континуум

такий тепер час:

мусимо бити
собі по грудях
вершлягами
щоби знову
заводити
серце

такий тепер час:

знищено
усі дзеркала
бо відображення
стали
реальнішими
від нас

такий час:

на світлинах
замість облич
проявляються
лише гіпсові
зліпки

і тіні наші
постають
із землі
а ми —
неперервно
до землі
наближаємось

бо такий тепер
час
коли часу
немає

квітень-травень 023

#поезії_без_нічого

?

потрібно
походити бодай на
три
побачення
(з собою)
щоб написати
вІр
ша

11. МАЛИЙ, ЩО ЙДЕ
(В СТАРОМУ КИЄВІ)

Він іде брукованим провулком,
перебираючи в кишені скобки від рогатки,
непримиренний ворог цукерок і морозива,
іде і насвистує,
штурхаючи подертими бігавками
бляшанку з-під консервів.
Не знаючи, що назавтра
йому доведеться дивитись на цей світ
і любити його.

Він іде до чогось далекого,
як легенда.

Аттила Могильний

#грань_поезії

#sin_poetry

о

зацвітає біль
у полі посеред
зими червоним
відбитком
дірявого чобота
свистить вітер
розсипає
підкинуту землю
навколо
тремтить усе
кола
хтось намагається
достукатися до тих
хто під землею
шепочуть правдою
рядки заповітів
долоні порожні
затиснуті і похололі
не відпускають
геть

​​#sin_poetry

піти з поезії.
⠀
-чи це взагалі можливо?-
який би ти не був дрімучий і
безсонячний
поезія завжди десь там
у тобі ховається.
⠀
немов рій диких бджіл
у твердому й глухому стовбурі
(вибач дерево)
⠀
часом буває
що блукаєш всередині
дивишся винюхуєш
і хтось як вжалить у ніс
а тоді як закричиш
⠀
але тихше
поезія не терпить крику
вона про щось тонше
про жало
що під шкіру повзе
до серця
⠀
-чи це взагалі можливо?-
який би ти не був дрімучий і
безсонячний
поезія завжди десь там
у тобі ховається.
⠀
немов рій диких бджіл
у твердому й глухому стовбурі
(вибач дерево)
⠀
часом буває
що блукаєш всередині
дивишся винюхуєш
і хтось як вжалить у ніс
а тоді як закричиш
⠀
але тихше
поезія не терпить крику
вона про щось тонше
про жало
що під шкіру повзе
до серця

~

військо бадилля
військо огірків
військо ясена
військо дібров
військо соловʼя
військо прутиків
що не гнеться бо разом

краса 💡розбирайте поки ще є

ПІСНЯ 352

Коли вам так забаглось погрітись,
Коли вам так хочеться перекинутись хоч словом,
Коли вам так хочеться хоч крихту тепла –
То не йдіть до дерев – там вас не зрозуміють,
Хоч архітектура в них просто космічна
І з комина в’ється прозорий димок..
Не йдіть у ці гори хмарочосів –
з тисячного поверху
На вас можуть висипати жар..
Коли вже вам так не терпиться за теплом,
То йдіть на завіяний снігом город,
Там скраю стоїть самотня хата хрону..
..А ось і вбога хата хрону..
Світиться? – світиться.. він завжди дома –
Стукайте до хати хрону, стукайте до цієї хати..
Стукайте – і вам відчинять..

Олег Лишега

…якому 30 жовтня могло виповнитись 74.

#грань_поезії

доброго ранку.
будь ласка підтримайте і поширте збір,. зараз як ніколи актуально допомагати військовим.
навіть маленькі донати 10-15-50 грн дуже важливі.
дякую❤️

​​Друзі, авторка подкасту розпочала терміновий збір на авто.

🐈‍⬛ МоноБанка:
https://send.monobank.ua/jar/8v72vq4n6R

Одна з бригад спеціального призначення Гвардії наступу потребує автівку для виконання бойових завдань, перевезення БК та виїзду. Зараз хлопці їздять на радянській машині, яку можна легко знешкодити. Мета збору - 200 000 грн. Ціль Іванки — 50 000 грн.

Також можна донатити за номером картки:
5375411205968287

Або на PayPal:
iv.shkromyda@gmail.com

#sin_poetry

по кому подзвін

померлі ввижаються
нам у постатях
снів і наяву

живуть тут зовсім поруч
ходять на побачення
стискають зернятка
молитов

кожен четвер
як привид життя

по кому дзвонитимеш
завтра, дзвоне?

