Сьогодні провів робочу зустріч на Факультеті суспільних наук і міжнародних відносин Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара з деканом факультету - Віталієм Володимировичем Кривошеїним, доктором політичних наук, професором.
Під час зустрічі обговорили перспективи майбутньої співпраці. Як народний депутат України та політтехнолог, переконаний, що в умовах воєнного стану, коли виборчі процеси тимчасово призупинені, надзвичайно важливо створювати для студентів можливості отримання практичного досвіду та глибшого розуміння політичних процесів.
Ми розглядаємо різні формати взаємодії, про які згодом поінформую.
Під час зустрічі обговорили перспективи майбутньої співпраці. Як народний депутат України та політтехнолог, переконаний, що в умовах воєнного стану, коли виборчі процеси тимчасово призупинені, надзвичайно важливо створювати для студентів можливості отримання практичного досвіду та глибшого розуміння політичних процесів.
Ми розглядаємо різні формати взаємодії, про які згодом поінформую.
1❤10👍6👏4🔥3👌1
Пам’ятаєте, я розповідав на початку тижня, що зустрівся у Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара?
Так от, сьогодні ця робота отримала продовження - відбулася лекція у форматі «зустріч із стейкхолдером» на кафедрі «Політології, соціології та публічного управління», з викладачами та студентами, до якої також долучилися учасники онлайн.
Поспілкувалися відкрито й предметно. Розповів про свій шлях - де навчався, як формувався мій професійний досвід, зокрема як політтехнолог, і про щоденну роботу Народного депутата України. Окремо говорили про реальні виклики, з якими сьогодні стикається політика, суспільство та держава.
Було багато запитань - і від студентів, і від викладачів. Це завжди найцінніше, адже саме в діалозі формується розуміння процесів, а не в сухій теорії.
Дякую викладачам кафедри та декану - Віталію Володимировичу Кривошеїну - за запрошення, відкритість і змістовну розмову. Окрема подяка студентам - за інтерес, включеність і гострі питання.
Домовилися, що найближчим часом проведемо цикл із семи гостьових лекцій, присвячених політичним технологіям та лідерству. Це буде системна робота з прикладами, практикою та реальними кейсами.
Як я вже говорив раніше, у період, коли вибори неможливі, особливо важливо передавати досвід молоді. Щоб студенти отримували знання не лише з підручників, а з перших вуст - від тих, хто безпосередньо працює в політичних процесах.
Більше фото тут.
Так от, сьогодні ця робота отримала продовження - відбулася лекція у форматі «зустріч із стейкхолдером» на кафедрі «Політології, соціології та публічного управління», з викладачами та студентами, до якої також долучилися учасники онлайн.
Поспілкувалися відкрито й предметно. Розповів про свій шлях - де навчався, як формувався мій професійний досвід, зокрема як політтехнолог, і про щоденну роботу Народного депутата України. Окремо говорили про реальні виклики, з якими сьогодні стикається політика, суспільство та держава.
Було багато запитань - і від студентів, і від викладачів. Це завжди найцінніше, адже саме в діалозі формується розуміння процесів, а не в сухій теорії.
Дякую викладачам кафедри та декану - Віталію Володимировичу Кривошеїну - за запрошення, відкритість і змістовну розмову. Окрема подяка студентам - за інтерес, включеність і гострі питання.
Домовилися, що найближчим часом проведемо цикл із семи гостьових лекцій, присвячених політичним технологіям та лідерству. Це буде системна робота з прикладами, практикою та реальними кейсами.
Як я вже говорив раніше, у період, коли вибори неможливі, особливо важливо передавати досвід молоді. Щоб студенти отримували знання не лише з підручників, а з перших вуст - від тих, хто безпосередньо працює в політичних процесах.
Більше фото тут.
1👍12🔥6👏4❤2👎2
Сьогодні протягом усього дня в залі Верховної Ради з виступів опозиції постійно звучала теза про те, що за сьогоднішнє голосування депутати коаліції нібито отримають по 5 млн грн субвенції - так званого «соцеконому».
