В усіх міжнародних контактах я чую захоплення діями наших захисників і захисниць. Світ справді хоче вчитися в українців того, як воювати і як перемагати. За 112 днів цієї війни українська армія довела, що хоробрість і мудрість на полі бою разом з умінням тактично переграти ворога дають значний результат, навіть попри суттєву перевагу російської армії в кількості солдатів і техніки.

А давайте про знання, емоції, нерви та втому. Всього три місяці йде друга війна. Так, я їх розділяю. Як мінімум для себе. Бо бачу і відчуваю різницю. Всього три місяці. І ще кілька днів. Навіть не знаю скільки. Але це всього три місяці. З тих людей, з якими ми на кінці лютого їздили та бігали навколо Харкова та палили все з ворожої техніки що нам було "по зубам" по кількості, деяких вже нема. Назовсім. І ніколи не буде. Трьох ми навіть не змогли поховати. Зараз шукаємо їх тіла або захоронення. В нас кілька розгінних автівок під специфічні різні задачі. Я знаю скільки в кожну з них влазить поранених та якої ступені важкості. Ну, щоб довезти до медиків чи парамедиків. Я знаю скільки тіл загиблих хлопців я зможу вивезти з поля кожною з цих автівок. Я також знаю чим потім краще відмивати кузов та салон. А ще я знаю, скільки ящиків мін влазить в кузов пікапу. І скільки ракет з пусковою. І як тягти бісов 120 на фаркопі по пашні. А ще я знаю де ремонтувати авто після майже кожного виїзду. А ще я знаю де і що роблять наші інструктори для того, щоб всі хто попав до них у руки були не на один бій. А ще я знаю в якому стані емоційному та фізичному мої знайомі військові. Скільки з них вже побували під крапельницями в госпіталях чи просто за дверми якихось комірчин.
В мене дуже багато знань за ці три місяці. Це не кажучи про волонтерку та якийсь захмарний об'єм номенклатури та широченний асортимент потреб. Я навіть знаю вже чим чортові плунжені пари ТНВД одного двигуна камаза відрізняються від іншого. Я знаю стільки різної фігні, якої мені не потрібно було ніколи знати, що сам в шоці. Але це вимотує.
Чи втомився я? Я не знаю. Бо в мене суцільне окам'яніння довжиною в три місяці. Я не знаю втомився я чи ні. Я почуваюсь як залізний дровосєк, тільки замість оливи в мене пігулки. Багато і різних. Але я кожної миті готовий по дзвінку вискочити туди де робиться зараз "гей гей розвелити".
Чи здають у мене нерви? Чи лупашать мене емоції? А як ви думаєте? Але є одна маленька деталь. Я не маю права на публічну втому, на публічні нерви, на публічний розпач чи зневіру. Просто не маю права. Заради тих хлопців, які загинули. Заради свого сина. Заради всіх тих хто ще не народився. Заради всіх тих хто вже ніколи не народиться.
Кожен з нас, зараз і до кінця війни, не має права на публічні емоції. Я кажу про деструктивні та негативні емоції, які підривають моральний дух та віру у перемогу. Ми всі хто щось пише, або щось каже на публіку повинні розуміти, що зараз, як ніколи, інші люди слухають та ловлять кожну нашу емоцію.
Не треба нагадувати про війну якимись емоційними речами тим, хто про неї і не думає. Все, баста, нема тих хто не знає про війну. Хто не зробив свій вибір. Після Маріуполя, Бучі, Рубіжного, ракетних та авіаударів, нема ні єдиного хто не зробив свій вибір. Тому стукати в зачинені двері шокуючими новинами, то тільки шкодить тим, хто цю війну пропускає через себе. Шкодить тим, хто зараз цю війну воює. Бо їм потрібен надійний тил. Моноліт. У нас всіх є одна проста задача. "Щоб віра моя була гранітом". Щоб кожен з нас був гранітним островом в цьому жаху війни. Щоб кожен з нас ніс впевненість в нашій перемозі. Просто спокійну впевненість. Настільки просту, щоб навіть дико було в цьому сумніватися. Як сонце кожного дня сходить, так ми переможемо. Це дуже складно, але це дуже просто. Бо нема в нас іншого вибору. Нема нам куди бігти. Нема вибору крім перемоги. Інакше знищать нас. Як не всіх, то більшість.
Нема в нас нікого хто за нас буде воювати. Нема в нас нікого крім нас, хто буде допомагати війську. І нема в нас нічого ціннішого зараз крім ЗСУ. От і все. А емоції... То вдома, за зачиненими дверима. Вимкнути телефони і світло про всяк випадок. Бо іноді і лампочки не витримують. А ми… Ми повинні витримати. І не просто витримати. А ще і підтримати тих, в кого менше витримки. ЇХ теж дуже багато. І вони поруч. Але вони тримаються. Бо виходу іншого просто нема.

Кортеж з автомобілів, в якому везуть до Києва Рому Ратушного проїде Протасовим Яром сьогодні о 14:00-14:30 десь.

Громада Протасового просить приходити зі свічками, прапорами, щоб віддати шану Роману 💔🕯🇺🇦

Кортеж рухатиметься знизу - від вулиці Івана Федорова/Миколи Грінченка - вгору до вулиці Солом‘янська.

