Я чую дощ. Він тихо плаче правду,
що я когось далекого люблю.
І чую тишу. І співають птиці.
Проходять люди гарні і незлі.
В пахучій хмарі дощової глиці
стоїть туман, як небо на землі.
#ЛінаКостенко
📸 Alec Douglas
що я когось далекого люблю.
І чую тишу. І співають птиці.
Проходять люди гарні і незлі.
В пахучій хмарі дощової глиці
стоїть туман, як небо на землі.
#ЛінаКостенко
📸 Alec Douglas
Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!
А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
в туманностях душі, чи може, Андромеди -
я в мантіях дощу, прозора, як скляна,
приходжу до живих і згадую про мертвих.
Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все що я люблю.
І може, це і є моя найвища сутність.
#ЛінаКостенко
📸 Kevin Wang
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!
А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
в туманностях душі, чи може, Андромеди -
я в мантіях дощу, прозора, як скляна,
приходжу до живих і згадую про мертвих.
Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все що я люблю.
І може, це і є моя найвища сутність.
#ЛінаКостенко
📸 Kevin Wang
Виходжу в ніч. Іду назустріч долі
Ітиму, доки вистачить снаги.
Ідуть мої супутники - тополі
Лежать мої сучасники — сніги.
А темрява! Іду, не спотикаюсь.
А люди, люди! Десь вони та є.
І все-таки, до чого я торкаюсь,
воно ж таки хоч трохи відтає.
#ЛінаКостенко
📸 Conner Baker
Ітиму, доки вистачить снаги.
Ідуть мої супутники - тополі
Лежать мої сучасники — сніги.
А темрява! Іду, не спотикаюсь.
А люди, люди! Десь вони та є.
І все-таки, до чого я торкаюсь,
воно ж таки хоч трохи відтає.
#ЛінаКостенко
📸 Conner Baker
Старий записничок, адреси, телефони,
відкинутий життям уже на марґінес.
Куди дзвонить? Там дзвонять тільки дзвони.
Куди писать? Там вже нема адрес.
Та й час новий. Мобільники, е-мейли.
Кому потрібні записи криві?
Але ж ті імена! Вони ж там не померли,
в старих записничках вони іще живі!
Старі записнички не можна викидати.
Там неповторні записи і дати.
Там небуденні навіть наші будні.
Там дивляться нам вслід забуті незабутні.
#ЛінаКостенко
📸 Debby Hudson
відкинутий життям уже на марґінес.
Куди дзвонить? Там дзвонять тільки дзвони.
Куди писать? Там вже нема адрес.
Та й час новий. Мобільники, е-мейли.
Кому потрібні записи криві?
Але ж ті імена! Вони ж там не померли,
в старих записничках вони іще живі!
Старі записнички не можна викидати.
Там неповторні записи і дати.
Там небуденні навіть наші будні.
Там дивляться нам вслід забуті незабутні.
#ЛінаКостенко
📸 Debby Hudson
Вже третій день живу у лісі,
годую білочку з руки.
Зелений мох на древній стрісі .
заткали древні павуки.
У хаті глухо, як в печері,
Вікно під фресками сльоти.
І що там пустка Торрічеллі
проти такої німоти?!
А тільки вогник засвітився,
вікно зажевріло моє,—
уже і цуцик приблудився,
уже хвостом об ґанок б'є.
#Ліна_Костенко
📸 Andrey Svistunov
годую білочку з руки.
Зелений мох на древній стрісі .
заткали древні павуки.
У хаті глухо, як в печері,
Вікно під фресками сльоти.
І що там пустка Торрічеллі
проти такої німоти?!
А тільки вогник засвітився,
вікно зажевріло моє,—
уже і цуцик приблудився,
уже хвостом об ґанок б'є.
#Ліна_Костенко
📸 Andrey Svistunov
Хай буде сад і дерево крислате
і кіт-воркіт і ще багато див
Доросла пам'ять - то уже не слайди
Тоді вже доля гляне в об'єктив.
#Ліна_Костенко #Слайди
📸 Karina Vorozheeva
і кіт-воркіт і ще багато див
Доросла пам'ять - то уже не слайди
Тоді вже доля гляне в об'єктив.