може мене забереш
від шибениці часу

вміння зупинитися
перед пащею страху
вміння зупинитися
вміння
тут

​​#sin_poetry

🖐

Сьогодні вийшла підбірка нелегких, але дуже важливих для мене текстів.
Появу кожного з них супроводжували змішані відчуття — від сумнівів про те, чи маю право говорити в цей час, до радості від народження чогось нового.
Наважився поділитись.
Дякую команді Litcentr і, зокрема Evgenii Piven і ЗСУ без яких нічого б не було.
Щемкого читання.

🔔https://litcentr.in.ua/publ/279-1-0-17686🔔

цукровик
звучить гордо
престижно

принаймні зрозуміло

цукровик
це наша спільна гордість
і печаль

скільки себе пам'ятаю
цукровик
завжди валив гастролерів
яких заносило на наш
витоптаний сонцем газон

понурі червоні обличчя
зовнішніх ворогів

бліді
кров з землею
потягані міланівські футболки
чому вони тут з'являлися

...

мілан
динамо
ювентус
ньюкастл юнайтед
часом
навіть ювентус юнайтед

бо головне в нашій справі
це кольори

їхні автобуси влітали
стрімко і впевнено
тягнучи за собою
темну ріллю слідів

пробивали фотошпалери
з зображенням степу
з'являючись нізвідки

і ненависть наша
була до них безмежною
наче небо на цих шпалерах
що так щільно обліплюють
коробку міста

команди при заводах
помирають
разом з заводами

безлика множина дітей
зовсім не зміниться
лише посивіє
від жаху
від новини про мамину
смерть

тому
можеш не перейматися

вони будуть стояти
твердо
наче пам'ятники
невідомим солдатам

щоби лінія вапна
ніколи не стерлась

щоби ти завжди бачив
свою межу

Олександр Мимрук

#грань_поезії

на день поезії

—
веретено змовчаних сліз
рано чи пізно проколить світ
і продере собі шпаринку у дверях
і немов скалка западе в око
так що плакатиме зрошуючи посушливий
краєвид заколоченого собору

—
занадто багато дійслів
так що завмираєш над сумнівом
мов над розпростертим котом
що лиш гратися хоче

—
ремінь безпеки перетворюється
на зашморг смерті
коли ковтаєш слова що мали б
литися і вивергатися у гаряче повітря
натомість засохлий піт

11.09.20

ВЕЧІРНЯ ШКОЛА

тепер я часто думаю про розчарування
про те що світ виявився зовсім не таким
яким я його собі уявляв
про те що на кожну відкриту планету падає попіл зниклих цивілізацій
про те що кохання це пауза між короткими зустрічами
про те що кожна війна закінчується прогулянкою до цвинтаря
про те що цієї зими я лише тричі
прокидався від того що починав падати сніг

про смак чаю про колір вітру про літери заховані у кишені до найкращих часів

коли я простягну Богу свій щоденник
він не дивитиметься

усі мої оцінки не здатні розповісти про глибину моєї необізнаності
і кожен прогуляний урок
мені ще бодай раз відгукнеться

чи той хто першим добіг до фінішу – переміг?

і якщо мені будуть снитися солдати –
я навмисно плутатиму їхні імена
аби перехитрити усміхнену відьму
з китайською газонокосаркою

і якщо до мене прийде твій син
скажу йому: я загинув під час обстрілу в оріхові
я воскрес на третій день і розучився літати

дякую тобі
дно водосховища
за те що відкрило свої таємниці
дякую тобі
лоно всесвіту
за те що ховаєш мою печаль

Дмитро Лазуткін

#грань_поезії

що розповість нам про нас,
тодішніх?

паркан
що здається тепер низьким
а колись був бодай до плечей мені
та облущена фарба на перекладинах
до яких тепер
нікому немає діла
(ми часто лізли туди
і всі вміли спускатися по трубі
а я ні)

тільки дерева сміються:
ми ростемо —
й вони ростуть

#sin_poetry

рана перемоги

у кожного в грудях
болить по-своєму

палаючий дім
учора

застиглі усмішки
на зблідлих обличчях
сьогодні

що у нас забере
завтра?

#sin_poetry

зозуля

годинник проковтнув зозулю
і вона відбивається
у його роті
ку-ку ку-ку
порятуйте ж мене
людоньки добрі
звільніть від металевих пут
дайте вилетіти до своїх
дітей незнаних
дайте виправити
свій-світ світ-свій