Астрономи знайшли одні з найвагоміших доказів того, що зірки можуть поглинати власні планети.
Дослідження, опубліковане в Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, підтверджує давню гіпотезу, що молоді зірки здатні «поглинати» сусідні світи, коли формуються планетні системи.

Дослідники з Кілського та Ексетерського університетів у Британії вивчили тисячі зірок і знайшли докази того, що шість різних червоних карликів, найменший, найхолодніший і найпоширеніший тип зірок у Всесвіті, поглинули кам'янисті планети, подібні до Землі.

Це видав легко помітний хімічний «відбиток», — сказав провідний автор дослідження, професор Робін Джеффріс з Кілського університету.

«Ми виявили, що кілька червоних карликів, які ми досліджували, містили літій, хімічний елемент, якого там не повинно бути», — пояснив він.

«Тому навіть невелика кількість літію чітко виділяється в цих зірках — трохи схоже на те, якби ви розлили фарбу на чисте полотно».

Професор Джеффріс додав: «Червоні карлики менші та холодніші за наше Сонце, але всередині вони надзвичайно гарячі. Це тепло має знищити весь їхній крихкий літій у ядерних реакціях невдовзі після їх формування».

Через це були попередні прогнози, що виявлення літію в їхніх атмосферах може свідчити про поглинання все ще багатого на літій матеріалу, накопиченого з навколишньої планетної системи.

У новому дослідженні дослідники розглядали молоді зоряні скупчення, використовуючи спектроскопічні дані, що стосується вивчення того, як різна матерія взаємодіє з електромагнітним випромінюванням.

Дані спектроскопічного дослідження Gaia-ESO (GES) охопили тисячі зірок, з яких команда визначила шість різних червоних карликів у трьох окремих скупченнях, які мали набагато вищий вміст літію, ніж інші зірки подібного спектрального типу.

Їхній аналіз показує, що ці зірки різко «проковтнули» навколишні планети, подібні до Землі, або приблизно від 3 до 10 мас Землі планетарного матеріалу загалом, забезпечивши новий вибух літію в їхніх збіднених літієм атмосферах.

Ці події поглинання давно розглядаються як можливий і навіть ймовірний результат раннього формування планетної системи, і, можливо, вони навіть сталися раніше в нашій Сонячній системі.

Якщо це пояснення виявиться правильним, відкриються нові можливості для вивчення ранніх періодів життя планетних систем, що дозволить дослідити кількість і час поглинання планет.

На відміну від ізольованих зірок, ті, що знаходяться в скупченнях, мають добре вивчений вік і масу, а наявність багатьох подібних «родичів», народжених з одного початкового матеріалу, означає, що навіть невеликі відмінності в хімічному складі легше встановити, кажуть дослідники.

Середня температура поверхні Світового океану досягла рекордних 21,1 градусів Цельсія. Про це повідомляє європейська служба відстеження кліматичних змін Copernicus.

Рекорд зафіксували 22 серпня. Попередній рекорд – 21,09 градуса Цельсія – тримався з березня 2024 року. Спостереження триває з 1979 року.

«Час, коли це сталося, особливо значущий. Як правило, найвищі температури у Світовому океані спостерігаються у березні та квітні», - зазначили в Copernicus.

Новий рекорд зафіксовано на тлі формування сильного Ель-Ніньо у тропічній частині Тихого океану.

Ель-Ніньо - природне явище, при якому вода в екваторіальній частині Тихого океану стає аномально теплою. Явище впливає на погоду по всьому світу.

Deep strike не виграє війну. (наголос ставте самі)

Ноу-хау супер ідеєю цього року стала віра в те, що достатня кількість засобів дальнього ураження дозволяє винести війну кудись далеко за лінію фронту, послідовно повибивати НПЗ, склади, логістику і в якийсь момент противник просто перестане бути здатним воювати. Удари ж по великому рітейлу, енергетиці або блокування руху літаків взагалі мають примусити противника до переговорів через зростаюче невдоволення цивільного населення. Вийти на перемовини до кінця 2026.

І це погодьтесь, звучить вельми логічно.

Проблема тільки в тому, що цій концепції вже приблизно сто років і кожні пару десятиліть людство знову дізнається, що вона працює дещо складніше. З одним моїм колегою ми жартуємо, що російсько-українська війна в форсованому темпі проходить всі ключові уроки війн дев'ятнадцятого та двадцятого сторіччя.

