Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

#ЛінаКостенко #Ліна #Костенко
🎨 Jeff Rowland

Як ви знаєте, панує думка, мовляв, зараз головне — економіка: дешевий газ, добробут народу, а потім розпочнеться розквіт культури.
Неправда. Згадайте, коли створювалися великі твори. Не тоді, коли художник чи письменник перебував у найкращому становищі. Так, Сервантес писав «Дон Кіхота», живучи у трактирі з ласки трактирника, який сам вже потрапляв у боргову яму. Одначе Сервантес створив шедевр.
Так от, гуманітарна аура нації повинна бути насамперед. Ясно, вона не вирішує всіх суспільних, соціальних проблем, але дає той ушляхетнюючий образ нації, що не соромно з’явитися у світі.
Одним із найяскравіших спектрів оцього ушляхетнюючого образу є література. Моя ідея-фікс: література — та високовольтна лінія духу, яка проходить крізь віки. Донька Оксана у мене десь знайшла рядок, що то — високовольтна лінія Голгоф. Теж правда. Тому що люди, котрі по-справжньому присвячують себе культурі рідного народу, які знають, що роблять, часом за це розплачуються життям.

© Ліна Костенко

Дзвенять у відрах крижані кружальця
Село в снігах, і стежка ані руш.
Старенька груша дихає на пальці,
їй, певно, сняться повні жмені груш.
Їй сняться хмари і липневі грози,
чиясь душа, прозора при свічі.
А вікна сплять, засклив мороз їм сльози
У вирій полетіли рогачі.
Дощу і снігу наковтався комин,
і тин упав, навіщо городить?
Живе в тій хаті сивий-сивий спомин,
улітку він під грушею сидить.
І хата, й тин, і груша серед двору,
і кияшиння чорне де-не-де,
все згадує себе в свою найкращу пору.
І стежка, по якій вже тільки сніг іде..
#ЛінаКостенко #Ліна #Костенко
🎨 Ivan Marchuk Artist

Були у мене за дитячих літ
такі блакитні очі,
як згадати,
що часто навіть білий світ
мені здававсь голубуватим.
І в тому світі не було
ні тіні чорної,
ні плями, -
лише довір'я, і тепло,
і щедре сонце над полями.
Але ввійшло в дитячі дні
небачене
і неймовірне доти -
червоний колір крові на війні
і чорний колір людської скорботи.
Ввібрали очі відтинки нові.
Зробились очі темні і похмурі.
Вони були,
як хмари грозові,
коли на світі підіймались бурі.
Вони ставали сивими, як дим,
коли пожежі землю шматували
і чорні кулі хлопцям молодим
холодну смерть поспішно роздавали...
Змети,
Майбутнє,
горе і жалі.
Живі живих не будуть убивати.
І цілим поколінням на землі
здаватиметься світ голубуватим.


📸 Майстерня Треті Півні

Калина міряє коралі
а ти летиш по магістралі
Життя — це божевільне раллі
Питаю в долі
а що далі?

📸 Tom Grimbert

Хто я?
Стеблинка гравітаційного поля.
Клаптик інших галактик
залетів у мою свідомість.
Вогник земного дому
прихистив мою космічну бездомність.

#ЛінаКостенко #МадоннаПерехресть
📸 Майстерня Треті Півні

..Нема нам щастя — мусить бути чудо.
Ще ми постанем зі своїх руїн .
Мене не можуть люди не почути —
душа в мені розгойдана як дзвін!

Скликаю вас. Над цим не владен ворог.
Почуйте слово з-під мого пера!
Простіть мені, що знову б'ю на сполох.
На Благовіст ще, люди, не пора.

📸 Олег Шупляк #СупротиВітру

Коли кажуть, що молодь не любить Україну – то це брехня.
Саме молоді ми повинні передати цю високовольтну лінію духу. Ми повинні розчистити дорогу та зробити все, що від нас залежить.

© Ліна Костенко

Нічого такого не сталось.
Бо хто ти для мене? Сторонній.
Життя соталось, соталось
гіркими нитками іронії.
Життя соталось, соталось.
Лишився клубочок болю.
Нічого такого не сталось.
Ти просто схожий на Долю.
#ЛінаКостенко #Ліна #Костенко
Майстерня Треті Півні

Це не чудо, це чад, мені страшно такого кохання.
Чорна магія ночі, скажи мені голосом рік -
ця тривога, ця ніжність,
незатьмарений рай без вагання,
заворожене щастя, - чи буває таке навік?

Що з осяянь своїх ми щодня непомітно втрачаєм?
Як сахається розум! Втомилась душа від шулік.
Заклинаю тебе, будь навіки мені незвичайним!
Чорна магія ночі, скажи мені голосом рік.

#ЛінаКостенко #Ліна #Костенко
🎨 Петро Холодний

Слова росли із ґрунту, мов жита.
Добірним зерном колосилась мова.
Вона як хліб. Вона мені свята.
І кров’ю предків тяжко пурпурова.

🎨 Олег Шупляк

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,
А з правди, чесноти і довір"я.
У кого - з вірності у коханні.
У кого - з вічного поривання.
У кого - з щирості до роботи.
У кого - з щедрості на турботи.
У кого - з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!

#ЛінаКостенко
🎨 Владислав Єрко

Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є. Куди тим єгипетським фараонам, у них там у саркофагах мумії, а у нас в атомному живцем похований Валера Ходемчук. Хто сказав, що українці селянська нація? Натепер ми вже нація модернова, нація на атомному підігріві.
А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.

© Ліна Костенко "Записки українського самашедшого"


💫 Читай твори Ліни Костенко
🎨 Instagram @keithleeillustration

У своєму житті треба залишати місце і для свого життя. Ніби така проста істина, та можна вік прожити і не знати

#ЛінаКостенко
🎨 Pascal Campion

І що цікаво — серце в колібрі майже втричі більше, ніж шлунок. От якби так у людей. Ото було б сердечне суспільство.

📸 Yehudi Hernandez

Вночі із хаосу безсоння
коли мій Всесвіт ожива —
як срібні птиці вилітають
ще не приборкані слова.
За день банальностей і фальшу
ото піднімеш стільки тонн —
що не напишеш,
що не скажеш
Не те - застогне камертон.
А день схитне свою орбіту
і тиша зорі засіва —
І Хтось диктує з-понад світу
непередбачені слова.

#ЛінаКостенко

Я вчу тебе, як мову іноземну,
як знаки, зашифровані в гербі.
Я вдячна Богу, що послав на Землю
шляхетну душу, втілену в Тобі.

#ЛінаКостенко #Ліна #Костенко
Майстерня Треті Півні

Вирлооке сонце
сідає на чорну скелю.
З неба, гір і свободи собі збудувала дім я.
Небосхил для людини — якраз відповідна стеля.
Піднімеш думку — і не розіб’єш їй тім’я.

📸 Oleksandr Kotenko

ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ГЕРОЇВ КРУТ

Павло Тичина

Пам'яті тридцяти

На Аскольдовій могилі
поховали їх —
тридцять мучнів українців,
славних, молодих…

На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
нам іти у світ.

На кого посміла знятись
зрадника рука? —
Квитне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…

На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті
з славою святих. —
На Аскольдовій могилі
поховали їх.
1918

Художник Олег Шупляк