Новий випуск «Післязавтра» — програми Володимира Петрова про правила життя та виживання в період глобального обнулення.
Сьогоднішній гість — Євген Найштетік — біомедик і підприємець.
📍Який напрямок медицини буде найперспективнішим післязавтра.
📍Які уроки ми винесемо з пандемії COVID-19.
📍Скільки коштує продовжити життя людини на один рік.
📍Чим ми будемо хворіти післязавтра і як будемо лікуватися.
⬇️ Вмикайте зараз на YouTube ⬇️
Сьогоднішній гість — Євген Найштетік — біомедик і підприємець.
📍Який напрямок медицини буде найперспективнішим післязавтра.
📍Які уроки ми винесемо з пандемії COVID-19.
📍Скільки коштує продовжити життя людини на один рік.
📍Чим ми будемо хворіти післязавтра і як будемо лікуватися.
⬇️ Вмикайте зараз на YouTube ⬇️
April 14, 2020
#конспект
Наше здоров’я з Олександром Васильєвим. Хірургічне лікування зайвої ваги.
На сьогодні ожиріння — це пандемія, захворювання, яке поширюється швидше, ніж СНІД чи інфекційні хвороби. Пацієнтів, у яких ожиріння пов'язане з порушеннями ендокринної системи, всього 3%, а у 97% ожиріння пов'язане з харчуванням: людина вживає більше калорій, ніж витрачає.
У людей з ожирінням онкологічна захворюваність в 10 разів вище, ніж у людей з нормальною масою тіла, зокрема рак товстої кишки та рак підшлункової залози.
Україна є асоціативним членом всесвітньої організації що об'єднує хірургів, які займаються даною проблемою. З моменту коли хірургія стала лапароскопічною відбувся бурхливий розвиток технологій, технологічного оснащення хірургів, інструментів. Важливо, що держава не бере участі в лікуванні таких пацієнтів. Річ у тому, то лапароскопічні операції досить затратні і для наших пацієнтів це стає проблемою.
Але людина сама повинна хотіти, як мінімум, бути здоровою, вести нормальний спосіб життя і мати гарний вигляд. Ми виконуємо всі операції, створюємо умови, щоб пацієнт схуднув. Але якщо людина після операції прагне з'їсти відро їжі, то швидше за все, його повинні консультувати психіатри.
Ми не забираємо жир, ми не прибираємо надлишкову масу тіла, ми змінюємо анатомію шлунково-кишкового тракту і пацієнт сам худне внаслідок того, що він вживає меншу кількість калорій. Існують операції, які зменшують обсяг шлунку: ставиться чужорідне тіло в шлунок на пів року, людині менше хочеться їсти і він природно худне. Очікувати можна 15-20 кг втрати ваги за пів року. Показником до операції є індекс маси тіла до 39, тобто друга ступінь ожиріння. Шлунок згодом зменшується в розмірах, і якщо не експериментувати з харчуванням після видалення балона, то людина тримає цю вагу.
Ще один варіант операції — рукавна резекція, коли безповоротно видаляється частина шлунку. Забирається, так зване, дно шлунку, де виробляється гормон голоду — грелін. Рукавна резекція нині займає провідне місце у світі, вона поєднує і рестрикцію — зменшення обсягу шлунку і шунтування.
Шлункове шунтування — це операція, яка на сьогодні вважається золотим стандартом. Це зміна анатомії, коли нічого не видаляється, а шлунок розділяється на дві частини і зшивається спеціальними апаратами. Основний принцип — це зменшення обсягу шлунку і виключення з пасажу 12-палої кишки початкових відділів тонкої кишки.
Кожному пацієнту з надлишковою вагою потрібно вибрати свій вид оперативного втручання.
Наше здоров’я з Олександром Васильєвим. Хірургічне лікування зайвої ваги.
На сьогодні ожиріння — це пандемія, захворювання, яке поширюється швидше, ніж СНІД чи інфекційні хвороби. Пацієнтів, у яких ожиріння пов'язане з порушеннями ендокринної системи, всього 3%, а у 97% ожиріння пов'язане з харчуванням: людина вживає більше калорій, ніж витрачає.
У людей з ожирінням онкологічна захворюваність в 10 разів вище, ніж у людей з нормальною масою тіла, зокрема рак товстої кишки та рак підшлункової залози.
Україна є асоціативним членом всесвітньої організації що об'єднує хірургів, які займаються даною проблемою. З моменту коли хірургія стала лапароскопічною відбувся бурхливий розвиток технологій, технологічного оснащення хірургів, інструментів. Важливо, що держава не бере участі в лікуванні таких пацієнтів. Річ у тому, то лапароскопічні операції досить затратні і для наших пацієнтів це стає проблемою.
Але людина сама повинна хотіти, як мінімум, бути здоровою, вести нормальний спосіб життя і мати гарний вигляд. Ми виконуємо всі операції, створюємо умови, щоб пацієнт схуднув. Але якщо людина після операції прагне з'їсти відро їжі, то швидше за все, його повинні консультувати психіатри.
Ми не забираємо жир, ми не прибираємо надлишкову масу тіла, ми змінюємо анатомію шлунково-кишкового тракту і пацієнт сам худне внаслідок того, що він вживає меншу кількість калорій. Існують операції, які зменшують обсяг шлунку: ставиться чужорідне тіло в шлунок на пів року, людині менше хочеться їсти і він природно худне. Очікувати можна 15-20 кг втрати ваги за пів року. Показником до операції є індекс маси тіла до 39, тобто друга ступінь ожиріння. Шлунок згодом зменшується в розмірах, і якщо не експериментувати з харчуванням після видалення балона, то людина тримає цю вагу.
Ще один варіант операції — рукавна резекція, коли безповоротно видаляється частина шлунку. Забирається, так зване, дно шлунку, де виробляється гормон голоду — грелін. Рукавна резекція нині займає провідне місце у світі, вона поєднує і рестрикцію — зменшення обсягу шлунку і шунтування.
Шлункове шунтування — це операція, яка на сьогодні вважається золотим стандартом. Це зміна анатомії, коли нічого не видаляється, а шлунок розділяється на дві частини і зшивається спеціальними апаратами. Основний принцип — це зменшення обсягу шлунку і виключення з пасажу 12-палої кишки початкових відділів тонкої кишки.
Кожному пацієнту з надлишковою вагою потрібно вибрати свій вид оперативного втручання.
April 20, 2020
Шукаєте що почитати або подивитися довгими днями дома?
У програмі "Післязавтра" про релігію майбутнього Кирило Караченцев та Володимир Петров порадили кілька матеріалів:
📌 12 правил життя. Джордан Пітерсон
📌 Лекции по истории религий. Андрій Зубов
📌 Новий папа - драматичний серіал
📌 Нагірна проповідь Ісуса Христа
📌 Діалог Крішни і Арджуни
У програмі "Післязавтра" про релігію майбутнього Кирило Караченцев та Володимир Петров порадили кілька матеріалів:
📌 12 правил життя. Джордан Пітерсон
📌 Лекции по истории религий. Андрій Зубов
📌 Новий папа - драматичний серіал
📌 Нагірна проповідь Ісуса Христа
📌 Діалог Крішни і Арджуни
April 25, 2020
#конспект
Історичний Контекст. Богдан-Ігор Антонич - поет з "Клубу 27".
5 жовтня 1909р. народився прекрасний український поет Богдан-Ігор Антонич. Його життя згасло у 27 років, але на той момент він був вже зіркою першої величини.
Дев'ять останніх років свого життя він мешкав у Львові. В цей період вкладається, фактично, вся його творча біографія. Цікаво відзначити, що Антонич не брав участі в політичному житті та не висловлював публічних симпатій ні до ОУН, ні до комуністичної партії Західної України. Фактично, він був аполітичним, хоча йому це часто закидалось. Він написав декілька патріотичних поезій, наприклад «Крутянська пісня».
Антонич це, насамперед, співець природи і внутрішнього світу людини. За його життя встигли побачити світ лише три збірки його поезій - це «Привітання життя», «Три перстені» та «Книга лева». Вже після смерті вийшли збірки «Зелена Євангелія», «Ротації» та «Велика гармонія».
Знайомі Антонича згадували про нього, що він був самітником, майже мізантропом і з трудом вживався з людьми, трохи збентежений славою знаного поета, при тому, якось дивно скромний. Вмів він бути їдким та злобним та йшов завжди по лінії найменшого спротиву.
Точно відомо, що у Богдана-Ігоря Антонича була наречена, звали її Ольга Олійник. Вона походила з незаможної родини, що дуже не подобалося батькам Антонича. Вони хотіли для сина заможну наречену. Стосунки їхні тривали три роки, з літа 1934 до літа 1937, коли Антонич пішов із життя.
Ось що пише про Антонича Іван Малкович: «Він не зміг жити серед тих, які часто обдурювали один одного, які зовсім не любили вірші, а мріяли тільки при повній шухляди грошей і про величезні холодильники з ковбасами… Одного літнього дня перед ніччю Івана Купала, Антонич вирушив шукати квітку папороті, яка приносить людям щастя, від тоді його більше ніхто не бачив. Кажуть, що він знайшов таки свою квітку, що росла аж за третьою зорею, але спробуйте поверніться до Львова за третьої зорі…».
Антонич помирає дійсно в день напередодні ночі на Івана Купала 6 липня 1937 року, в його був апендицит та запізніла операція. До того ж додалося ще запалення легенів, і все це на тлі очевидного туберкульозу. Вічний спочинок вій знайшов на Яневському цвинтарі у Львові, де 1989 році встановлено пам'ятник - стилізована композиція Бога вогню.
Історичний Контекст. Богдан-Ігор Антонич - поет з "Клубу 27".
5 жовтня 1909р. народився прекрасний український поет Богдан-Ігор Антонич. Його життя згасло у 27 років, але на той момент він був вже зіркою першої величини.
Дев'ять останніх років свого життя він мешкав у Львові. В цей період вкладається, фактично, вся його творча біографія. Цікаво відзначити, що Антонич не брав участі в політичному житті та не висловлював публічних симпатій ні до ОУН, ні до комуністичної партії Західної України. Фактично, він був аполітичним, хоча йому це часто закидалось. Він написав декілька патріотичних поезій, наприклад «Крутянська пісня».
Антонич це, насамперед, співець природи і внутрішнього світу людини. За його життя встигли побачити світ лише три збірки його поезій - це «Привітання життя», «Три перстені» та «Книга лева». Вже після смерті вийшли збірки «Зелена Євангелія», «Ротації» та «Велика гармонія».
Знайомі Антонича згадували про нього, що він був самітником, майже мізантропом і з трудом вживався з людьми, трохи збентежений славою знаного поета, при тому, якось дивно скромний. Вмів він бути їдким та злобним та йшов завжди по лінії найменшого спротиву.
Точно відомо, що у Богдана-Ігоря Антонича була наречена, звали її Ольга Олійник. Вона походила з незаможної родини, що дуже не подобалося батькам Антонича. Вони хотіли для сина заможну наречену. Стосунки їхні тривали три роки, з літа 1934 до літа 1937, коли Антонич пішов із життя.