Ще між двома світовими війнами прихильники стратегічної авіації фактично пітчили ту саму ідею: фронт можна обійти. Не потрібно будувати м'ясокомбінат на полі бою, якщо можна відразу бити по промисловості, транспортній системі, містах та населенню і таким чином зламати саму здатність держави продовжувати війну (чим зберегти кілька мільйонів чоловіків). Перевести війну з війни армій на війну систем, тобто війну тотальну.

Друга світова дала можливість перевірити цю теорію в максимально лабораторних умовах.

Німці майже рік бомбили Британію. Били по портах, промисловості, інфраструктурі, потім значною мірою переключились на міста в надії, що британське населення і політичне керівництво просто скажуть «хватіт».

В реальності британська промисловість продовжила працювати, винищувальна авіація відновлювалась, населення не вимагало капітуляції, а перенесення основних зусиль Люфтваффе на Лондон взагалі дало британцям необхідний час для відновлення системи ППО.

Тобто стратегічного ефекту, заради якого вся ця кампанія починалась, досягнено не було. Купа цивільних трупів і понівечений Лондон.

З Німеччиною історія ще цікавіша. Союзники мали можливість зробити те, про що сучасний адепт виборів deep strike міг би тільки мріяти: тисячі важких бомбардувальників, сотні тисяч тонн боєприпасів і практично систематична можливість працювати на стратегічну глибину Райху.

І роками це не давало очікуваного стратегічного результату. Заводи бомбили — виробництво розосереджували. Цехи знищували — обладнання переносили. Вибивали конкретне підприємство — виникали запаси, дублюючі потужності, альтернативні виробники і ремонт.

Складна держава має час та являє собою адаптивну систему.

Є запаси, резервні маршрути, дублювання, ремонт, можливість пожертвувати цивільним сектором заради військового, можливість спростити виробництво і врешті-решт просто змиритися зі зниженням ефективності.

По-справжньому проблемними для Німеччини кампанії бомберів стали у 1944–45 роках по нафтовій промисловості. Але тоді Білоруський фронт Черняховсього вже в лайв режимі видаляв з карти групу армій "Центр", союзники висадились у Франції, Люфтваффе програвала боротьбу за повітря, німецькі резерви постійно стрибали камфгрупами (БТГрами) між фронтами, а вся система працювала на тоненьком. Тобто тоді, коли Райх вже не мав можливості компенсувати наслідки через загальний Шок і Перевантаження.

Але це все ясно, знов я виліз з прикладами минулого сторіччя, треба щось свіжіше. Близький схід.

За останні пів року наш непутьовий союзник завдав Ірану кількість ударів, яка в прензентаціях Power Point виглядає шалено. Знищені або пошкоджені військові об'єкти, елементи ядерної інфраструктури, ППО, ракетна промисловість, логістика. Вбито значну кількість представників військового і політичного керівництва.

За критерієм досягнення стратегічної мети все значно сумніше.
Іран не капітулював. Його ракетні та ударні спроможності не зникли. Ядерна проблема не вирішена остаточно. Режим не розвалився. А головне Іран зберіг частину ключових спроможностей, через які продовжує асиметричний тиск.

Бо кількість знищених цілей сама по собі взагалі нічого не говорить про наближення до перемоги. Досягнений результат просто підміняється красивими табличками з кількістю знищених об'єктів. Замість результату домінує процес (а це взагалі-то основний біч старої системи дедополковніков, яка завжди орієнтувалась на процес замість результатів).

Добре. Ірак. Буря в пустелі.
Повітряна кампанія, що передувала сухопутному маневру, створила умови, за яких механізовані та десантні з'єднання військ коаліції змогли розгромити армію Саддама з таким космічним співвідношенням втрат приблизно Коаліція : Ірак ≈ 1 : 150. (Я не плачу просто померлі від пневмонії на БЗВП в око потрапили) Тобто кампанія ударів на оперативну та стратегічну глибину була покликана створити умови на полі бою для подальшого сухопутного маневру. Не виграти війну лише ударами чи змістити режим Саддама. Просто утилітарна ціль в зв'язці з іншими компонентами загальновійськового бою.