Зазвичай на подібні заяви, особливо вигуки з трибуни, я не реагую - витрачати енергію на політичну болтовню не має сенсу.
Але щойно відкрив Facebook і побачив, що ця теза вже перетворилась на масштабну інформаційну кампанію: її масово розганяють різні пабліки та ноунейм-сторінки.
Тому хочу чітко заявити, як член бюджетного комітету: це повна нісенітниця, яку можуть поширювати лише ті, хто не розуміється на державних і публічних фінансах.
Субвенція на соціально-економічний розвиток регіонів («соцеконом») - це механізм, який до війни використовувався для фінансування проєктів на мажоритарних округах. Але:
- ці кошти виділяються виключно органам місцевого самоврядування;
- вони мають чітке цільове призначення;
- фінансуються лише під готову проєктну документацію;
- кошти йдуть напряму з державного бюджету на рахунки громад через Міністерство фінансів.
Жоден народний депутат ніколи не отримував ці гроші «на руки» і не розпоряджався ними на власний розсуд - на відміну від депутатів місцевих та обласних рад.
Усе це чітко регламентовано Бюджетним кодексом України.
Щоб реалізувати той сценарій, про який зараз говорять, потрібно:
- змінити Бюджетний кодекс;
- внести зміни до державного бюджету на 2026 рік.
І це точно не може відбутися «в тіні» або залишитися непоміченим для журналістів і суспільства.
Тому всі ці гучні заяви - це не більше ніж інсинуації і порожній інформаційний «пук».
Окремо наголошу: будь-які подібні заяви, особливо ті, що стосуються бюджетних коштів і їх перерозподілу, потрібно перевіряти та довіряти виключно офіційним джерелам - документам, рішенням парламенту та Кабінету Міністрів України.
Зазвичай на подібні заяви, особливо вигуки з трибуни, я не реагую - витрачати енергію на політичну болтовню не має сенсу.
Але щойно відкрив Facebook і побачив, що ця теза вже перетворилась на масштабну інформаційну кампанію: її масово розганяють різні пабліки та ноунейм-сторінки.
Тому хочу чітко заявити, як член бюджетного комітету: це повна нісенітниця, яку можуть поширювати лише ті, хто не розуміється на державних і публічних фінансах.
Субвенція на соціально-економічний розвиток регіонів («соцеконом») - це механізм, який до війни використовувався для фінансування проєктів на мажоритарних округах. Але:
- ці кошти виділяються виключно органам місцевого самоврядування;
- вони мають чітке цільове призначення;
- фінансуються лише під готову проєктну документацію;
- кошти йдуть напряму з державного бюджету на рахунки громад через Міністерство фінансів.
Жоден народний депутат ніколи не отримував ці гроші «на руки» і не розпоряджався ними на власний розсуд - на відміну від депутатів місцевих та обласних рад.
Усе це чітко регламентовано Бюджетним кодексом України.
Щоб реалізувати той сценарій, про який зараз говорять, потрібно:
- змінити Бюджетний кодекс;
- внести зміни до державного бюджету на 2026 рік.
І це точно не може відбутися «в тіні» або залишитися непоміченим для журналістів і суспільства.
Тому всі ці гучні заяви - це не більше ніж інсинуації і порожній інформаційний «пук».
Окремо наголошу: будь-які подібні заяви, особливо ті, що стосуються бюджетних коштів і їх перерозподілу, потрібно перевіряти та довіряти виключно офіційним джерелам - документам, рішенням парламенту та Кабінету Міністрів України.
1🔥10💯4👌3😁2👎1🤔1🙏1
Светлый праздник Пасхи - это время, когда оживает вера, рождается надежда и свет побеждает тьму. В эти дни особенно ясно ощущается ценность мира, человеческого тепла и единства.
В этом году Пасха совпадает с перемирием - возможно, кратким, но по-настоящему важным. Ведь всё великое начинается с малого: как первый луч рассвета возвещает новый день, как первая капля дождя со временем наполняет реки - так и это пасхальное перемирие должно стать началом настоящего мира.
