“Лавочники” ХХІ століття
Аналізуючи феномен найбільш людожерського режиму нової історії - Нацистської Німеччини, - а також інших їм подібних диктатур, соціологи дійшли висновку про феномен дрібних лавочників. Світ цих людей обмежений суто їх “лавкою”: наскільки презентабельно розкладений товар на вітринах, чи добре вимиті вікна, наскільки яскраво горить вивіска на фасаді, та ін. Увесь світ поза нею - нудна філософія та абстрактна мура.
Річ у тім, що прості одноходові рішення завжди знаходять підтримку у такого типу людей. Майже 100 років тому це було “Ein Volk, ein Reich, ein Fuhrer”. В Україні традиції дрібного бізнесу не такі давні - до 1991 року така діяльність була поза законом. Проте в 2010-ті роки, особливо після карколомного в історії України 2014-го, почав формуватися цілий клас у суспільстві, причому, в найбільш неочікуваній для цього галузі.
Склався унікальний економічний феномен України цих років, а саме:
- достатньо низька вартість життя
- відносно розвинута інфраструктура яка тоді ще була у гарному стані
- можливість працювати через аутсорсингу та аутстафф на компанії з країн Заходу.
В результаті - вельми високі зарплати (навіть у порівнянні з країнами-роботодавцями), на додачу до дешевих цін на все навколо. При цьому - майже повна відсутність внутрішнього технологічного ринку. Спілкуючись з “білими людьми вищої раси” щоденно на зідзвонах, а інколи - на конференціях, крок за кроком розвивалося низькопоклонство перед науково-технологічними перевагами Заходу, невігластво по відношенню до важливості інших високотехнологічних галузей, зневага до праці фундаментальних галузей економіки. Завдяки деіндустріалізації, попит на інженерів, математиків, технологів, біологів, матеріалознавців, хіміків, генетиків став наближений до 0, - а чи не єдина можливість мати достойну зарплатню стала пов’язана з роботою в ІТ, - то поступово сонце почало вставати над Кремнієвою та Силіконовою долинами, а особи типу Ілона Маска перетворилися на посланців з небес.
Можливість купувати сири та стейки за 500 гривень за зарплати у валюті, копійчані податки, дешева вартість не лише продуктів але й нерухомості та розваг в буквальному сенсі зірвало дах у вакханалії підтримки ненависті. Ще досі у деяких можна зустріти старі аватарки в соцмережах з гаслами “Дякую!” та “25%” на бордовому фоні, з банерами на підтримку вбивць та підривників. Стало модно хизуватись протиставленням себе принциповим прихильникам миру.
При нормальному розвитку подій, у професійній галузі це мало б підстібнути розвиток освіти, і надати базу тодішнім школярам для здобуття майбутньої спеціальності. Світова практика показує, що в динамічних галузях голодні до знань та досягнень 20-25 річні з легкістю перевершать забронзовілих колег, котрі ментально знаходяться в теплій ванні. Але, на превеликий жаль, події лютого 2022 року переламали цей сценарій.
Чи не головний показник валютних надходжень в Україну - перекази простих людей з-за кордону, - неухильно падає: за 2023 рік він становить $11,6 мільярдів, у порівнянні з $14 мільярдами останнього мирного 2021 року. Тут і перевезення сімей туди, за кордон, і зникнення необхідності переказувати кошти; підвищення цін у країнах перебування, що зменшує суму заощаджень; а в нашій галузі - невпинне зменшення бажання компаній з країн Заходу залучати працівників з країни де котрий рік йде війна.
Якщо два роки тому ми спостерігали суцільну ейфорію, пахло солодкою перемогою за 2-3 тижні, а бурхлива уява малювала падіння червоних зірок з веж на головній площі одного мегаполіса, - то тепер радісних звісток, мʼяко кажучи, не надто багато. Ті, кому пощастило зустріти ці події за кордоном, виїхавши чартерами під лестливі слова західних акціонерів, або ж самостійно, впевнилися особисто що в країнах з повноцінною економікою потрібно не просто працювати, - а пахати, доводячи свою перевагу над місцевими професіоналами. Вже не надто виходить почувати себе атлантом з розправленими плечима при такому стані речей. А те саме ЧСВ спустилося зі стратосфери - поближче до землі.
