26 ЛИСТОПАДА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА ВШАНОВУЄ ПАМ'ЯТЬ СВЯТИТЕЛЯ ІОАННА ЗЛАТОУСТОГО, АРХІЄПИСКОПА КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКОГО

Святитель Іоанн Златоуст народився в Антіохії біля 347 року, в родині воєначальника. Його батько, Секунд, помер незабаром після народження сина; мати, Анфуса, не стала більше виходити заміж і віддала всі сили вихованню Іоанна. Юнак навчався у кращих філософів і риторів, рано звернувся до поглибленого вивчення Святого Письма й молитовному спогляданню.

Святитель Мелетій, єпископ Антіохійський, котрий полюбив Іоанна як сина, наставив його у вірі і в 367 році хрестив. Через три роки святий Іоанн був поставлений у читця. Після того, як святитель Мелетій був відправлений на заслання, святий Іоанн навчався у досвідчених наставників подвижницького життя, пресвітерів Флавіана і Діодора Тарсійських.

Коли померла мати святого Іоанна, він прийняв чернецтво. Незабаром святого Іоанна визнали гідним кандидатом для заняття єпископської кафедри. Однак він через смирення ухилився від архієрейського сану, після чого він чотири роки провів у працях пустельницького життя. Два роки святий дотримувався повної безмовності, перебуваючи у відокремленій печері.

У 381 році єпископ Мелетій Антіохійський посвятив його на диякона. У 386 році святий Іоанн був хіротонізований єпископом Антіохійським Флавіаном у пресвітера. На нього поклали обов'язок проповідувати Слово Боже. Святий Іоанн виявився блискучим проповідником і за рідкісний дар богонатхненного слова отримав від пастви найменування «Златоуст». Святий Іоанн, як пресвітер, ревно виконував заповідь піклування про бідних: при ньому Антіохійська Церква живила кожен день до 3000 дів і вдовиць, не рахуючи ув'язнених, подорожуючих і хворих. Слава чудового пастиря і проповідника росла.

У 397 році, після смерті Константинопольського архієпископа Нектарія, святий Іоанн Златоуст був викликаний з Антіохії для поставлення на Константинопольську кафедру. Тут головною справою його було духовне вдосконалення священства. Кошти, які призначалися для архієпископа, святий віддавав на утримання кількох лікарень і двох готелів для прочан. Архіпастир задовольнявся мізерною їжею, відмовлявся від запрошення на обіди. Ревність святителя до утвердження християнської віри поширювалася не тільки на жителів Константинополя, але і на Фракію, включаючи слов'ян і готів, Малу Азію і Понтійську область.

Розбещеність столичних звичаїв, особливо імператорського двору, знайшла в особі святителя неприємного викривача. Коли імператриця Євдоксія, дружина імператора Аркадія (395-408), розпорядилася про конфіскацію власності у вдови і дітей опального вельможі, святий став на їхній захист. Горда імператриця не поступилася й затамувала гнів на архіпастиря. Ненависть Євдоксії до святителя розгорілася з новою силою, коли недоброзичливці сказали їй, ніби святитель у своєму повчанні про суєтних жінок мав на увазі її.

Суд, складений з ієрархів, яких справедливо викривав раніше Златоуст, постановив позбавити влади святого Іоанна і за образу імператриці стратити. Імператор Аркадій замінив страту вигнанням.

Святитель, щоб уникнути заворушень, сам віддав себе в руки влади. Тієї ж ночі в Константинополі стався землетрус. Перелякана Євдоксія просила імператора терміново повернути святого і негайно послала лист вигнаному пастирю, благаючи його повернутися. Але вже через два місяці новий донос пробудив гнів Євдоксії. У березні 404 року відбувся неправедний собор, який постановив вигнати святого Іоанна. Після вигнання його зі столиці пожежа перетворила на попіл будівлю сенату, пішли спустошливі набіги варварів, а в жовтні 404 року померла Євдоксія. Навіть язичники бачили в цих подіях Небесне покарання за неправедне осудження угодника Божого.

Перебуваючи у Вірменії, святитель Іоанн намагався зміцнити своїх духовних чад. У численних листах (їх збереглося 245) єпископам Азії, Африки, Європи і своїм друзям в Константинополі він утішав страждаючих, наставляв і підтримував своїх прихильників. Взимку 406 року святий був хворобою прикутий до ліжка. Але вороги його не заспокоїлися.