Й раз вже така тема, то стало цікаво, почути від вас.

Напишіть в коментарях найсмішніше або найдивніше місце чи ситуацію чи історію, в якій вам прийшло рішення робочої задачі, якесь осяяння в АТБ, до прикладу. Чим дивніше, тим краще. А я суб'єктивно і безжально обираю найцікавіший комент і відправлю книжку або мерч як нагороду за смишльоність)) бо я тут тиран на тиждень 😈

Ще один лонг на ранок, духоти на подумать, але має бути цікаво, бо це про не дуже приємний факт для мене, бо раніше я вважав по-іншому й зараз мені як діду потрібно спробувати повірити в це й прийняти.

Чому красиві продукти/інтерфейси працюють краще? І це не про естетику, це про сприйняття мозком, вашим складним механізмом в голові.

1995 рік, Японія🥷. Дослідники Kurosu і Kashimura з Hitachi Design Center зробили 26 варіантів інтерфейсу банкомата (у мене кондей від них, здається, а тут ще й банкомати, але комусь потрібно ж). Однакові функції, однакові кнопки, однакові флоу. Різниця тільки в тому, як виглядає. Попросили десь двісті людей оцінити кожен варіант на зручність і на красу. Результат: кореляція між "красиво" і "зручно" була сильнішою, ніж між "красиво" і реальною зручністю. Тобто людям здавалось, що красивий банкомат зручніший, хоча він був ідентичний за функціоналом.

Але далі ще цікавіше. Ізраїльський дослідник Tractinsky прочитав це дослідження і не повірив (як і я, коли це все ресьорчив). Вирішив, що це культурна штука, японці просто естетично чутливіші. Взяв ті самі макети банкоматів, переклав з японської на іврит, спроєктував жорсткіший експеримент з кращими контролями, щоб довести, що японці помилились. Результат його трошки шокував, як й мене трошки, бо ефект не тільки підтвердився, він був ще сильнішим. Не культурна штука, короче. Універсальна🤷‍♂️

В 2000 році Tractinsky перевірив ще одну гіпотезу: може це тільки перше враження, а після використання ефект зникає? Ні. Зв'язок між естетикою і сприйнятою зручністю зберігався і після того, як люди реально попрацювали з інтерфейсом. От чьорт, подумав я, бо мені здавалось, що краса може приваблювати, але точно не впливати на зручність. Хочаааа тут є моментік, все ж))

Моментів заключається в тому, що пан Дон Норман в книзі "Emotional Design" (2004) пояснив механіку: коли людині красиво, вона в позитивному емоційному стані. В позитивному стані мозок мислить ширше, креативніше і бла бла бла, це зрозуміло, і що важливо для нас, терплячіше. Людина готова пробачити незручність, пробувати ще раз, шукати рішення замість того, щоб закрити і піти.

Тобто красивий інтерфейс не просто здається зручнішим. Він буквально РОБИТЬ людину зручнішим користувачем.

І от тепер етичний поворот, який мене не відпускає. Якщо краса маскує проблеми, то де межа між "гарний дизайн допомагає користувачу" і "гарний дизайн ховає від користувача те, що зламано чи працює погано"?
Згадайте Magic Mouse від Apple й як саме вона заряджається: коли інші зробили зручно, то ці яблуки вирішили — робимо красіво, ну мені так здається))

Виходить цікава штука: краса це не бонус і не прикраса. Це когнітивний інструмент, який змінює те, як мозок обробляє досвід. Можна використовувати його для блага (людина не стресує, прощає дрібниці, відчуває себе комфортно). А можна для маніпуляції (людина не помічає, що продукт зламаний, бо красіво).

Раз вже банкомати засіли з минулого посту, давайте подивимось на еволюцію їх інтерфейсу. 5 етапів, кожен поворотний момент, який все ж стосується інтерфейсу, тобто нас.

1. 1967, Barclays, Лондон. Інтерфейсу немає.
Перший банкомат у світі. Замість екрану була тупо паперова інструкція на стіні. Замість картки теж паперовий ваучер просочений вуглецем-14, якась хімія😅. Замість PIN — 4 цифри (засновник John Shepherd-Barron хотів 6, але дружина сказала "я більше 4 не запам'ятаю", і так стандартом стало 4), мемно виходить. Іконічне фото 27 червня 1967, де актор Reg Varney знімає перші £10 під оплески натовпу.

