26 ЛИСТОПАДА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА ВШАНОВУЄ ПАМ'ЯТЬ СВЯТИТЕЛЯ ІОАННА ЗЛАТОУСТОГО, АРХІЄПИСКОПА КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКОГО

Святитель Іоанн Златоуст народився в Антіохії біля 347 року, в родині воєначальника. Його батько, Секунд, помер незабаром після народження сина; мати, Анфуса, не стала більше виходити заміж і віддала всі сили вихованню Іоанна. Юнак навчався у кращих філософів і риторів, рано звернувся до поглибленого вивчення Святого Письма й молитовному спогляданню.

Святитель Мелетій, єпископ Антіохійський, котрий полюбив Іоанна як сина, наставив його у вірі і в 367 році хрестив. Через три роки святий Іоанн був поставлений у читця. Після того, як святитель Мелетій був відправлений на заслання, святий Іоанн навчався у досвідчених наставників подвижницького життя, пресвітерів Флавіана і Діодора Тарсійських.

Коли померла мати святого Іоанна, він прийняв чернецтво. Незабаром святого Іоанна визнали гідним кандидатом для заняття єпископської кафедри. Однак він через смирення ухилився від архієрейського сану, після чого він чотири роки провів у працях пустельницького життя. Два роки святий дотримувався повної безмовності, перебуваючи у відокремленій печері.

У 381 році єпископ Мелетій Антіохійський посвятив його на диякона. У 386 році святий Іоанн був хіротонізований єпископом Антіохійським Флавіаном у пресвітера. На нього поклали обов'язок проповідувати Слово Боже. Святий Іоанн виявився блискучим проповідником і за рідкісний дар богонатхненного слова отримав від пастви найменування «Златоуст». Святий Іоанн, як пресвітер, ревно виконував заповідь піклування про бідних: при ньому Антіохійська Церква живила кожен день до 3000 дів і вдовиць, не рахуючи ув'язнених, подорожуючих і хворих. Слава чудового пастиря і проповідника росла.

У 397 році, після смерті Константинопольського архієпископа Нектарія, святий Іоанн Златоуст був викликаний з Антіохії для поставлення на Константинопольську кафедру. Тут головною справою його було духовне вдосконалення священства. Кошти, які призначалися для архієпископа, святий віддавав на утримання кількох лікарень і двох готелів для прочан. Архіпастир задовольнявся мізерною їжею, відмовлявся від запрошення на обіди. Ревність святителя до утвердження християнської віри поширювалася не тільки на жителів Константинополя, але і на Фракію, включаючи слов'ян і готів, Малу Азію і Понтійську область.

Розбещеність столичних звичаїв, особливо імператорського двору, знайшла в особі святителя неприємного викривача. Коли імператриця Євдоксія, дружина імператора Аркадія (395-408), розпорядилася про конфіскацію власності у вдови і дітей опального вельможі, святий став на їхній захист. Горда імператриця не поступилася й затамувала гнів на архіпастиря. Ненависть Євдоксії до святителя розгорілася з новою силою, коли недоброзичливці сказали їй, ніби святитель у своєму повчанні про суєтних жінок мав на увазі її.

Суд, складений з ієрархів, яких справедливо викривав раніше Златоуст, постановив позбавити влади святого Іоанна і за образу імператриці стратити. Імператор Аркадій замінив страту вигнанням.

Святитель, щоб уникнути заворушень, сам віддав себе в руки влади. Тієї ж ночі в Константинополі стався землетрус. Перелякана Євдоксія просила імператора терміново повернути святого і негайно послала лист вигнаному пастирю, благаючи його повернутися. Але вже через два місяці новий донос пробудив гнів Євдоксії. У березні 404 року відбувся неправедний собор, який постановив вигнати святого Іоанна. Після вигнання його зі столиці пожежа перетворила на попіл будівлю сенату, пішли спустошливі набіги варварів, а в жовтні 404 року померла Євдоксія. Навіть язичники бачили в цих подіях Небесне покарання за неправедне осудження угодника Божого.

Перебуваючи у Вірменії, святитель Іоанн намагався зміцнити своїх духовних чад. У численних листах (їх збереглося 245) єпископам Азії, Африки, Європи і своїм друзям в Константинополі він утішав страждаючих, наставляв і підтримував своїх прихильників. Взимку 406 року святий був хворобою прикутий до ліжка. Але вороги його не заспокоїлися.