Ось що пише про Антонича Іван Малкович: «Він не зміг жити серед тих, які часто обдурювали один одного, які зовсім не любили вірші, а мріяли тільки при повній шухляди грошей і про величезні холодильники з ковбасами… Одного літнього дня перед ніччю Івана Купала, Антонич вирушив шукати квітку папороті, яка приносить людям щастя, від тоді його більше ніхто не бачив. Кажуть, що він знайшов таки свою квітку, що росла аж за третьою зорею, але спробуйте поверніться до Львова за третьої зорі…».
Антонич помирає дійсно в день напередодні ночі на Івана Купала 6 липня 1937 року, в його був апендицит та запізніла операція. До того ж додалося ще запалення легенів, і все це на тлі очевидного туберкульозу. Вічний спочинок вій знайшов на Яневському цвинтарі у Львові, де 1989 році встановлено пам'ятник - стилізована композиція Бога вогню.
April 30, 2020
Вчора на нашому YouTube каналі вийшов документальний фільм про зворотній бік життя на головному вокзалі країни - "Київ-Пасажирський".
Про все, що потрібно знати туристу про головні ворота столиці, дивіться за посиланням - https://youtu.be/p6CXfA8faAg
Фільм був знятий до карантину.
Про все, що потрібно знати туристу про головні ворота столиці, дивіться за посиланням - https://youtu.be/p6CXfA8faAg
Фільм був знятий до карантину.
YouTube
Вокзал "Київ-Пасажирський" - жесть, бомжі, мусора
Документальний фільм про зворотній бік докарантинного життя на головному вокзалі країни - "Київ-Пасажирський".
May 8, 2020
#конспект
Ultima Cena. Сучасний юдаїзм: між архаїкою та модерном.
Иудаизм - древнейшая из религий, которая дала жизнь другим большим религиозным системам. В иудаизме сегодня и в последнее столетие идет очень большая религиозная модернизация. Эта модернизация не совсем заметна в Украине, но в Израиле ощущается очень сильна модернистская религиозная позиция. При этом, это все происходит внутри ортодоксальной религии.
Основателем современного модернистского ортодоксального иудаизма был великий раввин начала 20 века Авраам Ицхак Кук. Он происходил из Латвии и в 1904 году стал главным раввином города Яффа страны Израиля, а потом главным раввином подмандатной Палестины. Eго концепция - активная модернизация ортодоксальной религии, поскольку диалог между Богом и человеком продолжается, то все развитие культуры, социума, науки, искусства и государства, ход истории - все это диалог между Богом и человеком. Божественное откровение не закончилось в прошлом, оно продолжается непрерывно.
Католицизм и православие также являются ортодоксальными системами, и поэтому не нужно думать, что ортодоксальный - это не меняющийся или застывший. Если диалог с Богом продолжается, то продолжаются изменения, ортодоксальный модернизм ничего не отбрасывает, но добавляет новое. Это касается любой традиционной религии, которая прошла длинный путь развития. Всегда можно найти синтез, не компромисс между моралью и законом, а синтез этического чувства и требования законов и традиции. Вот такой поиск синтеза всегда продвигает на следующий уровень, и это, собственно, и есть путь религиозного развития.
Процесс создания Израиля с одной стороны - нерелигиозное развитие современного мира, оно светское и во многом не соответствует религиозным нормам, а с другой стороны - государство Израиль явно соответствует библейским ожиданиям еврейского народа от своей страны.
Если религия недооценивает развитие человечества, то религия теряет его кардинально. Наука отвечает за нашу власть над Миром, искусство - за нашу эмоциональную сферу, за переживание и творческое начало, а религия отвечает, прежде всего, за ценностную картину мира, что хорошо, а что плохо, что достойно, а что недостойно. Главное в религии - это продвижение этой системы ценности, ее модернизация в соответствии с развитием человечества.
Ultima Cena. Сучасний юдаїзм: між архаїкою та модерном.
Иудаизм - древнейшая из религий, которая дала жизнь другим большим религиозным системам. В иудаизме сегодня и в последнее столетие идет очень большая религиозная модернизация. Эта модернизация не совсем заметна в Украине, но в Израиле ощущается очень сильна модернистская религиозная позиция. При этом, это все происходит внутри ортодоксальной религии.
Основателем современного модернистского ортодоксального иудаизма был великий раввин начала 20 века Авраам Ицхак Кук. Он происходил из Латвии и в 1904 году стал главным раввином города Яффа страны Израиля, а потом главным раввином подмандатной Палестины. Eго концепция - активная модернизация ортодоксальной религии, поскольку диалог между Богом и человеком продолжается, то все развитие культуры, социума, науки, искусства и государства, ход истории - все это диалог между Богом и человеком. Божественное откровение не закончилось в прошлом, оно продолжается непрерывно.
Католицизм и православие также являются ортодоксальными системами, и поэтому не нужно думать, что ортодоксальный - это не меняющийся или застывший. Если диалог с Богом продолжается, то продолжаются изменения, ортодоксальный модернизм ничего не отбрасывает, но добавляет новое. Это касается любой традиционной религии, которая прошла длинный путь развития. Всегда можно найти синтез, не компромисс между моралью и законом, а синтез этического чувства и требования законов и традиции. Вот такой поиск синтеза всегда продвигает на следующий уровень, и это, собственно, и есть путь религиозного развития.
Процесс создания Израиля с одной стороны - нерелигиозное развитие современного мира, оно светское и во многом не соответствует религиозным нормам, а с другой стороны - государство Израиль явно соответствует библейским ожиданиям еврейского народа от своей страны.
Если религия недооценивает развитие человечества, то религия теряет его кардинально. Наука отвечает за нашу власть над Миром, искусство - за нашу эмоциональную сферу, за переживание и творческое начало, а религия отвечает, прежде всего, за ценностную картину мира, что хорошо, а что плохо, что достойно, а что недостойно. Главное в религии - это продвижение этой системы ценности, ее модернизация в соответствии с развитием человечества.
May 15, 2020
На нашому YouTube каналі вийшла серія програм Стоунхендж про часові періоди - минуле, сьогодення та майбутнє.
Чому без минулого людина не існує? Що таке сьогодення, чи існує воно взагалі? Чи настане колись майбутнє?
Шукайте відповіді у Стоунхендж.
Чому без минулого людина не існує? Що таке сьогодення, чи існує воно взагалі? Чи настане колись майбутнє?
Шукайте відповіді у Стоунхендж.
May 21, 2020
#конспект
Година Z Тетяною Гончаровою. Наші зуби нас вбивають.
В наш час всі розуміють, щоб цілуватися, їсти або усміхатися можна було без перешкод, треба просто мати хороші зуби. Сьогодні в Україні молоді люди близько 25 років, зазвичай, не мають одного чи двох зубів та мають з десяток пломб. Люди зрілого віку вже не мають половини зубів, використовують знімні протези. А старенькі, старше 70 років, повністю беззубі, але вони носять знімні пластмасові протези. Якби українці просто зубною щіткою чистили зуби два рази на день, ранком і ввечері перед сном, то рівень захворюваності зубів був би наполовину менший.
Зубна щітка, зрозуміло, механічно вичищає, але зубна паста нічого не робить. Вона створює комфорт, відчуття свіжості, піну, а більше нічого взагалі не робить. Як і зубна паста, не відіграє ніякої ролі нитка. Працює йоржик - це щіточка, яку потрібно використовувати між зубами. Мусить бути механічна дія по зубах, тому нічим, окрім йоржиків, не можна вичистити ділянку між зубами. Немає механічної дії - немає ефекту. Йоржик має різні розміри, тому ці розміри має порадити лікар. Електрична щітка має набагато більше ефективності: нею просто притуляють до зуба і тримають секунду - півтори, а щітка сама очищає поверхню.
Мама має привести дитину до дитячого стоматолога коли дитині 6 місяців, коли зуби тільки з'являються. Лікар може розказати мамі що робити з такими зубами, навчити як ці зуби чистити, наприклад, коли мама годує грудьми, бо і вночі треба чистити: серветкою протерти зуби. Найбільше дітей потрапляє до стоматологів у віці двох - трьох років, коли усі 20 молочних зубів хворі, в них є дірки. Звісно, вони починають в дитини боліти, і це називається пляшечковий карієс. Тобто, це від того, що дають пляшечку з молоком, але після цього зуби не чистять. Батьки зобов’язані чистити зуби своїм дітям до 10-ти років. Так, діти можуть чистити самі, але треба до цього привчати.
Сьогодні існує тенденція видаляти зуби мудрості або восьмі зуби. В Австрії таки зуби видаляють всім до двадцяти п’яти років. Там це роблять за кошти держави, а в Україні треба робити за свої. Восьмі зуби, коли починають виростати, штовхають вперед всі інші зуби, тому останні залізають один на одного і стають кривими. Можливо за якимось збігом обставин, вони в декого вилізли рівно і помістилися в щелепі, але це буває один раз на 1000 випадків. Відомо, що зараз більша частина дітей народжується вже без зачатків 8-х зубів.
Зуби та ясна людини багато свідчать про людину та стан її здоров'я. Це ворота всередину організму, а коли людина просто забуває про них, тоді зуби стають проблемами.
Година Z Тетяною Гончаровою. Наші зуби нас вбивають.
В наш час всі розуміють, щоб цілуватися, їсти або усміхатися можна було без перешкод, треба просто мати хороші зуби. Сьогодні в Україні молоді люди близько 25 років, зазвичай, не мають одного чи двох зубів та мають з десяток пломб. Люди зрілого віку вже не мають половини зубів, використовують знімні протези. А старенькі, старше 70 років, повністю беззубі, але вони носять знімні пластмасові протези. Якби українці просто зубною щіткою чистили зуби два рази на день, ранком і ввечері перед сном, то рівень захворюваності зубів був би наполовину менший.
Зубна щітка, зрозуміло, механічно вичищає, але зубна паста нічого не робить. Вона створює комфорт, відчуття свіжості, піну, а більше нічого взагалі не робить. Як і зубна паста, не відіграє ніякої ролі нитка. Працює йоржик - це щіточка, яку потрібно використовувати між зубами. Мусить бути механічна дія по зубах, тому нічим, окрім йоржиків, не можна вичистити ділянку між зубами. Немає механічної дії - немає ефекту. Йоржик має різні розміри, тому ці розміри має порадити лікар. Електрична щітка має набагато більше ефективності: нею просто притуляють до зуба і тримають секунду - півтори, а щітка сама очищає поверхню.
Мама має привести дитину до дитячого стоматолога коли дитині 6 місяців, коли зуби тільки з'являються. Лікар може розказати мамі що робити з такими зубами, навчити як ці зуби чистити, наприклад, коли мама годує грудьми, бо і вночі треба чистити: серветкою протерти зуби. Найбільше дітей потрапляє до стоматологів у віці двох - трьох років, коли усі 20 молочних зубів хворі, в них є дірки. Звісно, вони починають в дитини боліти, і це називається пляшечковий карієс. Тобто, це від того, що дають пляшечку з молоком, але після цього зуби не чистять. Батьки зобов’язані чистити зуби своїм дітям до 10-ти років. Так, діти можуть чистити самі, але треба до цього привчати.