Підсумовуючи:
Deep strike не виграє ні війни маневру, ні війни на виснаження сам по собі (бо війна на виснаження це не лише економіка та й це зовсім інша тема). Озвучена Залужним і Забродським ще у вересні 2022 року ідея, що вирівнювання досяжності засобів ураження може стати гейм ченджером, після чотирьох років війни виглядає значно менш переконливо.
Deep strike може та має створювати умови та у зв'язці з іншими компонентами дати результат.
Наше благо, що військове керівництво противника альтернативно одарьонне, подивилось на нашу діпстрайк кампанію і почало пиздячить балістикою по складам з мівіною. Але вони там в себе самі розберуться

На пʼятий рік Великої війни ми винайшли доктрину Дуе.
Цікаво, скільки часу знадобиться, щоб переконатися, що вона не працює?

КНР запустили на навколоземну орбіту космічне сміття. Знову.

Космічний апарат Yaogan-50-02 був запущений 15 березня 2026 за допомогою ракети-носія Long March 6A на дуже незвичну високоретроградну орбіту на висоті 944 км, обертаючись навколо Землі під кутом 141 градус проти обертання планети.

Однак, як зазначив екс-астрофізик Harvard-Smithsonian Center for Astrophysics Джонатан Макдауелл у публікації в соцмережі Х, супутник розпався через кілька місяців, в результаті чого Космічні сили США відстежували 43 окремі фрагменти космічного сміття на орбітах від 595 до 1092 км, зберігаючи нахил у 141 градус.

Завдяки відносно великій висоті, фрагменти залишатимуться на орбіті дуже, дуже довго.
Як відомо, чим вища висота, тим довше орбітальні фрагменти зазвичай залишаються на навколоземній орбіті.На висотах у 800 км час орбітального розпаду часто вимірюється століттями. Вище 1000 км орбітальні фрагменти зазвичай продовжують обертатися навколо Землі тисячу років або більше.

Офіційні особи ще не оголосили, що стало причиною розпаду китайського супутника. Макдауелл припустив, що це міг бути «вибух батареї або удар космічного сміття».


Це особливо небезпечний момент, оскільки орбіта Землі продовжує бути заповнена залишками ракетних ступенів та уламками супутників. Дослідники роками попереджали, що одне серйозне зіткнення між орбітальними уламками може перерости в каскадну серію подальших аварій, явище, відоме як «синдром Кесслера».

Перспективи досить похмурі, як детально описано в статті 2025 року. У випадку «широкомасштабної руйнівної події на орбіті» наслідки можуть призвести не тільки до серйозного ушкодження супутників, а й до жертв на землі.

В Арктиці зафіксовано найбільше в історії спостережень скорочення площі морського крижаного покриву.

Нове дослідження, опубліковане в PNAS, показує: у лютому і березні, коли арктичний морський лід зазвичай займає найбільшу площу за рік, середня площа його поширення в 2025 році виявилася на 0,93 мільйона квадратних кілометрів (на 5,8%) менше, ніж роком раніше - це найбільше річне падіння за історію супутникових спостережень.


У лютому-березні 2026 року льоду стало трохи більше, ніж роком раніше, але менше, ніж у будь-який  інший рік спостережень.


Дослідники спостерігали тренд на танення льодів понад 20 років. На початку 2020-х зимове скорочення льоду стало важко відрізнити від коливань між окремими роками. Але у 2025-2026 роках тенденція до скорочення площі морського льоду знову стала чітко видимою.


Крім площі льоду, скоротився його вік. Станом на вересень 2025 багаторічного льоду в Арктиці було на 47% менше, ніж у 2005. Льоду старше чотирьох років залишилося лише близько 95 тисяч квадратних кілометрів — на 95% менше від середнього рівня 1985–2004 років. Його основні залишки зосереджені біля Канадського Арктичного архіпелагу та північної Гренландії.


Взимку 2026 Баренцеве море стало однією з головних причин низького загальноарктичного максимуму. Особливо мало льоду спостерігалося між Шпіцбергеном та Землею Франца-Йосифа. Одночасно супутник ICESat-2 показав скорочення товщини льоду.


У Карському, морі Лаптєвих та Східно-Сибірському морі взимку площа льоду залишається відносно стійкою: територія мілководного шельфу все ще замерзає майже повністю. Але значна частина льодового покриву тепер складається із сезонного однорічного льоду, площа якого скорочується влітку.


Тим не менш, поки що влітку Північний морський шлях залишається закритим для суден не льодового класу і не перетворюється на «звичайний» транспортний коридор (це добре).


Через скорочення площі льоду відкрита поверхня води поглинає більше сонячного тепла, що прискорює потепління, а хвилі розмивають берег.