2. 1978, IBM 3624. Перше меню.
Монохромний дисплей 6×40 точок. Маленький, зелений, нагадує калькулятор. Але саме тут народилася концепція "меню" в банкоматах: можна показати кілька опцій одночасно, а не одну фразу. Кнопки збоку від екрану (soft keys) теж з'явилися тут, бо змінювати їх значення на льоту дешевше ніж виробляти фізичні панелі під кожен ринок. А ну і культура автомобілів, пізніше з'являлись drive-up ATM, що теж цікаво, бо у нас наче не було такого і близько))

3. 1995, Hitachi, Японія. UI стає об'єктом дослідження.
Той самий Kurosu і Kashimura з минулого посту. 26 варіантів інтерфейсу банкомата, 252 учасники. Висновок: красивий банкомат здається зручнішим, навіть якщо він ідентичний за функціоналом. Це момент коли UI банкоматів стає предметом наукового дослідження, а не "як виробник зробив, так і є".

4. 2009, Wells Fargo + IDEO. Перший "людиноорієнтований" UI.
IDEO переробив інтерфейс Wells Fargo навколо однієї ідеї: 80% користувачів роблять одне й те саме (зняти $100 або $200). Замість того щоб ховати це в трьох меню, винесли на головний екран як великі зелені кнопки. Решту опцій залишили в advanced. Це переломний момент: ATM-UI вперше проєктується не "від функцій банку", а "від реальної поведінки".

5. Modern era. Mitsubishi UFJ, Японія + Vatican Bank.
Дві крайнощі сучасного банкоматного UI:
Mitsubishi UFJ то це японський банкомат як фінансовий хаб. Десятки опцій, переклади між рахунками без картки, оплата комуналки, поповнення мобільних. Інтерфейс щільний як японський сайт 2000-х: все на одному екрані.
Vatican Bank теж має особливість, бо єдиний у світі банкомат з латиною як опцією мови. "Inserito scidulam quaeso ut faciundam cognoscas rationem": "вставте картку щоб ми могли перевірити рахунок". 1600-річна мова в банкоматі 21 століття.

Цікаво, що банкомат це по суті лабораторія UX в одному об'єкті: від "ніякого UI" до AI-персоналізації за 60 років. І головний урок з цієї еволюції, то це те, що інтерфейс міняється не коли технологія дозволяє, а коли хтось нарешті ставить питання "а як це використовує реальна людина?".

До чого це я все, й чому так далеко лізу в Бусідо 😂 чи перші банкомати. Бо це все про історію рішень.

Щиро кайфую, коли сучасні продуктові задачі підказують відповідь з місць, де ти найменше очікуєш: старі мудрості, давні ремесла, інтерфейси яких уже давно немає. Нічого нового під сонцем немає. Просто кожне покоління дизайнерів думає, що воно винайшло проблему вперше.

Лізьте в книжку про щось зовсім не з вашої сфери. Архітектура, кулінарія, бойові мистецтва, історія монет, що завгодно. Найкращі рішення приходять збоку, а не з безпосереднього контексту.

Будні душного ресьорчера й філософа майже завершились, залишились вихідні вайбкодера 🤣 продукт менеджера чи називайте як хочете)

Завтра буде про те, як можна створювати власні продукти. Але це не гайд, а історія, як я це робив і як я думаю в таких задачах.

Друзі, як ваші справи? 🫂

Ми тут прийшли подякувати Олександру за дуже цікавий тиждень на каналі.
Говорили не лише про дизайн чи AI, а значно більше — про мислення при створенні будь чого.

Розуміємо, що цими вихідними багатьом хотілося просто як мінімум заспокоїтися й відпочити. Тому коли з’являться сили — радимо ще раз пройтися постами минулого тижня й забрати собі те, що відгукнулося найбільше.

Сподіваємося, ви та ваші рідні зараз у безпеці 💙

Олександре, дякуємо тобі і рухаємося далі.

P.S. Не забудьте підписатися на куратора)

instagram

Продовження піднятих на тижні тем з Олександром тут: https://t.me/holovvvko

Також нагадаємо про кілька курсів, які ось-ось розпочнуться:

UI/UX Design Beginning — для тих, хто хоче впевнено розпочати свій шлях у дизайні та вже з більшою сміливістю шукати перші проєкти.

Design Management — курс про те, як будувати команду та захищати цінність дизайну перед замовниками й колегами. Це звучить складно, але на практиці все реально.

Новий понеділок — і наступний куратор уже готується доєднатися до нас 💙

А щоб ви краще розуміли, про що будемо говорити цього тижня, раді представити вам Родіона Сорокіна — продуктового стратега та засновника Curiosity Office™.

linkedin

Родіон працює з компаніями, які вже виросли й шукають, куди рухатися далі. Допомагає побачити, де ховається наступний продукт, який ринок ще не зайнятий, що в бізнес-моделі вже не працює.

Серед клієнтів: ПриватБанк, VISA, Bank of Georgia, Ковальська, COMFY.

Тому якщо у вас є запитання або теми, про які хотілося б почути більше — пишіть у коментарях :)

Родіоне, канал уже твій, тож можеш починати.