Сьогодні існує тенденція видаляти зуби мудрості або восьмі зуби. В Австрії таки зуби видаляють всім до двадцяти п’яти років. Там це роблять за кошти держави, а в Україні треба робити за свої. Восьмі зуби, коли починають виростати, штовхають вперед всі інші зуби, тому останні залізають один на одного і стають кривими. Можливо за якимось збігом обставин, вони в декого вилізли рівно і помістилися в щелепі, але це буває один раз на 1000 випадків. Відомо, що зараз більша частина дітей народжується вже без зачатків 8-х зубів.
Зуби та ясна людини багато свідчать про людину та стан її здоров'я. Це ворота всередину організму, а коли людина просто забуває про них, тоді зуби стають проблемами.
May 26, 2020
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Скільки триватиме карантин, диванна критика, медреформа Уляни Супрун, Зеленський та кава, київські вибори.
Віктор Ляшко — головний державний санітарний лікар України — сьогодні у програмі Сергія Іванова Антиподи.
Дивіться о 19:30.
Віктор Ляшко — головний державний санітарний лікар України — сьогодні у програмі Сергія Іванова Антиподи.
Дивіться о 19:30.
June 11, 2020
Якщо ви не дивилися новий випуск Антиподів — ловіть декілька цікавих месседжів від головного державного санітарного лікаря України Віктора Ляшка.
— Чому бракувало апаратів ШВЛ в країні де є Чорнобиль та шахти?
— Цікаве запитання. Якщо подивитися за кількістю ШВЛ у відділеннях інтенсивної терапії на ліжко, то в нас більш-менш середньоєвропейський рівень. Тобто там в нас був 0,8 ШВЛ на одне ліжко, тобто не дотягували 1 ШВЛ на 1 ліжко в відділеннях інтенсивної терапії. Але, коли дивились динаміку і говорили, що зі 100 захворівших - 80 перенесе в легкій формі, 20 потраплять до стаціонару, і 5 з тих 20 потраплять до відділення інтенсивної терапії. І в відділеннях інтенсивної терапії всі ці п’ять повинні бути на ШВЛ-ах з киснем, і коли аналізували всю мережу, ми бачили, якщо в нас буде стрімке поширення за сценарієм Італії, Іспанії, Франції, то кількості тих ліжок, які є в нас в інфекційних стаціонарах, не вистачить для того щоб надавати медичну допомогу всім хто її потребує.
Тому ми розширили кількість ліжок які будуть задіяні, і розпочали переводити апарати штучної вентиляції легень з відділень інтенсивної терапії неінфекційного профілю. Це нам дозволило значно збільшити їх, після цього ми заборонили проведення планових операцій, тоді ШВЛ-и діставали з операційних. Це все формувало резерв апаратів ШВЛ на випадок значного масового пікового навантаження на систему охорони здоров’я.
Інший випадок — якість тих апаратів, їх оновлення й роки випуску, тут трішки була проблема, оскільки в більшості випадків вони все одно не оновлювались. Тому і була поставлена задача президентом купувати, шукати ШВЛ-и високого класу, які дозволяють в автоматичному режимі відслідковувати фізіологічний стан пацієнта коли він перебуває на ШВЛ.
— Ви зізналися, що вимога, норма про закриття парків та скверів була такою собі психічною атакою. Що це було?
— Я так не зізнавався, я говорив про те, що є певні протиепідемічні заходи, які окрім протиепідемічного ефекту, мають і психологічний ефект. Тобто ніхто не вживав ніяких психологічних атак і ніхто нікого не залякував. Все робилось для стримування поширення коронавірусної хвороби на території України. Протиепідемічний ефект від закриття парків дозволяв нам зменшити мобільність людей, зменшити кількість контактів, як по доїзду до парку, так і під час масового скупчення людей в парках, оскільки стояла тепла погода, ми бачили що відбувається в парках коли люди виходили всі на прогулянки, шашлики, на інші речі.
— Турборежим. Я називаю вам якесь апріорі однозначно негативне явище або персону, а ви порівняйте її, будь ласка, з якоюсь пошестю, епідемією. Радянський Союз.
— Холера.
— Сталін.
— Чума.
— Янукович.
— Лептоспіроз.
— Путін.
— СНІД.
— Чому бракувало апаратів ШВЛ в країні де є Чорнобиль та шахти?
— Цікаве запитання. Якщо подивитися за кількістю ШВЛ у відділеннях інтенсивної терапії на ліжко, то в нас більш-менш середньоєвропейський рівень. Тобто там в нас був 0,8 ШВЛ на одне ліжко, тобто не дотягували 1 ШВЛ на 1 ліжко в відділеннях інтенсивної терапії. Але, коли дивились динаміку і говорили, що зі 100 захворівших - 80 перенесе в легкій формі, 20 потраплять до стаціонару, і 5 з тих 20 потраплять до відділення інтенсивної терапії. І в відділеннях інтенсивної терапії всі ці п’ять повинні бути на ШВЛ-ах з киснем, і коли аналізували всю мережу, ми бачили, якщо в нас буде стрімке поширення за сценарієм Італії, Іспанії, Франції, то кількості тих ліжок, які є в нас в інфекційних стаціонарах, не вистачить для того щоб надавати медичну допомогу всім хто її потребує.
Тому ми розширили кількість ліжок які будуть задіяні, і розпочали переводити апарати штучної вентиляції легень з відділень інтенсивної терапії неінфекційного профілю. Це нам дозволило значно збільшити їх, після цього ми заборонили проведення планових операцій, тоді ШВЛ-и діставали з операційних. Це все формувало резерв апаратів ШВЛ на випадок значного масового пікового навантаження на систему охорони здоров’я.
Інший випадок — якість тих апаратів, їх оновлення й роки випуску, тут трішки була проблема, оскільки в більшості випадків вони все одно не оновлювались. Тому і була поставлена задача президентом купувати, шукати ШВЛ-и високого класу, які дозволяють в автоматичному режимі відслідковувати фізіологічний стан пацієнта коли він перебуває на ШВЛ.
— Ви зізналися, що вимога, норма про закриття парків та скверів була такою собі психічною атакою. Що це було?
— Я так не зізнавався, я говорив про те, що є певні протиепідемічні заходи, які окрім протиепідемічного ефекту, мають і психологічний ефект. Тобто ніхто не вживав ніяких психологічних атак і ніхто нікого не залякував. Все робилось для стримування поширення коронавірусної хвороби на території України. Протиепідемічний ефект від закриття парків дозволяв нам зменшити мобільність людей, зменшити кількість контактів, як по доїзду до парку, так і під час масового скупчення людей в парках, оскільки стояла тепла погода, ми бачили що відбувається в парках коли люди виходили всі на прогулянки, шашлики, на інші речі.
— Турборежим. Я називаю вам якесь апріорі однозначно негативне явище або персону, а ви порівняйте її, будь ласка, з якоюсь пошестю, епідемією. Радянський Союз.
— Холера.
— Сталін.
— Чума.
— Янукович.
— Лептоспіроз.
— Путін.
— СНІД.
June 15, 2020
#конспект
Стоунхендж. Время: прошлое.
Большая часть людей не только живет прошлым, но еще и пытается его изменить, хочет решить проблемы которые возникли в прошлом. В этом смысле, некоторые проблемы то и решать нельзя, их просто надо пережить, надо начать строить другое. Бессмысленно развивать след прошлой деятельности. Сегодня большая часть населения вовлечена в прошлое, например, проблемой декоммунизации, а это нельзя делать проблемой, ведь коммунизма не существовало в природе, это была невоплощенная идея.
Сегодняшняя повестка дня в нашей стране за исключением отдельных вопросов, связана с прошлым. Например, евроинтеграция. Мы воспринимаем Евросоюз как исправительно-трудовую колонию, где нас перевоспитают и избавят от советского прошлого. В Евросоюз надо вступать будучи европейцем по сути, по мировоззрению.
Все проблемы, которые сегодня есть у человека, пришли из прошлого и являются прошлым, но мы пытаемся их решить, а с ними нужно просто жить. Это касается и мирового сообщества — весь мир живет прошлым. Историю помнить надо, но прошлое не нуждается ни в каком оправдании, даже если оно является совокупностью зла, то это не повод туда вернуться и превратить его в добро. Прошлое — это наше наследство, которое уже потеряло те исходные характеристики будучи в руках наших предшественников.
К прошлому надо относиться как к искусству, не пытаясь перерисовать или подправить что-то, не надо превращаться в могильных червей, пытаясь что-то переставить или перекрасить, а надо просто жить.
Стоунхендж. Время: прошлое.
Большая часть людей не только живет прошлым, но еще и пытается его изменить, хочет решить проблемы которые возникли в прошлом. В этом смысле, некоторые проблемы то и решать нельзя, их просто надо пережить, надо начать строить другое. Бессмысленно развивать след прошлой деятельности. Сегодня большая часть населения вовлечена в прошлое, например, проблемой декоммунизации, а это нельзя делать проблемой, ведь коммунизма не существовало в природе, это была невоплощенная идея.
Сегодняшняя повестка дня в нашей стране за исключением отдельных вопросов, связана с прошлым. Например, евроинтеграция. Мы воспринимаем Евросоюз как исправительно-трудовую колонию, где нас перевоспитают и избавят от советского прошлого. В Евросоюз надо вступать будучи европейцем по сути, по мировоззрению.
Все проблемы, которые сегодня есть у человека, пришли из прошлого и являются прошлым, но мы пытаемся их решить, а с ними нужно просто жить. Это касается и мирового сообщества — весь мир живет прошлым. Историю помнить надо, но прошлое не нуждается ни в каком оправдании, даже если оно является совокупностью зла, то это не повод туда вернуться и превратить его в добро. Прошлое — это наше наследство, которое уже потеряло те исходные характеристики будучи в руках наших предшественников.
К прошлому надо относиться как к искусству, не пытаясь перерисовать или подправить что-то, не надо превращаться в могильных червей, пытаясь что-то переставить или перекрасить, а надо просто жить.
June 19, 2020
Що думає Назар Холодницький про відсторонення від посади та конфлікт з генеральним прокурором? Читайте у текстовому форматі Антиподів.
А повне інтерв'ю про хабар у 6 млн гривень, "Бурісму", стосунки з посольством США та рюкзаки Авакова дивіться на нашому YouTube каналі.
— Дисциплінарну скаргу на вас подав керівник генеральної інспекції офісу генпрокурора на прізвище Лисаченко. Генінспекція — це така прокурорська внутрішня безпека?
— Типу того, вони створені у 2016 році з такою функцією.
— У вас якісь проблеми з цією людиною?
— Ні, немає.
— Він незалежний від генпрокурора?
— Я його не знав до того, як він очолив цю інспекцію, недружніх стосунків немає, підстав до відводу також.
— Але щось примушує людину подати скаргу на людину вашого статусу і посади?
— Я думаю на всі ці питання має відповісти дисциплінарна комісія коли буде перевіряти скаргу і в тому числі її суть, і чому та, а не інша особа подавала скаргу.
— У вас є конфлікт з генеральним прокурором?
— Я б назвав це робочі відносини, можливо якісь непорозуміння, але відвертого конфлікту — такими термінами я б зараз не орудував, бо такі коментарі до розгляду рішення комісії можуть бути неправильно сприйняті чи витлумачені як комісією, так і генеральним прокурором. Всі сторони до цього вже багато чого сказали, і зараз я хочу, щоб ця скарга була розглянута в установленому порядку. Тоді можна говорити про якісь висновки та давати публічні коментарі.