Зі столиці прийшов наказ перевести його в глухий Пітіунт (Піцунди, в Абхазії). Виснажений хворобами святитель, у супроводі конвою, три місяці в дощ і спеку здійснював свій останній перехід. У Команах сили залишили його. Вночі святителю Іоанну явився святий мученик Василіск, мощі якого спочивали в цьому місті, і сказав: «Не сумуй, брат Іоанн, завтра будемо разом». На наступний день 14 вересня 407 року, причастившись Святих Таїн, вселенський святитель зі словами «Слава Богу за все!» відійшов до Господа. Святитель Іоанн Златоуст був похований в Команах. Мощі його в 438 році були перенесені до Константинополя.

У 1204 році велика частина святих мощей Златоуста, разом з безліччю святинь і багатств Константинополя, були викрадені хрестоносцями і принесені в Рим. Там вони зберігалися до 27 листопада 2004 року, коли Римський папа Іоанн Павло II повернув їх Константинопольському патріарха Варфоломія, після чого святиня була покладена в Константинопольському Георгіївському соборі в Фанарі. Частини мощів святителя зберігаються на Святій Горі Афон: правиця в монастирі Філофей, а релікварій з чесною главою - в монастирі Ватопед.

Свята Церква шанує святителя Іоанна Златоуста, нарівні зі святителями Василієм Великим і Григорієм Богословом, та називає їх вселенськими вчителями, які детально розкрили суть християнського вчення. Іоанн Златоуст явив світові тлумачення на Святе Письмо (книги Буття, Псалтир, Євангелія від Матвія й Іоанна, Послання апостола Павла) і безліч бесід на окремі біблійні тексти, а також повчання на свята, в похвалу святих і слова апологетичні. До нас дійшла величезна кількість книг, листів і проповідей святителя. Багато праць поклав він і на влаштування благоліпного богослужіння: склав чин літургії, ввів антифонний спів за всеношною, написав кілька молитов чину Єлеосвячення.

Тропар святителю Іоанну Златоусту

Уст твои́х я́коже све́тлость огня́ возсия́вши благода́ть,/ вселе́нную просвети́:/ не сребролю́бия ми́рови сокро́вища сниска́,/ высоту́ нам смиренному́дрия показа́./ Но твои́ми словесы́ наказу́я, о́тче Иоа́нне Златоу́сте,// моли́ Сло́ва Христа́ Бо́га спасти́ся душа́м на́шим.

Кондак святителю Іоанну Златоусту

От Небе́с прия́л еси́ Боже́ственную благода́ть/ и твои́ми устна́ми вся учи́ши/ покланя́тися в Тро́ице еди́ному Бо́гу,/ Иоа́нне Златоу́сте, всеблаже́нне преподо́бне,/ досто́йно хва́лим тя:// еси́ бо наста́вник, я́ко Боже́ственная явля́я.🙏

❄️🙏Різдвяний піст 2024 року.

28 листопада розпочинається Різдвяний піст, який триватиме до 7 січня – Різдва Христового.

Історія «Малої» Чотиридесятниці
Встановлення Різдвяного посту має корені з давніх часів християнства. Перші згадки про нього ми можемо знайти у творах святого Амвросія Медіоланського, Філастрія, блаженного Августина, датованих четвертим століттям. У п’ятому столітті про давність Різдвяного посту писав Лев Великий.
Спочатку він тривав всього лиш сім днів (у деяких християн – більше), але в 1166 році Константинопольський патріарх Лука Хрисоверг встановив дотримуватися Різдвяного посту сорок днів. На те була причина: свято Різдва Христового за своїм значенням у справі нашого спасіння не поступається святу Воскресіння Христового, тож шлях підготовки до нього має нести певне символічне значення.
Про історію встановлення одного з чотирьох багатоденних постів календарного року, його сенс і правила, а також про те, як у цей період бути з нецерковними святами, читайте докладніше.

Бережіться вимірювати піст простим утриманням від їжі.

Той, хто утримується від їжі, а веде себе неналежним чином, уподібнюється дияволу, який хоча нічого не їсть, проте ж не перестає грішити.

Святитель Василій Великий

28 ЛИСТОПАДА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА ВШАНОВУЄ ПАМ'ЯТЬ ПРЕПОДОБНОГО ПАЇСІЯ ВЕЛИЧКОВСЬКОГО

Преподобний Паїсій Величковський народився 1722 року в місті Полтаві у сім'ї протоієрея. У віці 17-ти років вступив до Любецького монастиря, потім перейшов у скит Трейстени в Молдавії, звідти – у скит Керкул, який вирізнявся особливою строгістю чернечого життя.