Вера для меня - не в страхе наказания и не в количестве поставленных свечей. Она - в поступках. В том, чтобы не предавать себя, не разрушать свою душу. Потому что каждый неправильный шаг оставляет след прежде всего внутри.
Искренне желаю всем здоровья, счастья, душевного равновесия и Божьего благословения. Пусть свет Пасхи укрепит веру в лучшее, а это перемирие, с Божьей помощью, вырастет в долгожданный и прочный мир.
В этом году Пасха совпадает с перемирием - возможно, кратким, но по-настоящему важным. Ведь всё великое начинается с малого: как первый луч рассвета возвещает новый день, как первая капля дождя со временем наполняет реки - так и это пасхальное перемирие должно стать началом настоящего мира.
Вера для меня - не в страхе наказания и не в количестве поставленных свечей. Она - в поступках. В том, чтобы не предавать себя, не разрушать свою душу. Потому что каждый неправильный шаг оставляет след прежде всего внутри.
Искренне желаю всем здоровья, счастья, душевного равновесия и Божьего благословения. Пусть свет Пасхи укрепит веру в лучшее, а это перемирие, с Божьей помощью, вырастет в долгожданный и прочный мир.
1❤16👍9🔥5🙏2
Вчора долучився до онлайн-обговорення, присвяченого підтримці прифронтових територій.
Для мене, як представника громади, яка живе і працює в умовах постійних безпекових викликів, це не абстрактна тема - це щоденна реальність. І саме тому питання розвитку таких територій має бути серед безумовних пріоритетів держави.
Дякую Данилу Гетманцеву за організацію змістовного та потрібного формату розмови. Такі майданчики дають можливість не просто обговорювати проблеми, а шукати конкретні рішення.
Окремо хочу відзначити виступ мера Харкова - емоційний, але абсолютно по суті. Повністю поділяю його позицію: ми не маємо права допустити, щоб прифронтові території перетворювалися на порожні зони без людей, без економіки, без майбутнього.
Йдеться не лише про бізнес. Йдеться про робочі місця, соціальну стабільність, базові умови для життя людей. Це комплекс рішень, який має включати економічні стимули, підтримку місцевого виробника, державне замовлення, а також сильну соціальну складову.
Зокрема, варто серйозно розглядати інструменти додаткової підтримки для підприємств, які працюють у зонах підвищеного ризику - від переваг у публічних закупівлях до стимулювання локального виробництва та кооперації.
Потрібні системні, продумані рішення, які забезпечать не лише утримання, а й розвиток прифронтових громад.
У нинішніх умовах не можна вибивати ґрунт з-під ніг тих, хто тримає ці території. Навпаки - їх потрібно посилювати.
Зі свого боку буду системно підтримувати розвиток прифронтових територій, зокрема Павлограда та Павлоградського району - громад, які сьогодні потребують особливої уваги, ресурсів і державних рішень для збереження життя, економіки та майбутнього.
Для мене, як представника громади, яка живе і працює в умовах постійних безпекових викликів, це не абстрактна тема - це щоденна реальність. І саме тому питання розвитку таких територій має бути серед безумовних пріоритетів держави.
Дякую Данилу Гетманцеву за організацію змістовного та потрібного формату розмови. Такі майданчики дають можливість не просто обговорювати проблеми, а шукати конкретні рішення.
Окремо хочу відзначити виступ мера Харкова - емоційний, але абсолютно по суті. Повністю поділяю його позицію: ми не маємо права допустити, щоб прифронтові території перетворювалися на порожні зони без людей, без економіки, без майбутнього.
Йдеться не лише про бізнес. Йдеться про робочі місця, соціальну стабільність, базові умови для життя людей. Це комплекс рішень, який має включати економічні стимули, підтримку місцевого виробника, державне замовлення, а також сильну соціальну складову.
Зокрема, варто серйозно розглядати інструменти додаткової підтримки для підприємств, які працюють у зонах підвищеного ризику - від переваг у публічних закупівлях до стимулювання локального виробництва та кооперації.
Потрібні системні, продумані рішення, які забезпечать не лише утримання, а й розвиток прифронтових громад.