— Генпрокурор розкритикувала діяльність підпорядкованої вам установи, і трохи незрозуміло яке відношення має генеральний прокурор до ваших впроваджень, за законом вона не мала цього робити. У Вас все ж тліє прихований конфлікт та непорозуміння?
— Я не говорив би про конфлікт, чекаймо рішення комісії, тоді будуть публічні коментарі. Я вважаю, що саме в цій ситуації та в будь-якій іншій ситуації це є абсолютно нормальна позиція, тому і раніше, коли колишній генпрокурор (через одного) писав на мене скарги, тоді до рішення комісії я не коментував. І зараз не хочу, тому що попри всі наші емоції, можливо особисті критичні судження, ми повинні діяти як прокурори, доки ми носимо статус прокурора.
Буде комісія — буде висловлена позиція як скаржника, так і прокурора, проти якого ця скарга подана, тобто мене. Я знаю те, що у своїй діяльності ми все робили і будемо робити правильно, ми забезпечимо незалежність антикорупційної інфраструктури не лише САП окремо, але і НАБУ. І доки закон визначає, що прокурор повинен антикорупційною прокуратурою забезпечувати цю незалежність, будемо це робити. Буде закон написаний по-інакшому, будемо працювати інакше.
— Тобто Ви впевнені у своїй позиції?
— Абсолютно, на 100-120%.
А повне інтерв'ю про хабар у 6 млн гривень, "Бурісму", стосунки з посольством США та рюкзаки Авакова дивіться на нашому YouTube каналі.
— Дисциплінарну скаргу на вас подав керівник генеральної інспекції офісу генпрокурора на прізвище Лисаченко. Генінспекція — це така прокурорська внутрішня безпека?
— Типу того, вони створені у 2016 році з такою функцією.
— У вас якісь проблеми з цією людиною?
— Ні, немає.
— Він незалежний від генпрокурора?
— Я його не знав до того, як він очолив цю інспекцію, недружніх стосунків немає, підстав до відводу також.
— Але щось примушує людину подати скаргу на людину вашого статусу і посади?
— Я думаю на всі ці питання має відповісти дисциплінарна комісія коли буде перевіряти скаргу і в тому числі її суть, і чому та, а не інша особа подавала скаргу.
— У вас є конфлікт з генеральним прокурором?
— Я б назвав це робочі відносини, можливо якісь непорозуміння, але відвертого конфлікту — такими термінами я б зараз не орудував, бо такі коментарі до розгляду рішення комісії можуть бути неправильно сприйняті чи витлумачені як комісією, так і генеральним прокурором. Всі сторони до цього вже багато чого сказали, і зараз я хочу, щоб ця скарга була розглянута в установленому порядку. Тоді можна говорити про якісь висновки та давати публічні коментарі.
— Генпрокурор розкритикувала діяльність підпорядкованої вам установи, і трохи незрозуміло яке відношення має генеральний прокурор до ваших впроваджень, за законом вона не мала цього робити. У Вас все ж тліє прихований конфлікт та непорозуміння?
— Я не говорив би про конфлікт, чекаймо рішення комісії, тоді будуть публічні коментарі. Я вважаю, що саме в цій ситуації та в будь-якій іншій ситуації це є абсолютно нормальна позиція, тому і раніше, коли колишній генпрокурор (через одного) писав на мене скарги, тоді до рішення комісії я не коментував. І зараз не хочу, тому що попри всі наші емоції, можливо особисті критичні судження, ми повинні діяти як прокурори, доки ми носимо статус прокурора.
Буде комісія — буде висловлена позиція як скаржника, так і прокурора, проти якого ця скарга подана, тобто мене. Я знаю те, що у своїй діяльності ми все робили і будемо робити правильно, ми забезпечимо незалежність антикорупційної інфраструктури не лише САП окремо, але і НАБУ. І доки закон визначає, що прокурор повинен антикорупційною прокуратурою забезпечувати цю незалежність, будемо це робити. Буде закон написаний по-інакшому, будемо працювати інакше.
— Тобто Ви впевнені у своїй позиції?
— Абсолютно, на 100-120%.
June 24, 2020
#конспект
Стоунхендж. Время: будущее.
Мы называем будущим то, что мы не знаем, а то, что поддается планированию, прогнозированию и находится в нашей власти - это не будущее, а отсроченное настоящее.
Истинное будущее всегда приходит неожиданно. Но если что-то произошло неожиданно, то это именно для нас неожиданность, а для кого-то это может быть абсолютно реальным планом, проектом. Нужно понимать, что мы обсуждаем многие темы через призму своего восприятия реальности или действительности.
Некоторые люди предпочитают не знать своего будущего, чтобы иметь это самое будущее. Планирование и прогнозирование не является будущим. Даже если вы забросили цель далеко вперед и контролируете процесс ее достижения, то это ваше настоящее, это способ самоорганизации и отсечения неважного прямо сейчас. Цель — не временная категория, а пространственная.
Все что с вами произойдет в жизни на самом деле уже произошло, в том числе и наша с вами смерть. Просто эти два события – человек сегодня и его смерть еще не встретились. Мы должны быть готовы как к смерти, так и ко всем остальным событиям, которые произойдут с нами.
Было бы странно утверждать, что будущего нет, ведь оно еще не произошло для нас. Но в зависимости от того, как мы воспринимаем это будущее, оно может нас делать или человеком, или просто растворять в потоке событий, превращая в массу, толпу.
Чтобы не превратиться в этот песок, чтобы быть человеком в этом потоке событий и осознанно их встречать, нужно обсуждать эти темы – будущее, прошлое и настоящее.
Стоунхендж. Время: будущее.
Мы называем будущим то, что мы не знаем, а то, что поддается планированию, прогнозированию и находится в нашей власти - это не будущее, а отсроченное настоящее.
Истинное будущее всегда приходит неожиданно. Но если что-то произошло неожиданно, то это именно для нас неожиданность, а для кого-то это может быть абсолютно реальным планом, проектом. Нужно понимать, что мы обсуждаем многие темы через призму своего восприятия реальности или действительности.
Некоторые люди предпочитают не знать своего будущего, чтобы иметь это самое будущее. Планирование и прогнозирование не является будущим. Даже если вы забросили цель далеко вперед и контролируете процесс ее достижения, то это ваше настоящее, это способ самоорганизации и отсечения неважного прямо сейчас. Цель — не временная категория, а пространственная.
Все что с вами произойдет в жизни на самом деле уже произошло, в том числе и наша с вами смерть. Просто эти два события – человек сегодня и его смерть еще не встретились. Мы должны быть готовы как к смерти, так и ко всем остальным событиям, которые произойдут с нами.
Было бы странно утверждать, что будущего нет, ведь оно еще не произошло для нас. Но в зависимости от того, как мы воспринимаем это будущее, оно может нас делать или человеком, или просто растворять в потоке событий, превращая в массу, толпу.
Чтобы не превратиться в этот песок, чтобы быть человеком в этом потоке событий и осознанно их встречать, нужно обсуждать эти темы – будущее, прошлое и настоящее.
July 1, 2020
Для кого Олександра Клітіна записувала ролик у купальнику? Чому жінок оцінюють по зовнішності? Читайте у текстовому форматі Антиподів.
— Ваш ролик продемонстрував, що важливо як ви виглядаєте. Ви — жінка, яка дуже добре виглядає, а кажете, що неважливо як ти виглядаєш. Роз'ясніть, будь ласка.
— Так, я хочу показати, що зараз у нас у суспільстві люди дивляться на зовнішність і оцінюють жінок і взагалі людей по зовнішності. Ось кажуть — Клітіна тупа, непрофесійна, дивіться кого вони поставили — багато журналістів у прямому ефірі таке казали. А вони дивилися яка в мене освіта взагалі, що я кажу, якими проєктами я займалась?
— Зазвичай, я не балую людей компліментарною лексикою, але я хочу, щоб ви мене правильно зрозуміли. Ваші професійні навички, вашу освіту і ваш робочий досвід ніхто не піддає сумніву. Я трохи не розумію, аудиторія, на яку ви адресували цей меседж, – це переважно жінки?
— Ні, це широка аудиторія, бо справжній чоловік підтримує жінку і не буде її шеймити чи обзивати. Це на мою думку.
— Чи не здається вам, що порівняння чи протиставлення якихось первинних статевих ознак, це не дуже сучасна політична дискусія, якщо ви апелюєте до цього?
— А ви знаєте, я не сексистка, я дуже гарно відношусь до чоловіків. Просто чому чоловікам можна так до нас ставитися, до жінок, а жінкам так не можна? На цьому відео я хотіла продемонструвати чоловікам як вони ставляться до нас.
До речі, там дуже багато меседжів якщо сісти та подумати. Я хотіла реально подивитися, яка буде на таке реакція. Я, чесно кажучи, сама просто в шоці, я була кращої думки про наше суспільство, кращої думки про нашу журналістику. Хоча це, мабуть, було дуже наївно з мого боку.
— А на яку реакцію ви очікували від зґвалтованого такою радянською квазімораллю суспільства? Це ж очевидно, що половина це ортодоксальне християнство, половина якогось соціалізму в головах і ще якісь забобони, які від бабусь дісталися, коли жінка має сидіти вдома тихо і варити борщ.
— Дивіться, в інстаграм багато відео жінок у купальнику і досить багато провокативних відео. Чому відреагували саме на моє відео? Може в ньому є якась доля правди? Так?
— Ну, я не ризикну зараз проводити семантичний аналіз. Я думаю, що в даному випадку певна синергія змісту та форми була присутня. Напевно тому воно і вистрелило, і плюс ще до цього був скандал, відповідний інформаційний привід.
Також у інтерв'ю:
Як стати феміністкою? Чи важко жінкам працювати у державній владі? Як себе поводить міністр інфраструктури Криклій? Що треба зробити для отримання якісних залізничних послуг? Легалізація проституції та марихуани.
— Ваш ролик продемонстрував, що важливо як ви виглядаєте. Ви — жінка, яка дуже добре виглядає, а кажете, що неважливо як ти виглядаєш. Роз'ясніть, будь ласка.
— Так, я хочу показати, що зараз у нас у суспільстві люди дивляться на зовнішність і оцінюють жінок і взагалі людей по зовнішності. Ось кажуть — Клітіна тупа, непрофесійна, дивіться кого вони поставили — багато журналістів у прямому ефірі таке казали. А вони дивилися яка в мене освіта взагалі, що я кажу, якими проєктами я займалась?
— Зазвичай, я не балую людей компліментарною лексикою, але я хочу, щоб ви мене правильно зрозуміли. Ваші професійні навички, вашу освіту і ваш робочий досвід ніхто не піддає сумніву. Я трохи не розумію, аудиторія, на яку ви адресували цей меседж, – це переважно жінки?
— Ні, це широка аудиторія, бо справжній чоловік підтримує жінку і не буде її шеймити чи обзивати. Це на мою думку.
— Чи не здається вам, що порівняння чи протиставлення якихось первинних статевих ознак, це не дуже сучасна політична дискусія, якщо ви апелюєте до цього?