Потім преподобний переселився на Афон, де заснував особливу чернечу громаду – скит пророка Божого Іллі. В 1758 році у віці 36 років був висвячений на священника. У 1763 році на прохання тамтешнього господаря, преподобний Паїсій з 64-ма ченцями переселився до Молдавії для кращого устрою в цій країні чернечого життя й поставлений настоятелем монастиря Драгомирни.

За три роки кількість Драгомирської братії потроїлася. Упорядник братства отець Паїсій написав і ввів статут за чином свв. Василя Великого, Феодосія Великого, Феодора Студіта та Афонської Гори. Основні ідеї цього статуту: нестяжання, відсікання волі й послух, розумна молитва й читання книг, невпинне рукоділля та побутове благочиння.

Коли земля, на якій був Драгомирнський монастир, після російсько-турецької війни відійшла до католицької Австрії, авва Паїсій, не бачачи можливості миру духовного Східної Церкви в новій державі, вирішив піти і забрати всю братію – 350 осіб. Господар Григорій Гіка та митрополит Гавриїл надали їм відокремлений у горах бідний Секульський монастир в ім'я Усікновення глави Іоанна Предтечі. У 1779 році, коли братія помножилася і преподобний Паїсій почав просити про допомогу в будівництві келій, то йому було наказано переселитися з братією до найбагатшого Нямецького монастиря. Старець погодився перейти в інший монастир, залишивши частину братії в Секулі.

Житіє в Нямецькому монастирі преподобний Паїсій влаштував на образ Драгомирни та Секула – спільножиття, розумна молитва, переписка та читання святоотецьких книг, щоденне (вранці та ввечері) сповідання помислів духовникам. Паства преподобного помножилася і до 1790 року число її зросло до 10 тис. чоловік. На той час це була найчисельніша обитель Східної Православної Церкви. У 1790 р. преподобний Паїсій був зведений у сан архімандрита, продовжуючи опікуватись, як і раніше, Секулом та іншими навколишніми монастирями та скитами.

Протягом усього часу старечих подвигів у молдавських монастирях авва Паїсій навчав братію розумній молитві, продовжуючи єдину лінію отців Добротолюбства преподобного Григорія Сінаїта, святителя Григорія Палами та преподобного Ніла Сорського.

Надважке життя старця підходило до свого земного кінця. Повболівши перед смертю, він у віці 72 років з миром відійшов до Господа 15 листопада 1794 року. Преподобний Паїсій був похований у Нямецькому монастирі у соборному храмі Вознесіння Господнього.

Переклади прп.Паїсія з грецької на сучасну мову святоотецьких творінь, які довго були єдиними літературі, читалися всюди. Дякуючи йому видано: «Добротолюбство», твори преподобного Ісаака Сиріна, преподобного Феодора Студіта, преподобного Варсонофія, святителя Григорія Палами, преподобного Максима Сповідника, збірка з творів святителя Іоанна Золотоуста та багато іншого. Преподобний Паїсій є відродником на Русі, після преподобного Сергія, школи старецтва, яка протягом усього XIX століття і пізніше приносила свої благодатні плоди на ниві спасіння чад церковних у Глинській та Оптиній пустелях та інших монастирях Православної Церкви.

Тропар преподобному Паїсію Величковському
Стpа́нен быв на земли́, Небе́снаго Оте́чества дости́гл еси́/ пpеподо́бне о́тче Паи́сие,/ добpотолю́бия подви́жниче,/ ве́pных научи́л еси́ ум к Бо́гу возводи́ти/ и се́pдцем к Нему́ взыва́ти:/ Го́споди Иису́се Хpисте́, Сы́не Бо́жий,// поми́луй мя, гpе́шнаго.

Кондак преподобному Паїсію Величковському
Избра́нный и́ноческаго жития́ ревни́телю,/ я́ко пчела́ многотру́дная,/ писа́ньми оте́ческими ду́ши на́ша снабди́л еси́,/ коего́ждо наставля́я на путь спасе́ния, сего́ ра́ди зове́м ти:// ра́дуйся, Паи́сие прему́дре, ста́рчества духо́внаго в стране́ на́шей возроди́телю.