Відразу скажу: я не буду робити тиждень поштучного інтелекту. Минулий тиждень був без цієї теми, і я розумію чому. Але чесно, для мене ШІ вже є частиною щоденної роботи і навіть побуту, тому повністю ігнорувати його я теж не зможу. Він просто буде з'являтись там, де він з'являється в моїй реальності. Вибачте, але це канал інтерфейсний, тож мушу..

І от що мене останнім часом чіпляє. Навколо ШІ зараз куча всякого крутиться, народ різне говорить про поштучку, і для себе уявляю 3 типи людей зараз: ті хто боїться, ті хто знецінює, і ті хто переоцінює. Хтось каже "воно нас замінить завтра", хтось каже "це просто хайп, нічого серйозного, щоб вартувало", хтось вже оголосив себе AI-дизайнером після двох промптів😡, вкинувши якусь всрату картинку. І всі три позиції заважають головному: спокійно подивитись що працює, а що ні

Мені це нагадує кожну попередню зміну інструментів. Люди сиділи у Photoshop і не хотіли йти в Sketch, бо "ну воно ж сире, і взагалі я звик". Потім сиділи у Sketch і не хотіли йти у Figma, бо "та що там нового, ще один редактор". А потім раз, і всі у Figma, і назад ніхто не хоче. Щоразу одне й те саме: страх нового, звичка до старого, і потім різкий перехід, коли вже неможливо ігнорувати.
З ШІ, мені здається, відбувається те саме. І саме тому страх чи скепсис можуть реально погіршити адаптацію. Не тому що ШІ ідеальний, він не ідеальний, я з ним працюю щодня і бачу де він програє повністю і ругаюсь на це, але відмахуватись від нього це приблизно як говорити наприкінці 19 століття, що автомобілі не замінять коней, бо ну як так)) і я зараз не про замінити людину, а замінити один інструмент на більш ефективний, інший.

Тож цього тижня буду писати про те, з чим працюю: продукти, ресьорч, процеси, меми, психологія-філософія, і так, іноді ШІ. Без євангелізму і без страшилок, але дісклеймер я проговорив)) Просто те, що бачу і як це використовую, будні мої будні. Тож будемо розбиратись разом.

Аааа і ще, дуже хочу загорнути деякі речі в інтерактив, тому ваша активність на цьому тижні може отримати винагороду, поки не придумав яку, але щось буде)

Понеслось 🚘

Продовжуючи, чому ми так чіпляємось за інструменти, навіть коли бачимо кращі? Відповідь цікавіша, ніж просто звичка.

Канеман з колегами провели експериментік, можливо ви чули про нього: одній групі дали чашки, іншій запропонували їх купити. Ті самі чашки. Ті, хто отримав чашку безкоштовно, оцінили її в $7. Ті, хто купував, давали $3.

Просто факт володіння чимось протягом кількох хвилин подвоїв сприйняту цінність, своє вже відривати від серця потрібно👹а це може бути важче

Але далі цікавіше. Є окремий ікеєвський прикол: коли ти щось зібрав сам, ти оцінюєш це на 63% дорожче, ніж таку саму готову річ. Учасники експерименту вважали свої криві орігамі, які по факту нікому крім мами і не покажеш такими ж цінними, як професійні. Але ця штука зникає, якщо ти не довів збірку до кінця, що логічно. Тобто напівзібрана шафа IKEA не викликає прив'язаності, а повністю зібрана стає геніальним шедевром і гордістю будинку(я в той момент точно таке відчував).

Перекладаємо на нас любітелей інтернета і подвигать пікселі та посидіти поговорити непрошо на командних дзвінках: ти роками збирав свій воркфлоу. Плагіни, хоткеї, шаблони, автоматизації, все підлаштовано під тебе, УХ ТИ І МОЛОДЧИНКА😘. Це твоя зібрана шафа, і мозок оцінює її на 63% вище, ніж вона коштує об'єктивно. А новий інструмент просить тебе повернутись у стан напівзібраної шафи, де прив'язаності ще нуль, а дискомфорт максимальний і ти думаєш: "ніфіга себе що ви придумали, а з оцим всім що мені тепер робити? нє нє, я поки на робочому і надійному варіанті посиджу"..