Привіт 👀

Серед маркетологів є приказка: половина бюджету завжди витрачається марно, але ніхто не знає яка саме. Я вже 15 років будую продукти, і мені здається, що в продуктах так само дуже багато зусиль іде в нікуди. І весь цей час я задаюся питанням «чому».

Пригадую спілкування з одним фаундером десь у 2021 році. Вони тоді у стелс-режимі робили продукт, який за його словами мав змінити, як працює індустрія. Такий собі Apple-moment. Я тоді спостерігав, як зростає їхня команда, на дошках складні схеми, на проекторі купа відмальованих інтерфейсів. Але тоді я зовсім не зрозумів, яку проблему вирішує цей продукт, та як саме. Минулого року ми спілкувалися з фаундером знов. Тисячі годин розробки потому продукт все ще був у стелс-режимі, все з тією ж амбіцією, і так само мені незрозумілий.

Я часто зустрічаю такі проекти. Супер-команда, дашборди, юзер-флоу, метрики. Дуже багато роблять. Все акуратно, все за канонами. Я дивлюся і розумію — це не має значення. Ні для продукту, ні для користувача, ні для бізнесу.

Гаразд, припустимо я помиляюся, а вони праві. Але як ми взагалі відрізняємо роботу, яка йде в потрібний бік, від роботи, яка його тільки імітує? І чи можна взагалі назвати хибним напрямком те, що вже пройдено? Може це потрібний досвід?

В мене немає відповіді. Цього тижня буду тут з вами думати вголос. Можливо, ми знайдемо якісь цікаві спостереження. Можливо, я взагалі помиляюся, і ми знайдемо де. Тож, долучайтесь.

Пам'ятаю TikTok-тренди дворічної давнини… Точніше не пам'ятаю. Ніхто не пам'ятає. Але під більшість із них хтось робив продукт. Якийсь додаток, фільтр, фізичний продукт, мерч. Хтось підняв інвестиції.

Це не погано. Це просто такий жанр. Зловити хвилю, зібрати аудиторію, вийти. Це працює, все чесно. Мене це просто не цікавить, не хочеться витрачати на це увагу та час. Мене цікавить інший жанр.

Пам'ятаю свою першу поїздку на Uber в 2016 році. Мапу з кнопкою, як обираю на карті куди їхати. Машина під'їжджає, і я бачу її на екрані в реальному часі. Сідаю, водій вже знає куди їдемо. Ніяких питань. Приїжджаємо, оплата відбулась десь на фоні. Просто виходжу з машини. Аж ніяково десь, наче занадто просто. Стою на тротуарі і розумію, що це не відчувається як нова технологія. Це відчувається як «звісно, так і мало бути. чому так не було раніше?»

Оце «звісно» — це те, що мене заворожує.

Uber не кращий за таксі. Він неминучий. Після нього реальність не повертається назад. Не тому що він зручніший за метрикою, а тому що він скасував цілий клас питань, які раніше вважались обов'язковими. Не треба нікому дзвонити, не треба спілкуватись з диспетчером та називати місто, не треба виглядувати у вікно перевіряти чи приїхала машина, не треба пояснювати адресу, не треба думати про готівку та решту.

Такі продукти не винаходять. Їх знаходять. Вони ніби вже існували, просто хтось нарешті це помітив.

Uber, iPhone, Spotify. Після кожного з них відчуття, що світ рухався саме в цей бік і чекав, поки хтось реалізує цю версію реальності.

Чим більше я працюю над створенням продуктів, тим більше відчуваю, що у еволюції є напрямок. Що це не просто сукупність випадкових подій, а кожне рішення проблеми та потреби поступово зменшує тертя та відкидає зайве. Питання, яке мене не відпускає усі ці роки: як виглядає робота над таким продуктом? Якщо такі продукти не винаходять, а знаходять, то що треба бачити, щоб його знайти? І чому більшість зусиль у продуктах іде в іншу сторону?

Поділіться в коментах продуктами, які вам здаються неминучими. Від першого користування якими у вас також було відчуття «звісно, так і мало бути». Ті, після яких реальність не повертається назад. Що залишуться актуальним через 10 років. І чому вам так здається 👀

В коментарях до попереднього посту про неминучі продукти назвали Кабанчик, Монобанк, Дію, Apple Pay. Давайте розберемо пару з них.

Почнемо з Кабанчика.

Як ви раніше шукали майстра, щоб щось полагодити вдома? Або кого попросити відвезти документи? Або переустановити віндоус? Здебільшого через знайомих. Або знайомих знайомих. Навряд поспішали дзвонити на оголошення типу «встановлення будь-яких програм» з дверей під'їзду.

Чому саме так? Не тому що інших варіантів не існувало. Тому що головне тертя тут довіра. Кому я можу довірити ключі від квартири? Хто реально відвезе документи, а не зникне? Знайомий знайомого — це і є перший рівень довіри, який у нас був.