Аналізуючи феномен найбільш людожерського режиму нової історії - Нацистської Німеччини, - а також інших їм подібних диктатур, соціологи дійшли висновку про феномен дрібних лавочників. Світ цих людей обмежений суто їх “лавкою”: наскільки презентабельно розкладений товар на вітринах, чи добре вимиті вікна, наскільки яскраво горить вивіска на фасаді, та ін. Увесь світ поза нею - нудна філософія та абстрактна мура.
Річ у тім, що прості одноходові рішення завжди знаходять підтримку у такого типу людей. Майже 100 років тому це було “Ein Volk, ein Reich, ein Fuhrer”. В Україні традиції дрібного бізнесу не такі давні - до 1991 року така діяльність була поза законом. Проте в 2010-ті роки, особливо після карколомного в історії України 2014-го, почав формуватися цілий клас у суспільстві, причому, в найбільш неочікуваній для цього галузі.
Склався унікальний економічний феномен України цих років, а саме:
- достатньо низька вартість життя
- відносно розвинута інфраструктура яка тоді ще була у гарному стані
- можливість працювати через аутсорсингу та аутстафф на компанії з країн Заходу.
В результаті - вельми високі зарплати (навіть у порівнянні з країнами-роботодавцями), на додачу до дешевих цін на все навколо. При цьому - майже повна відсутність внутрішнього технологічного ринку. Спілкуючись з “білими людьми вищої раси” щоденно на зідзвонах, а інколи - на конференціях, крок за кроком розвивалося низькопоклонство перед науково-технологічними перевагами Заходу, невігластво по відношенню до важливості інших високотехнологічних галузей, зневага до праці фундаментальних галузей економіки. Завдяки деіндустріалізації, попит на інженерів, математиків, технологів, біологів, матеріалознавців, хіміків, генетиків став наближений до 0, - а чи не єдина можливість мати достойну зарплатню стала пов’язана з роботою в ІТ, - то поступово сонце почало вставати над Кремнієвою та Силіконовою долинами, а особи типу Ілона Маска перетворилися на посланців з небес.
Можливість купувати сири та стейки за 500 гривень за зарплати у валюті, копійчані податки, дешева вартість не лише продуктів але й нерухомості та розваг в буквальному сенсі зірвало дах у вакханалії підтримки ненависті. Ще досі у деяких можна зустріти старі аватарки в соцмережах з гаслами “Дякую!” та “25%” на бордовому фоні, з банерами на підтримку вбивць та підривників. Стало модно хизуватись протиставленням себе принциповим прихильникам миру.
При нормальному розвитку подій, у професійній галузі це мало б підстібнути розвиток освіти, і надати базу тодішнім школярам для здобуття майбутньої спеціальності. Світова практика показує, що в динамічних галузях голодні до знань та досягнень 20-25 річні з легкістю перевершать забронзовілих колег, котрі ментально знаходяться в теплій ванні. Але, на превеликий жаль, події лютого 2022 року переламали цей сценарій.
Чи не головний показник валютних надходжень в Україну - перекази простих людей з-за кордону, - неухильно падає: за 2023 рік він становить $11,6 мільярдів, у порівнянні з $14 мільярдами останнього мирного 2021 року. Тут і перевезення сімей туди, за кордон, і зникнення необхідності переказувати кошти; підвищення цін у країнах перебування, що зменшує суму заощаджень; а в нашій галузі - невпинне зменшення бажання компаній з країн Заходу залучати працівників з країни де котрий рік йде війна.