Але здається ми в цьому випадку можемо мати виключення, десь було мною прочитано чи почуто, що після великих змін у житті (переїзд, нова робота, новий проєкт) відкривається вікно приблизно в 3 місяці, коли старі звички слабшають і нові інструменти приживаються значно легше, неодноразово це чув і дійсно, згадуючи, в житті були такі моменти. Після 3 місяців вікно закривається і нові звички цементуються. Тому якщо хочете спробувати щось нове, найкращий момент це початок нового проєкту, новий клієнт, або перший тиждень на новій роботі. Не колись потім. А саме тоді, коли все і так нове, тому наскільки б страшно, важко і таке інше не було, треба пробувати якщо думка така з'являється, то роби роби роби роби, делай делай

Якщо ти зараз бігаєш своїми глазіками по цьому тексту, то тримай знак, що пора би щось спробувати нове💪, як я зараз питаюсь писати цей текст, бо як говорив один відомий політик)) якщо ви і ми то це всіх)) тож давайте робити щось круте і нове!!!

І в додаток, запитання на подумать, з категорії чи зробив би "щось" за мільйон доларів:

якби вам сьогодні стерли пам'ять і ви обирали інструменти з нуля, без звичок, без плагінів, без "я вже знаю де шо", ви б обрали те саме що маєте зараз? щось пофілосовствувать

Робочий день завершується, ви йдете жити життя, але... ми ж маємо нові інструменти, і тут є цікавинка і особливість мого нового розпорядку дня. Зараз спробую описати тезисно, а далі розберемо детально гайдіком, як же це можна налаштувати у себе, якщо вам це здасться корисним.

Тож що сьогодні було.. Відкриваючи ноут зранку, першим ділом перевіряю Obsidian (де я зберігаю різні бази даних, як статичні так і динамічні) й дивлюсь репорти, які мені згенерували за ніч: що було зроблено по декількох робочих проєктах, опрацьовані нотатки, які я залишив на вихідних та в понеділок, та особистий ресьорч по покупці обладнання для зйомки.

І от тут і прелесть, бо раніше я просто сидів вечорі чи вночі, займаючись пошуком по інтернет-магазинах різних штук, а зараз я це делегував. Це ті прості задачі, які якраз і можуть покращити ваш побут, не говорячи про якісь робочі моменти.
Я використовую Multica, штуку яка тримає агентів живими навіть коли ноут у сплячці. Тобто поки я сплю, снідаю чи вечеряю, термінали працюють, агенти роблять справу (головне берегти токени і навантажити роботою, тут окремо можемо обговорити про це, якщо вам цікаво, саме збереження цих токенів при такому делегуванні).

Це змінило моє відчуття робочого дня повністю. Раніше закрив ноут = робота стоїть. Тепер закрив ноут = базові задачі доробляються без мене, а я повертаюсь до результату, а не до процесу. Не кажу що все ідеально, перевіряти все одно треба, але різниця відчутна, економія відчутна.

Що важливо, у мене не стало менше роботи, скоріше почав встигати більше, або якщо це стосується продуктів, то заглиблюватись швидше, бо мені вже показали всі верхушки, які могли знайти, а все частіше й не тільки вершки, а й цінні вершки.

