Я вижу солнца полукруг
И лица воображаемых подруг

Я не люблю ходить в толпе людской
Мне чуждо стало человечье стадо
И хоть я сам ещё мирской
Ничего мирского мне уже не надо

домашнее солнце
лучом запрыгнуло в пиалу
отдых на берегу летним днём

https://telegra.ph/Ocherki-02-15

Пожалуй, это начало....

Кому весна.
Для кого растет сосна.

Пусть во мне растут грибы
Пусть пустит корни куст
Синичка пусть совьет гнездо на нем
И я не буду пуст

пролетела летучая мышь
радио шепчет с балкона
небо - будто посерело
над двором моего дома

недвижимо уснула листва
закрыты квартиры и окна
не шуршит седая трава
лужи тихонечко сохнут

расползался вялый закат
бодрый рассвет не пришел

Коли туга - бика за рога
Бока набива, гуркоче трава
Коли вода - регочуть слова
Кривда змогла

Підгорнувши манжети мольфарить хлопчак
Його пісні лоскочуть каміння
Хмарини щоки дощщем надува
Хлопчак розрива павутиння
Трембіта гучно тваринно мовчить
Хлоп з небом складає угоду
Каміння мабуть зарегоче за мить
Краплі злітають угору

Коли я досягну віку Христа
Подаруйте мені волоського горішка
Я його собі встановлю замість серця

Коли пройдуть дві третини життя
Горішок має пустити коріння
А жорстка перетинка всередині стане м'якіша

Колись той горішок мусить прорости
А поки лише тверда оболонка
І ту ще не отримав

Йой давнісінько нічого не було тут

Я в'язанка нервових волокон
Замотана в три шари шовку
Але деінде
Стирчать ниточки
Може шовку, а може і ні

Голод і сонце. Зарево.
Ядерне витекло паливо.
Люди босоніж моляться.
Вулиці-евакуації.
Тихо і гірко плакати.
Відчай в наділю за графіком.
Ненависть з горла котиться.

Смерть, кров та овації.

До самого краю всесвіту
Поле
Зрідка трапляються мов недбале волосся
Кущики та деревця
Оце є свобода, оце є козацькая воля
Не те що в гілках та хащах
І розум чистий в такому полі
І можна ставити стовп.

кімната, що ніколи не буде рідною, вона,
мінімум одягу, спітнілі вікна, вигнута спина.
збірка віршів жадана.

і гріте вино
поезія, про гріховні походеньки бандитів.
старе кіно
про жінку, що до останнього вміла любити.

стрімкість подій викликає екстаз,
скороминущість— траур,
думав ром-ком коли йшов на сеанс,
нутро тепер чує— драма.

битва з внутрішньо-зовнішніми чинниками,
найбільший людський страх— невідоме.
колись, як закінчу битву з життєвими викликами,
все буде тихо й спокійно, благодать, я буду вдома.

Дівчина з обережно-кістлявими і згорбленими не на юний вік плечима,
Попросила міцно її обійняти.
Як ув‘язнені безнадійно стискаютьґрати.
Як дитя, тремтячими руками — вихователя інтернату.
Я міг виточити руки спеціально під форму її плечей.
Вона надягала б їх замість половини зимових речей.
Я мав би час на вивчення карти капілярів, у білках її очей.
Бо скільки губився там, завжди знаходив вихід під нижньою губою - місце всіх прощань, і зустрічей.
Коли б вона попросила відкрити замок моїх долонь,
Не поворухнув би й пальцем, навіть почувши вірний пароль.
Навіть почувши, як благає пустити її сонце, земля і усі чорні діри на небі,
Не пустив би.
Сказав би, що не вмію,
Що я новачок у цій сфері.

Гарячий душ о третій ночі
Дратує всі наявні ранки
Розкриває пори пара
Вимиває пил зі шрамів
Щоб прокинутися вранці
З відчуттям що знову
Ти людина

Настало колись
До віка Христа ще майже декада
А каміння вже майже розмила
Ріка

Вона знов потече по знайомому шляху
Але вже немає жодної риби
Що б його пам'ятала

На новому старому березі знову
Буде шуміти новий комиш
А каміння затихне

Нехарактерна зупинка
На паровозі думок
Піт-стоп

Але куди перегони по рейкам?
Хтозна, але ось-ось нас візмуть
Оппоненти на електричці

Рейки однакові
Потяги різні

Мартин
Пролітає під водою
В глибині неба
Відображення