"Вулкан" Романа Бондарчука кілька днів протримався в топі найбільш скачуваних фільмів на Karagarga, головному торрент-трекері планети. Однозначно, перемога.

До речі, на karagarga непогано представлене нове українське кіно, там уже можна скачати і "Дельту", і "Мінливий, солодкий, без меж...", і не тільки.

Поки всі в шоці від призначення бердянської ревізорки головою Держкіно, Берлінале оголосив свій головний конкурс. У ньому, чисто формально, один український фільм-копродукція, і це "Дау. Наташа" (Німеччина - Україна - Велика Британія - Росія). Іще одна українська копродукція - в програмі Berlinale Special, і це "Дау. Дегенерація". Як би хто не ставився до Іллі Хржановського, ці фільми - українські (в фаховому, а не етнографічному, смислі). Не меншою мірою, ніж українськими фільмами є такі копродукції як "Іній" чи "Донбас". Нагадаємо, що в програмі Berlinale Forum Expanded - прем'єра української ко-продукції Антона Відокле "Громадяни космосу" (США - Україна - Японія).

https://www.berlinale.de/en/press/press-releases/detail_34516.html

Головна інтрига з призначенням у Держкіно зараз - кого призначать у Неретіни?

Ще можна було б у новому законі про ЗМІ криміналізувати критику фільмів, що підтримують національну ідею.

Коли Сенцов і Кольченко сиділи у в'язниці, я практикував свою маленьку тактику спротиву. Якщо мене запрошували брати участь у проекті з будь-якою присутністю російських інституцій, я в якості свого внеску пропонував виступ на тему Сенцова і Кольченка. Більшість організаторів, звісно, відморожувались, але не всі. Іноді це приносило несподівані результати. Кілька років тому антрополог архітектури Міхал Муравський запросив мене взяти участь у симпозіумі на тему міських периферій. Він проходив у Лондоні в галереї Calvert 22, яка тоді фінансувалася ВТБ-Банком, а потім довго від цього відхрещувалась. Я відповів, що в цьому контексті можу виступати лише про Сенцова і Кольченка. Із симпозіуму потім вийшла книга, а з мого виступу - текст про справу Сенцова і Кольченка як непристойний зворотній бік "ленінопаду", декомунізації і змагання войовничих риторик у міському просторі.

Книгу тепер можна скачати тут, в ній також можна почитати тексти Володимира Паперного, Оуена Хезерлі, Куби Снопека та багатьох інших. Це не остання з моїх інтервенцій на тему Сенцова і Кольченка, яка публікується вже після їхнього звільнення. Тоді, звісно, взагалі важко було повірити, що фраза про "їхнє звільнення" стане реальністю.

"Трансністра" Анни Еборн, титулована європейська копродукція про Придністров'я, доступна на сайті Current Time до 3-го лютого. Фільм знятий на 16мм-плівку, яка, судячи з манери зйомки, була у шведської режисерки в просто необмеженій кількості. Це, звичайно ж, провокує питання про економіку погляду: у європейців явно значно більше годин дорогоцінної плівки, ніж у придністровських тінейджерів пам'яті на їхніх мобільних телефонах. Приблизно на середині фільму хіпстерська 16мм-фактура трохи розвіюється, бо починається суворий придністровський мілітаризм, заради якого фільм варто дивитись. Не те що б кіно вихідного дня, та все ж.

https://www.currenttime.tv/a/30400480.html

Мій новий короткометражний фільм "Колообіг" у цю п'ятницю матиме (нефестивальну) прем'єру в Royal North College of Music (Манчестер). Це результат кількарічного спостереження за рухомими пейзажами Києва та співпраці з манчестерською композиторкою Келлі Джейн Джонс. Вона створила саундтрек на основі документальних записів, зроблених нашим неперевершеним звукорежисером Андрієм Борисенком. Особлива пошана оператору Максу Савченку, який протягом трьох років терпляче збирав матеріал для цього проекту, задовго до того як виникла нагода зробити з нього фільм. Ця нагода виникла завдяки манчестерській групі Video Jam, яка підтримує співпрацю художників і режисерів із британськими музикантами. Більше інформації буде на цьому каналі, а також за лінком:

https://videojam.co.uk/

Завдяки небайдужим глядачам дізнався про рецензію на "Колір фасаду: синій" на сайті Talking Shorts:

https://talkingshorts.com/films/facade-color-blue

Трейлер програми фільмів, в рамках якої зроблена моя нова короткометражка (за підтримки Video Jam). У програмі також фільми Саодат Ісмаїлової, Разан АльСалах, Крістін Тьорнер та Джо Рамі. Перший показ - у цю п'ятницю в Манчестері.

https://vimeo.com/389374751

Музика в документальному фільмі стабільно викликає в мене бажання його вимкнути. Звісно, я маю на увазі закадрову музику. В семіотиці кіно є розрізнення дієгетичного звуку - це, грубо кажучи, той, який чують зображені у фільмі персонажі - та недієгетичного, тобто такого, який чують лише глядачі. Так от, будь-яка закадрова музика в неігровому фільмі (за винятком спеціально обіграних ситуацій) - це завжди грубе порушення, яке руйнує цілісне сприйняття фільму, але, за дивною логікою індустрії, начебто сприяє його комерційному успіху.