#Ліна_Костенко #Слайди
📸 Karina Vorozheeva
Цей дощ — як душ. Цей день такий ласкавий.
Сади цвітуть. В березах бродить сік.
Це солов’їна опера, Ла Скала!
Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.
Тут по дворах стоїть бузкова повінь.
Тут ті бузки проламують тини.
Тут щука йде, немов підводний човен,
і прилітають гуси щовесни.
Але кленочки проросли крізь ґанки.
Жив-був народ над Прип’яттю — і зник.
В Рудому лісі виросли поганки,
і ходить Смерть, єдиний тут грибник.
Ліна Костенко
Сади цвітуть. В березах бродить сік.
Це солов’їна опера, Ла Скала!
Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.
Тут по дворах стоїть бузкова повінь.
Тут ті бузки проламують тини.
Тут щука йде, немов підводний човен,
і прилітають гуси щовесни.
Але кленочки проросли крізь ґанки.
Жив-був народ над Прип’яттю — і зник.
В Рудому лісі виросли поганки,
і ходить Смерть, єдиний тут грибник.
Ліна Костенко
ЛЮБОВ НАНСЕНА
Я кохаю Вас, Єво, Не виходьтe за мене заміж,
Не жалійте мене, хоч і тяжко буде мені.
Я Вас прошу, ні слова. Усе передумайте за ніч.
Добре зважте на все, і вранці скажете: ні.
Світла мрія про Вас співає мені, як сирена.
Прив'яжуся до щогли і вуха воском заллю.
Розумію, це щастя. Але щастя — воно не для мене.
Я боюся Вас, Єво. Я вперше в житті люблю.
Моя Пісне Пісень! Золоте пташеня мого саду.
Корабель попливе, я не вдержу його в берегах,
«Фрам» — це значить «Вперед».
Ви залишитесь, Єво, позаду.
Бо до серця підступить
вічний пошук у вічних снігах.
Тиждень буде все добре.
Цілуватиму Ваше обличчя.
Може, навіть не тиждень, а цілі роки минуть.
Будем дуже щасливі...
👇🏻 Продовження в коментарях
📸 Nathan Dumlao
Я кохаю Вас, Єво, Не виходьтe за мене заміж,
Не жалійте мене, хоч і тяжко буде мені.
Я Вас прошу, ні слова. Усе передумайте за ніч.
Добре зважте на все, і вранці скажете: ні.
Світла мрія про Вас співає мені, як сирена.
Прив'яжуся до щогли і вуха воском заллю.
Розумію, це щастя. Але щастя — воно не для мене.
Я боюся Вас, Єво. Я вперше в житті люблю.
Моя Пісне Пісень! Золоте пташеня мого саду.
Корабель попливе, я не вдержу його в берегах,
«Фрам» — це значить «Вперед».
Ви залишитесь, Єво, позаду.
Бо до серця підступить
вічний пошук у вічних снігах.
Тиждень буде все добре.
Цілуватиму Ваше обличчя.
Може, навіть не тиждень, а цілі роки минуть.
Будем дуже щасливі...
👇🏻 Продовження в коментарях
📸 Nathan Dumlao
ВЕСЕЛИЙ ПРИВИД ПРАБАБИ
Рідна моя прабабо,
а я ж не знаю, де Ваша й могила.
Хрести порубали на дрова,
не гнівайтесь на людей,— війна.
А було ж, на проводи
як обвішають той хрест рушниками,
то він лопотить на вітрі, біліє вночі, як мана
Отож хрести позникали. А цвинтар заріс лободою
Ви, кажуть, були з благородних,
пудрували своє лице.
Було Вам 110 років, а Ви були молодою.
Така вже Ваша порода, та, власне, я не про це
Коли Ви навіть осліпли, то Ви не те щоб осліпли,
а так,— Ви просто не бачили
деяких прикрих речей.
І коли Ви косу чесати сідали собі на ослінчик,
стояла на півобличчя темна вода очей.
Коси було дуже багато.
Ви грали на ній, як на арфі,
Усі золоті волосинки дзвеніли у Вашій тьмі.
І Ви казали до діда — а дід човгикав до хаті —
а що Ви йому казали, то Ви не чули й самі.
