АХАХАХАХА
вони тупо пригнали фуру з дронами на заправку поруч з аеродромом і звідти дрони запускають🫣

Я в ахує, аплодую стоячі🔥

Блять ну ви послухайте це, цвіт цілої обісраної нації в кожному відео🤡

РосЗМІ пишуть, що саме ці фури випускали дронів для атаки на аеродроми. По завершенню атаки фури, схоже, згорають.

заберіть рудика, дивіться який милашний😍

Чесно, навіть нема чого написати після минулої ночі. росіяни - гніль, це відомий факт. влучання шахеда по сусідству теж не в новинку, паралізуючий страх від наближающегося звуку збитого шахеду - теж вже бувало.

Всередині ціла купа змішаних почуттів, яку описати можна хіба що словом ахуй.

Так хотілось сьогодні нічого не робити і відновлюватись від нічного стресу, але ні — купа креативно-творчих справ сама себе не зробить🫠

Приходьте завтра на фанкон👀

Фух, чат
Як вам стрим?
Ми розʼїбались максимально щоб все прикольно зробити, сидимо зараз тупо на підлозі у ванній і не можемо встати😅😅😅

Окреме серденько тим котусям, які підходили зі мною сфоткатись🥹

Але на мою інсту підписалась всього одна людина, скільки б я не закликала на стримі, шо ви за люди такі🥲🥲🥲

UPD: всім дякую за підписку🥹

Коротше, завтра я маю їхати закордон. План був охуєнним — поєднати в одну подорож два важливих для мене івента:

❣️11 червня концерт Біллі Айліш в Парижі, куди мені Михасик дарував квітки.

❣️19 червня відкриття фотовиставки в Барселонській галереї, де будуть висіти (і навіть продаватись) три мої роботи.

Але вчора десь за 2 хвилини до початку стриму мені надійшов лист з галереї де вони дуже сильно вибачаються, але повідомляють, що через певні форс-мажори вони вимушені перенести виставку на два тижні вперед…🫠

Звісно, у мене вже куплені всі квітки, оплачений готель в Барселоні без можливості повернення грошей (хто знає скільки коштує житло в Барсі, зрозуміє бій біль🥲)

На час стриму вдалось відволіктись та забутись, але як тільки ми офнули, я майже розплакалась — я ніби розумію, що це все не смертельно, можна порухати якось плани, спробувати домовитись з готелем на перенос дат, чи поїхати на пофігу відпочити без виставки, а на виставку хоч ще раз потім поїхати.

Але бля знаєте, стан такий — «обідно піздєц». Я стільки місяців планувала та уявляла собі цю подорож, я так була щаслива можливості на власні очі бачити легалізацію своїх мрій та перші кроки їх здійснення. Так, мої фотографії все одно будуть там висіти, навіть якщо я взагалі не приїду, але яким обломом було б цього не побачити самостійно.

І прикол в тому, що сьогодні неділя, в Іспанії тотальна сієста і до завтра мені ніхто нічого вже не відповість, так що їхати в потязі я буду вірогідно що без розуміння де і що я буду робити після першої частини подорожі👍

Dear Mrs. Zvierieva,
idit’ nahuy

Ну ок, виходить два рази доведеться їхати🫠🫠🫠

Хочете ірл-стріми з набережній в Барсі?👀

Чат, ви як там? Сподіваюсь, всі живі!

Піздець неприкольно бути не поруч зі своїми, коли така ніч! Але я стою в потязі на кордоні, тому час для рефлексії.

Ці дні я особливо сильно відчуваю як попаялась психіка за останні роки. Мене чекає офігенна подорож, в якій заплановані важливі для мене події, я маю побачити Париж та море, почути гарну музику наживо та побачити роботи крутих фотомитців зі всього світу.

І зрозуміло, що перед нею я відчувала багато хвилювання, в нормі так і мало б бути. Але в нормі це мали би бути приємні передчуття омріяного досвіду. А зараз в голові давно вже панує шалена тривожність і вона перетворює на стрес все, до чого може дотягнутись: будь які непорозуміння, неточності, зміни обстановки чи планів, прийняття рішень, щось невідоме.

Я відчуваю як за часи повномасштабки з голови кудись зникла легкість та вміння віддаватись чомусь новому та цікавому. Бо коли немає базового рівня безпеки, психіці не треба нічого нового та непередбачуваного.

Я так відвикла подорожувати, що тепер здається, що для того щоб кудись поїхати, потрібна обовʼязково якась важлива причина: поїхати на концерт, на виставку, на турнір. І тому коли зʼясувалось що причини на те щоб тиждень тусити в готелі на березі моря в Барселоні вже як такої немає, я дуже засмутилась. Мовляв, ну що я там буду робити, це ж не має сенсу, краще б вдома цей час побула б.

Ну це ж ненормально! Скажи мені зразка 2021 року, що треба буде тиждень на басіку сидіти і нічого не робити, я б зраділа дуже. А зараз не можу, зараз змушую себе радіти, але виходить поганенько. Вчора мене весь день аж нудило від стресу.

Цікаво, чи повернеться колись та легкість?