— А ви знаєте, я не сексистка, я дуже гарно відношусь до чоловіків. Просто чому чоловікам можна так до нас ставитися, до жінок, а жінкам так не можна? На цьому відео я хотіла продемонструвати чоловікам як вони ставляться до нас.
До речі, там дуже багато меседжів якщо сісти та подумати. Я хотіла реально подивитися, яка буде на таке реакція. Я, чесно кажучи, сама просто в шоці, я була кращої думки про наше суспільство, кращої думки про нашу журналістику. Хоча це, мабуть, було дуже наївно з мого боку.
— А на яку реакцію ви очікували від зґвалтованого такою радянською квазімораллю суспільства? Це ж очевидно, що половина це ортодоксальне християнство, половина якогось соціалізму в головах і ще якісь забобони, які від бабусь дісталися, коли жінка має сидіти вдома тихо і варити борщ.
— Дивіться, в інстаграм багато відео жінок у купальнику і досить багато провокативних відео. Чому відреагували саме на моє відео? Може в ньому є якась доля правди? Так?
— Ну, я не ризикну зараз проводити семантичний аналіз. Я думаю, що в даному випадку певна синергія змісту та форми була присутня. Напевно тому воно і вистрелило, і плюс ще до цього був скандал, відповідний інформаційний привід.
Також у інтерв'ю:
Як стати феміністкою? Чи важко жінкам працювати у державній владі? Як себе поводить міністр інфраструктури Криклій? Що треба зробити для отримання якісних залізничних послуг? Легалізація проституції та марихуани.
July 6, 2020
Ви чули про проєкт Зупини Лося? Його автор - Костянтин Андріюк - дав велике інтерв'ю у програмі Антиподи.
Читайте нижче про його відношення до поліції, реформи та правову недосконалість.
– Ви тривалий час займаєтеся питаннями дотримання правил дорожнього руху. Яка головна причина свавілля на дорогах?
– На першому місці – правова недосконалість, недосконалі недолугі закони. В нас дуже складно притягти водія за паркування на місцях для людей з інвалідністю. Якщо він поцікавиться як це працює, він може відхилитися від порушення.
У нас та ж сама їзда тротуаром, їзда зустрічною, на червоне світло і так далі карається дуже малим покаранням. І все це призводить до того, що деякі водії, як от ми впіймали водія на BMW Х6, який їхав зустрічною й об'їжджав затор, він просто не посоромився і на камеру сказав: «Я краще заплачу штраф, але я виграю». Дійсно, зараз пішли електроні штрафи, вони займають п’ять хвилин, а він в заторі виграв сорок. І що для нього 425 гривень, якщо він кудись поспішає. На п’ять хвилин затримався, взяв штраф і, умовно кажучи, поїхав далі зустрічною. І ось це на першому місці.
Звичайно, дороги та інфраструктура теж дуже важливі. Розмітка по всьому місту Київ коштує 300 мільйонів гривень – це все місто, щоб у кожному куточку була розмітка. Дорого це чи дешево? Я вважаю, що це для міста Києва копійки, коли мова йде про людське життя. Коли водій буде бачити де йому повертати правильно, пішохід буде бачити, велосипедист і так далі – це збереже купу людських життів.
– Це ж треба, щоб влада ставила життя в якусь номінальну суму, я не думаю що вони настільки цим переймаються, даруйте за мій песимізм.
– Так само, я вважаю, недосконалість в поліції, зокрема в патрульній поліції. Я зараз хочу чітко розділити: є патрульна поліція, а є поліція по кабінетах, оця перелюстрірована, переатестована. Запустили реформу замість того, щоб їх всіх звільнити, почистити, взяти вінчестер і відформовувати від вірусів. Якщо комп’ютер безнадійно хворий, його вінчестер просто форматують і всі віруси зникають. Хай там програми зникають, але й віруси зникають, і потім вже ставиться нова операційна система. А в нас, в Україні, почали поверх однієї операційної системи ставити нову операційну систему і віруси заразили нову операційну систему.
Є патрульна поліція, на яку йде весь цей хейт. Туди приходять люди реально незіпсовані, купа людей хороших, вони потрапляють і ця система їх потихеньку-потихеньку перемелює. Якщо людина хоче залишатися хорошою, то вона просто звільняється. Зарплата патрульного поліцейського в місті Києві 13900 гривень. Я десь бачив статистику, що середня зарплата в місті Києві 15000 гривень. Ну скажіть мені, будь ласка, як ми можемо порівнювати середню зарплату менеджера – людини яка працює в кондиціонованому приміщенні, має білий комірець, і патрульного поліцейського, якого кожен другий знімає телефоном, провокує, плює, адресує, б’ється, кидається на нього. Як ці патрульні можуть відчувати себе захищеними?
– І як люди, які отримують 15000 гривень хочуть, щоб їх захищали люди, які отримують 13000 гривень? Щось тут цифри не збігаються трохи.
– Для всіх людей оці патрульні – мусора, мусора, мусора. Я бачу, що генерується якась ненависть до поліції. Нам зараз дуже закидають, що ми на боці МВС, чи на боці поліції. Ми не на боці поліції, ми на боці закону, який має бути однаковим для всіх, який треба почати поважати, тоді бардака на дорогах буде менше.
Якщо ми побачимо, нам пришлють чи буде інформація, що там якийсь патрульний взяв хабаря, або вчинив неправдиві дії, то ми це опублікуємо, ми додамо цьому резонанс або перші дамо цьому резонанс. Тих, хто свавільно порушує так закони і честь мундиру, мають звільняти. Тобто, має бути правда і справедливість.
Також у повному випуску:
Погрози під час зйомок, євробляхи, депутати проти правил дорожнього руху, маршрутки та совок у генах.
https://youtu.be/xeJCz5QZl9M
Читайте нижче про його відношення до поліції, реформи та правову недосконалість.
– Ви тривалий час займаєтеся питаннями дотримання правил дорожнього руху. Яка головна причина свавілля на дорогах?
– На першому місці – правова недосконалість, недосконалі недолугі закони. В нас дуже складно притягти водія за паркування на місцях для людей з інвалідністю. Якщо він поцікавиться як це працює, він може відхилитися від порушення.
У нас та ж сама їзда тротуаром, їзда зустрічною, на червоне світло і так далі карається дуже малим покаранням. І все це призводить до того, що деякі водії, як от ми впіймали водія на BMW Х6, який їхав зустрічною й об'їжджав затор, він просто не посоромився і на камеру сказав: «Я краще заплачу штраф, але я виграю». Дійсно, зараз пішли електроні штрафи, вони займають п’ять хвилин, а він в заторі виграв сорок. І що для нього 425 гривень, якщо він кудись поспішає. На п’ять хвилин затримався, взяв штраф і, умовно кажучи, поїхав далі зустрічною. І ось це на першому місці.
Звичайно, дороги та інфраструктура теж дуже важливі. Розмітка по всьому місту Київ коштує 300 мільйонів гривень – це все місто, щоб у кожному куточку була розмітка. Дорого це чи дешево? Я вважаю, що це для міста Києва копійки, коли мова йде про людське життя. Коли водій буде бачити де йому повертати правильно, пішохід буде бачити, велосипедист і так далі – це збереже купу людських життів.
– Це ж треба, щоб влада ставила життя в якусь номінальну суму, я не думаю що вони настільки цим переймаються, даруйте за мій песимізм.
– Так само, я вважаю, недосконалість в поліції, зокрема в патрульній поліції. Я зараз хочу чітко розділити: є патрульна поліція, а є поліція по кабінетах, оця перелюстрірована, переатестована. Запустили реформу замість того, щоб їх всіх звільнити, почистити, взяти вінчестер і відформовувати від вірусів. Якщо комп’ютер безнадійно хворий, його вінчестер просто форматують і всі віруси зникають. Хай там програми зникають, але й віруси зникають, і потім вже ставиться нова операційна система. А в нас, в Україні, почали поверх однієї операційної системи ставити нову операційну систему і віруси заразили нову операційну систему.
Є патрульна поліція, на яку йде весь цей хейт. Туди приходять люди реально незіпсовані, купа людей хороших, вони потрапляють і ця система їх потихеньку-потихеньку перемелює. Якщо людина хоче залишатися хорошою, то вона просто звільняється. Зарплата патрульного поліцейського в місті Києві 13900 гривень. Я десь бачив статистику, що середня зарплата в місті Києві 15000 гривень. Ну скажіть мені, будь ласка, як ми можемо порівнювати середню зарплату менеджера – людини яка працює в кондиціонованому приміщенні, має білий комірець, і патрульного поліцейського, якого кожен другий знімає телефоном, провокує, плює, адресує, б’ється, кидається на нього. Як ці патрульні можуть відчувати себе захищеними?
– І як люди, які отримують 15000 гривень хочуть, щоб їх захищали люди, які отримують 13000 гривень? Щось тут цифри не збігаються трохи.
– Для всіх людей оці патрульні – мусора, мусора, мусора. Я бачу, що генерується якась ненависть до поліції. Нам зараз дуже закидають, що ми на боці МВС, чи на боці поліції. Ми не на боці поліції, ми на боці закону, який має бути однаковим для всіх, який треба почати поважати, тоді бардака на дорогах буде менше.
Якщо ми побачимо, нам пришлють чи буде інформація, що там якийсь патрульний взяв хабаря, або вчинив неправдиві дії, то ми це опублікуємо, ми додамо цьому резонанс або перші дамо цьому резонанс. Тих, хто свавільно порушує так закони і честь мундиру, мають звільняти. Тобто, має бути правда і справедливість.
Також у повному випуску:
Погрози під час зйомок, євробляхи, депутати проти правил дорожнього руху, маршрутки та совок у генах.
https://youtu.be/xeJCz5QZl9M
YouTube
Зупини Лося: дурні, дороги, депутати-лосі, український YouTube | АНТИПОДИ @ЗупиниЛося
Як паркуються депутати? Скільки дурнів на українських дорогах? Як зробити Київ комфортним для водїв та пішоходів?
Про це та багато інше розкаже автор проєкту «Зупини Лося» Костянтин Андріюк у програмі Сергія Іванова #Антиподи.
00:00 Початок трансляції
00:15…
Про це та багато інше розкаже автор проєкту «Зупини Лося» Костянтин Андріюк у програмі Сергія Іванова #Антиподи.
00:00 Початок трансляції
00:15…
July 14, 2020
Військове загострення між Індією і Китаєм — чому виникло та як вирішили конфлікт? Журналіст Тимур Філоненко та експерт Українського інституту майбутнього Ілля Куса обговорили цю тему у Вечірньому ефірі.
— Хто більше схильний до агресивних дій? Чи обидві сторони не хочуть воювати?
— Жодна з цих сторін на сьогодні не демонструє якоїсь агресивності чи планів наступу. Сутичка, яка сталася місяць тому, — це була ціла низка помилок на рівні місцевих командирів. Це була абсолютна дурна ситуація, яка була несподіваною для генералів з обох сторін. За десять днів до цієї сутички китайські та індійські генерали домовилися про взаємне відведення сил, тому що вони протягом місяців накопичували війська, боялися, що це може призвести до протистояння.