У нинішніх умовах не можна вибивати ґрунт з-під ніг тих, хто тримає ці території. Навпаки - їх потрібно посилювати.
Зі свого боку буду системно підтримувати розвиток прифронтових територій, зокрема Павлограда та Павлоградського району - громад, які сьогодні потребують особливої уваги, ресурсів і державних рішень для збереження життя, економіки та майбутнього.
1👍13👏5🔥4🙏3
Про ношение оружия
Представьте ситуацию.
На дороге кто-то кого-то подрезал. Специально или нет - уже неважно. Оба на эмоциях. Слово за слово, жест за жестом. Иногда доходит до драки.
Представьте улицу.
Кто-то что-то не поделил. Крики, мат, агрессия. Такое происходит каждый день.
Представьте школу.
Травля. Парня загоняют, давят, унижают. Для кого-то это «просто дети», а для кого-то - личный ад.
Представьте:
человек «поехал». Не вывез жизнь, сорвался, что-то принял, выпил - и уже не контролирует себя. Ходит, цепляется к людям.
И отдельно - наши военные ветераны. Люди, которые прошли ад и защищали страну. У многих ПТСР. И нам как обществу ещё только предстоит научиться с этим жить и поддерживать, а не делать вид, что проблемы нет.
И вот - мы легализовали короткоствольное оружие. Носим его как «гаджет»…
И тогда:
- на месте ДТП уже не просто конфликт — труп или ранение
- на остановке - не крик, а стрельба.
- в школе «вопрос с мучителями решён».
- пьяный человек - мёртв, потому что «нефиг пить»?
- а с ветеранами как? Тоже стрелять?
В условиях, когда мы как государство «вымираем», когда не родилось и умерло сотни тысяч, мы правда хотим добить себя «бытовухой»?
Лично я бы сейчас не голосовал.
Тем более, что и так ствол найти не проблема - и вчерашняя трагедия тому пример. Это уже вопрос к полиции и органам, а не к обществу.
Хотя до войны мой голос был бы «за».
И, возможно, «бусификации» как явления не было бы…
Представьте ситуацию.
На дороге кто-то кого-то подрезал. Специально или нет - уже неважно. Оба на эмоциях. Слово за слово, жест за жестом. Иногда доходит до драки.
Представьте улицу.
Кто-то что-то не поделил. Крики, мат, агрессия. Такое происходит каждый день.
Представьте школу.
Травля. Парня загоняют, давят, унижают. Для кого-то это «просто дети», а для кого-то - личный ад.
Представьте:
человек «поехал». Не вывез жизнь, сорвался, что-то принял, выпил - и уже не контролирует себя. Ходит, цепляется к людям.
И отдельно - наши военные ветераны. Люди, которые прошли ад и защищали страну. У многих ПТСР. И нам как обществу ещё только предстоит научиться с этим жить и поддерживать, а не делать вид, что проблемы нет.
И вот - мы легализовали короткоствольное оружие. Носим его как «гаджет»…
И тогда:
- на месте ДТП уже не просто конфликт — труп или ранение
- на остановке - не крик, а стрельба.
- в школе «вопрос с мучителями решён».
- пьяный человек - мёртв, потому что «нефиг пить»?
- а с ветеранами как? Тоже стрелять?
В условиях, когда мы как государство «вымираем», когда не родилось и умерло сотни тысяч, мы правда хотим добить себя «бытовухой»?
Лично я бы сейчас не голосовал.
Тем более, что и так ствол найти не проблема - и вчерашняя трагедия тому пример. Это уже вопрос к полиции и органам, а не к обществу.
Хотя до войны мой голос был бы «за».
И, возможно, «бусификации» как явления не было бы…
1❤13👍8👌4👎3🤔2
Сьогодні відбулася перша лекція мого освітнього курсу «Стратегії публічного лідерства: управління ресурсами, командами та комунікаціями».
До зустрічі долучилися студенти онлайн з факультету суспільних наук і міжнародних відносин Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, а також викладачі та декан факультету - Віталій Володимирович Кривошеїн, доктор політичних наук, професор.