Кабанчик не вигадав нічого нового. Це та сама дошка оголошень на дверях під'їзду. Тільки в масштабах міста, і з рейтингом та відгуками, які замінюють «мені його рекомендувала сусідка».

Ось і все, фундаментально нічого не змінилось. Просто тертя, яке існувало десятиліттями і яке всі вважали «ну так воно і є», стало меншим.

Це і є той момент, коли продукт відчувається неминучим. Не тому що він якийсь технологічний, або складний. А тому що хтось побачив тертя там, де всі інші бачили звичний порядок речей.

Тепер про Монобанк. Більшість вважає, що Монобанк отримав свій швидкий ріст та популярність завдяки зручному додатку. Це не зовсім так. Пізніше багато банків переробили свої додатки «надихаючись» Моно, але дива не сталось.

Тоді в чому суть? Відповідь починається з відділень. Традиційний банк — це мережа відділень плюс додаток поверх неї. Відділення коштують грошей: оренда, персонал, інфраструктура. Ця структура визначає все інше: яку бізнес-модель можна собі дозволити, які послуги надавати, де можна рухатись, де ні.

Монобанк відмовився від відділень з самого початку як структурне рішення. Це вивільнило ресурси і відкрило іншу модель. Поки універсальні банки змушені міксувати кредити, комісії за оплати і корпоративні послуги, просто щоб утримувати всю конструкцію, Монобанк сфокусувався на одному продукті: кредитна картка. Звідси я припускаю і назва. Моно — це про фокус на одному продукті.

Але найцікавіше не це. Монобанк юридично не банк. Це IT-компанія, яка будує фінансові сервіси поверх Універсал банку. І саме ця структура дає їм те, чого інші банки не можуть собі дозволити: виходити на території, де банківська ліцензія стає обмеженням для конкурентів.

Традиційний банк не може запустити маркетплейс, бо ліцензія не дозволяє надавати небанківські послуги. Монобанк може, бо формально він і не банк. Традиційний банк сприймає кафе як звичайного мерчанта, та пропонує йому термінал. Монобанк зробив цифрове меню та QR-оплату з відгуками, і зайняв нішу, куди великі банки навіть не дивились.

Ось в чому інновація. Не додаток, не дизайн, а структура, яка дозволяє рухатись там, де всі інші стоять.

І тут важлива деталь для тих, хто робить продукти. Додаток Моно скопіювати легко. Його вже скопіювали десятки банків. Але структуру скопіювати майже неможливо, бо для цього треба розібрати те, що вже є. А це завжди боляче і майже ніколи не відбувається зсередини.

Саме тому Монобанк відчувається неминучим. Не тому що вони зробили кращий додаток. А тому що побудували іншу конструкцію, і ця конструкція дозволяє їм займати простір, якого для інших не існує.

Раніше я написав, що у еволюції є напрямок. Я вважаю, що системи еволюціонують в один бік — робити більше з меншим. У ТРІЗ це називається Ідеальний Кінцевий Результат: ідеальна система — це та, якої немає, а її функція виконується. Звучить як абстракція, але насправді це дуже практична штука. Кілька прикладів щоб відчути логіку.

Платежі: готівка → картка → безконтактний чип → Apple Pay → підписка → «оплата відбулась сама». Кожен крок відбирає одну дію у користувача. Ідеал — обмін стався, ніхто не «платив».

Камери: плівка → цифрова мильниця → камера в смартфоні, що завжди під рукою → окуляри, що знімають постійно і самі вибирають кадр. Ідеал — момент зафіксований, ніхто не «фотографував».

Трансмісія: у звичайному авто між двигуном і колесами є зчеплення, коробка передач, карданний вал, диференціал. Кожен вузол існує тільки щоб передати зусилля, і кожен губить частину по дорозі. Tesla прибрала коробку і зчеплення. Електромотор передає зусилля напряму на колеса. Менше деталей, менше втрат, ближче до ідеалу.

ІКР не досягається ніколи. Це ніколи не є ціль, це як компас. Він показує, в який бік еволюціонує система, куди повернутись обличчям.

І ось що важливо. Кожен крок технології або культури відкриває новий шлях до старої мети, який раніше був закритий. Смартфон відкрив шлях до банку без відділень. GPS відкрив шлях до таксі без диспетчера. Інтернет відкрив шлях до дошки оголошень без під'їзду.

Можливість не в тому, щоб робити те, що просять користувачі. А в тому, щоб помітити: ось тут щойно відкрився шлях, якого раніше не існувало. І поки всі роблять «як прийнято», пройти ним.

Це рамка, через яку я дивлюся на продукти, з якими працюю. Не «що покращити», а «куди вони насправді рухаються», і чому застрягли на півдорозі.