Ці зміни також погіршують умови життя тварин: білим ведмедям та іншим хижакам стає важче полювати, а тюленям - немає де відпочити.

Телескоп для дослідження космічних променів допомагає дослідити грозові хмари.
 
Мюонний телескоп GRAPES-3, який розташований в Уті, Індія, допоміг вченим глибше зрозуміти процеси, що проходять в хмарах під час захопливого природного явища - грози.
Масив детекторів телескопа має площу 560 квадратних метрів та щодня реєструє близько 4 мільярдів мюонів.


Як з’ясувалось, прилад виявив набагато більше грозових подій у східній частині свого поля зору, ніж у західній. Нове дослідження, опубліковане в журналі «Journal of Cosmology and Astroparticle Physics», пояснює, чому.

Асиметрія не означає, що грози насправді частіше трапляються на сході. Натомість вона виникає через те, як геомагнітне поле впливає на космічні промені, що проходять через магнітосферу Землі.

Космічні промені - це безперервний потік частинок надзвичайно високої енергії, що надходять на Землю з космосу. Більшість первинних космічних променів - це протони. Оскільки вони електрично заряджені, їхні траєкторії відхиляються магнітним полем Землі. Коли протони потрапляють в атмосферу, вони стикаються з атомними ядрами в повітрі, генеруючи зливи вторинних частинок.

Серед них є мюони, короткоживучі заряджені частинки, що утворюються з високими енергіями та рухаються зі швидкістю, близькою до швидкості світла.

Позитивні та негативні мюони не надходять до детектора в рівній кількості. Оскільки первинні космічні промені здебільшого позитивно заряджені, позитивні мюони також більш поширені в атмосфері. Фізики описують цей дисбаланс, використовуючи співвідношення позитивних і негативних мюонів, яке зазвичай більше одиниці.

Усередині грозової хмари електричні заряди розділяються, створюючи інтенсивні електричні поля, які призводять до великої різниці потенціалів. Коли мюони перетинають ці області, електричне поле впливає на позитивні та негативні частинки протилежним чином, уповільнюючи позитивні мюони та прискорюючи негативні.

Якби була присутня однакова кількість позитивних та негативних мюонів, ці ефекти компенсували б один одного, майже не залишаючи помітних змін у загальному потоці мюонів.

Однак, оскільки позитивні мюони більш поширені, грози викликають невелику, але вимірювану зміну в загальному потоці мюонів, що дозволяє зробити висновок про електричний потенціал всередині грозової хмари.
У попередньому дослідженні команда GRAPES-3 вже отримала вражаючий результат - було виміряно потенціал 1,3 гігавольта під час грози.

Ідея про те, що грози можуть генерувати потенціали такого масштабу, не є новою. Ще в 1920-х роках фізик Чарльз Томсон Ріс Вілсон, лауреат Нобелівської премії 1927 року, припустив, що грозові хмари можуть досягати такої величезної напруги. Однак прямі вимірювання раніше досягали лише близько 130 мільйонів вольт — більш ніж на порядок нижче.

Однак спостереження виявили ще один неочікуваний результат. Між квітнем 2011 року та груднем 2020 року GRAPES-3 виявив 487 грозових подій. З них 81,5% з'явилися у східній частині його поля зору, тоді як лише 13,7% з'явилися на заході — різниця майже шість до одного.

Відповідь криється в ефекті схід-захід, відомому вже майже століття. Оскільки заряджені частинки відхиляються магнітним полем Землі, позитивно заряджені космічні промені можуть легше досягати атмосфери з одних напрямків, ніж з інших. Позитивні частинки з нижчою енергією, що надходять зі сходу, фільтруються сильніше, ніж ті, що надходять із заходу.

Цей поріг спрямованості, відомий як геомагнітне відсікання, значно змінюється в межах поля зору GRAPES-3. Комп'ютерне моделювання утворення та поширення мюонів через атмосферу показало, що баланс між позитивними та негативними мюонами змінюється з напрямком: коефіцієнт зарядів мюонів становить приблизно 1,37 на сході та 1,14 на заході.

Грози на сході не обов'язково є більш електрично потужними. Більший дисбаланс між позитивними та негативними мюонами в цьому напрямку робить GRAPES-3 більш чутливим до їхніх електричних ефектів.
Тому розуміння цього є важливим для використання GRAPES-3 як надійного зонда грозової електрики.