А просто там сталася помилка: китайці перекинули на цю ділянку кордону підкріплення з інших районів, тобто, китайських солдатів, які були незнайомі індійській стороні. Треба розуміти, що там не така ситуація, що вони стоять в повному споряджені та стріляють один в одного. Насправді, в районі річки Галван якраз найбільш спокійні райони, китайські та індійські солдати часто спілкуються між собою, вони знають один одного в обличчя, командири знають один одного в обличчя.
— Комунікація була порушена.
— Це був повний провал комунікації, відповідно, одна помилка пішла за іншою. В цих сутичках брало участь до 300 людей в різних ділянках, почалася ланцюгова реакція. Ні Індія, ні Китай не зацікавлені у початку війни.
— Тобто, керівництво в цьому плані спокійне?
— Абсолютно. Буквально через пару днів домовилися залагодити інцидент, зараз там спокійно, тобто вони не зацікавлені у війні. Ніхто воювати не хоче, не готовий, і вони розуміють, що будь-яка війна скоріш за все задасть більшої шкоди, ніж принесе вигоди.
— Чому? Що так пов'язує Китай та Індію? Які спільні або наукові програми, чи великий товарообіг?
— В цьому плані вони суперники. З раціональних причин — дві ядерні держави, навіщо починати війну де зараз не потрібно. Китай зараз воювати не налаштований, судячи з їхніх заяв. Можливо, колись ця ситуація якось розвинеться у збройний конфлікт. Зараз ні в кого бажання такого не має, більш того, в розпал коронавірусної пандемії треба розв'язувати внутрішні проблеми: соціальні, економічні, торгові. Воювати за шмат території, який зараз ніякої вигоди не принесе, розпочинати широкомасштабну війну не має сил та ресурсів. Тут питання дуже просте: якщо якась з країн захоче воювати, то потрібно проводити широкомасштабний наступ по всій лінії контролю. До війни зараз ніхто не готовий, в тому числі ніхто на міжнародному рівні це не підтримає.
— На майбутнє, поки йде пандемія коронавірусу, поки є внутрішні проблеми з обох сторін, на війну розраховувати не варто?
— Я так скажу: на сьогодні немає значення скільки у якої сторони солдатів чи танків, це не важливо в сучасну епоху. В сучасну епоху могутність держави визначається не кількістю військовослужбовців чи танків, а адаптивністю, гнучкістю політики та економіки, здатністю використовувати новітні технології і навіть задавати асиметричних ударів.
Наприклад, кібератаки – шкода, яка можливо не принесе повної перемоги, але вона буде настільки великою, що втрати ворога будуть вищі за його вигоди, якщо він нападе. Це, насправді, стосується і нас.Україна повинна думати не над питанням «Як нам перемогти Росію?», а як зробити так, щоб Росія зрозуміла, якщо вона почне війну на території України, то вона більше зазнаватиме втрат, ніж отримає вигоди в будь-якому плані, особливо в економічному. Щоб вони зрозуміли, що війна не має сенсу. Оце має бути головною стратегічною ціллю України.
— Хто більше схильний до агресивних дій? Чи обидві сторони не хочуть воювати?
— Жодна з цих сторін на сьогодні не демонструє якоїсь агресивності чи планів наступу. Сутичка, яка сталася місяць тому, — це була ціла низка помилок на рівні місцевих командирів. Це була абсолютна дурна ситуація, яка була несподіваною для генералів з обох сторін. За десять днів до цієї сутички китайські та індійські генерали домовилися про взаємне відведення сил, тому що вони протягом місяців накопичували війська, боялися, що це може призвести до протистояння.
А просто там сталася помилка: китайці перекинули на цю ділянку кордону підкріплення з інших районів, тобто, китайських солдатів, які були незнайомі індійській стороні. Треба розуміти, що там не така ситуація, що вони стоять в повному споряджені та стріляють один в одного. Насправді, в районі річки Галван якраз найбільш спокійні райони, китайські та індійські солдати часто спілкуються між собою, вони знають один одного в обличчя, командири знають один одного в обличчя.
— Комунікація була порушена.
— Це був повний провал комунікації, відповідно, одна помилка пішла за іншою. В цих сутичках брало участь до 300 людей в різних ділянках, почалася ланцюгова реакція. Ні Індія, ні Китай не зацікавлені у початку війни.
— Тобто, керівництво в цьому плані спокійне?
— Абсолютно. Буквально через пару днів домовилися залагодити інцидент, зараз там спокійно, тобто вони не зацікавлені у війні. Ніхто воювати не хоче, не готовий, і вони розуміють, що будь-яка війна скоріш за все задасть більшої шкоди, ніж принесе вигоди.
— Чому? Що так пов'язує Китай та Індію? Які спільні або наукові програми, чи великий товарообіг?
— В цьому плані вони суперники. З раціональних причин — дві ядерні держави, навіщо починати війну де зараз не потрібно. Китай зараз воювати не налаштований, судячи з їхніх заяв. Можливо, колись ця ситуація якось розвинеться у збройний конфлікт. Зараз ні в кого бажання такого не має, більш того, в розпал коронавірусної пандемії треба розв'язувати внутрішні проблеми: соціальні, економічні, торгові. Воювати за шмат території, який зараз ніякої вигоди не принесе, розпочинати широкомасштабну війну не має сил та ресурсів. Тут питання дуже просте: якщо якась з країн захоче воювати, то потрібно проводити широкомасштабний наступ по всій лінії контролю. До війни зараз ніхто не готовий, в тому числі ніхто на міжнародному рівні це не підтримає.
— На майбутнє, поки йде пандемія коронавірусу, поки є внутрішні проблеми з обох сторін, на війну розраховувати не варто?
— Я так скажу: на сьогодні немає значення скільки у якої сторони солдатів чи танків, це не важливо в сучасну епоху. В сучасну епоху могутність держави визначається не кількістю військовослужбовців чи танків, а адаптивністю, гнучкістю політики та економіки, здатністю використовувати новітні технології і навіть задавати асиметричних ударів.
Наприклад, кібератаки – шкода, яка можливо не принесе повної перемоги, але вона буде настільки великою, що втрати ворога будуть вищі за його вигоди, якщо він нападе. Це, насправді, стосується і нас.Україна повинна думати не над питанням «Як нам перемогти Росію?», а як зробити так, щоб Росія зрозуміла, якщо вона почне війну на території України, то вона більше зазнаватиме втрат, ніж отримає вигоди в будь-якому плані, особливо в економічному. Щоб вони зрозуміли, що війна не має сенсу. Оце має бути головною стратегічною ціллю України.
July 20, 2020
Володимир Омелян — колишній міністр інфраструктури України — вважає, що Зеленський має відмовитися від повноважень. Про епоху бардака та сучасний стан країни говорили у програмі Антиподи.
— Можете дати загальну оцінку того, що зараз відбувається з країною, можливо метафорично. Ви були частиною якоїсь системи, хороша вона чи погана була, але ця система допрацювала до того моменту, поки її не передали наступникам в установленому законом порядку. Що зараз відбувається?
— Я думаю, що це буде короткотермінова епоха бардака, епоха хаосу імені Зеленського, поки Зеленський буде на своїй посаді. Я маю двадцять років стажу державної служби, і я думав, що бачив вже все у своєму житті. Після Януковича, коли я бачив окремий свинячий клин молодих так званих реформаторів, я думав, що після цього мене вже ніщо не вразить, але виявилось, що ще можна вразити, бо такого трешу я не бачив ніколи у житті.
Я не бачу зараз іншого виходу, як просто попрощатися з Зеленським, бо я не вірю вже в його здатність, що він на цьому етапі, коли він зазнав перших чутливих для його самолюбства поразок, що він зможе взяти професійну команду менеджерів. Він лояльних міняє на супер лояльних і терпить своїх друзів, які біля нього сформовані в такому вигляді, як вони є, йому з ними комфортно, і це велика біда для України. Ці люди не здатні нічого продукувати ефективного, окрім «поржать».
— А яким чином попрощатись?
— Тут є два механізми: якщо йому вистачить клепки в голові, він може увійти в історію як перший президент України, який добровільно зрікся власних повноважень, перетворив парламентсько-президентську республіку в парламентську республіку. Це треба провести через дві сесії, дострокові парламентські вибори, а як він це зробить, якщо в нього є зобов’язання перед іншими людьми, і якщо він захоче це зробити, йому цього не дадуть зробити. Другий варіант – це просто виходити на майдан, мільйон людей і все, дуже простий рецепт.
— А як вивести мільйон людей на майдан?
— Я думаю, що серцем майдану будуть ті самі люди, які проходили майдани Ющенко, Гідності, але буде дуже багато несподіваних людей - це прихильники Зеленського, яким він обіцяв землю обітовану, яким він обіцяв ману небесну, яким він обіцяв покращити життя вже завтра, як Янукович. Всього цього не сталося, і вони прийдуть запитати: а де все це, власне, відбувається? Особливо на фоні усіх цих «зашкварів». Одна річ, коли відбуваються дурні жарти з «корабельними соснами», а інша річ, коли президент переїжджає у державні резиденції, коли президент поводиться просто як лорд і люди це відчувають.
В нього була феноменальна комунікація з простими людьми, а вона зараз втрачена, і це видно по його рейтингах, по рейтингах його партії, по тому, як його вже зустрічають в областях.
Також у повному випуску: кримінальне переслідування, відносини з Ситником та Холодницьким. Ремонт доріг та коли в Україні буде гіперлуп?
— Можете дати загальну оцінку того, що зараз відбувається з країною, можливо метафорично. Ви були частиною якоїсь системи, хороша вона чи погана була, але ця система допрацювала до того моменту, поки її не передали наступникам в установленому законом порядку. Що зараз відбувається?
— Я думаю, що це буде короткотермінова епоха бардака, епоха хаосу імені Зеленського, поки Зеленський буде на своїй посаді. Я маю двадцять років стажу державної служби, і я думав, що бачив вже все у своєму житті. Після Януковича, коли я бачив окремий свинячий клин молодих так званих реформаторів, я думав, що після цього мене вже ніщо не вразить, але виявилось, що ще можна вразити, бо такого трешу я не бачив ніколи у житті.
Я не бачу зараз іншого виходу, як просто попрощатися з Зеленським, бо я не вірю вже в його здатність, що він на цьому етапі, коли він зазнав перших чутливих для його самолюбства поразок, що він зможе взяти професійну команду менеджерів. Він лояльних міняє на супер лояльних і терпить своїх друзів, які біля нього сформовані в такому вигляді, як вони є, йому з ними комфортно, і це велика біда для України. Ці люди не здатні нічого продукувати ефективного, окрім «поржать».
— А яким чином попрощатись?
— Тут є два механізми: якщо йому вистачить клепки в голові, він може увійти в історію як перший президент України, який добровільно зрікся власних повноважень, перетворив парламентсько-президентську республіку в парламентську республіку. Це треба провести через дві сесії, дострокові парламентські вибори, а як він це зробить, якщо в нього є зобов’язання перед іншими людьми, і якщо він захоче це зробити, йому цього не дадуть зробити. Другий варіант – це просто виходити на майдан, мільйон людей і все, дуже простий рецепт.
— А як вивести мільйон людей на майдан?
