куди, ані звідки, — не знаю, не знаю.
Просто снилась дорога, — ні шлях, ні шосе,
а дорога й дорога, — іду й проминаю.
Тільки десь ніби вогник далеко в степах.
Може, мати стоїть на німому порозі.
Може, це вже Чумацький, а може й не шлях.
Може, просто дорога. Дорога в дорозі.
2.06.2010
✍🏻 Ліна Костенко
🎨 Григорій Поліщук
Ні куди, ані звідки, — не знаю, не знаю.
Просто снилась дорога, — ні шлях, ні шосе,
а дорога й дорога, — іду й проминаю.
Тільки десь ніби вогник далеко в степах.
Може, мати стоїть на німому порозі.
Може, це вже Чумацький, а може й не шлях.
Може, просто дорога. Дорога в дорозі.
2.06.2010
✍🏻 Ліна Костенко
🎨 Григорій Поліщук
Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги, —
людина може вдаритись в апатію.
Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на види і на ранги.
Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж,
мої гантелі, турники і штанги.
Спортивна форма — гарне відчуття.
Марудна справа — жити без баталій.
Людина від спокійного життя
жиріє серцем і втрачає талію.
Спасибі й вам, що ви не м’якуші.
Дрібнота буть не годна ворогами.
Якщо я маю біцепси душі —
то в результаті сутичок із вами.
Отож хвала вам!
Бережіть снагу.
І чемно попередить вас дозвольте:
якщо мене ви й зігнете в дугу,
то ця дуга, напевно, буде вольтова.
✍🏼 Ліна Костенко
Вірш читає Коректна Ira Verenych-Ostrovska – актриса
https://youtu.be/BMdHIe5XL8w
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги, —
людина може вдаритись в апатію.
Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на види і на ранги.
Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж,
мої гантелі, турники і штанги.
Спортивна форма — гарне відчуття.
Марудна справа — жити без баталій.
Людина від спокійного життя
жиріє серцем і втрачає талію.
Спасибі й вам, що ви не м’якуші.
Дрібнота буть не годна ворогами.
Якщо я маю біцепси душі —
то в результаті сутичок із вами.
Отож хвала вам!
Бережіть снагу.
І чемно попередить вас дозвольте:
якщо мене ви й зігнете в дугу,
то ця дуга, напевно, буде вольтова.
✍🏼 Ліна Костенко
Вірш читає Коректна Ira Verenych-Ostrovska – актриса
https://youtu.be/BMdHIe5XL8w
YouTube
Ліна Костенко "Коректна ода ворогам", читає Ірина Веренич-Островська
Вірш читає Ірина Веренич-Островська - актриса
Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги,—
людина може вдаритись в апатію.
Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на види і на ранги.
Ви — мій щоденний, звичний мій…
Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги,—
людина може вдаритись в апатію.
Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на види і на ранги.
Ви — мій щоденний, звичний мій…
Forwarded from 🇺🇦 Поетичний компас (Річка Шеремет 💙💛)
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…
В'яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою…
Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані…
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…
1922
✍🏻 Володимир Сосюра
📸 Майстерня Треті Півні
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…
В'яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою…
Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані…
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…
1922
✍🏻 Володимир Сосюра
📸 Майстерня Треті Півні
Отак пройду крізь твій великий подив,
не зачеплюсь об лагідні слова.
Ти Вельзевул. По душу теж приходив.
А я не віддала її — й жива.
У тебе з вуст пашіло біле полум'я.
Аби ж то й окошилося на тім.
Ти був високий, наче сонце полудня,
і сумнівам скорочувалась тінь.
Таким лишись. А я піду у зливи.
Молитись пням... Такі тотальні пні..
Я не люблю нещасних. Я щаслива.
Моя свобода завжди при мені.
✍🏻 Ліна Костенко
🎨 John Larriva
не зачеплюсь об лагідні слова.
Ти Вельзевул. По душу теж приходив.
А я не віддала її — й жива.
У тебе з вуст пашіло біле полум'я.
Аби ж то й окошилося на тім.
Ти був високий, наче сонце полудня,
і сумнівам скорочувалась тінь.
Таким лишись. А я піду у зливи.
Молитись пням... Такі тотальні пні..
Я не люблю нещасних. Я щаслива.
Моя свобода завжди при мені.
✍🏻 Ліна Костенко
🎨 John Larriva
І місячну сонату уже створив Бетховен.
І тінь місяцехода вже зорям не чужа.
А місяць все такий же: і молодик, і повен,
і серпик, і рогалик, і місяць, як діжа.