Під час першої лекції ми говорили про фундамент курсу: що таке публічне лідерство як система, чому прикладне розуміння управління є критично важливим сьогодні, на яких принципах і документах базується сучасна управлінська практика. Окремо зупинилися на викликах публічного середовища, ролі лідера та базових елементах будь-якого ефективного проєкту - від команди і ресурсів до часу та технологій.
Курс складається з 7 лекцій і побудований на моєму практичному досвіді та власній виборчій стратегії. У межах курсу студенти отримають прикладні інструменти та знання: як формувати ефективні виборчі штаби, будувати бюджети, працювати з командами, застосовувати сучасні технології та вибудовувати взаємодію з кандидатом як ключовим елементом кампанії.
Для мене цей формат є новим, але надзвичайно важливим. Освітня діяльність - це не лише передача знань, а й формування покоління фахівців, які вже на найближчих виборах будуть працювати в командах кандидатів, брати участь у виборчих штабах і приводити до влади нових політиків, здатних відповідати на виклики післявоєнної України.
Особливе значення це має для прифронтових регіонів, які стануть точками активного відновлення країни. Саме там потрібні підготовлені управлінці, здатні приймати рішення, працювати з ресурсами та ефективно комунікувати.
Продовжуємо вже цього четверга - 23 квітня. На другій лекції детально розберемо один із ключових ресурсів виборчої кампанії - кандидата: його роль, позиціонування та вплив на результат.
До зустрічі долучилися студенти онлайн з факультету суспільних наук і міжнародних відносин Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, а також викладачі та декан факультету - Віталій Володимирович Кривошеїн, доктор політичних наук, професор.
Під час першої лекції ми говорили про фундамент курсу: що таке публічне лідерство як система, чому прикладне розуміння управління є критично важливим сьогодні, на яких принципах і документах базується сучасна управлінська практика. Окремо зупинилися на викликах публічного середовища, ролі лідера та базових елементах будь-якого ефективного проєкту - від команди і ресурсів до часу та технологій.
Курс складається з 7 лекцій і побудований на моєму практичному досвіді та власній виборчій стратегії. У межах курсу студенти отримають прикладні інструменти та знання: як формувати ефективні виборчі штаби, будувати бюджети, працювати з командами, застосовувати сучасні технології та вибудовувати взаємодію з кандидатом як ключовим елементом кампанії.
Для мене цей формат є новим, але надзвичайно важливим. Освітня діяльність - це не лише передача знань, а й формування покоління фахівців, які вже на найближчих виборах будуть працювати в командах кандидатів, брати участь у виборчих штабах і приводити до влади нових політиків, здатних відповідати на виклики післявоєнної України.
Особливе значення це має для прифронтових регіонів, які стануть точками активного відновлення країни. Саме там потрібні підготовлені управлінці, здатні приймати рішення, працювати з ресурсами та ефективно комунікувати.
Продовжуємо вже цього четверга - 23 квітня. На другій лекції детально розберемо один із ключових ресурсів виборчої кампанії - кандидата: його роль, позиціонування та вплив на результат.
1🔥11👍9👏4❤2🙏1
Сьогодні відбулася друга лекція з мого гостьового курсу для студентів Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара.
Але цей пост - не стільки про саму лекцію, скільки про відчуття і ситуацію, в якій сьогодні перебувають і студенти, і викладачі.
Починаючи з пандемії COVID-19, а потім і повномасштабної війни, система освіти масово перейшла в онлайн. Це пояснюється безпекою - і це абсолютно об’єктивний фактор.
Я також розумію, що формат навчання сьогодні - це не завжди централізоване рішення.
У багатьох випадках його визначають самі університети - залежно від безпекової ситуації, наявності укриттів, інфраструктури, кількості студентів у місті.
Окремо впливають і об’єктивні фактори війни:
частина студентів і викладачів виїхали, є перебої з енергопостачанням, складно забезпечити стабільний освітній процес.
Більше того - очевидно, що онлайн вже став частиною системи освіти і залишиться в ній навіть після війни.
Але.
Саме тут і виникає проблема.
Фактично зникло живе спілкування між викладачем і студентом.
Діалог відбувається не між людьми - а між екранами.