— Я думаю, що серцем майдану будуть ті самі люди, які проходили майдани Ющенко, Гідності, але буде дуже багато несподіваних людей - це прихильники Зеленського, яким він обіцяв землю обітовану, яким він обіцяв ману небесну, яким він обіцяв покращити життя вже завтра, як Янукович. Всього цього не сталося, і вони прийдуть запитати: а де все це, власне, відбувається? Особливо на фоні усіх цих «зашкварів». Одна річ, коли відбуваються дурні жарти з «корабельними соснами», а інша річ, коли президент переїжджає у державні резиденції, коли президент поводиться просто як лорд і люди це відчувають.
В нього була феноменальна комунікація з простими людьми, а вона зараз втрачена, і це видно по його рейтингах, по рейтингах його партії, по тому, як його вже зустрічають в областях.
Також у повному випуску: кримінальне переслідування, відносини з Ситником та Холодницьким. Ремонт доріг та коли в Україні буде гіперлуп?
July 25, 2020
Чому Росія втрачає вплив на Польщу? Журналіст Тимур Філоненко та кандидат політичних наук Станіслав Желіховський говорили про вибори у Польщі у Вечірньому ефірі.
— Чи були кандидати на виборах у Польщі, яких підтримувала Російська Федерація? Прямо чи опосередковано у соціальних мережах. Чи був хтось такий?
— Взагалі, в цих виборах у першому турі приймало учать одинадцять осіб, і таких явних партій, яких підтримувала Росія, не було. Так, є в Польщі ліві сили, але вони дійсно європейського формату. Навіть, є і ліві та праві сили, які ставляться до європейського союзу не настільки оптимістично. Наприклад, конфедерація — взагалі скептично, але вона ні яким чином не проросійська. Хоча, деякі маргінальні партії є, однак вони не відіграють в політичному житті вагомої ролі та серйозного впливу не було. Польські правоохоронні органи досить швидко на це реагували.
— Ми можемо сказати, що Росія вже остаточно втратила Польщу на геополітичній мапі й Польща поза зоною інтересів Російської Федерації.
— Безумовно. Польща починає все більше віддалятися, вона з 1989 року почала швидко йти в прозахідному напрямку, неважливо хто приходив до президенства, що, до речі, завжди відрізняло Польщу від нашої держави. На жаль, у нас ситуація трохи інша. У поляків, незалежно від того хто у них лідер – чи з опозиції, чи з владної партії, все одно у них західний вектор розвитку культивується, і вони все більше і більше інтегруються до західної цивілізації. Росія, як би вона не намагалася на щось вплинути, все більше втрачає. Можемо сказати про той же самий газ, коли за Анджея Дуди почали будуватися термінали та додаткові газопроводи, газ почали брати з інших джерел, і не тільки з Америки, а із Норвегії. До 2022 року Польща взагалі може відмовитись від російського газу. І ніякий шантаж Росії не допоможе, тому що у Польщі завжди буде альтернатива: якщо не буде російського газу, вона буде купувати норвезький або американський. Америка та блок НАТО надає багато підтримки Польщі в плані фінансування збройних сил.
— Це вже стратегічний партнер США і він не збирається змінюватись у найближчому майбутньому 100%.
— Саме цим Польща виділяється на тлі інших країн. Наприклад, в Угорщині, Балканах та Сербії досі відбуваються «танці» навколо Росії. Важливу роль відіграє те, що у поляків дуже добре розвинута історична пам’ять. На жаль, ця властивість відіграється іноді проти нас. Але тим не менш, вони пам’ятають події історичної давнини та приділяють їм багато уваги. Наприклад, окупацію Польщі Радянським Союзом після другої світової війни вони досить болісно сприймають.
Загалом, і Анджей Дуда, і Рафал Тшасковський неодноразово зазначали, що хотіли би побудувати конструктивні відносини з Російською Федерацією. Не можна сказати, що вони так прямо вважають її ворогом, який буде таким вічно. Вони бажають, щоб Росія пішла на якісь кроки лібералізації відносин, сама по собі почала демократизуватись. Власне, вони нічого не мають проти цієї країни як такої, але з тим режимом який зараз існує, який поводить агресивну політику, вони не бажають мати нічого спільного.
Також у повному випуску:
• Політичний розкол у польському суспільстві.
• Подальша політика переобраного Дуди.
• Чому Польща педалює історичне загострення з Україною.
— Чи були кандидати на виборах у Польщі, яких підтримувала Російська Федерація? Прямо чи опосередковано у соціальних мережах. Чи був хтось такий?
— Взагалі, в цих виборах у першому турі приймало учать одинадцять осіб, і таких явних партій, яких підтримувала Росія, не було. Так, є в Польщі ліві сили, але вони дійсно європейського формату. Навіть, є і ліві та праві сили, які ставляться до європейського союзу не настільки оптимістично. Наприклад, конфедерація — взагалі скептично, але вона ні яким чином не проросійська. Хоча, деякі маргінальні партії є, однак вони не відіграють в політичному житті вагомої ролі та серйозного впливу не було. Польські правоохоронні органи досить швидко на це реагували.
— Ми можемо сказати, що Росія вже остаточно втратила Польщу на геополітичній мапі й Польща поза зоною інтересів Російської Федерації.
— Безумовно. Польща починає все більше віддалятися, вона з 1989 року почала швидко йти в прозахідному напрямку, неважливо хто приходив до президенства, що, до речі, завжди відрізняло Польщу від нашої держави. На жаль, у нас ситуація трохи інша. У поляків, незалежно від того хто у них лідер – чи з опозиції, чи з владної партії, все одно у них західний вектор розвитку культивується, і вони все більше і більше інтегруються до західної цивілізації. Росія, як би вона не намагалася на щось вплинути, все більше втрачає. Можемо сказати про той же самий газ, коли за Анджея Дуди почали будуватися термінали та додаткові газопроводи, газ почали брати з інших джерел, і не тільки з Америки, а із Норвегії. До 2022 року Польща взагалі може відмовитись від російського газу. І ніякий шантаж Росії не допоможе, тому що у Польщі завжди буде альтернатива: якщо не буде російського газу, вона буде купувати норвезький або американський. Америка та блок НАТО надає багато підтримки Польщі в плані фінансування збройних сил.
— Це вже стратегічний партнер США і він не збирається змінюватись у найближчому майбутньому 100%.
— Саме цим Польща виділяється на тлі інших країн. Наприклад, в Угорщині, Балканах та Сербії досі відбуваються «танці» навколо Росії. Важливу роль відіграє те, що у поляків дуже добре розвинута історична пам’ять. На жаль, ця властивість відіграється іноді проти нас. Але тим не менш, вони пам’ятають події історичної давнини та приділяють їм багато уваги. Наприклад, окупацію Польщі Радянським Союзом після другої світової війни вони досить болісно сприймають.
Загалом, і Анджей Дуда, і Рафал Тшасковський неодноразово зазначали, що хотіли би побудувати конструктивні відносини з Російською Федерацією. Не можна сказати, що вони так прямо вважають її ворогом, який буде таким вічно. Вони бажають, щоб Росія пішла на якісь кроки лібералізації відносин, сама по собі почала демократизуватись. Власне, вони нічого не мають проти цієї країни як такої, але з тим режимом який зараз існує, який поводить агресивну політику, вони не бажають мати нічого спільного.
Також у повному випуску:
• Політичний розкол у польському суспільстві.
• Подальша політика переобраного Дуди.
• Чому Польща педалює історичне загострення з Україною.
July 29, 2020
Ірина Верещук, кандидатка у мери Києва від партії Слуга Народу, про своє бачення проблем столиці.
— Що не так в Києві? Назвіть, будь ласка, топ 3 негаразди, які вас обурюють або напружують найбільше.
— Мене не обурює нічого в Києві. Я бачу, що Київ розвивається. Останні шість років я живу у Києві й бачу, що динаміка є, косметично все розвивається. Але коли ми говоримо про великі проєкти, звичайно, проблеми є.
Залишається невирішеним питання хаотичної забудови, коли немає генерального плану. Тут величезна проблема, яку треба було розбити на групи, група повинна була мати відповідного керівника. Кличко не може все сам, є багато управлінь, департаментів та служб, які мали б за це відповідати. Що, в принципі, і відбувається, але в кінцевому результаті інвестори залишилися без квартир. Деякі з них живуть у квартирах, які не можуть ввести в експлуатацію, деякі живуть у квартирах, а будинок не має дозвільних документів. І все це накопичилось, їх так багато тисяч, що мені здається, якщо цю проблему не вирішити, вона точно може вибухнути.
Хаотична забудова тягне за собою іншу проблему – транспортну. Це проблема багатьох міст, не тільки Києва. По проблемі корків Київ більш проблематичний, ніж Мехіко, де живе 20 мільйонів. Я жила та навчалась у Варшаві, стажувалась у Варшавський мерії та бачила, як там розв'язували цю проблему. Коли говоримо про європейські стандарти, то Київ в трійці міст, де найбільше корків. Як зробила Варшава і як має зробити Київ — вивчити проблематику, подивитися спочатку що можна вирішити. Якщо є перехоплюючі стоянки, давайте ми їх почнемо робити як пілотний проєкт. За всі роки правління Кличка жодної перехоплюючої стоянки. Але є й об'єктивні причини — історична забудова — ми не можемо розширяти вулиці, бо там стоять історичні будівлі. Київ старовинне місто з багатовіковою історією, і треба пристосовувати транспортні вузли та транспортні розв'язки, дороги й взагалі громадський транспорт до того, як побудований Київ роками.
У 2015 році світовий банк презентував прекрасну транспортну систему, транспортну стратегію, все було гарно, але чомусь не працює. Я почала дивитись чому не працює, я не вірю, що Кличко не хоче, я завжди закладаю, що міський голова хоче.
— Ну це ж є питання пріоритетів? Можливо, він хоче, але хоче десь там на десятому місці?
— Я ж почала з пріоритетів, треба навести пріоритетність проєктів й програм, які ми маємо вирішити негайно. Наприклад, громадський транспорт, чому ми не можемо замінити маршрутки на комфортні автобуси чи швидкісні трамваї, що заважає? Виявляється, з власником маршруток укладають контракти на пів року, щоб він потім знову йшов, вклонився та уклав ще один контракт на пів року. І як вони можуть взяти нову техніку в лізинг, шукати кредити на техніку, якщо ніхто не дасть кредит, бо з ними укладають договір на 6 місяців? Якщо контракт був би на 3-5 років, можна вже розрахувати бізнес-план, а не стрілятися і не давати ніякі хабарі. Ось тут питання до самого міського голови. Пріоритетом стоїть оновити громадський транспорт коштом інвесторів та бізнесменів, бо міський бюджет не потягне. І от так кожна точка потребує рук, господаря.
Також у повному випуску:
Російська мова в Україні та як до неї ставитись? Сексизм у владі. Парасюк та мерство у Раві-Руський. Петро Порошенко, Захарченко і Плотницький: хто й кого змусив підписати Мінські угоди?
https://youtu.be/g9g2ugkx6NU
— Що не так в Києві? Назвіть, будь ласка, топ 3 негаразди, які вас обурюють або напружують найбільше.
— Мене не обурює нічого в Києві. Я бачу, що Київ розвивається. Останні шість років я живу у Києві й бачу, що динаміка є, косметично все розвивається. Але коли ми говоримо про великі проєкти, звичайно, проблеми є.
