Катотека | #УкрТґ ✙

Суперечка на тему «приховання загрози війни від суспільства» чудова. Вона не принесе жодному політику істотної зміни його підтримки або рейтингів, ті хто голосували за лисів, не почнуть обирати левів. Термінологія Маккіавелі, не моя.

Ніяка подія і заява не є в політиці автономною від джерела повідомлень. Тлумачення подій і заяв виходить з контексту оцінки особи мовця, і ваша довіра чи недовіра до нього сформована попередньо має втричі більше значення ніж її безпосередній зміст. Вся біда в тому, що політичні бренди, політичні лідери, політичні ідеї, суперечки між цими явищами це полова яка нічого об’єктивно не відображає лише окрім як ваших особистих уподобань, фрейдомазохістських чи садистичних сценаріїв у голові. У політиці не буває безапеляційної правоти як регулятора, є лише сила і слабкість.

У той же час ця суперечка апелює до прихованих ціннісно забарвлених суджень, без яких навряд чи була би можливою. Перше таке судження це, звісно ж, про певну суб‘єктну природу більшості, мовляв за наявності інформації вона здатна реагувати ефективно, доцільно і корегувати наслідки події в правильний бік.

Значна частина люду впевнено крокує до ілюзії, що електоральний вибір зумовлений чимось більшим ніж вибір улюбленого бренду одягу чи сорту вина. Нагромаджується навколо уявлення, що система така раціонально-керована, не взаємосуперечна, що тут лише ось всунь гаєчний ключ і заб’є золотий дощик тобі в обличчя замість десятків років корупції і приниження.

«політики винні», «експерти мудаки», «західні нас злили», а «народ зробив би інакше і краще». Майдан майданом, але були десятки ситуацій, де народ не можна було підняти і домкратом на протидію важливій загрозі. В 2011 році від націоналістичних організацій на акції від двадцяти організацій виходило 30 людей. Добра половина суспільства неіронічно дійсно підтримувала Януковича, Тігіпка, та і ніхто не стежив за тим як в український простір влізли російські медійні та олігархічні проекти. Я знав десятки людей, які мали притомні і цікаві ініціативи, рвали жили аби зробити хоч щось і від нашого вічно незацікавленого народу зловили дулю з маком.

Зараз ми забронзовили постфактум провідників України минулого. А чкурнеш в часи коли вони існували - ніхто м’яко кажучи їх за людей не ставив. Скоропадський - «російський генерал», Петлюра - «недолугий бухгалтер», Винниченко - «мрійник і ідеаліст», ОУН - терористи, провокатори, агенти Абверу чи НКВС (уявіть, але в політичній полеміці України під Польщею ОУН зовсім не домінувала і між українцями був величезний срач із критикою її дій). А потім «постфактум» ми усі розумні: не треба було Хмельницькому лягати під Москву, ага. Де ж ви усі умніки йобані були в 1654 році і чому народились лише тепер.

Чи можна було зробити краще? Мабуть звісно ж можна. Люд масово тягнеться вигадувати як саме: не вступати в СРСР і бути як Балтія, обрати Чорновола замість Кравчука, не пускати Тимошенко в державний сектор, обрати Порошенка замість Зеленського, вступити в НАТО ще в 1999 році. Тільки ніхто зовсім не хотів цього так масово, коли ці події відбувалися, інакше саме цей сценарій був би реалізований і став би незворотною реальністю.

Суперечка вас із уже здійсненою реальністю ніколи не закінчиться на вашу користь: на боці того сценарію який стався незаперечний факт того що він стався, під нього потім підтягують попередні тенденції і він здається дійсно незворотнім. А ви із своїм «можна було інакше» залишаєтесь в позиції що це можливо лиш тому, що ви сам в це вірите зараз.

Саме тому смиренність і холоднокровність це єдина валюта політики, яка не девальвує. Я не політик і не планую лизати щоки народові, розповідаючи як його натруджене робітниче ніхуя розумніше за кабінетних підарасів. Політики ці, і ті що будуть за ними рано чи пізно підуть. А ось з цим народом нам усім з вами залишатися наодинці, причому до кінця днів своїх.

Бої за учора не мають великого значення. Намагайтесь не просрати хоча би сьогодні, ретроспективщики.

👍6🤬2

661 views16:11