Зате ми тепер знаємо, що якщо Зеленський заборонить срать, то Садовий указом визначить що срати це сцяти
by Kitu 🏳️🌈 Breadsune
by Kitu 🏳️🌈 Breadsune
Forwarded from час ідеї настав
#довготекст про нагоріле.
Українська культура наразі перебуває у стані майжестагнації. Нічого несподіваного, якщо враховувати, що ми досі не можемо оговтатися від постсовкової реальности. Говорячи культура, я не маю на увазі виключно якусь там літературу чи живопис, я про загальне, починаючи від бульварного чтива, закінчуючи мемами чи науково-популярними відео, словом, усе, що підпадає під визначення "контенту". Наразі я помітила кілька основних процесів, які і спричинюють проблему, щось своє можете також дописати в коментарях.
• Експлуатація усіх сторін національної ідентичности. Що, в цілому, непогано. Після ледь не столітнього тиску на усе національне було би добре його відродити і якось розвивати. Але от біда! Ті, хто експлуатує цю тему, доволі рідко копають достатньо глибоко, а просто підбирають те, що викинуло на поверхню. Тому більшість таких проєктів завчасно перетворюється на шароварщину, авраменківщину та ще якусь плагіатщину. Щось, побудоване на мітології, та й без мавок і чугайстрів? Пффф, звісно, це ж основні персонажі мітології всія. Свята у школах, національні костюми на цих святах – звісно, в нас же немає нічого, крім шароварів і вишиванок. Мовна тематика? Звісно, в українській мові ж немає нічого цікавішого за боротьбу із суржиком. Щось історичне, геройське? Обов'язково, обов'язково мусить бути клішований образ козака! Але це настільки вже сидить людям у печінках, що й передати важко.
• Обмивання російськими екскрементами. Здавалось би, що тут ще можна додати, але деякі люди досі чомусь не розуміють. На тисячах сайтів тисячі низькооплачуваних копірайтерів тільки тим і займаються, що заганяють у гугл-перекладач російські статті і публікують ці недолугі "переклади" на абсолютно різні теми (звідси й перли типу "на протягненні шкарпетки – на протяжении носки"). Безліч мемних каналів вважають простішим перекласти руснявий мем чи текст, замість зробити свій. Так, агресивно тікаючи від російського інфопростору, ти все одного на нього натикаєшся, але в українськомовній дірявій обгортці. А що вже говорити про персон "ітакпоймут" та "какаяразніца", яким так само какаяразніца, новини з якого боку барикад читати.
• Переклад всілякого контенту, копіювання трендів та інше намагання зробити "як у когось". То, звісно, не є погано. Має ж український глядач\читач\підписник мати хоч якесь уявлення, що там відбувається у світі. На такому контенті набагато легше завоювати авдиторію, прикладаючи якомога менше зусиль – надто вже розповсюджена така лінь, надто вже велика різниця між чимось "створеним" і чимось "скопійованим" чи "вкраденим". Але-е-е я дуже сподіваюся, що, зібравши достатню кількість ресурсів, такі люди почнуть ще й створювати до купи щось своє. Так, зараз складно придумати\розказати щось своє, бо це, скоріше за все, придумали\розказали вже давно, але ж фішка в тому, аби ніхто не здогадався, у кого ти це вкрав.)
Але натомість ми маємо критично мало свого, оригінального і сучасного. Велика частина хорошої сучасної літератури ґрунтується на розгрібанні проблем постсовка, політичних колізій чи культурних проблем столітньої давності, але як щодо потреб звичайного середньостатистичного споживача? Що йому лишається робити? Найпростіше – йти підсмоктувати контент у сусіда, хтось розумніший може й перестрибне на англомовний інфопростір. Так, складно почати ходити, якщо тобі прострелили коліно. Але пора би вже цю ваву загоювати. Продовжувати робити перші кроки. Звісно, ці проблеми глибші, ніж може здатися на перший погляд. Починаючи від економічних приколів, типу невигідності творити українською, актуальності мовного питання, закінчуюючи абсолютною ватністю мізків деяких індивідів. Як це вирішувати? Про це хай думає кожен для себе. Бо я тут поки що просто констатую факти.)