Це я до чого. Коли мені запропонували зробити фільм у співпраці з експериментальними музикантами, за логікою мого ставлення до звуку в кіно я мав би відмовитись. Але мені було цікаво спробувати змусити композиторів написати для фільму дієгетичний звук - такий, що начебто звучить у кадрі, але поступово наповнюється чужорідними елементами. Тобто, долає протиставлення дієгетичного та недієгетичного звуку. Мені здається, що Келлі Джейн Джонс це вдалося.

Прем'єра програми фільмів Spaces in Between у Манчестері. Усі п'ять фільмів цієї програми будуть доступні онлайн з лютого 2021 року.

Вчора виповнилося 60 років Олександру Івашині, викладачу кафедри культурології КМА, із чиєї бороди виросли чимало людей самих різних професій. Останнім часом серед його випускників усе більше кінорежисерів/ок, а найменше, мабуть - фахових викладачів (що не дивно, враховуючи прищеплену Івашиною зневагу до академічної бюрократії та інших радощів українського інтелектуального життя).

На вчорашній ювілейній лекції Івашина висловив подив, що так багато його випускників та випускниць тепер роблять фільми. Насправді, нічого дивного в цьому немає - все закономірно. Роблячи фільми, ми якраз безпоседедньо працюємо за спеціальністю, адже культурологія/теорія/філософія культури - це існування на межі між естетичним і науковим пізнанням, а ідеальним знаряддям для цього є кіно.

З нагоди ювілею вчителя знайшов онлайн своє старе есе про його книгу "Загальна теорія культури" на сайті "Критики" (тяжко понівечене їхнім чудернацьким правописом):

https://krytyka.com/ua/articles/kulturokratiya-ta-byurolohiya

Cosmic Bulletin, проект Ризької бієнале, оголошує набір текстів навколо філософії космізму. Приймаються тексти широкого тематичного спектру, який цікавить усе прогресивне людство (мене особисто найбільше інтригує "емансипація неживої матерії"):

– Genderless society and a post-reproductive condition
– Non-colonization of other planets
– Cosmopolitanism and cosmo-politics
– Cosmist aesthetics and evolutionary creativity
– Museum as a laboratory of resurrection
– Art without Death
– Active evolution of species
– Emancipation of inorganic matter
– Geo-engineering and terraforming
– Star anti-wars and total demilitarization
– Conservation of life, preservation and immortality
– Transformation of energy, nutrition techniques and autotrophic ecology
– Cosmic temporality and heuristics of time
– Cosmic subjectivity and cosmist consciousness
– Post-secular religiosity and techniques of re-enchantment
– Interplanetary medium, extra-terrestrial life and space travel
– Radical futurology and scientific fortune-telling
– Spatial communities and the commons in space
– Cosmocene and decentered space

Дедлайн - 14 квітня.

Ще трохи про Манчестер. Як відомо, на одній з його центральних площ стоїть пам'ятник Фридриху Енґельсу, декомунізований в селі Мала Перещепина на Полтавщині. Там його віднайшов художник Філ Коллінз і перевіз через весь континент до міста, де була написана книга "Становище робітничого класу в Англії". Яку, до речі, варто прочитати всім, хто хоч трохи цікавиться історією. Так само, як "Походження приватної власності, сім'ї та держави" і "Діалектику природи". Якби не декомунізація, я б, може, ніколи до цих книжок не добрався, а так хоч якась із неї користь.

Фільм Філа Коллінза про подорож Енґельса з України в Манчестер показували на Київській бієнале-2017

БЛИСКАВКА! Новий фільм Юрія Грицини - онлайн:

https://m.youtube.com/watch?v=XlYE_7veCKs&fbclid=IwAR2JwAkhGuWHeabomKN7QynoeuSclNROO4RaXXjMf1dTTjFYDSDiXAEIEPg

Цього року участь українських фільмів у Берлінале могла б серйозно змінити ідею того, чим є "український фільм". В двох основних програмах - два фільми Хржановського із циклу "Дау", в Forum Expanded - фільм Антона Відокле, який знімався в київському крематорії. Ще копродукція "Земля блакитна, як апельсин" та фільм Сенцова/Сейтаблаєва з дивним логлайном 'directed from Gulag'. Плюс фільм "Гаражні люди" колишньої киянки Наталі Єфімкіної в програмі Perspektive Deutsches Kino про підпільне життя гаражних кооперативів, який міг би бути знятий в будь-якій точці колишнього СРСР. Справа "Зсуву" живе.

https://www.berlinale.de/en/programme/programme/detail.html?film_id=202003809