🐈 Волонтерство в притулку тварин "Хатуль Мадан" поруч з КПІ

В притулку (Instagram-сторінка) знаходяться багато котиків та собачок, яким потрібна любов, догляд та піклування. Звертаємось до всіх небайдужих по допомогу. Притулку потрібні волонтери, які вигулюватимуть тварин, прибиратимуть за ними та даруватимуть їм своє тепло. Наразі багато роботи, яку необхідно робити для підтримки належних умов життя тварин. Будемо дуже вдячні за допомогу🙏

📍 Де: вул. Польова, 32
🕓 Коли: вигул собак 9:00-12:00 та 18:00-21:00. Загальна робота по притулку з 12:00-18:00

Хочется надеяться, что цифра озвученная Арахамией всё же касается отдельных плохих дней, и направлена на то, чтобы ускорить поставку оружия. Но в то же время я вижу, что общество расслабилось, после того как фронт немного отодвинули и принялось за привычное дело - поиски зрады и врагов внутри. А реальным врагам это и нужно. А нам необходимо сплоченность и работа на победу.

https://youtu.be/DnAOeG-IClY

Поліція в парку КПІ, виписують штрафи за пиво

У нас скоро новий мерч.
Ще не виклали в фаншопі, чисто для вас спойлерю)
Всі гроші з продажу нашого мерча йдуть або на сумки і обладнання саперів, або на тренінги з домедички.
Хто собі хоче такий шеврончик, ставте плюсик – скажу, де взять. В трьох кольорах буває) Оптом можна)

Москвожер – це концепція нашої художниці Саші.
Бо українці – не русофоби. Фобос – це страх, а українці не бояться росіян. Українці – Москвожери)

ААААААА

Міністр освіти Шкарлет зараз — у добровольчому формуванні тероборони, розповів він Суспільному. За його словами, хотів записатися ще раніше, але не міг через військовий протокол щодо діяльності Кабміну.

Більше читайте незабаром у нашому інтерв'ю зі Шкарлетом.

Прощання з Романом Ратушним відбудеться в суботу, 18 червня, у Києві.

10.00 Михайлівський собор - Заупокійна служба

12.00. Майдан Незалежності (під стелою) - Прощання на Майдані

14.00. Байкове кладовище - Поховання

Приходьте віддати шану і провести Романа в останню путь.

Сьогодні справді історичний день – Україна відчула підтримку одразу чотирьох потужних європейських держав. І зокрема підтримку нашого руху у Європейський Союз. Усі лідери розуміють, чому зараз не відбуваються переговори щодо закінчення війни. Виключно через позицію Росії, яка намагається тільки залякувати всіх у Європі та продовжувати руйнацію України, а не шукати шлях до миру. Ми ж продовжимо боротися, поки не гарантуємо нашій державі повну безпеку.

У Києві Цифровому зараз триває голосування за дерусифікацію вулиць нашого міста.

Роман загинув, щоб ми жили, а мінімум, що ми можемо зробити це вшанувати його ім'я.

"Чим більше росіян ми вб'ємо зараз, тим менше росіян доведеться вбивати нашим дітям" (с) Роман Ратушний

Голосуйте

Тепер можна проголосувати за перейменування Волгоградської на Романа Ратушного.
Ви знаєте, що робити.

@semenovatut

Соседей для совместного съема жилья ищут тут: @kpihata

Пушкін, Достоєвський, Тютчев, Фет, Булгаков, Коельйо – тепер не будуть вивчатись у школах.

Гоголь – в українській літературі, а не в зарубіжній.

Вітаю рішення робочої групи при МОН.

@grishchukroma

🎆 Військова адміністрація Києва заборонила використання піротехнічних засобів та гучну музику у столиці

​💳 Оплати в Студмістечку безготівкові

Адміністрація ніколи не має просити у тебе готівку, скинути на картку тощо.

Оплати виставляють електронно й проходять:
• через hostelpay.kpi.ua;
• або за реквізитами.

Це захищає від помилок, дозволяє завжди мати підтвердження оплати й прискорює процес.

Ось так завідуючим робити заборонено 👇

@kpicampus

😢Кожен корпус університету Каразіна в Харкові постраждав від російських обстрілів. На момент вторгнення в закладі навчалося понад 28 тисяч студентів.

▪️Як функціонує один із найстаріших університетів у Східній Європі під час війни?
▪️Як гуртуються ті студенти та викладачі, які залишилися в Харкові?
▪️І чому знищення української науки та історії - це ще одна ціль російської недодержави?

👉Ми поспілкувалися з харківською університетською спільнотою та поговорили про життя, смерть, навчання та виклики війни. Про це - в репортажі Ярослави Вольвач.

Як думаєте, чи свідомо росія цілиться в будівлі ВНЗ?

До слова, про Шкарлета в ТРО🧐

Можна було б посміятись, якби це все не було настільки ницо. Краще б він просто сидів тихо, ніж намагався відбілити свою репутацію військовою формою. Бо найбільш огидне, що зараз можна зробити – спробувати примазатись до слави військових у власних, корисних цілях!

🤞🏻Я вже мовчу про те, що робота міністром – це цілодобово. Особливо – у такий час. Бо є тисячі питань, котрі потребують рішення. І від активності міністерства – залежать долі тисяч людей.

Я знаю що таке – коли ти приходиш на роботу о 7 ранку і йдеш після 22. Бо інакше – ніяк не встигнеш зробити хоч частину того, за що несеш відповідальність.

І аж тут Шкарлет розповідає, що він служить в ТРО. Тобто, він або не виконує свою міністерську роботу? Або не служить?

Ну зважаючи на його схильності до брехні, доведені фактом його плагіату, геть не здивуюсь, якщо він і роботу міністра не виконує, і в ТРО не служить.

p.s. Щоб двічі не писати: я так само вважаю неправильним носіння військової форми будь-ким, хто безпосередньо не служить. Особливо – політиками.