Іноді це чіткий план, іноді це "розібратись з тим незрозумілим". Ввечері закриваю все туди ж, пишу нотатку для завтрашнього себе, плюс те що агенти наробили за вечір. Obsidian став таким другим мозком, який не забуває і не втомлюється, на відміну від першого. Хоча декілька разів поштучний інтелект мені писав в терміналі, що він втомився)) Але вдаривши ще раз пльотка, все далі запрацювало)

Про Multica й як ШІ-агенти пишуть туди звіти мені:

Тут працює зв'язка Multica + файлова система. Obsidian працює на звичайних .md файлах у папці на вашому комп'ютері. Тобто будь-який скрипт чи агент може просто записати файл у папку / AI-Reports, і він одразу з'явиться в Obsidian. Нічого складного:

Агент в Claude Code отримує задачу (наприклад, "пройдись по цим 5 сайтам і зроби порівняння цін")
Multica тримає його живим навіть коли ноут закритий
Результат записується в .md файл з сьогоднішньою датою
Зранку я відкриваю Daily Note, де вже вбудоване посилання на цей файл

Все. Без магії, без складних інтеграцій. Просто файли в папці, ізі пізі лемон сквізі.

Як почати, якщо ніколи не користувались?
Крок 0: Індивідуально все запитуйте в Claude, він вам все поясне й допоможе, без відосів ютубних чи форумів.
Крок 1: Скачати Obsidian, створити vault (це просто папка).
Крок 2: Увімкнути Daily Notes в налаштуваннях (Settings → Core plugins а далі Daily notes).
Крок 3: Кожен день писати одну нотатку: що зробив, що хочу завтра.
Крок 4: Через тиждень подивитись чи це зайшло. Якщо так, додати Dataview і Templater.

Не треба налаштовувати ідеальну систему з першого дня, вона сама вибудується під ваші потреби. Мій Obsidian рік тому і зараз це дві різні штуки. І через рік буде третя. Це нормально.

Якщо щось незрозуміло або хочете детальніше по якійсь частині, пишіть, розберемо 👇

Ааа ну і важлива ремарочка, для повного розкриття такого інструмента як Multica, потрібна підписочка за ґрошики нормальні, в моєму випадку це Claude Max, бо якщо мало токенів та xx, то ця вся система швидко перестане працювати((

Ну все, хватить тих технологій..

Читаю зараз книжку Інадзо Нітобе - Бусідо, купив випадково, щоб просто буковки порахувати, і зачепила одна концепція: "мусін" (無心), стан "без розуму", щось на рівні медитації чи трансу, як я зрозумів. Це коли самурай🥷 настільки опанував техніку, що діє без обдумування. Меч рухається сам, тіло реагує до того як голова встигає включитись, як мені говорили на барабанах, щось типу м'язова пам'ять, вона швидше ніж інші, й коли мені то сказали, то стало цікаво, а як так? Що ще можна натренувати так?

В мозку є Default Mode Network, мережа яка вмикається коли ви НЕ фокусуєтесь. Не коли ви працюєте, а коли ви гуляєте, стоїте в душі, миєте посуд, дивитесь у вікно. Саме в цьому стані мозок з'єднує речі, які під фокусом не з'єднуються.

Деякі дослідження, які є кількісними й не можна брати їх за правду як причинне дослідження, але момент, що люди частіше знаходять рішення складних задач саме під час блукання думок, а не під час концентрації на них, вони трошки корелюються й існують.

І от вам парадокс де ми сидимо за комп'ютером 8-10 годин, фокусуємось, пушимо себе, а потім встаємо, йдемо в душ, і там приходить рішення яке шукали весь день. А це DMN, який нарешті отримав простір й жваво накидує тобі пріколи в голову, тому часто люди ходять з маленькими блокнотіками, щоб встигнути записати ідею чи швиденько відкривають нотатничок на телефоні, щоб зловити цей момент й зафіксувати рішення.

А тепер з'єднайте це з попереднім постом про ШІ-агентів(чьорт, я ж обіцяв іноді). Раніше у мене не було вибору, типу: рутину треба робити, і вона займає весь день, але тепер рутину робить машина, а я можу дозволити собі розкіш, зайнятись нічим. І саме це "нічого" виявилось найпродуктивнішою частиною дня, де тобі приходить більше ідей, більше рішень..

Самураї вумні тіпи, бо знали це 400 років тому. Нейронаука частково підтвердила це 20 років тому.
А ми досі вимірюємо продуктивність годинами за екраном й трекінгом цих годин, звісно трекати час це об'єктивна оцінка роботи й бізнес, бо в більшості проєктів саме години є валютою, але не можна порахувати, або це просто робити складно.

