Кліо

О Кліо, нащо ж прокляла?
За що ж мене ти не злюбила?
Твій фаворит я, та дарма
Ти вибір цей собі зробила...

Люблю історії стежки,
Шукаю їх, де тільки можу,
Мене ведуть вони туди,
Куди, мабуть, один лиш ходжу.

Сувої ревно я горта,
Книжки уже затер дощенту,
Та ти мене не відпуска
З обійм своїх міцних та теплих.

Прожити мушу я щодня,
Минувщини складні події,
Шукаю правди, та дарма,
Вона дріма в пройдешнім вирі.

Тому, прошу, скажи, дівча,
Чому на мене погляд звела?
Що ж ти узріла в тих очах?
О Кліо, ти моя Венера!

Щось я троха зник через певні обставини, отож, як тільки з'явився час, бажання та натхнення, то вирішив дописати один з віршів, який почав писати ще пів року тому

404

Кохання – є невдалим словом!
Для опису тих клятих почуттів,
Що мимоволі пожирають,
Немов отой голодний звір.

Який руйнує сталий всесвіт,
Що ти плекав з початку літ.
Не знає він тих сентиментів
І не пробачить зайвих слів.

Він поглинає тебе стрімко,
Тікати сенсу вже нема.
Якщо тебе він запримітив,
То смерть твоя уже близька.

Якщо ти звіру не цікавий,
Якщо ти примха, а не ціль,
Він з часом просто тебе кине,
І ти залишишся ні з чим.

Ти будеш пусткою блукати,
Яка лишилась поза ним.
Ти будеш марно намагатись
Наповнити її хоч чим.

І, зрештою, складеш ти руки
І зрадиш свій здоровий глузд.
Всі твої спроби є даремні.
Кохання — вирок твій, мій друг.

Усім ку-ку!

У цей четвер (30.07) матиму свій авторський вечір.
Відбудеться він в інформаційній агенції Просвіти НАГОЛОС за адресою: Київ, Хрещатик 10б, 6 поверх.
Початок о 18:00, вхід вільний.
Усіх охочих буду радий бачити.

https://facebook.com/events/s/%D0%B0%D0%B2%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B8-%D0%B2%D0%B5%D1%87%D1%96%D1%80-%D1%96%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B0-%D1%81%D1%83%D0%B1%D0%BE%D1%82%D0%B8-/1071971665481020/

Ті самі граблі

То й що, що гарні в вас закони?
Як натовп їх громить ущент.
Літа ідуть, часи проходять,
Нарід живе, він ще живе...

В супротив всіх земних законів,
Через вогонь та безліч жертв,
Байдужість звідси не уходить,
Вона усіх веде на смерть.

У більшості в серцях засіла
І намовляє день у день,
Що ви слабкі, нікчемні люди,
За вас вирішують усе.

І ця брехня створила "правду",
Яка відома майже всім:
Ти є маленький, кволий гвинтик,
І це твій вибір — людожер!

Пройдешня любов

Та біс з тобою, біс з тобою, люба,
Я не люблю тебе, хоча й колись любив,
Ти вбила в серці почуття округле,
Ти вбила і пішла, на самоті лишив.

Я не хотів цього — то була твоя воля,
Яку прийняв я, хоч так і не хотів...
Моя любов була тобі важкою,
А я хотів, тебе одну хотів!

Роки ішли, зима змінилась літом,
А весна осінню. Я врешті зрозумів,
Що ти була не тою, геть не тою,
Моєю судженою, хоч я цього хотів.

І думка ця мене мов оживила.
Я все прийняв, хоч біль іще лишивсь.
Я зрозумів, покаявся і здужав,
Я вже не повернусь, хоч повернулась ти.

Я музичний наркоман, ще з дитинства пам'ятаю, що обожнював слухати музику. Побачити мене самого без навушників на вулиці практично неможливо. Тут є два варіанти: або я з кимось на вулиці, тому я без них, або я глибоко нещасне створіння, у якого навушники розрядились.
Я народився і виріс у Києві. Як багато хто знає, Київ — дуже сильно спаплюжене московською говіркою місто, і я більшість свого життя послуговувався нею. Але у 2020 році слова однієї людини мені сильно засіли в душі. Слова ці звучали приблизно так: московська говірка на теренах України — це наслідок кількасотрічної окупації наших земель московськими колонізаторами, які протягом століть насаджували через терор та заборони свою гидку говірку. Особливо активно це почалося за часів радянської окупації наших теренів. Тому московська говірка — це рабське ярмо, яке лишили по собі колонізатори. Ці слова настільки сильно на мене вплинули, що після них я собі сказав: я зараз клацну пальцями і більше не буду послуговуватись цією говіркою. Так власне і сталося, та кілька перших місяців мені було тяжко й важко, бо попри те, що я навчався українською мовою у школі, через те, що окрім школи я нею не говорив, то в голові собі з московської на українську перекладав. Але з часом я адаптувався, бо постійно покращував свої знання, банально заходячи в інтернет і перекладаючи слова.
Як тільки я почав вже думати українською, а не перекладати, я відчував просто колосальну різницю між собою колишнім та теперішнім, сам мій світогляд зазнав видозмін і в значно кращу сторону.
Але повертаючись до музичної наркоманії, московська музика також була частиною мого життя, аж до 2022 року. Проте з початком повномасштабної війни я від неї відмовився, і насправді це взагалі не створило мені жодних труднощів, бо я мав багато закордонної музики, а ще більше — української, яку почав ще активніше шукати після 2022 року. Мій музичний смак зазнав змін: від затятого прихильника рок-н-ролу та металу я став меломаном і слухаю будь-що, що мені сподобається. Наразі мій плейлист суто української музики складає 66 годин, тому я, чесно кажучи, не розумію скиглення людей, які кажуть, що у нас погана та неякісна музика і взагалі немає що слухати. Це нахабна брехня, яка просто свідчить про те, що ви насправді її не шукали, а не про те, що її немає. Тому я хотів би поділитися своїм плейлистом у Spotify, можливо, хтось відкриє для себе гурти, які вже можуть давно вести свою діяльність, але ви про них нічого не чули.

І перша пісня яка чудово підходить до сьогоднішнього дня, це Серпень догорає