Українська культура наразі перебуває у стані майжестагнації. Нічого несподіваного, якщо враховувати, що ми досі не можемо оговтатися від постсовкової реальности. Говорячи культура, я не маю на увазі виключно якусь там літературу чи живопис, я про загальне, починаючи від бульварного чтива, закінчуючи мемами чи науково-популярними відео, словом, усе, що підпадає під визначення "контенту". Наразі я помітила кілька основних процесів, які і спричинюють проблему, щось своє можете також дописати в коментарях.
• Експлуатація усіх сторін національної ідентичности. Що, в цілому, непогано. Після ледь не столітнього тиску на усе національне було би добре його відродити і якось розвивати. Але от біда! Ті, хто експлуатує цю тему, доволі рідко копають достатньо глибоко, а просто підбирають те, що викинуло на поверхню. Тому більшість таких проєктів завчасно перетворюється на шароварщину, авраменківщину та ще якусь плагіатщину. Щось, побудоване на мітології, та й без мавок і чугайстрів? Пффф, звісно, це ж основні персонажі мітології всія. Свята у школах, національні костюми на цих святах – звісно, в нас же немає нічого, крім шароварів і вишиванок. Мовна тематика? Звісно, в українській мові ж немає нічого цікавішого за боротьбу із суржиком. Щось історичне, геройське? Обов'язково, обов'язково мусить бути клішований образ козака! Але це настільки вже сидить людям у печінках, що й передати важко.
• Обмивання російськими екскрементами. Здавалось би, що тут ще можна додати, але деякі люди досі чомусь не розуміють. На тисячах сайтів тисячі низькооплачуваних копірайтерів тільки тим і займаються, що заганяють у гугл-перекладач російські статті і публікують ці недолугі "переклади" на абсолютно різні теми (звідси й перли типу "на протягненні шкарпетки – на протяжении носки"). Безліч мемних каналів вважають простішим перекласти руснявий мем чи текст, замість зробити свій. Так, агресивно тікаючи від російського інфопростору, ти все одного на нього натикаєшся, але в українськомовній дірявій обгортці. А що вже говорити про персон "ітакпоймут" та "какаяразніца", яким так само какаяразніца, новини з якого боку барикад читати.
• Переклад всілякого контенту, копіювання трендів та інше намагання зробити "як у когось". То, звісно, не є погано. Має ж український глядач\читач\підписник мати хоч якесь уявлення, що там відбувається у світі. На такому контенті набагато легше завоювати авдиторію, прикладаючи якомога менше зусиль – надто вже розповсюджена така лінь, надто вже велика різниця між чимось "створеним" і чимось "скопійованим" чи "вкраденим". Але-е-е я дуже сподіваюся, що, зібравши достатню кількість ресурсів, такі люди почнуть ще й створювати до купи щось своє. Так, зараз складно придумати\розказати щось своє, бо це, скоріше за все, придумали\розказали вже давно, але ж фішка в тому, аби ніхто не здогадався, у кого ти це вкрав.)
Але натомість ми маємо критично мало свого, оригінального і сучасного. Велика частина хорошої сучасної літератури ґрунтується на розгрібанні проблем постсовка, політичних колізій чи культурних проблем столітньої давності, але як щодо потреб звичайного середньостатистичного споживача? Що йому лишається робити? Найпростіше – йти підсмоктувати контент у сусіда, хтось розумніший може й перестрибне на англомовний інфопростір. Так, складно почати ходити, якщо тобі прострелили коліно. Але пора би вже цю ваву загоювати. Продовжувати робити перші кроки. Звісно, ці проблеми глибші, ніж може здатися на перший погляд. Починаючи від економічних приколів, типу невигідності творити українською, актуальності мовного питання, закінчуюючи абсолютною ватністю мізків деяких індивідів. Як це вирішувати? Про це хай думає кожен для себе. Бо я тут поки що просто констатую факти.)
