#😇_свято дня

11 ЛЮТОГО ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА ШАНУЄ ПАМ'ЯТЬ СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА ІГНАТІЯ БОГОНОСЦЯ

Святий Ігнатій народився в Сирії в період останніх років життя Спасителя. Його життєпис оповідає, що він був тим хлопцем, якого Господь взяв на руки і сказав: «Якщо не звернетеся і не будете як діти, не увійдете до Царства Небесного» (Мф.18:3).

Богоносцем він названий тому, що, міцно люблячи Господа, він ніби носив Його у своєму серці. Він був учнем апостола та євангеліста Іоанна Богослова. З послання святого Ігнатія до смирнян видно, що він був особливо близький до апостола Петра і супроводжував його в деяких апостольських подорожах. Незадовго до руйнування Єрусалиму в 72 році помер Євод, один із сімдесяти учнів Христових, і його наступником на Антіохійській кафедрі (у столиці Сирії) став Ігнатій.

Святий Ігнатій очолював Антіохійську церкву протягом 40 років (67–107 рр.). В особливому видінні він удостоївся побачити небесне богослужіння і почути Ангельський спів. За зразком Ангельського світу він ввів на богослужіннях антифонний спів, в якому два хори чергуються і ніби перегукуються. Цей спів із Сирії швидко поширився у ранній Церкві.

У 107 році під час походу проти вірмен імператор Траян проходив через Антіохію. Йому доповіли, що святитель Ігнатій сповідує Христа, вчить зневажати багатство, зберігати цноту і не приносити жертву римським богам. Імператор викликав святителя і зажадав, щоб він припинив проповідь про Христа. Старець відмовився. Тоді його в кайданах послали до Риму, де на втіху народу він був відданий на з'їдання звірам у Колізеї.

Дорогою до Риму він написав сім послань, які збереглися до наших днів. У своїх посланнях святий Ігнатій просить християн не намагатися врятувати його від смерті: «Благаю вас, не чиніть мені несвоєчасної любові. Залиште мене бути їжею звірів, щоб через них досягти Бога. Я – пшениця Божа. Нехай змелять мене зуби звірів, та й стану чистим хлібом Христовим». Почувши мужність святителя, Траян припинив гоніння на християн.

Мощі його були перенесені в Антіохію, а згодом повернуті до Риму і покладені в церкві в ім'я священномученика Климента, папи Римського.

У своєму посланні до Ефесян святий Ігнатій писав: «Зберігайте віру і любов і показуйте себе християнами. Віра і любов є початок і кінець життя. Віра – початок, а любов – кінець, обидві ж у поєднанні є справа Божа. Все інше, що стосується доброчесності, від них відбувається. Ніхто, хто сповідує віру, не грішить, і ніхто, хто здобув, не ненавидить».

Святий Ігнатій Богоносець має особливе значення для нас, тому що він близько спілкувався з апостолами, безпосередньо від них чув християнське вчення і був свідком поширення та розвитку перших християнських громад. У своїх семи листах він відобразив для нас апостольську епоху.

Тропар священномученику Ігнатию Богоносцю

И нpа́вом пpича́стник,/ и пpесто́лом наме́стник апо́столом быв,/ дея́ние обpе́л еси́, Богодухнове́нне,/ в виде́ния восхо́д,/ сего́ pа́ди сло́во и́стины испpавля́я,/ и ве́pы pа́ди постpада́л еси́ да́же до кpо́ве,/ священному́чениче Игна́тие,// моли́ Хpиста́ Бо́га// спасти́ся душа́м нашим.

ЧОМУ БОГ ГОРДИМ ПРОТИВИТЬСЯ ТА ЯК ПРИВЕРНУТИ ДО СЕБЕ МИЛІСТЬ БОЖУ

«Бог гордим противиться, а смиренним подає благодать» (Яків 4:6). Такими словами звертається апостол Яків у четвертому посланні до гонимих юдеїв, що увірували в Христа. Цю думку дублює апостол Петро у своєму першому посланні.