Як передати досвід?
Як зацікавити?
Як навчити мислити?
Без емоції. Без погляду. Без контакту.
Жодна кількість «віконець» у Zoom не замінить живу аудиторію.
І тоді виникає ключове питання: якщо ми розуміємо всі ці обмеження -
чому там, де це можливо, не повертається повноцінний офлайн або хоча б системний змішаний формат?
Чому одні спеціальності (наприклад, медичні) навчаються очно навіть в умовах тривог - з переходом в укриття, - а інші роками залишаються виключно в онлайні? У чому різниця підходів?
Тому в мене питання до міністра освіти і науки України - Оксена Лісового: чи бачите ви цю проблему не лише як питання безпеки, а як питання якості підготовки майбутніх спеціалістів?
Тому що освіта - це не лише знання.
Це процес, у якому викладач формує мислення і запалює інтерес. І цього не зробить плаский екран.
Онлайн має доповнювати освіту, а не замінювати її.
При цьому я бачу, як працюють викладачі - як вони викладаються і намагаються навіть у таких умовах навчати студентів. Це складна робота, яка викликає повагу. Дякую їм за це.
Дякую також студентам за те, що проявили інтерес до курсу.
Щодо самої лекції.
Сьогодні студенти отримали прикладні знання:
- як працювати з кандидатом
- чому кандидат є ключовим ресурсом виборчої кампанії
- як збирається інформація
- як готують до публічності
- як працює меседжбокс
Сподіваюся, що це було не просто «присутність у Zoom», а реальне включення.
Третя лекція буде присвячена команді:
як її формувати і як нею управляти - на прикладі мого виборчого штабу.
Багато хто запитує, як потрапити на курс.
Зараз обговорюю це з керівництвом університету - знайдемо рішення і обов’язково повідомлю.
Дякую.
Але цей пост - не стільки про саму лекцію, скільки про відчуття і ситуацію, в якій сьогодні перебувають і студенти, і викладачі.
Починаючи з пандемії COVID-19, а потім і повномасштабної війни, система освіти масово перейшла в онлайн. Це пояснюється безпекою - і це абсолютно об’єктивний фактор.
Я також розумію, що формат навчання сьогодні - це не завжди централізоване рішення.
У багатьох випадках його визначають самі університети - залежно від безпекової ситуації, наявності укриттів, інфраструктури, кількості студентів у місті.
Окремо впливають і об’єктивні фактори війни:
частина студентів і викладачів виїхали, є перебої з енергопостачанням, складно забезпечити стабільний освітній процес.
Більше того - очевидно, що онлайн вже став частиною системи освіти і залишиться в ній навіть після війни.
Але.
Саме тут і виникає проблема.
Фактично зникло живе спілкування між викладачем і студентом.
Діалог відбувається не між людьми - а між екранами.
Як передати досвід?
Як зацікавити?
Як навчити мислити?
Без емоції. Без погляду. Без контакту.
Жодна кількість «віконець» у Zoom не замінить живу аудиторію.
І тоді виникає ключове питання: якщо ми розуміємо всі ці обмеження -
чому там, де це можливо, не повертається повноцінний офлайн або хоча б системний змішаний формат?
Чому одні спеціальності (наприклад, медичні) навчаються очно навіть в умовах тривог - з переходом в укриття, - а інші роками залишаються виключно в онлайні? У чому різниця підходів?
Тому в мене питання до міністра освіти і науки України - Оксена Лісового: чи бачите ви цю проблему не лише як питання безпеки, а як питання якості підготовки майбутніх спеціалістів?
Тому що освіта - це не лише знання.
Це процес, у якому викладач формує мислення і запалює інтерес. І цього не зробить плаский екран.
Онлайн має доповнювати освіту, а не замінювати її.
При цьому я бачу, як працюють викладачі - як вони викладаються і намагаються навіть у таких умовах навчати студентів. Це складна робота, яка викликає повагу. Дякую їм за це.
Дякую також студентам за те, що проявили інтерес до курсу.
Щодо самої лекції.
