1932-33

колись
з моїх ясен
виросли
білі стебла
зубів
та сьогодні
я не знаю
навіщо

навіщо
мені язик
що непорушно
лежить
у ямі рота
шорсткий і брудний
як мертвий собака

тріски тіл
волочаться за вітром
дитячі плачі
граються
в полях

мертво
стоїть
каміння домів
пусткою
світить
череп села

і невпинно
важчає
повітря
від всотаних
душ

і невпинно
росте
тісто
могил

Ростислав Кузик

#грань_поезії

​​#sin_poetry

🖐

***
вже майже
білі мухи —

яблука вкриваються
слоновою шкірою
й
останніми табунцями
котяться до сну

поночі
об стіну
гупають зернята —
чорні серця

Іван Гнатів

більше — тут

~

Олегові Лишезі

відходить бородатий поет
каже дочка, що він святий
каже сестра, що святий і усміхнений

рисочки зморшок в кутиках очей —
чи вони були?

соромʼязливий усміх і наче вибачання:
я пливу, я весь час пливу

пішов святому Миколаєві на поміч
бо де б він міг прислужитися
як не в святого Миколая?

Василь Карпʼюк

#грань_поезії

* * *

Погляд, затоплений сльозою,
Шукає собі заспокоєння..
О, блискітка снігу вгорі!..
Приємно, звичайно, зіступити з дороги
І в кучугурі обняти
Шорстку величну шию
Мертвого соняшника —
Ніби обнятись зі світом..
Осипати місячний пил з його тімʼя —
І поволі.. поволі повертаючи
Сумне обличчя до себе —
Зазирнути в ці найтемніші очі..
Та приємніший все-таки
Слід полозок у лісі —
Біжить, біжить поперед тебе..
І виростає в молоду сосну..

Олег Лишега

#грань_поезії

мій «на день поезії» тутай

stavozero - калейдоскоп / радіо галичина

Львівщина для мене є другим домом — більша частина моєї родини походить звідти.
тому робити наступний географічний "калейдоскоп" про цю територію є логічним продовженням плейлистів із Тернопільщини.
і так, це друга частина, Львова є багато, хай і думаю на цьому зупнитись з цим регіоном. тож пишіть в коментарях, чи хочете ви продовження, третю частину.

автори, що ввійшли до цього підбору:

Юліана Лесняк - "застільна пісня"
Ростислав Кузик - "останній день зими"
Софія Ленартович - "мій вогонь"
Дарій Лажневський - "останній вірш"
Павло Щепан - "на день поезії"
Назар Данчишин - "пам'ятати-жити"
Андріана Кіндратович - "втрачений рай"
Любомир Серняк - "ніжність"
Іван Гнатів - "do you believe?"
Софія Громик - "лишається на шкірі квітковим задумом"

#sin_poetry

🖐️

на день поезії

—
веретено змовчаних сліз
рано чи пізно проколить світ
і продере собі шпаринку у дверях
і немов скалка западе в око
так що плакатиме зрошуючи посушливий
краєвид заколоченого собору

—
занадто багато дійслів
так що завмираєш над сумнівом
мов над розпростертим котом
що лиш гратися хоче

—
ремінь безпеки перетворюється
на зашморг смерті
коли ковтаєш слова що мали б
литися і вивергатися у гаряче повітря
натомість засохлий піт

11.09.20

КОРОЛЬ

Він радо грав з нами в цю гру, аж доки
не втомлювався і не
засинав на скрипучому троні,
випускаючи з рук скіпетр з індичого пір’я.
Наш квітневий король, і король серпневий,
і осінній король, і ніколи – король зимовий,
бо зимою – сніги й ранні тіні,
і замітало схил, яким вела
єдина дорога до нього.
Захмарне королівство, про яке не знали навіть
наші брати і сестри, королівство Карія.
Ми обережно виходили з дому задньою хвірткою,
і, йдучи, готували для нього добірку новин:
хлопці з Лугів програли,
цукор кипить на гарячому камені,
один утопився, заснувши в човні. Бувало,
він чемно вдягав корону, щойно
ми заходили в сад, а бувало, вередував, і тоді
нам треба було розгадувати його загадки,
загадки, на які він сам не знав відповіді, й лише
махав рукою, сміючись із нашого завзяття.
Після трапези і чаркування компотом
був час аудієнцій,
і ми ставали по обидва боки трону
зі смерековими списами, суворі і насторожені,
бо казна-хто міг прийти до нашого короля.
І хтось приходив щоразу, а хто?
Чи приходили ті, кому також в’язали
рукави за спиною? Чи приходили ті, хто в’язав,
щоб попросити у нього невчасне пробачення?
Чи приходили
ті, хто забув його за роки хвороби і усамітнення,
щоб навести лад у власних нотатках?
Чи приходила жінка, щоб довго-довго дивитись,
а потім повернутися до чоловіка в машині,
відкупившись Божим заступництвом?

Приходить король квітневий,
червневий король
приходить,
приходить король осінній, а зимового короля
нема.

Остап Сливинський

#грань_поезії

лялька

крихітна
воскова лялька
вона —
не говорить
і в дзеркало подивитись
їй не дають
не усміхається

все життя —
метушилась
тепер спить
спокійна як очерет
під снігом

Павло Щепан

#грань_поезії