Тільки уявіть! Ми можемо зробити Бога своїм противником, якщо ми горді, або отримати милість Божу, коли перебуваємо в стані смирення.

Але чому Бог любить смиренних і відкидає гордих?

Для початку пригадаймо, що таке гордість, а що є смиренням.

💠 Що таке гордість?

Гордість, як ми вже знаємо із попередніх матеріалів, є пристрастю, яка відводить нас від Господа, яка спонукає звеличуватися та зневажати людей, а у своєму крайньому прояві - і Самого Бога. Святі отці гордість називають «насінням сатани», оскільки саме він вважається винахідником гріха. Гордість найбільш небезпечна та руйнівна сила, оскільки її привід лежить не в матеріальному світі, а у світі духовному.

Бувши антиподом чесноти смирення, гордість зводить непереборну стіну між Богом і людиною та перетворює її на ворога Господу, Який за своєю сутністю є досконала Любов і Смирення.

Гордець звеличується над іншими людьми своїми уявними чеснотами, вважаючи інших людей нижчими за себе. Коли гордий заради свого «Я» принижує інших, то цим він ніби вступає в боротьбу з Самим Богом та хоче сказати Христу: «Не хочу і не буду я слідувати Твоєму прикладу. Не хочу я бути таким як Ти!»

💠Що таке смирення?

Смирення, як протилежна гордості властивість, характеризується як піднесений духовний стан, що обумовлений правильною думкою людини про себе як про створіння Боже, правильним ставленням до Господа як до Творця і Вседержителя, правильним ставленням до світу як до Божого творіння.

Слово «смиренність» має у своїй основі слово «мир». Це вказує на те, що смиренна людина завжди перебуває в мирі з Богом, самим собою та іншими людьми.

Смирення – чеснота, протилежна гордості та марнославству, які з огляду на свої властивості, віддаляють людину від Господа. Смирення ж, уподібнює людину Богу: "Навчіться від Мене, - говорить Господь, - бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим" (Мф.11: 29).

💠 Яка небезпека чекає людину, що впала в гордість?

Людину, що впала в гордість можна порівняти з тим, хто підіймається на дуже високу гору, але, досягнувши вершини, падає і розбивається. Смиренний же, навпаки, не падає, тому що йому нікуди падати, оскільки він і так вважає себе найнижчим.

Зі Священного Писання і Передання відомо, що гордість перекреслює всі старання людини у духовному житті. Згадаймо притчу про митаря й фарисея, яку Церква пропонує для повчання за три тижні до Великого посту.

Два чоловіки прийшли до храму помолитись. Один з них був фарисеєм, а другий - митарем. Фарисей, ставши по центрі храму молився так: «Дякую Тобі Боже, що я не такий, як інші люди, грабіжники, кривдники, перелюбники, або як цей митар. Дотримуюсь посту два рази на тиждень, даю десятину від своїх прибутків...» А митар стояв далеко, не смів навіть підняти очей на небо та бив себе в груди промовляючи: «Боже! Будь милостивий до мене, грішного!»

І Господь, пояснюючи вчинки цих людей звертається до учнів: «Кажу вам, що цей (митар) пішов до дому свого більш виправданий, аніж той (фарисей). Адже «всякий, хто підноситься, буде принижений; а той, що принижує себе, піднесеться».

Христос застерігає Своїх учнів від гордості, яка нищить всі духовні праці людини, та неминуче приводить до загибелі, а митаря з його скорботним серцем й смиренним духом, ставить в приклад. Насамкінець Господь наголошує, що саме смирення підносить людину та привертає Божу милість.

Ще одну історію, як гордість може погубити людину, знаходимо в Пролозі. Один монах, на ім'я Ірон, протягом п'ятдесяти років жив у пустелі та перевершив усіх ченців своїм рівноангельським життям.

Однак і до такого подвижника, який день і ніч проводив своє життя в молитвах і подвигах, закралася гордість. Він став думати, що інші ченці тримаються не такого статуту, якого б слід було триматися, і став ставитися до них зневажливо.