(зображення це візуалізація зв'язків при DMN, та основних областей підчас роботи такого режиму, жовтеньким кольором.. й просто красива картинка😅)

Й раз вже така тема, то стало цікаво, почути від вас.

Напишіть в коментарях найсмішніше або найдивніше місце чи ситуацію чи історію, в якій вам прийшло рішення робочої задачі, якесь осяяння в АТБ, до прикладу. Чим дивніше, тим краще. А я суб'єктивно і безжально обираю найцікавіший комент і відправлю книжку або мерч як нагороду за смишльоність)) бо я тут тиран на тиждень 😈

Ще один лонг на ранок, духоти на подумать, але має бути цікаво, бо це про не дуже приємний факт для мене, бо раніше я вважав по-іншому й зараз мені як діду потрібно спробувати повірити в це й прийняти.

Чому красиві продукти/інтерфейси працюють краще? І це не про естетику, це про сприйняття мозком, вашим складним механізмом в голові.

1995 рік, Японія🥷. Дослідники Kurosu і Kashimura з Hitachi Design Center зробили 26 варіантів інтерфейсу банкомата (у мене кондей від них, здається, а тут ще й банкомати, але комусь потрібно ж). Однакові функції, однакові кнопки, однакові флоу. Різниця тільки в тому, як виглядає. Попросили десь двісті людей оцінити кожен варіант на зручність і на красу. Результат: кореляція між "красиво" і "зручно" була сильнішою, ніж між "красиво" і реальною зручністю. Тобто людям здавалось, що красивий банкомат зручніший, хоча він був ідентичний за функціоналом.

Але далі ще цікавіше. Ізраїльський дослідник Tractinsky прочитав це дослідження і не повірив (як і я, коли це все ресьорчив). Вирішив, що це культурна штука, японці просто естетично чутливіші. Взяв ті самі макети банкоматів, переклав з японської на іврит, спроєктував жорсткіший експеримент з кращими контролями, щоб довести, що японці помилились. Результат його трошки шокував, як й мене трошки, бо ефект не тільки підтвердився, він був ще сильнішим. Не культурна штука, короче. Універсальна🤷‍♂️

В 2000 році Tractinsky перевірив ще одну гіпотезу: може це тільки перше враження, а після використання ефект зникає? Ні. Зв'язок між естетикою і сприйнятою зручністю зберігався і після того, як люди реально попрацювали з інтерфейсом. От чьорт, подумав я, бо мені здавалось, що краса може приваблювати, але точно не впливати на зручність. Хочаааа тут є моментік, все ж))

Моментів заключається в тому, що пан Дон Норман в книзі "Emotional Design" (2004) пояснив механіку: коли людині красиво, вона в позитивному емоційному стані. В позитивному стані мозок мислить ширше, креативніше і бла бла бла, це зрозуміло, і що важливо для нас, терплячіше. Людина готова пробачити незручність, пробувати ще раз, шукати рішення замість того, щоб закрити і піти.

Тобто красивий інтерфейс не просто здається зручнішим. Він буквально РОБИТЬ людину зручнішим користувачем.

І от тепер етичний поворот, який мене не відпускає. Якщо краса маскує проблеми, то де межа між "гарний дизайн допомагає користувачу" і "гарний дизайн ховає від користувача те, що зламано чи працює погано"?
Згадайте Magic Mouse від Apple й як саме вона заряджається: коли інші зробили зручно, то ці яблуки вирішили — робимо красіво, ну мені так здається))

Виходить цікава штука: краса це не бонус і не прикраса. Це когнітивний інструмент, який змінює те, як мозок обробляє досвід. Можна використовувати його для блага (людина не стресує, прощає дрібниці, відчуває себе комфортно). А можна для маніпуляції (людина не помічає, що продукт зламаний, бо красіво).

