«Сміливо», «чесно», «жахливо». Такі реакції викликає веббруталізм

Та усе почалося з архітектури та періоду, коли світ переживав наслідки розрухи після Другої світової війни. Будівлі у цьому стилі не мали декоративних елементів і нагадували важкі бетонні «будинки-коробки» з простими геометричними формами.

Розквіту ж бруталізм як архітектурний напрям набув у 1950-1970-ті. Загалом його філософія полягала в тому, щоб відкинути високі ідеали краси та «штучність» й показати правду, яка вона є.

• Через десятиліття ця ідея перекочувала в дизайн інтерфейсів і трансформувалась у прагнення відійти від м’яких, шаблонних сайтів. Паскаль Девіль, який ввів термін «бруталізм» у вебдизайн, бачить привабливість стилю в «його грубості та байдужості, щоб виглядати зручно чи легко».

Які основі характеристики веббруталізму?

• Базові, не змодельовані HTML для сайтів;
• монохроматичні колірні схеми, як-от чорно-білі або сірі;
• проста типографіка з великими розмірами шрифту, щоб збільшити візуальну вагу тексту;
• акцент на функціональності без додаткових декоративних елементів;
• повторювані елементи дизайну, прямокутні форми тощо.

🔷 А як вам цей стиль?

Зображення: Studio Push, PART Architects, Stedelijk Museum Amsterdam.

Трохи статистики: у світі є близько 350 мільйонів людей з дальтонізмом. Зустрічається він приблизно в 1 з 12 чоловіків і 1 з 200 жінок.

• На зображеннях побачите, як люди з і без дальтонізму можуть сприймати календар для бронювання квитків на літак. Чи могла б ситуація бути іншою? Так.

Змінити її — завдання дизайнерів, які розробляють інклюзивні інтерфейси. Так ви створюєте емпатичний користувацький досвід, що залучає і людей, які бачать світ по-іншому. У цьому випадку —  буквально.

Зібрали ресурси, які допоможуть зрозуміти, як люди з порушенням сприйняття кольорів бачать дизайн і як зробити його доступним для них.

🔷 Гайд з дизайну для людей з дальтонізмом: як доносити візуальні сенси до кожного.
Переглянути.

🔷 First-hand досвід: автор з дальтонізмом розповідає, як бачить світ та інтерфейси.
Читати.

🔷 Інструменти-симулятори, з яким побачите, як виглядає зображення з певними типами дефіциту кольорового сприйняття.
Інструмент 1.
Інструмент 2.

• Якщо хочете зануритися глибше в тему доступного дизайну загалом, вам на безоплатний курс Inclusive Web Design.

Рубрика «Тернистий шлях UX» — виходить за межі інтерфейсів

Адже створювати речі, які наче йдуть назустріч потребам користувачів, але різко повертають на вулицю «Хто це взагалі вигадав?», було притаманно людям десятки років тому. Сьогодні розглядаємо та дивуємося з винаходів минулого століття.

🔹Творці сіамських туфель схоже мали дві мети: допомогти людям танцювати синхронно, а ще приколотись з них. Фото взуття опублікували в пародійному «Better Living Catalogue» як жартівливий спосіб допомогти парам підтримувати такт у танці.

🔹Ймовірно, що винахідник занурювача для пончиків розв'язував проблему, якою мало хто переймався. Та відомо одне — занурити випічку у чашку кави, не намочивши пальців, стало реальністю.

🔹Ніяких makeup туторіалів на YouTube. У 1930-х винахідники запропонували аудиторії б’юті-мікрометр. Це пристрій, який дозволяв визначати, де потрібно наносити макіяж, щоб досягнути «ідеальних» пропорцій рис обличчя.

🔹Дінасфера — це не перша спроба людства спроєктувати моноколісний транспорт, на якому, окрім водійських прав, треба ще здобути фантастичний скіл балансу. І точно не остання. Концепція одноколісних засобів пересування перекочувала в сучасні електричні моноколеса, які ще й світяться в темряві.

🔹Радіокапелюх — тут уся суть в назві. Капелюх + антени, які ловлять станції в радіусі 32 км = бути в курсі подій або підтанцьовувати під улюблений трек дорогою на роботу. Що це, як не предок плеєра Walkman чи iPod?

❓Питання до вас: який з цих винаходів перемагає в рубриці? Ми думаємо, сіамські туфлі та б’юті-мікрометр — головні претенденти.