Залишається невирішеним питання хаотичної забудови, коли немає генерального плану. Тут величезна проблема, яку треба було розбити на групи, група повинна була мати відповідного керівника. Кличко не може все сам, є багато управлінь, департаментів та служб, які мали б за це відповідати. Що, в принципі, і відбувається, але в кінцевому результаті інвестори залишилися без квартир. Деякі з них живуть у квартирах, які не можуть ввести в експлуатацію, деякі живуть у квартирах, а будинок не має дозвільних документів. І все це накопичилось, їх так багато тисяч, що мені здається, якщо цю проблему не вирішити, вона точно може вибухнути.
Хаотична забудова тягне за собою іншу проблему – транспортну. Це проблема багатьох міст, не тільки Києва. По проблемі корків Київ більш проблематичний, ніж Мехіко, де живе 20 мільйонів. Я жила та навчалась у Варшаві, стажувалась у Варшавський мерії та бачила, як там розв'язували цю проблему. Коли говоримо про європейські стандарти, то Київ в трійці міст, де найбільше корків. Як зробила Варшава і як має зробити Київ — вивчити проблематику, подивитися спочатку що можна вирішити. Якщо є перехоплюючі стоянки, давайте ми їх почнемо робити як пілотний проєкт. За всі роки правління Кличка жодної перехоплюючої стоянки. Але є й об'єктивні причини — історична забудова — ми не можемо розширяти вулиці, бо там стоять історичні будівлі. Київ старовинне місто з багатовіковою історією, і треба пристосовувати транспортні вузли та транспортні розв'язки, дороги й взагалі громадський транспорт до того, як побудований Київ роками.
У 2015 році світовий банк презентував прекрасну транспортну систему, транспортну стратегію, все було гарно, але чомусь не працює. Я почала дивитись чому не працює, я не вірю, що Кличко не хоче, я завжди закладаю, що міський голова хоче.
— Ну це ж є питання пріоритетів? Можливо, він хоче, але хоче десь там на десятому місці?
— Я ж почала з пріоритетів, треба навести пріоритетність проєктів й програм, які ми маємо вирішити негайно. Наприклад, громадський транспорт, чому ми не можемо замінити маршрутки на комфортні автобуси чи швидкісні трамваї, що заважає? Виявляється, з власником маршруток укладають контракти на пів року, щоб він потім знову йшов, вклонився та уклав ще один контракт на пів року. І як вони можуть взяти нову техніку в лізинг, шукати кредити на техніку, якщо ніхто не дасть кредит, бо з ними укладають договір на 6 місяців? Якщо контракт був би на 3-5 років, можна вже розрахувати бізнес-план, а не стрілятися і не давати ніякі хабарі. Ось тут питання до самого міського голови. Пріоритетом стоїть оновити громадський транспорт коштом інвесторів та бізнесменів, бо міський бюджет не потягне. І от так кожна точка потребує рук, господаря.
Також у повному випуску:
Російська мова в Україні та як до неї ставитись? Сексизм у владі. Парасюк та мерство у Раві-Руський. Петро Порошенко, Захарченко і Плотницький: хто й кого змусив підписати Мінські угоди?
https://youtu.be/g9g2ugkx6NU
YouTube
Верещук: таксисти-соціологи, бідолага Кличко, фрік Гончаренко, криголам Петро | АНТИПОДИ
Вибори в Києві та конкуренти. Російська мова в Україні та як до неї ставитись? Сексизм у владі. Парасюк та мерство у Раві-Руський. Петро Порошенко, Захарченко і Плотницький: хто й кого змусив підписати Мінські угоди?
Про це та багато іншого розкаже…
Про це та багато іншого розкаже…
August 3, 2020
Свята Софія була побудована як християнський собор, але у липні 2020 року собору повернули статус мечеті.
Що змінить це рішення — дізнайтеся з Вечірнього ефіру.
— Свята Софія лишилась статусу музею і знов стає мечеттю. Що це означає для православного світу? Чи була це демонстративна передача, що буде з мозаїками, з тим всім надбанням, яке було у Святої Софії?
— Це нічого не означає для православного світу, тому що це був музей, в якому категорично заборонялося проводити будь-які релігійні сервіси. Навіть коли наші священники приїздили в Стамбул відвідати Вселенського і були в рясах, їм було категорично заборонено заходити в Айя-Софію, тому що це демонстрація певної релігійності. Вхід туди коштував 20 євро, і це був музей.
В Туреччині завжди був дуже потужний, впливовий рух з-поміж націоналістів, які вимагали перетворення Айя-Софії на мечеть. І раз на рік площа Султанахмед покривалася килимками й люди десятками тисяч молилися з цією вимогою. Були спроби різних країн, в тому числі й України, зробити в Айя-Софії певні заходи пов’язані з християнством, але відповідь турків була категоричною – ні. Аргументували вони це тим, що наступного дня після православної події в Айя-Софії, ці націоналістичні турки просто підірвуть ситуацію в Стамбулі, будуть ще сильніше вимагати перетворення її на мечеть. Ми вимушені були це враховувати. Тому там ніяких заходів не проводилось.
Це був не перший крок: в Трабзоні Софія була передана, потім мечеттю стала церква в містечку Нікея, де проходив історичний Вселенський Собор 325 року. Це політика, це жест, спрямований на зовнішньополітичний ефект. Ердоган був мером Стамбула двічі програвши там вибори опозиції, для нього це надзвичайно боляче. Стамбул – це 20 мільйонів виборців, ВВП цього міста 200 млрд доларів, трохи більше ВВП України. Тобто, це такий ласий шмат, де Ердоган не може програвати. І цей крок спрямований на те, щоб ті турки, які живуть в Стамбулі і яких дуже турбує питання мечеті, стали його прихильниками. І це не стільки релігійне питання, скільки історичне, це підняття гордості турків. Тут не було мети завдати шкоди грекам, це було спрямовано на внутрішні питання.
— А, наприклад, показати християнському світу: ми остаточно ісламська країна, а християни — до побачення?
— Навпаки, Ердоган сказав, що коли нема намазу, тепер ви безкоштовно, не за гроші як раніше, можете зайти та подивитися на все, ніяких проблем з цим не має. Єдина різниця — треба зняти туфлі, бо підлога устелена килимом. Ніхто не буде збивати фрески, просто їх закриють шторками на час намазу, бо за ісламською традицією не можна мати обличчя людей як богів. Зараз купол Софії в арабських надписах, висять чотири щити з османської каліграфії з іменами пророків Ісламу, вони й раніше там були. Це був православний музей, але всі символи ісламу були присутні там одночасно з символами християнства. З точки зору турків нічого кардинально не змінилось. Але Софія це не просто історія християнства, це символ Візантії, це легенда, це Юстиніан, це хрещення Ольги. Наша Софія була побудована за зразком Великої Софії. Це сміливий крок, водночас, це не є вселенська катастрофа. Якщо турки не чіпатимуть історичні фрески та не закриватимуть туди вхід християнам, я не бачу особливої проблеми.
Також у повному випуску:
• Напруга між Анкарою та Афінами. Давнє грецько-турецьке протистояння.
• Туреччина як лідер регіону.
• Системна та несистемна опозиція. Чому Ердогану не подобається Гюлєн?
• Україна та Туреччина як стратегічні партнери.
https://youtu.be/gCKHgL0-bis
Що змінить це рішення — дізнайтеся з Вечірнього ефіру.
— Свята Софія лишилась статусу музею і знов стає мечеттю. Що це означає для православного світу? Чи була це демонстративна передача, що буде з мозаїками, з тим всім надбанням, яке було у Святої Софії?
— Це нічого не означає для православного світу, тому що це був музей, в якому категорично заборонялося проводити будь-які релігійні сервіси. Навіть коли наші священники приїздили в Стамбул відвідати Вселенського і були в рясах, їм було категорично заборонено заходити в Айя-Софію, тому що це демонстрація певної релігійності. Вхід туди коштував 20 євро, і це був музей.
В Туреччині завжди був дуже потужний, впливовий рух з-поміж націоналістів, які вимагали перетворення Айя-Софії на мечеть. І раз на рік площа Султанахмед покривалася килимками й люди десятками тисяч молилися з цією вимогою. Були спроби різних країн, в тому числі й України, зробити в Айя-Софії певні заходи пов’язані з християнством, але відповідь турків була категоричною – ні. Аргументували вони це тим, що наступного дня після православної події в Айя-Софії, ці націоналістичні турки просто підірвуть ситуацію в Стамбулі, будуть ще сильніше вимагати перетворення її на мечеть. Ми вимушені були це враховувати. Тому там ніяких заходів не проводилось.
Це був не перший крок: в Трабзоні Софія була передана, потім мечеттю стала церква в містечку Нікея, де проходив історичний Вселенський Собор 325 року. Це політика, це жест, спрямований на зовнішньополітичний ефект. Ердоган був мером Стамбула двічі програвши там вибори опозиції, для нього це надзвичайно боляче. Стамбул – це 20 мільйонів виборців, ВВП цього міста 200 млрд доларів, трохи більше ВВП України. Тобто, це такий ласий шмат, де Ердоган не може програвати. І цей крок спрямований на те, щоб ті турки, які живуть в Стамбулі і яких дуже турбує питання мечеті, стали його прихильниками. І це не стільки релігійне питання, скільки історичне, це підняття гордості турків. Тут не було мети завдати шкоди грекам, це було спрямовано на внутрішні питання.
— А, наприклад, показати християнському світу: ми остаточно ісламська країна, а християни — до побачення?
— Навпаки, Ердоган сказав, що коли нема намазу, тепер ви безкоштовно, не за гроші як раніше, можете зайти та подивитися на все, ніяких проблем з цим не має. Єдина різниця — треба зняти туфлі, бо підлога устелена килимом. Ніхто не буде збивати фрески, просто їх закриють шторками на час намазу, бо за ісламською традицією не можна мати обличчя людей як богів. Зараз купол Софії в арабських надписах, висять чотири щити з османської каліграфії з іменами пророків Ісламу, вони й раніше там були. Це був православний музей, але всі символи ісламу були присутні там одночасно з символами християнства. З точки зору турків нічого кардинально не змінилось. Але Софія це не просто історія християнства, це символ Візантії, це легенда, це Юстиніан, це хрещення Ольги. Наша Софія була побудована за зразком Великої Софії. Це сміливий крок, водночас, це не є вселенська катастрофа. Якщо турки не чіпатимуть історичні фрески та не закриватимуть туди вхід християнам, я не бачу особливої проблеми.
Також у повному випуску:
• Напруга між Анкарою та Афінами. Давнє грецько-турецьке протистояння.
• Туреччина як лідер регіону.
• Системна та несистемна опозиція. Чому Ердогану не подобається Гюлєн?
• Україна та Туреччина як стратегічні партнери.
https://youtu.be/gCKHgL0-bis
YouTube
Філоненко/Корсунський: Туреччина - султанат чи авторитарна республіка?| ВЕЧІРНІЙ ЕФІР
Журналіст Тимур Філоненко та надзвичайний та повноважний посол України в Туреччині Сергій Корсунський про:• Напруга між Анкарою та Афінами. Давнє грецько-тур...
August 12, 2020