Той дід був простого роду.
Він був мужицького роду.
Йому рушники вишивали дві Ганьки і п'ять Варвар.
Той дід був поїхав до міста — продавати городину.
Той дід був як Вас побачив,
той дід був пропив товар!
Продовження у коментарі
Рідна моя прабабо,
а я ж не знаю, де Ваша й могила.
Хрести порубали на дрова,
не гнівайтесь на людей,— війна.
А було ж, на проводи
як обвішають той хрест рушниками,
то він лопотить на вітрі, біліє вночі, як мана
Отож хрести позникали. А цвинтар заріс лободою
Ви, кажуть, були з благородних,
пудрували своє лице.
Було Вам 110 років, а Ви були молодою.
Така вже Ваша порода, та, власне, я не про це
Коли Ви навіть осліпли, то Ви не те щоб осліпли,
а так,— Ви просто не бачили
деяких прикрих речей.
І коли Ви косу чесати сідали собі на ослінчик,
стояла на півобличчя темна вода очей.
Коси було дуже багато.
Ви грали на ній, як на арфі,
Усі золоті волосинки дзвеніли у Вашій тьмі.
І Ви казали до діда — а дід човгикав до хаті —
а що Ви йому казали, то Ви не чули й самі.
Той дід був простого роду.
Він був мужицького роду.
Йому рушники вишивали дві Ганьки і п'ять Варвар.
Той дід був поїхав до міста — продавати городину.
Той дід був як Вас побачив,
той дід був пропив товар!
Продовження у коментарі
По вулицях ходять мертві,
та їх не бачить ніхто.
Свічки їм не ставлять у церкві.
Крізь них проїжджають авто.
Ніхто їм не скаже: Здрастуй.
Ніхто не присвячує шпальт.
У місті не топчуть рясту,
у місті топчуть асфальт.
Обличчя втомою стерті.
Облом. Тарапата. Бедлам.
По вулицях ходять мертві.
Вони не читають реклам.
Не їм сигналять клаксони.
Не їм мигтить світлофор.
Безсмертні душі безсонні,
над ними святий омофор.
І там, де тіні простерті
каштанів і лип вікових, —
по місту блукають мертві,
які ще люблять живих.
© Ліна Костенко, "Річка Геракліта"
та їх не бачить ніхто.
Свічки їм не ставлять у церкві.
Крізь них проїжджають авто.
Ніхто їм не скаже: Здрастуй.
Ніхто не присвячує шпальт.
У місті не топчуть рясту,
у місті топчуть асфальт.
Обличчя втомою стерті.
Облом. Тарапата. Бедлам.
По вулицях ходять мертві.
Вони не читають реклам.
Не їм сигналять клаксони.
Не їм мигтить світлофор.
Безсмертні душі безсонні,
над ними святий омофор.
І там, де тіні простерті
каштанів і лип вікових, —
по місту блукають мертві,
які ще люблять живих.
© Ліна Костенко, "Річка Геракліта"
Місто, премісто, прамісто моє!
Стійбище людське з асфальту й бетону.
Як там не буде, а все-таки є
той силует у вікні золотому!
Ось я проходжу, і ось я пройду.
Може, й навік, але справа не в тому -
Тільки б не танув, як тінь на льоду,
той силует у вікні золотому!
Скільки душа прориває тенет!
З моря і суші - додому, додому!
Там, де у мене є той силует,
той силует у вікні золотому!
#ЛінаКостенко
🎨 Pascal Campion
Стійбище людське з асфальту й бетону.
Як там не буде, а все-таки є
той силует у вікні золотому!
Ось я проходжу, і ось я пройду.
Може, й навік, але справа не в тому -
Тільки б не танув, як тінь на льоду,
той силует у вікні золотому!
Скільки душа прориває тенет!
З моря і суші - додому, додому!
Там, де у мене є той силует,
той силует у вікні золотому!
#ЛінаКостенко
🎨 Pascal Campion
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,
А з правди, чесноти і довір"я.
У кого - з вірності у коханні.
У кого - з вічного поривання.
У кого - з щирості до роботи.
У кого - з щедрості на турботи.