А місяць все такий же, він - місяць, місяченкьо,
як вчора, позавчора і хтозна ще коли!
І добре, що над нами він висить височенько,
а то б уже й на ньому болото розвели.
Ходили б там по ньому п'янички петельгузі.
Питали б його зорі, чого він не блищить.
Стоїть над нами Всесвіт у зоряній кольчузі,
і повен місяць сходить над нами, ніби щит.
🌃 Ліна Костенко
🎨 Іван Марчук
І тінь місяцехода вже зорям не чужа.
А місяць все такий же: і молодик, і повен,
і серпик, і рогалик, і місяць, як діжа.
А місяць все такий же, він - місяць, місяченкьо,
як вчора, позавчора і хтозна ще коли!
І добре, що над нами він висить височенько,
а то б уже й на ньому болото розвели.
Ходили б там по ньому п'янички петельгузі.
Питали б його зорі, чого він не блищить.
Стоїть над нами Всесвіт у зоряній кольчузі,
і повен місяць сходить над нами, ніби щит.
🌃 Ліна Костенко
🎨 Іван Марчук
З душі у душу - найкоротша відстань.
Чому ж так часто транспорту нема?
✍🏻 Ліна Костенко
🎨 Pascal Campion
Чому ж так часто транспорту нема?
✍🏻 Ліна Костенко
🎨 Pascal Campion
Незнятий кадр незіграної ролі
Іванові Миколайчуку
Його обличчя знали вже мільйони.
Екран приносить славу світову.
Чекали зйомки, зали, павільйони, -
чекало все! Іван косив траву.
О, як натхненно вміє він не грати!
Як мимоволі творить він красу!
Бур‘ян глушив жоржини біля хати,
і в генах щось взялося за косу.
Чорніли вікна долями чужими.
Іван косив аж ген десь по корчі.
Хрести, лелеки, мальви і жоржини
були його єдині глядачі.
І не було на вербах телефону.
Русалки виглядали із річок.
Щоденні старти кіномарафону
несли на грудях фініші стрічок.
Десь блискавки – як бліци репортера,
Проекція на хмару грозову.
На плечі стрибне слава, як пантера, -
він не помітив, бо косив траву.
Іваночку! Чекає кіноплівка.
Лишай косу в сусіда на тину.
Іди у кадр, екран – твоя домівка,
два виміри, і третій – в глибину.
Тебе чекають різні дивовижі.
Кореспонденти прагнуть інтерв'ю.
Москва. Гран-Прі. Овації в Парижі!..
Іван косив у Халеп‘ї траву.
✍🏻 Ліна Костенко
#ІванМиколайчук
Іванові Миколайчуку
Його обличчя знали вже мільйони.
Екран приносить славу світову.
Чекали зйомки, зали, павільйони, -
чекало все! Іван косив траву.
О, як натхненно вміє він не грати!
Як мимоволі творить він красу!
Бур‘ян глушив жоржини біля хати,
і в генах щось взялося за косу.
Чорніли вікна долями чужими.
Іван косив аж ген десь по корчі.
Хрести, лелеки, мальви і жоржини
були його єдині глядачі.
І не було на вербах телефону.
Русалки виглядали із річок.
Щоденні старти кіномарафону
несли на грудях фініші стрічок.
Десь блискавки – як бліци репортера,
Проекція на хмару грозову.
На плечі стрибне слава, як пантера, -
він не помітив, бо косив траву.
Іваночку! Чекає кіноплівка.
Лишай косу в сусіда на тину.
Іди у кадр, екран – твоя домівка,
два виміри, і третій – в глибину.
Тебе чекають різні дивовижі.
Кореспонденти прагнуть інтерв'ю.
Москва. Гран-Прі. Овації в Парижі!..
Іван косив у Халеп‘ї траву.
✍🏻 Ліна Костенко
#ІванМиколайчук
Forwarded from 🇺🇦 Поетичний компас (Річка Шеремет 💙💛)
Хто зберіг любов до краю
І не зрікся роду,
Той ім’ям не вмре ніколи
В спогадах народу.
Хто поїв, як струмінь, край свій
І не згинув в морі,
Ой не раз того згадають
Влітку квіти-зорі.
Хто угледів в час безчасся
Сонце крізь тумани,
Той для люду рідним батьком
І пророком стане.
Хто зберіг любов до краю
І не зрікся роду,
Тільки той віддав всю душу,
Все, що зміг, народу.
1910
✍🏻 Олександр Олесь
🎨 Ірина Сажинська, за мотивами фото Жори Євич
🧭 Поетичний компас ✨
І не зрікся роду,
Той ім’ям не вмре ніколи
В спогадах народу.
