У меня в голове есть воспоминание о стихе про целеустремлённо идущего человека, но я не смог найти именно тот стих, который помню. Наиболее похожим оказалась "Ода пешеходу" Цветаевой, но это не то, поэтому я написал сам, примерно как помню по настроению.

Ах, как он шел!
Чеканил стопами дорогу.
Без остановки, без оглядки
Вскидывал за ногой ногу.

Дорога расстилалась перед ним
Под сапогом рождался путь
Никто не смог бы задержать его
Ни солнце сжечь, ни ветер сдуть.

Дорога появлялась, расцветала
Лишь оттого что он шагал
Кусочек будущего для себя
Каждым шагом отрезал

Стараниями трудящихся он был найден!

Я вижу солнца полукруг
И лица воображаемых подруг

Я не люблю ходить в толпе людской
Мне чуждо стало человечье стадо
И хоть я сам ещё мирской
Ничего мирского мне уже не надо

домашнее солнце
лучом запрыгнуло в пиалу
отдых на берегу летним днём

https://telegra.ph/Ocherki-02-15

Пожалуй, это начало....

Кому весна.
Для кого растет сосна.

Пусть во мне растут грибы
Пусть пустит корни куст
Синичка пусть совьет гнездо на нем
И я не буду пуст

пролетела летучая мышь
радио шепчет с балкона
небо - будто посерело
над двором моего дома

недвижимо уснула листва
закрыты квартиры и окна
не шуршит седая трава
лужи тихонечко сохнут

расползался вялый закат
бодрый рассвет не пришел

Коли туга - бика за рога
Бока набива, гуркоче трава
Коли вода - регочуть слова
Кривда змогла

Підгорнувши манжети мольфарить хлопчак
Його пісні лоскочуть каміння
Хмарини щоки дощщем надува
Хлопчак розрива павутиння
Трембіта гучно тваринно мовчить
Хлоп з небом складає угоду
Каміння мабуть зарегоче за мить
Краплі злітають угору

Коли я досягну віку Христа
Подаруйте мені волоського горішка
Я його собі встановлю замість серця

Коли пройдуть дві третини життя
Горішок має пустити коріння
А жорстка перетинка всередині стане м'якіша

Колись той горішок мусить прорости
А поки лише тверда оболонка
І ту ще не отримав

Йой давнісінько нічого не було тут

Я в'язанка нервових волокон
Замотана в три шари шовку
Але деінде
Стирчать ниточки
Може шовку, а може і ні

Голод і сонце. Зарево.
Ядерне витекло паливо.
Люди босоніж моляться.
Вулиці-евакуації.
Тихо і гірко плакати.
Відчай в наділю за графіком.
Ненависть з горла котиться.

Смерть, кров та овації.

До самого краю всесвіту
Поле
Зрідка трапляються мов недбале волосся
Кущики та деревця
Оце є свобода, оце є козацькая воля
Не те що в гілках та хащах
І розум чистий в такому полі
І можна ставити стовп.

кімната, що ніколи не буде рідною, вона,
мінімум одягу, спітнілі вікна, вигнута спина.
збірка віршів жадана.

і гріте вино
поезія, про гріховні походеньки бандитів.
старе кіно
про жінку, що до останнього вміла любити.

стрімкість подій викликає екстаз,
скороминущість— траур,
думав ром-ком коли йшов на сеанс,
нутро тепер чує— драма.

битва з внутрішньо-зовнішніми чинниками,
найбільший людський страх— невідоме.
колись, як закінчу битву з життєвими викликами,
все буде тихо й спокійно, благодать, я буду вдома.

Дівчина з обережно-кістлявими і згорбленими не на юний вік плечима,
Попросила міцно її обійняти.
Як ув‘язнені безнадійно стискаютьґрати.
Як дитя, тремтячими руками — вихователя інтернату.
Я міг виточити руки спеціально під форму її плечей.
Вона надягала б їх замість половини зимових речей.
Я мав би час на вивчення карти капілярів, у білках її очей.
Бо скільки губився там, завжди знаходив вихід під нижньою губою - місце всіх прощань, і зустрічей.
Коли б вона попросила відкрити замок моїх долонь,
Не поворухнув би й пальцем, навіть почувши вірний пароль.
Навіть почувши, як благає пустити її сонце, земля і усі чорні діри на небі,
Не пустив би.
Сказав би, що не вмію,
Що я новачок у цій сфері.

Гарячий душ о третій ночі
Дратує всі наявні ранки
Розкриває пори пара
Вимиває пил зі шрамів
Щоб прокинутися вранці
З відчуттям що знову
Ти людина