Сьогодні студенти отримали прикладні знання:
- як працювати з кандидатом
- чому кандидат є ключовим ресурсом виборчої кампанії
- як збирається інформація
- як готують до публічності
- як працює меседжбокс
Сподіваюся, що це було не просто «присутність у Zoom», а реальне включення.
Третя лекція буде присвячена команді:
як її формувати і як нею управляти - на прикладі мого виборчого штабу.
Багато хто запитує, як потрапити на курс.
Зараз обговорюю це з керівництвом університету - знайдемо рішення і обов’язково повідомлю.
Дякую.
1❤11👍7🔥3👏2🙏1
Поступово звикаю до ролі викладача в Zoom. Хоча це значно складніше, ніж може здатися на перший погляд. І щоразу ще більше відчуваєш повагу до викладачів, які працюють у дистанційному форматі - утримувати увагу, тримати темп і контакт без «живої» аудиторії справді непросто.
Цього разу говорили про команду - один із ключових елементів будь-якої виборчої кампанії.
Без зайвої теорії - тільки практика:
як формується команда,
за якими критеріями підбираються люди,
де їх шукати,
як розподіляються ролі та відповідальність,
і як працюють KPI в політичних проєктах.
Окремо детально розібрали кейс моєї виборчої кампанії - з реальними рішеннями, помилками і висновками, які зазвичай залишаються «за кадром».
Наступна лекція буде присвячена ще одному критично важливому ресурсу - часу. Тому що саме таймінг у кампаніях часто вирішує більше, ніж бюджет чи навіть команда.
Також презентував студентам платформу Policy Partners, яку ми створили разом із друзями та колегами.
Це не просто сайт, а спроба систематизувати практичний досвід:
нашої роботи у виборчих кампаніях,
реальні кейси,
підходи до побудови стратегій,
а також освітній напрямок, який для нас сьогодні є одним із пріоритетів.
Водночас важливо розуміти: на період моїх повноважень частина розділів платформи тимчасово обмежена у доступі, а всі послуги, які ми надаємо в межах цього проєкту, є безкоштовними.
Окремо зазначу, що відповідно до законодавства, народні депутати мають право займатися викладацькою та науковою діяльністю. Саме тому освітній напрямок для мене - це не формальність, а логічне продовження практичного досвіду.
Наше ключове завдання - не комерціалізація, а передача знань, досвіду і формування нової якості фахівців у цій сфері.
Дякую Дніпровському національному університету імені Олеся Гончара за довіру та можливість працювати зі студентами.
Цього разу говорили про команду - один із ключових елементів будь-якої виборчої кампанії.
Без зайвої теорії - тільки практика:
як формується команда,
за якими критеріями підбираються люди,
де їх шукати,
як розподіляються ролі та відповідальність,
і як працюють KPI в політичних проєктах.
Окремо детально розібрали кейс моєї виборчої кампанії - з реальними рішеннями, помилками і висновками, які зазвичай залишаються «за кадром».
Наступна лекція буде присвячена ще одному критично важливому ресурсу - часу. Тому що саме таймінг у кампаніях часто вирішує більше, ніж бюджет чи навіть команда.
Також презентував студентам платформу Policy Partners, яку ми створили разом із друзями та колегами.
Це не просто сайт, а спроба систематизувати практичний досвід:
нашої роботи у виборчих кампаніях,
реальні кейси,
підходи до побудови стратегій,
а також освітній напрямок, який для нас сьогодні є одним із пріоритетів.
Водночас важливо розуміти: на період моїх повноважень частина розділів платформи тимчасово обмежена у доступі, а всі послуги, які ми надаємо в межах цього проєкту, є безкоштовними.
Окремо зазначу, що відповідно до законодавства, народні депутати мають право займатися викладацькою та науковою діяльністю. Саме тому освітній напрямок для мене - це не формальність, а логічне продовження практичного досвіду.
Наше ключове завдання - не комерціалізація, а передача знань, досвіду і формування нової якості фахівців у цій сфері.
Дякую Дніпровському національному університету імені Олеся Гончара за довіру та можливість працювати зі студентами.
1❤9👍6🔥4👏2👌1