Хто поїв, як струмінь, край свій
І не згинув в морі,
Ой не раз того згадають
Влітку квіти-зорі.
Хто угледів в час безчасся
Сонце крізь тумани,
Той для люду рідним батьком
І пророком стане.
Хто зберіг любов до краю
І не зрікся роду,
Тільки той віддав всю душу,
Все, що зміг, народу.
1910
✍🏻 Олександр Олесь
🎨 Ірина Сажинська, за мотивами фото Жори Євич
🧭 Поетичний компас ✨
Ті, що народжуються раз на століття,
умерти можуть кожен день.
Кулі примхливі, як дівчата, -
вибирають найкращих.
Підлість послідовна, як геометрія, -
вибирає найчесніших.
В'язниці гостинні, як могили, -
вибирають неприборканих.
Криваві жоржини ростуть над шляхом у вічність.
Тріпочуть під вітром короткі обривки життя.
І тільки подвиг людського духу
Доточить їх до безсмертя
#ЛінаКостенко
умерти можуть кожен день.
Кулі примхливі, як дівчата, -
вибирають найкращих.
Підлість послідовна, як геометрія, -
вибирає найчесніших.
В'язниці гостинні, як могили, -
вибирають неприборканих.
Криваві жоржини ростуть над шляхом у вічність.
Тріпочуть під вітром короткі обривки життя.
І тільки подвиг людського духу
Доточить їх до безсмертя
#ЛінаКостенко
Друзі, рекомендуємо заглянути в канал з особливою атмосферою, в якому ви знайдете безліч актуальних цитат та чудових віршів.
Підписуйтесь, не пожалкуєте!👇
❤️ https://t.me/aphorism_ua
Підписуйтесь, не пожалкуєте!👇
❤️ https://t.me/aphorism_ua
Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
Є хтось такий, як невтоленна спрага.
Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.
✍🏻 Ліна Костенко
🎨 Daniel F. Gerhartz
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
Є хтось такий, як невтоленна спрага.
Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.
✍🏻 Ліна Костенко
🎨 Daniel F. Gerhartz
Пісенька з варіаціями
І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено,
Хай буде вік прожито, як належить,
На жаль, від нас нічого не залежить...
А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Отак як є. А може бути й гірше,
А може бути зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще, –
Не будь рабом і смійся як Рабле!
Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено.
Єдине, що від нас іще залежить, –
Принаймні вік прожити як належить.
✍🏼 Ліна Костенко
🎨 Instagram @pollypop92
І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено,
Хай буде вік прожито, як належить,
На жаль, від нас нічого не залежить...
А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Отак як є. А може бути й гірше,
А може бути зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще, –
Не будь рабом і смійся як Рабле!
Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено.
Єдине, що від нас іще залежить, –
Принаймні вік прожити як належить.
✍🏼 Ліна Костенко
🎨 Instagram @pollypop92
Вже почалось, мабуть, майбутнє.
Оце, либонь, вже почалось…
Не забувайте незабутнє,
воно вже інеєм взялось!
І не знецінюйте коштовне,
не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
на сто ерзаців у собі!
Минають фронди і жіронди,
минає славне і гучне.
Шукайте посмішку Джоконди,
вона ніколи не мине.
Любіть травинку, і тваринку,
і сонце завтрашнього дня,
вечірню в попелі жаринку,
шляхетну інохідь коня.
Згадайте в поспіху вагона,
в невідворотності зникань,
як рафаелівська Мадонна
у вічі дивиться вікам!
В епоху спорту і синтетики
людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики
торкнуть вам серце і вуста.
#ЛінаКостенко
🎨 Ольга Гайдамака
Оце, либонь, вже почалось…
Не забувайте незабутнє,
воно вже інеєм взялось!
І не знецінюйте коштовне,
не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
на сто ерзаців у собі!
Минають фронди і жіронди,
минає славне і гучне.
Шукайте посмішку Джоконди,
вона ніколи не мине.
Любіть травинку, і тваринку,
і сонце завтрашнього дня,
вечірню в попелі жаринку,
шляхетну інохідь коня.
Згадайте в поспіху вагона,
в невідворотності зникань,
як рафаелівська Мадонна
у вічі дивиться вікам!
В епоху спорту і синтетики
людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики
торкнуть вам серце і вуста.
#ЛінаКостенко
🎨 Ольга Гайдамака
Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю
✍🏻 Ліна Костенко
📸 Kezzyn Waits (@andreykezzyn)
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю
✍🏻 Ліна Костенко
📸 Kezzyn Waits (@andreykezzyn)