У кого - з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!
🎨 Владислава Єрко
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,
А з правди, чесноти і довір"я.
У кого - з вірності у коханні.
У кого - з вічного поривання.
У кого - з щирості до роботи.
У кого - з щедрості на турботи.
У кого - з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!
🎨 Владислава Єрко
Еволюції ідола
В одному з найславетніших соборів
ворота царські вразили мене.
Шедевр лиття, мистецтво дивовзорів, –
Було в них щось таємне і чудне.
Якийсь оскал, якесь тваринне око,
якоїсь муки невигойний слід.
І все ввижалось пазурів барокко
в гіллястому орнаменті воріт.
У візерунках тьмяно-золотих
якісь нурти блукали підсвідомі –
так, наче хтось пручався і застиг
в невикричано болісній судомі.
І гід сказав (у сяєві ікон
так те гілля звивалося над гідом,
що він ячав, немов Лаокоон), –
і гід сказав, що це колись був ідол.
Такий страшний язичеський бовван,
чавунний весь, в коштовному камінні,
що після битви в попелі спивав
калюжки крові свіжі і кармінні.
Вогнем жертовним вуса обпалив.
А потім хтось не дав пропасти й граму:
Продовження в коментарях 👇🏻
🎨 art_of_kamila | Instagram
В одному з найславетніших соборів
ворота царські вразили мене.
Шедевр лиття, мистецтво дивовзорів, –
Було в них щось таємне і чудне.
Якийсь оскал, якесь тваринне око,
якоїсь муки невигойний слід.
І все ввижалось пазурів барокко
в гіллястому орнаменті воріт.
У візерунках тьмяно-золотих
якісь нурти блукали підсвідомі –
так, наче хтось пручався і застиг
в невикричано болісній судомі.
І гід сказав (у сяєві ікон
так те гілля звивалося над гідом,
що він ячав, немов Лаокоон), –
і гід сказав, що це колись був ідол.
Такий страшний язичеський бовван,
чавунний весь, в коштовному камінні,
що після битви в попелі спивав
калюжки крові свіжі і кармінні.
Вогнем жертовним вуса обпалив.
А потім хтось не дав пропасти й граму:
Продовження в коментарях 👇🏻
🎨 art_of_kamila | Instagram
Ще вчора я була висока як вежа,
Здається, ще трохи - дістану зеніт.
І раптом, - як вибух, - обвал і пожежа.
Розтрощений камінь - уже не граніт.
Руйновище віри, і розпач, і розпач!
Під попелом смутку поховано шлях,
Зажурені друзі сахнулися врозтіч.
Посіяне слово не сходить в полях.
На те й погорільці - будуємо хатку,
Над хаткою небо. А знов голубе.
Найвище уміння - почати спочатку
життя, розуміння, дорогу, себе.
🎨 bygundersons / instagram
💫 Читай поезію Ліни Костенко
Здається, ще трохи - дістану зеніт.
І раптом, - як вибух, - обвал і пожежа.
Розтрощений камінь - уже не граніт.
Руйновище віри, і розпач, і розпач!
Під попелом смутку поховано шлях,
Зажурені друзі сахнулися врозтіч.
Посіяне слово не сходить в полях.
На те й погорільці - будуємо хатку,
Над хаткою небо. А знов голубе.
Найвище уміння - почати спочатку
життя, розуміння, дорогу, себе.
🎨 bygundersons / instagram
💫 Читай поезію Ліни Костенко
Пройти уранці вулицями тиші.
Знайти готелик. Скинути пальто.
І де я, хто я, — полустанків тисячі, —
хоч день, хоч два не знатиме ніхто.
І тільки шум далекого прибою —
дерева, люди, вулиці, мости...
Валізу віршів привезти з собою
З цього притулку тиші й самоти.
#ЛінаКостенко #Ліна #Костенко
Знайти готелик. Скинути пальто.
І де я, хто я, — полустанків тисячі, —
хоч день, хоч два не знатиме ніхто.
І тільки шум далекого прибою —
дерева, люди, вулиці, мости...
Валізу віршів привезти з собою
З цього притулку тиші й самоти.
#ЛінаКостенко #Ліна #Костенко