Раз вже банкомати засіли з минулого посту, давайте подивимось на еволюцію їх інтерфейсу. 5 етапів, кожен поворотний момент, який все ж стосується інтерфейсу, тобто нас.

1. 1967, Barclays, Лондон. Інтерфейсу немає.
Перший банкомат у світі. Замість екрану була тупо паперова інструкція на стіні. Замість картки теж паперовий ваучер просочений вуглецем-14, якась хімія😅. Замість PIN — 4 цифри (засновник John Shepherd-Barron хотів 6, але дружина сказала "я більше 4 не запам'ятаю", і так стандартом стало 4), мемно виходить. Іконічне фото 27 червня 1967, де актор Reg Varney знімає перші £10 під оплески натовпу.

2. 1978, IBM 3624. Перше меню.
Монохромний дисплей 6×40 точок. Маленький, зелений, нагадує калькулятор. Але саме тут народилася концепція "меню" в банкоматах: можна показати кілька опцій одночасно, а не одну фразу. Кнопки збоку від екрану (soft keys) теж з'явилися тут, бо змінювати їх значення на льоту дешевше ніж виробляти фізичні панелі під кожен ринок. А ну і культура автомобілів, пізніше з'являлись drive-up ATM, що теж цікаво, бо у нас наче не було такого і близько))

3. 1995, Hitachi, Японія. UI стає об'єктом дослідження.
Той самий Kurosu і Kashimura з минулого посту. 26 варіантів інтерфейсу банкомата, 252 учасники. Висновок: красивий банкомат здається зручнішим, навіть якщо він ідентичний за функціоналом. Це момент коли UI банкоматів стає предметом наукового дослідження, а не "як виробник зробив, так і є".

4. 2009, Wells Fargo + IDEO. Перший "людиноорієнтований" UI.
IDEO переробив інтерфейс Wells Fargo навколо однієї ідеї: 80% користувачів роблять одне й те саме (зняти $100 або $200). Замість того щоб ховати це в трьох меню, винесли на головний екран як великі зелені кнопки. Решту опцій залишили в advanced. Це переломний момент: ATM-UI вперше проєктується не "від функцій банку", а "від реальної поведінки".

5. Modern era. Mitsubishi UFJ, Японія + Vatican Bank.
Дві крайнощі сучасного банкоматного UI:
Mitsubishi UFJ то це японський банкомат як фінансовий хаб. Десятки опцій, переклади між рахунками без картки, оплата комуналки, поповнення мобільних. Інтерфейс щільний як японський сайт 2000-х: все на одному екрані.
Vatican Bank теж має особливість, бо єдиний у світі банкомат з латиною як опцією мови. "Inserito scidulam quaeso ut faciundam cognoscas rationem": "вставте картку щоб ми могли перевірити рахунок". 1600-річна мова в банкоматі 21 століття.

Цікаво, що банкомат це по суті лабораторія UX в одному об'єкті: від "ніякого UI" до AI-персоналізації за 60 років. І головний урок з цієї еволюції, то це те, що інтерфейс міняється не коли технологія дозволяє, а коли хтось нарешті ставить питання "а як це використовує реальна людина?".

До чого це я все, й чому так далеко лізу в Бусідо 😂 чи перші банкомати. Бо це все про історію рішень.

Щиро кайфую, коли сучасні продуктові задачі підказують відповідь з місць, де ти найменше очікуєш: старі мудрості, давні ремесла, інтерфейси яких уже давно немає. Нічого нового під сонцем немає. Просто кожне покоління дизайнерів думає, що воно винайшло проблему вперше.

Лізьте в книжку про щось зовсім не з вашої сфери. Архітектура, кулінарія, бойові мистецтва, історія монет, що завгодно. Найкращі рішення приходять збоку, а не з безпосереднього контексту.

Будні душного ресьорчера й філософа майже завершились, залишились вихідні вайбкодера 🤣 продукт менеджера чи називайте як хочете)

Завтра буде про те, як можна створювати власні продукти. Але це не гайд, а історія, як я це робив і як я думаю в таких задачах.