Якщо два роки тому ми спостерігали суцільну ейфорію, пахло солодкою перемогою за 2-3 тижні, а бурхлива уява малювала падіння червоних зірок з веж на головній площі одного мегаполіса, - то тепер радісних звісток, мʼяко кажучи, не надто багато. Ті, кому пощастило зустріти ці події за кордоном, виїхавши чартерами під лестливі слова західних акціонерів, або ж самостійно, впевнилися особисто що в країнах з повноцінною економікою потрібно не просто працювати, - а пахати, доводячи свою перевагу над місцевими професіоналами. Вже не надто виходить почувати себе атлантом з розправленими плечима при такому стані речей. А те саме ЧСВ спустилося зі стратосфери - поближче до землі.
А що ж буде далі? Це можна порівняти з подіями у Німеччині навесні 1945-го: бруківку навпроти лавки вже не мили щодня шампунем, скло вітрин час від часу дзвеніло від смачно кинутої каменюки рукою тих кому стало за розкіш банально наїстися досита, та й вивіска вже не так яскраво горить через брак напруги в мережі. Тому що прильоти снарядів та дронів аж ніяк не сприяють стабільному електропостачанню. Розсіялася як дим ейфорія “підтримки” від “білих людей” з Заходу, - як на державному, так і на корпоративному та особистому рівнях: контрактів стало суттєво менше.
Та й це ще не кінець - майбутнє готує багато подарунків:податок на війну військовий збір для ФОП, війна для бідних майновий ценз на мобілізацію, а для тих хто не зʼявиться - штраф розміром майже з середню зарплату в країні за рік. Бо не місце в суспільстві усіляким кольоровим недолюдям ухилянтам! Найяскравіше втілилась мрія бажаючих подорожувати без віз - бо тепер це можна робити без усіляких обмежень: можна перетинати кордон будь-якої години дня або ночі, у будь-який зручний спосіб - вплав, на крилах, в багажнику авто, тушкою або чучелом. Сума візового збору у €35 вже не здається такою величезною, аби рішуче прагнути елімінації цього платежу ціною бурхливих подій сьогодення.
Проте до кульмінації найгарячіших подій в новітній історії України залишилось недовго. Можливо, навіть лічені місяці. Після усіх кривавих потрясінь неминуче настає катарсис. І ще залишились умовні місця в умовному евакуаційному поїзді для тих, хто не бажає звести своє життя нанівець під руїнами катеринославської “Менори”. Якщо верхівка політичного та військового керівництва вже забезпечила собі золоті парашути, а на тих хто навчився бігати по окопах та влучно стріляти чекають вакансії в Іноземному Легіоні, - то іншим годі сподіватись на які-небудь милості від природи. Військово-промисловий комплекс завжди був одним з локомотивів розвитку економіки в державі, тим паче якщо під землею уся таблиця Менделєєва ресурсів. Наприклад, систем штучного інтелекту для трекінгу усіх цифрових слідів користувача в мережі…
І в новій реальності життя в тій чи іншій державі навряд чи знайдеться місце такому от феномену.
Та й це ще не кінець - майбутнє готує багато подарунків:
Проте до кульмінації найгарячіших подій в новітній історії України залишилось недовго. Можливо, навіть лічені місяці. Після усіх кривавих потрясінь неминуче настає катарсис. І ще залишились умовні місця в умовному евакуаційному поїзді для тих, хто не бажає звести своє життя нанівець під руїнами катеринославської “Менори”. Якщо верхівка політичного та військового керівництва вже забезпечила собі золоті парашути, а на тих хто навчився бігати по окопах та влучно стріляти чекають вакансії в Іноземному Легіоні, - то іншим годі сподіватись на які-небудь милості від природи. Військово-промисловий комплекс завжди був одним з локомотивів розвитку економіки в державі, тим паче якщо під землею уся таблиця Менделєєва ресурсів. Наприклад, систем штучного інтелекту для трекінгу усіх цифрових слідів користувача в мережі…
І в новій реальності життя в тій чи іншій державі навряд чи знайдеться місце такому от феномену.